Структура технологічного способу виробництва надзвичайно складна і багатопланова, що зумовлює багатоаспектність аналізу процесу його відтворення. Двома основними сторонами технологічного способу виробництва є продуктивні сили і техніко-економічні відносини.
У процесі відтворення продуктивних сил між окремими елементами цієї системи встановлюються стійкі причинно-наслідкові зв'язки (кількісно-якісні, сутнісні та ін.), які відповідають вимогам економічних законів. Найтісніші зв'язки виникають між засобами і предметами праці, засобами виробництва і людиною-працівником, засобами виробництва і використовуваними людьми силами природи. їх можна класифікувати, наприклад, як закон відповідності між робочою силою і засобами виробництва, між засобами виробництва і використовуваними людьми силами природи (тобто видами енергії, які застосовують у виробництві), між рівнем розвитку техніки і технології та ін. Ці закони можна назвати локальними. їх порушення знижує ефективність функціонування та розвитку не тільки продуктивних сил, а й усієї економічної системи.
Локальні економічні закони діють і в процесі відтворення системи техніко-економічних відносин: закони адекватності між досягнутим рівнем концентрації виробництва та його спеціалізації, між рівнем особливого поділу праці (тобто поділу суспільного виробництва на окремі галузі) і ступенем спеціалізації та ін. їх дія відбувається на мікро- і макрорівні. На макрорівні виявом дії локальних законів є, зокрема, потреба у здійсненні певного обсягу витрат на розвиток освіти, фундаментальної і прикладної науки (для сучасних розвинутих країн — приблизно 2,5—3 % від величини ВНП) та ін. Тільки за цих умов держава спроможна фінансувати НДДКР, впроваджувати досягнення НТР у виробництво, утримувати свої позиції на світовому ринку товарів і послуг тощо. Кількісним виявом дії локальних законів є необхідність щорічно витрачати певні фінансові ресурси на розвиток техніки, інформації тощо. В узагальненому вигляді виявом комплексної дії локальних законів (а також законів розвитку продуктивних сил, технологічного способу виробництва загалом та ін.) є необхідність спрямовувати певну частку сукупного суспільного продукту у фонд нагромадження. У разі порушення таких закономірностей починається руйнування цих елементів продуктивних сил, яке спричиняє деградацію всієї економічної системи.
Закономірністю розширеного відтворення технологічного способу виробництва в умовах НТР є випереджаючий розвиток автоматизованого виробництва і одночасне зниження питомої ваги інших технологічних способів виробництва. Загалом для розвинутих країн домінуючим типом розширеного відтворення технологічного способу виробництва є розвиток автоматизованого та напівавтоматизованого виробництва. В Україні переважає розвиток нижчого за якістю машинного виробництва, а під час кризи 1991—1999 рр. навіть зростала питома вага виробництва, що ґрунтується на ручній праці.
Закономірністю розширеного відтворення системи продуктивних сил має стати випереджаючий розвиток основної продуктивної сили — людини. Розширене відтворення сукупного працівника також передбачає врахування природного руху населення (переважання народжуваності над смертністю), розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями і сферами народного господарства, перепідготовку значної кількості безробітних та ін. Усі ці закономірності в Україні порушуються.
При. відтворенні речових елементів продуктивних сил випереджаючими темпами повинні розвиватися наука та інформація.
Закономірністю розширеного відтворення техніко-економічних відносин є також випереджаючий розвиток одиничного поділу праці на інтернаціональній основі. Такі процеси зумовлені дією закону суспільного поділу праці, специфічністю форм його розвитку в умовах НТР. В Україні такі закономірності не діють.
Результативність економічного відтворення та його ефективність
Суспільний національний продукт та його вимірювання.
Валовий національний та внутрішній продукт.
Національний доход і кінцевий продукт.
Національне багатство.
Ефективність суспільного виробництва.
Ефективність праці.
Відтворення національного доходу
Виробництво і розподіл національного доходу.