Економічний аналіз діяльності суб'єктів господарювання - Попович П.Я. - 16.4. Валютно-фінансові умови зовнішньоторговельних контрактів. Валютні ризики

Валютно-фінансові умови – порядок визначення платежу валюти і виду системи розрахунків, валютних обмовок.

Валюта ціни (валюта угоди) – валюта, яку використовують для вираження ціни у контракті. Як валюту ціни переважно використовують найстабільнішу на момент укладення угоди валюту. Якщо розрахунки здійснюють за клірингом, то валюта, як правило, відповідає валюті клірингу.

Валюта платежу – валюта, за якою здійснюють оплату товару, послуг за контрактом. Інколи вона відрізняється від валюти ціни, особливо коли контрактні ціни встановлюються на біржах, аукціонах, під час проведення операцій за клірингом чи за фіксації ціни в рахунковій одиниці. У такому випадку валюта ціни є формою страхування ризику зміни курсу валюти платежу.

Умови розрахунків залежать від країн-учасниць зовнішньоторговельного контракту, виду товару, кон'юнктури товарного ринку, наявності міжурядових угод, банківських звичаїв тощо. Наприклад, сировинні й продовольчі товари продають із використанням готівкових розрахунків, машини й обладнання - кредиту. Біржові товари (зернові, метали, ліс, нафтопродукти) продають і купують на основі загальноприйнятих умов, запроваджених у світовій практиці.

Усі валютно-фінансові умови контрактів сторони уточнюють на основі домовленостей. Для українських контрагентів вибір валюти ціни і валюти платежу у великих угодах потрібно узгоджувати з компетентними фахівцями, що зумовлено необхідністю поінформованості про стан міжнародних валютних ринків і прогнозування динаміки курсів валют.

Під час імпорту товарів з розвинених капіталістичних країн ціни фіксують у валюті країни-постачальника, а з країн, що розвиваються, – у валюті третьої країни: платежі здійснюють у тій самій валюті. Для того, щоб при розрахунках менше орієнтуватися на умови, закладені в міжурядових угодах, потрібна згода валютних органів України і контрагентів.

Особливу увагу потрібно приділяти валютним ризикам, що виникають під час експортно-імпортних операцій і продажі товарів у кредит у випадку зміни курсу іноземної валюти відповідно до національної чи внаслідок падіння її купівельної спроможності через погіршення умов торгівлі.

Захисні застереження застосовують для зменшення валютних ризиків. Є два їх типи: двосторонні й односторонні. У першому випадку здійснюють перерахунок сум платежу при зміні валюти платежу. Застосовують цей метод переважно у торгівлі з країнами, що розвиваються. Односторонні зазвичай використовують у торгівлі з розвиненими країнами; на їх основі також перераховують суму платежу. Застереження може бути одновалютним за умови, що валюти ціни і платежу однакові та визначені залежно від курсу іншої валюти.

При мультивалютному застереженні суму грошових платежів уточнюють залежно віл зміни середньоарифметичного курсу кількох валют.

Індексне застереження застосовують для запобігання .ній женню купівельної ціни валют. Сума платежу зміниться залежно від динаміки індексу цін. Іноді використовують "плинні" ціни, тобто враховують зміни ціни товару І суми платежу відносно руху ринкових цін на певний товар.

Банки можуть здійснювати страхування валютних ризиків на основі висунення зустрічних вимог і зобов'язань п іноземній пал юті (хеджування). Одним із методів хеджування с укладання термінових валютних угод чи проведення форвардних операцій, під час яких банк чи торгова фірмо купує якусь валюту за спот-курсом - поточним курсом готівкових валютних угод - і одночасно продає за форвард-курсом, що, як правило, відрізняється від попереднього. Можна провести протилежні операції: здійснити форвардну купівлю однієї валюти і продаж іншої за спот-курсом.

Якщо спот-курс нижчий від форвард-курсу, то цю різницю називають премією, а якщо перший виший за другий – дисконтом.

Наведемо приклад хеджування з метою страхування експортера, який повинен через три місяці отримати плату в доларах США. Експортер звертається до банку з проханням про страхування. Банк, знаючи про надходження в доларах, через три місяці відраховує покупцю цю суму і просить на неї кредит терміном на три місяці. Долари реалізують, наприклад, за французькі франки, й отриману суму кладуть на тримісячний страховий депозит. У випадку зниження курсу долара до франка експортер не зазнає збитків завдяки форвардній угоді. Потім банк викуповує долари з їх появою за повним курсом, розраховується з кредитором та експортером і завдяки депозитові не зазнає втрат.

Використовують також валютні опціони – привілеї, які отримує при сплаті премії одна сторона (банк, фірма) з метою надання іншій права купити чи продати валюту за узгодженим курсом у будь-який день упродовж певного періоду або відмовитись від угоди без відшкодування збитків. Валютний опціон дає його покупцеві право вибору між виконанням угоди чи відмовою від виконання зобов'язань при укладанні відповідних умов.

Щоб не зазнати збитків від коливання курсу проводять ф'ючерсні операції з іноземною валютою – термінові угоди, за якими здійснюють купівлю-продаж валюти за зафіксованим у момент укладення угоди курсом. Операцію реалізовують за певний проміжок часу в 1–3 роки. Зазвичай ф'ючерсні операції не закінчуються наданням готівкових засобів, оскільки їх метою є хеджування. Якщо б продаж валюти не відбувався, то у випадку зниження курсу сторона зазнавала б прямих збитків.