Економічна теорія - Мочерний С.В. - Структурні кризи в економіці

Структурні кризи та структурна перебудова в економіці.

Основою структурних криз є дія закону нерівномірного економічного розвитку (нерівномірний розвиток окремих галузей, нерівномірний характер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвитку різних типів структур народного господарства (народногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність обґрунтованої структурної політики уряду тощо. Ініціює структурні кризи зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.

Структурні кризи — кризові явища тривалого нециклічного характеру, що виявляються у занепаді окремих галузей і комплексних (групи) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

Структурні кризи у розвинутих країнах розпочались у 70-ті роки XX ст. Вони охопили насамперед групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких галузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найбільш кризовому стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудування, автомобільна, гумова, текстильна та деякі інші галузі. Такі кризи поширюються на галузі оброблювальної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973— 1975 рр., що супроводжувалася різким зростанням цін на енергоносії, вплинула передусім на енергомістку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скоротилося виробництво в інших енергомістких галузях, відбулось знецінення основного капіталу. Так, під час кризи 1980—1982 рр. у промисловості США використовувалося майже 65 % виробничих потужностей, а у сталеливарній промисловості — менше ЗО %. Аналогічно в країнах Заходу використовувались виробничі потужності чорної металургії у 1974—1975 рр., що було зумовлено значним скороченням попиту з боку деяких галузей, які споживають метал, і заміною його на пластмаси та інші менш ресурсозберігаючі матеріали.

Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, тривалим скороченням виробництва і відповідним технологічним і структурним безробіттям, знеціненням кваліфікації і посиленням міграції робочої сили, порушенням нерівномірності між основними елементами продуктивних сил, між складовими технологічного способу виробництва. Ці довготермінові порушення, в свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих типів і форм економічної власності та між ними, змінюють співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки, монополістичною планомірністю і державним регулюванням та всередині кожного з цих типів регулювання.

Якщо структурні кризи охоплюють кілька країн одночасно, необхідне впровадження або посилення наддержавного регулювання в окремих сферах. Зокрема, енергетична криза початку 70-х років змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази лише протягом 1993 р., що призвело до тривалої енергетичної кризи у багатьох розвинутих країнах і примусило їх посилити координацію дій. Водночас кожна з них розробила власний комплекс заходів щодо подолання кризи. Так, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. У цих галузях було демонтовано до 20 % устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови шляхом надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямих бюджетних асигнувань, використання політики протекціонізму та ін. У 1983 р. в Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав комплекс заходів щодо структурної перебудови певних галузей. У ФРН для подолання структурної кризи у вугільній промисловості держава стимулювала процес концентрації, надавала премії за закриття шахт, оплачувала вимушені відпустки працівникам, гарантувала пільгові кредити, здійснювала перепідготовку кадрів, розробляла програми створення нових робочих місць та ін. Енергетична криза у розвинутих країнах закінчилася лише в середині 80-х років.

Подолання структурних криз ускладнює процес поглиблення економічної кризи та необхідність збільшення витрат різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробній та деяких інших галузях промисловості від 10 до 20 % капіталовкладень спрямовується на охорону довкілля.

Структурна перебудова економіки у розвинутих країнах супроводжувалася переходом до енергозберігаючих, матеріалозберігаючих та працезберігаючих технологій. Так, у США матеріаломісткість виробництва в нових галузях у 80-ті роки була на 27 % нижчою, ніж у традиційних. Така перебудова прискорила перехід до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво.

Формою вияву структурних криз е регіональні кризи — тривале відставання у розвитку окремих територій, їх низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери та ін. У США, наприклад, такими регіонами е території Західної Віргінії, Пенсільванії, де здійснювалось видобування вугілля.

Незважаючи на окремі спроби їх подолання, структурні кризи у народному господарстві України тривають. Зниження виробництва ключових галузей (машинобудування, легкої, електронної та деяких інших), що виробляють наукомістку і технологомістку продукцію, товари народного споживання, кінцеву продукцію (забезпечують приріст ВВП і національного доходу) і розвиток найбільш енерго- і матеріаломістких сировинних та напівсировинних галузей (чорної металургії, хімічної, паливної промисловості), які до того ж завдають значної шкоди довкіллю, призвели до дефіциту електроенергії для побутових потреб (у 1995—1997 рр.) та інших негативних наслідків. Так, частка найбільш екологічно шкідливих праце-, енерго- та капіталомістких базових галузей з 1991 по 2000 рік зросла на 25,6 % (майже 59 %), частка машинобудування та металообробки в загальному обсязі промисловості знизилась у 7 разів. Деякі позитивні зрушення відбулись лише у наступні роки.

Негативну роль у проведенні таких структурних реформ відіграло надання численних податкових пільг у гірничо-видобувній та металургійній галузях. Чорні метали е головною частиною експорту. Незважаючи на це, отримані за них валютні кошти недостатньо вкладалися в оновлення основного капіталу цієї галузі, тому істотно збільшилась зношеність використовуваного устаткування, збільшилась енергоємність та ін. Основними негативними наслідками опосередкованого фінансування цієї галузі є: посилення структурних криз, а отже, посилення сировинної орієнтації зовнішньоекономічної діяльності нашої країни, погіршення антиринкового іміджу держави внаслідок продажу такої продукції за демпінговими пінами та ін.

Після проведення структурної реформи у вугільній промисловості, зокрема, закриття кількох десятків вугільних шахт і відсутності раціональної політики щодо перекваліфікації звільнених шахтарів, їх працевлаштування та надійного соціального захисту, багато районів Донецької і Луганської областей перетворились в депресивні.

Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед прийняти обґрунтовану програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й вжити комплекс заходів для їх динамічного розвитку, здійснити інвентаризацію старих галузей (щодо доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.