Економічна теорія - Мочерний С.В. - Характеристика капіталу в радянській економічній літературі та працях вітчизняних учених 90-х років XX ст. — початку XXI ст.

Переважна більшість учених колишнього СРСР, немало сучасних вітчизняних економістів поняття "капітал" розглядають як основне виробниче відношення, основні відносини між капіталістами та найманими працівниками тощо.

Визначення капіталу як основного виробничого відношення має певні теоретико-методологічні вади:

1) нечітке уявлення про співвідношення між найбільш узагальнюючими, абстрактними поняттями капіталу та його конкретними формами (насамперед основним, промисловим, фінансовим капіталами та ін.), про те, що категорія "капітал" утілює всі основні ознаки, притаманні кожній окремій формі капіталу. Виходячи з цього, основним виробничим відношенням може бути не капітал як узагальнююче поняття, а його найважливіша, основна форма;

2) відсутність системного підходу до з'ясування суті капіталу, окремих його аспектів, оскільки ця категорія навіть у найабстрактнішій, узагальнюючій формі визначається як суспільна форма капіталістичного способу виробництва, як суспільно-економічна форма, якої набувають засоби виробництва, інші об'єкти власності на основі найманої праці, як уречевлена праця, що протистоїть живій, як самозростаюча вартість та ін.;

3) трактування капіталу як основного виробничого відношення зумовлює висновок, що всі інші (крім основного) не є капіталом, або є другорядним капіталом, а отже, й виробничими відносинами, заснованими на експлуатації.

За обсягом відображуваних процесів категорія "капітал" охоплює домінуючу підсистему виробничих відносин капіталістичного способу виробництва. Про їхню питому вагу свідчить, наприклад, кількість осіб найманої праці у загальній чисельності працездатного населення, частка засобів виробництва та інших зосереджених у руках пануючого класу об'єктів власності тощо. Якщо усунути названі недоліки і дотримуватись вимог діалектичного методу дослідження, то глибинна внутрішня сутність капіталу полягає в тому, що він як суспільна форма капіталістичної економічної системи ґрунтується на антагоністичній суперечності між монополізованими певною частиною суспільства засобами виробництва та іншими об'єктами власності і безпосередніми працівниками, які змушені продавати свою робочу силу. Капітал загалом — це абстракція, але не довільна, а змістовна, бо вона розкриває найважливіші специфічні риси суспільної форми капіталістичного способу виробництва, всієї його економічної системи і реально існує у різноманітних формах капіталу, які є його конкретизацією, засобом існування. Тому глибинна внутрішня сутність капіталу загалом властива кожному окремому виду капіталу, будь-якій його формі. Види і форми капіталу мають свої специфічні якості, властивості, завдяки яким вони уособлюються, розвиваються за притаманними лише їм законами, вступають між собою в конкурентну боротьбу.

Капітал розгортається у пануючу систему капіталістичних виробничих відносин, а у гносеологічному аспекті таке розгортання відбувається через категорії "загальне — особливе — одиничне". Загальним у схемі, за К. Марксом, є:

1. Процес становлення капіталу із грошей: капітал і праця, елементи капіталу, згруповані за їх відношенням до праці (продукт, сировина, знаряддя праці).

2. Відокремлення капіталу: оборотний капітал, основний капітал, оборот капіталу та ін.

3. Одиничність капіталу: капітал і прибуток, капітал і відсоток, капітал як вартість тощо.

Більш узагальнюючою формою капіталу є його поділ на процес виробництва і процес обороту (обміну) та єдність цих двох фаз відтворення. Особливими у цій схемі є процеси нагромадження капіталів, конкуренція капіталів і концентрація капіталів. До одиничної форми К. Маркс відносив: капітал як кредит; капітал як акціонерний капітал; капітал як грошовий ринок.

У процесі еволюції капіталістичного виробництва капітал переходить від менш розвинутих форм до розвинутіших (наприклад, від індивідуального до акціонерного). При цьому розвивається глибинна внутрішня суть капіталу і діалектично заперечується менш довершена форма досконалішою.

Вітчизняні фахівці 90-х років XX ст. по-різному підходять до цієї проблеми. Автори підручника за редакцією Г. Климка характеризують капітал як авансовану вартість, що в процесі свого руху приносить ще більшу вартість, самозростає1. Розвиваючи таке тлумачення, вони стверджують, що капітал виражає соціально-економічні відносини, оскільки власник капіталу має вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва; взяти необхідну суму грошей у борг і найняти потрібну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва. Автори підручника називають капітал соціально-економічним відношенням, оскільки він може існувати лише за певних соціально-економічних умов, однією з яких є відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих суб'єктів, що змушує їх найматися. Вони виокремлюють у світовій економічній думці предметно-функціональний (пов'язування цієї категорії із сукупністю речових факторів виробництва) і грошовий підхід (призначення капіталу для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу), а також ототожнення капіталу з одним із факторів виробництва. Основоположником останньої концепції є Ж.-Б. Сей. Ці підходи автори підручника називають народногосподарськими (макроекономічними).

Колектив харківських учених не розкриває сутності капіталу, відзначаючи, що "в ринковій економіці всі фактори виробництва мають товарну форму (в тому числі земля) і набувають форми капіталу і найманої праці, а їх поєднання здійснюється в формі купівлі-продажу товару робоча сила". На думку авторів підручника за редакцією Ю. Ніколенка, А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс розкрили суть капіталу як основного економічного відношення буржуазного ладу, внаслідок чого суспільство дістало назву "капіталізм". А. Гальчинський також не формулює сутності капіталу, проте зазначає, що розрив між працею і власністю, відрив робочої сили від об'єктивних умов її продуктивного використання зумовив відчуження засобів виробництва від робочої сили та набуття форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства6. У ще одному навчальному посібнику (А. Задоя та Ю. Петруня) капітал ототожнюється з фізичним, тобто із засобами виробництва6. Спрощене трактування цієї категорії ("вартість, що пускається в обіг з метою отримання прибутку") дають автори підручника "Економічна теорія" за редакцією І. Ніколаєвої7, інші російські вчені ("будь-яка сума грошей, що приносить підприємницький дохід").

Перше визначення абстрагується від речового змісту категорії "капітал", а отже, і від принципу суперечності. Натомість воно штучно виокремлює предметно-функціональний підхід, який до того ж названий макроеко-иомічним. Насправді він означає метафізичне тлумачення сутності капіталу, абстрагування від його суспільної форми.

Автори підручника за редакцією Ю. Ніколенка зараховують А. Сміта, Д. Рікардо до прихильників тлумачення капіталу як основного економічного відношення, оскільки вони ототожнювали капітал із річчю (засобами виробництва, запасами). Погляд на капітал як на основне виробниче відношення є нераціональним, оскільки за своїм економічним змістом він є сукупністю капіталістичних виробничих відносин. Тому трактування капіталу як основи виробничих відносин індустріального суспільства необгрунтоване. У радянській економічній літературі ці два підходи (капітал як основне виробниче відношення і як основа виробничих відносин) вважали синонімічними. Насправді основним виробничим відношенням капіталізму на нижчій його стадії є промисловий капітал (що виокремився з грошового і торговельного), на нижчому ступені вищої стадії — фінансовий, який в діалектично знятому вигляді утримує промисловий капітал.

У більшості згаданих праць категорія "капітал" розглядається поза історично або історичний аспект розкривається недостатньо.