Економічна теорія - Мочерний С.В. - Валовий національний та внутрішній продукт.

Суспільний національний продукт та його вимірювання.

Могутність національної економічної системи та ефективність розширеного економічного відтворення у найзагальнішому вигляді відображаються в створеному за певний час суспільному національному продукті. Він є матеріальною основою життя суспільства, а його вимірювання має велике теоретичне і практичне значення.

Суспільний національний продукт (СНП) — сукупність товарів і послуг, створених у суспільстві за певний час продуктивною працею зайнятих у сфері матеріального і нематеріального виробництва, в також сукупність економічних відносин, що виникають і розвиваються в суспільстві з приводу його відтворення.

У складі суспільного національного продукту щодо натурально-речової форми натепер виокремлюють продукцію ВПК. Також формуються передумови виокремлення інтелектуального (патенти, ліцензії, ноу-хау та ін.) та інформаційного продукту.

Основними вартісними формами такого продукту є валовий національний продукт, кінцевий продукт, національний доход.

Валовий національний та внутрішній продукт.

Поняття "валовий національний продукт" (ВНП) почало використовуватись у колишньому СРСР з 1987 р. Його позитивні властивості:

— характеризує кінцеве споживання матеріальних благ і послуг, остаточні результати економічної діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва;

— позбавлений повторного рахунку (на відміну від показника валового суспільного продукту, який до 1987 р. використовувався в СРСР), тобто не враховує витрати минулої та живої праці, які здійснювались на попередніх етапах суспільного виробництва (наприклад, автомобільний завод включає у вартість своєї продукції вартість двигуна, який виготовлявся на іншому заводі і вже один раз був урахований), а отже, дає змогу зіставити обсяг перенесеної та новоствореної вартості у складі річного продукту*.

Трьома основними методами обчислення ВНП є його вимірювання як потоку товарів та послуг (за витратами), як потоку доходів (за доходами) і через виробництво. У першому випадку його визначають як суму видатків населення, підприємців і держави на купівлю товарів і послуг у сфері кінцевого споживання; у другому — підсумовують доходи, отримані у формі заробітної плати, прибутку, ревти, доходи держави у вигляді прямих і непрямих податків, а також амортизаційні відрахування, спрямовані на придбання спожитих у поточному році при виробництві ВНП товарів; у третьому — шляхом підсумовування доданих вартостей і відрахування проміжної продукції повторного рахунку.

Якщо необхідно підрахувати величину і динаміку ВНП за кілька років (і навіть десятиліть), протягом яких змінювались ціни, використовують дефлятор ВНП — коефіцієнт переведення економічних показників, розрахованих у поточних цінах, у базові, тобто зіставляють номінальний і реальний ВНП. Номінальний ВНП визначають у вартісній оцінці кінцевої продукції у поточних цінах, реальний ВНП — у вартісній оцінці кінцевої продукції у цінах базового періоду. Близьким до методу дефлятора є обчислення індексу народногосподарських (споживчих, оптових та ін.) цін. Індекс споживчих цін у певному році дорівнює відношенню вартості споживчого кошика у цьому ж році до вартості аналогічного споживчого кошика у цінах базового періоду.

Сума розрахованого за потоком товарів і послуг ВНП і сума розрахованого за потоком доходів повинні збігатися. Ці два способи використовують у розвинутих країнах і для складання балансу, в якому активи і пасиви мають відповідати один одному. Розвиток сучасного національного рахівництва, зокрема згадані способи обчислення ВНП і складання балансів, є, на думку П.-Б. Самуельсона, одним з великих відкриттів людства.

Водночас показнику ВНП притаманні певні недоліки:

— не відображається вплив результатів економічного відтворення на стан навколишнього середовища;

— не враховуються масштаби тіньової економіки.

У новітніх системах національних рахунків ООН з 1993 р. запропоновано включати до складу ВНП обсяги не тільки тіньової економіки, а й виробництва заборонених законом товарів і послуг (наприклад, незаконний продаж зброї, наркотиків та ін.). Проте більшість країн світу цих рекомендацій не дотримуються.

Дуже близьким за економічним змістом до показника ВНП є такий вартісний показник національного продукту, як валовий внутрішній продукт (ВВП), який охоплює витрати населення на споживчі товари і послуги (або споживання домашніх господарств), державні закупки товарів і послуг, інвестиції і чистий експорт. Різниця між ВНП і ВВП полягає в тому, що при обчисленні ВВП обліковують вартість кінцевих товарів і послуг, виготовлених резидентами певної країни, а при обчисленні ВНП — потік первинних доходів, отриманих резидентами певної країни внаслідок їх участі у виробництві ВВП власної держави і цих же резидентів в інших країнах. З точки зору потоку витрат ВНП перевищує ВВП на сальдо отриманих з-за кордону доходів від власності.

При обчисленні ВВП і ВНП до уваги приймають лише первинні (факторні) доходи, які отримують суб'єкти, що беруть безпосередню участь у створенні ВВП, в тому числі національного доходу, і є власниками певних факторів виробництва (або одержувачами доходів від власності). До таких доходів належать заробітна плата, прибуток, рента, орендна плата, дивіденди. Крім того, до складу ВВП входять доходи держави від підприємницької діяльності (або доходи від державних підприємств) і доходи органів державного управління у формі податків на виробництво та імпорт.

Система національних рахунків при обчисленні ВНП і ВВП окремих країн дещо відрізняється від системи національних рахунків ООН. Так, в американській системі національних рахунків при обчисленні чистого експорту не враховують сальдо факторних доходів з-за кордону. У системі національних рахунків ООН чистий експорт обчислюють як величину чистого експорту товарів і не факторних послуг. Отже, у статистиці ООН чітко розмежовані факторні і не факторні послуги і при обчисленні цих агрегатних показників враховують лише виробництво не факторних послуг. В американській статистиці факторні доходи, отримані з-за кордону, додають до ВВП і розглядають це як зміну виготовлених резидентами цієї країни за кордоном послуг. Тому ВНП можна аналізувати як показник товарів і послуг, виготовлених резидентами країни.

Сальдо розрахунків між країнами обчислюють не лише як сальдо факторних доходів, а Й як сальдо експорту та імпорту і сальдо поточних переказів, отриманих з-за кордону.

У 1993 р. 00Н прийняла модифіковану структуру національних рахунків, увівши низку нових рахунків з метою детального опису процесу перерозподілу доходів, тобто їх утворення, первинний і вторинний перерозподіл та використання.

При обчисленні ВВП також використовується дефлятор. Так, у США він становив у 1999 р. 9,3 трлн дол., а в цінах 1996 р. — 8,9 трлн дол.