Економічна теорія - Мочерний С.В. - Модель ринків з асиметричною інформацією

Упродовж багатьох десятиліть XX ст. традиційна модель ринку з досконалою конкуренцією передбачала, що покупці, добре ознайомлені з якостями товарів, здатні, наприклад, точно описати відмінності в характеристиці різних видів електричних чайників, а у цінах такі особливості товарів відображаються автоматично. Але в реальному житті існує багато ринків, на яких отримання точної інформації щодо якості товарів коштує дуже дорого або навіть неможливе. Ринки страхування, кредиту і навіть праці характеризуються асиметричною інформацією про якість.

Перші праці, присвячені різним аспектам асиметричної інформації, опублікували Дж. Ейкерлоф, М. Спенс, Дж.-Ю. Стігліц ще на початку 70-х років XX ст. Свої теоретичні моделі вони будували на базі загальної теорії економічної рівноваги, але без головної її передумови — автоматичного приведення у відповідність попиту і пропозиції за допомогою швидкої зміни цін. Причини — відсутність повної чи надійної інформації та різні інституційні обмеження.

Ейкерлоф Джордж народився в 1940 р. в м. Нью-Хейвен (штат Коннектікут, США). Навчався у Йєльському університеті, у Массачусетському технологічному інституті захистив дисертацію і отримав докторський ступінь з економіки. Був професором Індійського статистичного інституту (м. Нью-Делі), Лондонської школи економіки, працював провідним співробітником Комітету економічних радників при президенті Р. Ніксоні. У Каліфорнійському університеті (Берклі) з 1966 р. працював асистентом професора, аз 1977р. — професором.

Віце-президент Американської економічної асоціації, член Американських еконо-метричного товариства та академії мистецтв і наук, почесний доктор Цюріхського університету. Лауреат Нобелівської премії (2001).

Стігліц ДжозефЮджін народився в 1943 р. в м. Гера (штат Індіана, США). У1967 р. у Массачусетському технологічному інституті захистив докторську дисертацію. Працював професором Йєльського, Прінстонського, Оксфордського і Стенфордського університетів. Був головою Ради економічних консультантів при президенті Б. Клінтоні, першим віце-президентом і одночасно головним економістом Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР). 1 лютого 2000 року вчений пішов у відставку, публічно звинувативши цей банк і Міжнародний валютний фонд (МВФ) у проведенні неправильної політики в Росії та Швдеино-Східкій Азії. З липня 2000 року учений працює професором економіки, фінансів і міжнародних відносин Колумбійського університету.

Член Національної академії наук США, Американських економетричного товариства та академії мистецтв і наук. Нагороджений Американською економічною асоціацією медаллю Дж.-Б. Кларка. Лауреат Нобелівської премії (2001).

Спенс Майкл народився у 1943 році в м. Монтклаір (штат Нью-Джерсі, США). Навчався у Прінстонському університеті, де одержав диплом бакалавра з філософії, продовжував навчання в Оксфордському університеті, де захистив диплом магістра з математики. Доктор філософії. Був професором Гарвардського і Стенфордського університетів, деканом Школи мистецтв і наук при Гарвардському університеті, деканом Бізнес-школн при Стенфордському університеті. Зробив фундаментальний внесок у сучасну економіку інформації.

Член Американських економічної асоціації, економетричного товариства та академії мистецтв і наук. Лауреат Нобелівської премії (2001).

Значення асиметричної інформації про якість товару було вперше проаналізовано в класичній статті професора Каліфорнійського університету Дж. Бйкерлофа "Ринок "лимонів": невизначеність якості і ринковий механізм"}. У ній він пов'язав поняття невизначеності та якості товарів, виявивши несподівані причини можливого фіаско ринку. За асиметричного розподілу інформації (коли покупці змушені використовувати ринкову статистику для визначення правдивих характеристик товарів, що відомі лише продавцям) на ринку не укладаються угоди, а за симетричного — вигоду отримують обидві сторони. Асиметрична інформація змушує учасників ринку покладатися на випадок і призводить до ринкового краху.

Дж. Бйкерлоф є автором моделі так званого "ринку лимонів". Модель розглядається на прикладі ринку використаних автомобілів або "лимонів"*, оскільки саме він допомогає вловити суть проблеми. Припустимо, що на ринку е 100 громадян, які бажають продати свої старі автомобілі, і 100 громадян, які бажають їх купити. Відомо, що 50 із пропонованих до продажу автомобілів є "сливами", а 50 — "лимонами". Нинішній власник кожного автомобіля обізнаний про його якість, однак потенційним покупцям невідомо, чим є будь-який пропонований автомобіль — "сливою" чи "лимоном".

Власник "лимона" готовий продати його за 1000 дол., а власник "сливи" — за 2000 дол. Покупці автомобіля готові заплатити 2400 дол. за "сливу" і 1200 дол. за "лимон". Якщо перевірити якість автомобілів було би легко, то проблем на такому ринку не існувало. "Лимони" продавалися б за ціною від 1000 до 1200 дол., а "сливи" — за ціною від 2000 до 2400 дол. Але покупці не можуть оцінити якість автомобіля, а лише здогадуються про істинну вартість кожного автомобіля. Якщо передбачати, що автомобіль з рівною ймовірністю може виявитися і "сливою", і "лимоном", то типовий покупець готовий буде сплатити очікувану вартість автомобіля, тобто 1/2 1200 + 1/2 2400 = 1800 дол. Власники "лимонів", звичайно, готові були б це зробити, однак власники "слив" не захочуть продавати свої автомобілі. Ціна, яку планують заплатити за "середній" автомобіль покупці, менша ціни, за яку хочуть продати автомобіль власники "слив". За ціною 1800 дол. до продажу пропонуватимуть тільки "лимони". Однак якщо б покупець був упевнений, що йому дістанеться "лимон", то не захотів би платити за нього 1800 дол. Рівноважна ціна на ринку встановилася б між 1000 і 1200 дол. За ціною, що перебуває у таких межах, свої автомобілі продаватимуть тільки власники "лимонів", і тому покупці очікуватимуть що їм дістанеться "лимон". Хоча ціна, за якою покупці готові купити "сливи", перевищує ціну, за якою продавці хочуть їх продати, "сливи" не продаватимуться.

Причиною краху ринку є наявність спричиненого продавцями хороших і поганих автомобілів зовнішнього ефекту. Своїм рішенням спробувати продати поганий автомобіль громадянин впливає на формування у покупців враження стосовно якості "середнього" автомобіля, що продається на ринку. Це призводить до пониження ціни, яку покупці готові заплатити за середній автомобіль, що наносить збитки людям, які прагнуть продати хороші автомобілі. Саме такий зовнішній ефект і зумовлює провал ринку.

Найчастіше на продаж виставляються автомобілі, яких люди намагаються позбутися. Сам факт продажу слугує для потенційного покупця сигналом про якість пропонованого товару. Пропозиція надто великої кількості предметів низької якості утруднює продаж високоякісних товарів.

Оскільки величина попиту на зазначеному ринку залежить не тільки від ціни, а й від якості, то цілком можливо, що вона дорівнюватиме нулю, і, отже, ринок припинить існування. Дж. Бйкерлоф доводить, що недостатня інформація про якість товару, який продається, призводить до постійного зниження цін аж до зникнення ринку.

Проблему асиметричної інформації з точки зору менш інформованих учасників ринку на прикладі страхових компаній глибоко аналізував американський економіст Дж.-Ю. Стігліц. Він пояснив, у який спосіб вони прагнуть поліпшити своє становище, здобуваючи додаткові дані, і розробив механізм так званої "зворотної ринкової адаптації", коли погано інформовані учасники ринку одержують інформацію від краще інформованих. Одна з класичних праць Стігліца (написана в співавторстві з М. Ротшильдом1) описує, як "працюють" інформаційні потоки на тих ринках страхових послуг, де компанії не володіють інформацією про рівень ризику стосовно окремих клієнтів. Автори доводять, що страхова компанія (погано інформована сторона) здатна ефективніше стимулювати своїх клієнтів (добре інформована сторона) для того, щоб вони "видали" інформацію щодо дійсного страхового ризику.

У звичайних ринкових моделях банки піднімають відсоткову ставку для того, щоб компенсувати ризик потенційного неповернення кредитів. У схемах з моделюванням асиметричної інформації банки починають квотувати пільгові кредити, щоб, використовуючи конкуренцію серед обмеженого кола претендентів, відібрати тих, котрі гарантовано повернуть кредит.

Важливим результатом зробленого Дж.-Ю. Стігліцом і С. Гроссманом аналізу фінансових ринків був парадокс Гроссмана—Стігліца.

Парадокс Гооссмана—Стігліца — якщо ринок ефективний з інформаційної точки зору, тобто вся необхідна інформація відображається в рівні цін, то жодний з учасників ринку не матиме ефективних стимулів використати інформацію, що міститься у цінах.

Отже, Дж.-Ю. Стігліц, С. Гроссман та Дж. Бйкерлоф довели, що асиметрична інформація може призвести до зворотної селекції на ринку.

М. Спенс продемонстрував, що за певних умов добре інформовані учасники ринку можуть збільшувати свої ринкові обороти, "передаючи сигнали" іншим, менше поінформованим суб'єктам ринку.

Концепцію сигналів ринку було вперше опубліковано у статті "Сигнали ринку праці"2, в якій розглядається освіта як свідчення продуктивності праці на ринку праці. Автор моделює таку ситуацію. Нехай імовірність зустріти хорошого і поганого робітника однакова — 50 %. Хороший робітник здатний виробити 20 одиниць граничного продукту, а поганий — 10 одиниць. Припустимо, фірмі потрібно прийняти на роботу 100 робітників. Це означає, що сукупний граничний продукт буде 50 • 20 + 50 • 10 = 1500 одиниць. Якщо питома вага зарплати у виробленому продукті дорівнює 20 %, фонд зарплати становитиме 300 одиниць.

За умови, що можна попередньо з'ясувати якості робітника, було б розумніше платити хорошому робітникові чотири одиниці, а поганому — дві. Але оскільки неможливо відрізнити хорошого робітника від поганого і відповідно спрогнозувати результати їх праці, працедавець виплачує середню зарплату — три одиниці. Якщо обидві категорії робітників погоджуються на це, зарплата перерозподіляється від хороших робітників до поганих. Очевидно, що хороший робітник прагнутиме придбати якусь ознаку (диплом, сертифікат, свідоцтво про кваліфікацію тощо), який відрізнятиме його від гіршого робітника у процедурі оцінювання чи поза нею. Цю ознаку М. Спенс назвав "сигналом".

Головний висновок ученого полягає в тому, що працедавець вибирає освіту як побічну ознаку майбутнього працівника. Коли працедавець наймає робітників, збирання правдивої інформації про їхню потенційну продуктивність коштує дорого, а тому потрібне деяке свідоцтво (параметр, сигнал, індикатор), що побічно свідчить про це. Один з таких індикаторів — інформація про те, чи закінчив робітник хоча б коледж. Знаючи про це, майбутні робітники завчасно витрачають свій час та гроші на отримання дипломів, щоб "сигналізувати" працедавцю про свою високу продуктивність. Людина може нічому не навчитися у коледжі, але його інвестиції у власну освіту окупаються кращою і висо-кооплачуванішою роботою: "Самі знання тут ні до чого, головне — сигнал".

М. Спенс також відзначив можливість інших співвідношень. Зокрема, чоловіки одержують вищу зарплату, ніж жінки, білі працівники — вищу, ніж чорношкірі (причому з такою самою продуктивністю праці). І стать, і колір шкіри також є побічним свідченням (сигналом) якостей майбутнього робітника.

Деякі вчені1 не поділяють висновків М. Спенса. На їхню думку, така позиція раціональна лише тією мірою, у якій освіта виявляється через відмінності у продуктивності, тобто дає змогу зрозуміти, чи підвищує вона продуктивність. Якщо для окремої людини витрати на освіту можуть бути раціональними, то для суспільства в цілому вони мають сенс тільки тоді, коли освіта насправді підвищує продуктивність. В іншому разі суспільство може зекономити свої кошти, відшукавши дешевший спосіб добору кваліфікованих працівників.

Наявні свідчення, підкреслюють критики М. Спенса, доводять, що теза про освіту тільки як про деякий "сигнал" помилкова, бо вища освіта справді підвищує продуктивність. Однак, оскільки природні задатки мало змінюються, важко визначити точні межі, в яких освіта може підвищити продуктивність. Твердження, що в коледжі студенти не вивчають нічого корисного, помилкове хоча б тому, що такі курси, як бухгалтерський облік і комп'ютерне програмування, безпосередньо пов'язані з виробництвом. Важко також повірити, що наявність освіти працедавці не розглядають як "сигнал". Слід передбачити, вважають опоненти М" Спенса, що освіта сприяє підвищенню продуктивності і в ній відображається.

Продовжуючи наукові дослідження, М. Спенс вивчає проблеми цінності інформації на ринку. Він аналізує різні аспекти інформації не лише у межах ринку, а й у масштабах економічного розвитку сучасного світу. В епоху динамічних перетворень Америці, Європі та іншим розвинутим регіонам світу слід, на його думку, не відгороджуватися від сусідів високими митними зборами, а шукати шляхи ефективної інтеграції. Зокрема, прагнення повоєнної

Канади захистити свій ринок через підвищення ввізного мита позбавило конкурентоспроможності її власну промисловість. Але цілком покладатися на регулюючу дію ринкової економіки не можна. Відсутність достатньої інформації в учасників ринку часто призводить до помилкових рішень. їх може коригувати держава, наприклад на сучасних фінансових ринках, останнім часом навіть виникла потреба в міжнародному законодавстві для них.

У найближчій перспективі в світовій економіці, на думку вченого, продовжуватиметься спад, зумовлений багатьма причинами. Однією з них є втрата ілюзій стосовно того, що Інтернет дасть змогу відмовитися від традиційних методів господарювання. Друга причина — падіння міжнародної кон'юнктури, розповсюдження тероризму та зміни в світі після 11 вересня 2001 року. І, насамкінець, передові держави ігнорують проблеми країн, що розвиваються, а там поширюються екстремістські настрої, породжені усвідомленням своєї бідності, відірваності від процесів глобалізації. Ситуація нагнітається, вважає Спенс, а США, Європа і Японія повною мірою не усвідомлюють нагальної проблеми в сприянні економічному розвитку третього світу, де поширюється бідність та виникають нові вогнища тероризму. У відсталих країнах необхідно створювати ефективну інфраструктуру, щоб підвищити рівень освіченості населення та пристосувати економіку до потреб глобалізації. Багато держав продовжують недооцінювати людський капітал, який завжди був і залишається найважливішим фактором економічного розвитку.

Дж. Бйкерлофа, М. Спенса і Дж.-Ю. Стігліца за аналіз ринків з асиметричною інформацією було нагороджено у 2001 році Нобелівською премією. Застосування досліджень цих учених перспективне у таких галузях як макро-економіка, фінансові ринки, угоди зайнятості, що засвідчує екстраординарну широту їхніх наукових інтересів. їх доробок є підґрунтям нового пласту економічної теорії.