Економічна теорія - Мочерний С.В. - Основні форми та методи конкурентної боротьби.

Форми конкурентної боротьби слід розрізняти у генетичному (з погляду еволюції економічної системи капіталізму) та структурному (з погляду галузевої та міжгалузевої структури народного господарства) аспектах. У першому разі виокремлюють вільну конкуренцію, яка панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму, монополістичну (недосконалу) та олігополістичну конкуренції, що домінують на вищій стадії розвитку капіталізму. У другому — внутрігалузеву та міжгалузеву конкуренції.

Вільна конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності, переважала впродовж XVI—XIX ст. і велась переважно між власниками невеликих капіталістичних підприємств, які виробляли товар на невідомий ринок. Тому таку конкуренцію ще називають "чистою" або "досконалою". За її умов ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та ціни, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Різновид вільної конкуренції — це чиста конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу купівлі-продажу однорідних товарів (наприклад, ринок муки). За капіталізму на нижчій стадії розвитку вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі між типами і формами приватної власності, насамперед між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.) і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Внутрігалузева конкуренція — це боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства, за розширення ринків збуту своїх товарів шляхом зниження витрат виробництва та іншими методами.

Міжгалузева конкуренція — боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками різних галузей економіки шляхом переливання їхніх капіталів в інші галузі з метою підвищення рівня прибутковості і привласнення більшого прибутку.

Різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці товаровиробників зумовлює різний індивідуальний робочий час на виробництво певного виду товару, а отже, різну індивідуальну вартість виробництва. Ціни на ринку тяжіють до середніх витрат, тобто до суспільно необхідних, що встановлюються на підприємствах, які виробляють основну масу продукції. Тому результатом внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. За сучасних умов ця конкуренція модифікується в конкуренцію на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Формування ринкової вартості означає, що попит і пропозиція урівноважені. Проте величина вартості товару залежить не тільки від співвідношення попиту і пропозиції. Ринкову (суспільну) вартість слід розглядати, беручи до уваги робочий час на відтворення товарів. Оскільки відтворювальний аспект ринкової вартості товарів тісно пов'язаний із конкурентною боротьбою товаровиробників, значною мірою нівелюється різниця між концепцією рівноважної ціни А. Маршалла і теорією ринкової вартості К. Маркса. Це положення було конкретизовано у категорії "ціна виробництва", яка формується внаслідок міжгалузевої конкуренції між товаровиробниками, що діють у різних галузях народного господарства й конкурують не лише знижуючи ринкову вартість, а й переливаючи капітал в інші галузі.

Виробники у різних галузях за однакових витрат капіталу отримують неоднаковий прибуток. Тому ті підприємці, які отримали меншу кількість прибутку, намагаються вкладати свої капітали в галузі з вищим прибутком. Унаслідок цього пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом спричиняло зростання попиту на них), а в галузях з високим — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Ринкові ціни на товари, вироблені в галузях, в які переливаються нові капітали, знижувалися, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) — зростали і ставали вищими від ринкової вартості. Коли величина прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, утворюється єдина середня загальна норма прибутку в кожній галузі на однаковий капітал. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни. На сучасному етапі основне переливання міжгалузевого капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Монополістична конкуренція відбувається насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних типів і форм власності за привласнення монополістичних надприбутків. Галузями, в яких домінує суто монополістична конкуренція, є виробництво побутової техніки й електроніки, верхнього одягу тощо.

Олігополістична конкуренція переважає в автомобільній та більшості інших галузях народного господарства, її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Монополістична (в тому числі олігополістична) конкуренція означає боротьбу за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо), її найважливіші ознаки — встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків. Розрізняють ціновий та неціновий види недосконалої конкуренції.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а після того підвищують), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою особливістю цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція — це боротьба між великими товаровиробниками за споживача шляхом упровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції і зростання монопольних надприбутків. Нецінову конкуренцію ведуть, як правило, олігополії. Конкретнішими методами конкурентної боротьби за нецінової конкуренції є впровадження передової техніки і технології (техніко-технологічний монополізм), новітніх форм організації виробництва та маркетингової діяльності (організаційний монополізм), зосередження кадрів високої кваліфікації (кадровий монополізм), здійснення комплексних науково-дослідних розробок (науковий монополізм), цінової дискримінації та захоплення ринків збуту (збутовий монополізм) тощо. Компанії також подовжують термін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям тощо. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди.

Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін (оскільки їх узгоджують кілька могутніх компаній, переслідуючи власну вигоду), так зване "лідерство в цінах". Така конкуренція повніше відображає інтереси споживача.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента, дезинформація споживачів про якість товарів і послуг, поширення спотвореної інформації про товари конкурентів, використання торгової марки провідних фірм і компаній та ін.). Методами конкурентної боротьби е також поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.

Методи конкурентної боротьби (в політекономічному аспекті) на вищій стадії капіталізму — комплекс способів розширення масштабів монополістичної власності та звуження Інших форм власності шляхом посилення експлуатації на підприємствах монополій передусім інтелектуальної робочої сили, отримання синергічного ефекту в процесі її взаємодії з новітніми інформаційними технологіями та привласнення інших джерел монопольно високого прибутку.

Механізмом такої конкурентної боротьби є встановлення монопольних цін з метою привласнення монопольного прибутку.