Зовнішньоекономічний менеджмент - Дахно І.І. - Регіональні аспекти розвитку вендингу

Південна Корея. Корея - країна кавових автоматів. Вони є практично скрізь: на міських вулицях, в державних та комерційних установах, в закладах харчування, освіти, в невеликих сільських магазинчиках тощо. Автомати ці продають каву в невеликих паперових стаканчиках - десь по 50 грамів порція. При цьому можна вибрати каву чорну або з молоком, з цукром або без нічого, а в найбільш просунутих пристроях - ще і відрегулювати міцність напою або вибрати один з декількох сортів. Звичайно, подібні автомати є нині в багатьох країнах, але мало де вони користуються подібною популярністю. Найближчі аналоги корейського кавового автомата можна, зрозуміло, знайти по сусідству - в Японії. Дійсно, як і багато інших традицій сучасної Кореї, пристрасть до кави з автоматів прийшла до Кореї з Японії. Сталося це порівняно недавно - в кінці 1970-х років. У самій Японії автомати звичного в Кореї типу - з паперовим стаканчиком - з'явилися на початку 1960-х років. Нині, до речі, ними там користуються рідше: японцям з їх винятковою охайністю подібна система останніми роками стала здаватися недостатньо гігієнічною. Проте свого часу кавові автомати користувалися в Японії величезним успіхом, і не дивно, що корейці вирішили цей успіх повторити. У 1977 році концерн "Лотте", який традиційно має дуже близькі стосунки з Японією, купив перші 400 автоматів, які й були встановлені в Сеулі. Незабаром дві інші великі корейські фірми придбали у японців ліцензії на виготовлення кавових автоматів: ІІХ* (в ті часи відома в Кореї як "Кимсон", а за кордоном як "Голдстар") придбала ліцензії в "Фудзі", а "Самсунг" домовився з "Саньо". До речі, ці дві фірми і досі є головними виробниками кавових автоматів в Кореї. Спочатку автомати коштували дорого, і зустрічалися на корейських вулицях досить рідко. У 1981 р. у всій Кореї їх були всього 3123 штуки. Дві третини з них продавали "каву в стаканчиках", а останні - "всяку всячину". Ця пропорція збереглася і до наших днів: і зараз приблизно дві третини торгівельних автоматів Кореї - кавові. До речі, на початку 1980-х років діяв закон, який вимагав від операторів кавових автоматів, щоб в підвідомчих їм пристроях в обов'язковому порядку продавалося не лише кава, але і корейський чай - усілякі трав'яні настої. Цей закон був покликаний "підтримати вітчизняного виробника", і проводився в життя з рішучою генеральською суворістю - в країні правив військовий режим. Підприємця, який не опікувався продажем "правильних" напоїв, чекав штраф в пів-мільйона геть. На ті часи це були чималі гроші. Якщо власник автомату не міг або не хотів заплатити штраф, то його могли посадити у в'язницю на рік. По-справжньому бум автоматичної торгівлі почався в середині 1980-х років. На той час корейські фірми налагодили масове виробництво автоматів, які різко подешевшали і стали швидко поширюватися у країні. У олімпійському 1988 р. в Кореї було вже 17 тисяч торговельних машин, у тому числі 12 тисяч кавових. За нинішніми мірками це - досить скромні цифри, адже нині автоматів з продажу кави в Кореї в 30 разів більше. Проте саме з кінця 80-х років ХХ століття кавовий автомат став звичайною частиною корейського міського пейзажу. Зростання цієї індустрії було викликане двома причинами: по-перше, автомати зручні споживачам; по-друге, вони вигідні власникам. Кавовий автомат коштує приблизно 5 мільйонів вон - і приносить 200-300 тисяч вон в місяць, повністю окупаючи себе роки за півтора. Втім, дуже багато що в цьому бізнесі залежить від вдалого розташування автомата. Звичайно, інфляція позначається і тут. Зараз ціни - зовсім інші (втім, і зарплати - теж). На автоматах поряд з прорізами для монет з'явилися і прорізи для банкнот. Втім, скаржитися на дорожнечу не доводитися. У США або Австралії стаканчик кави коштує 60-80 центів, тобто в два-три рази більше. На кінець 2005 року в Південній Кореї діяло понад 400 тисяч автоматів з продажу кави. При цьому фахівці вважають, що резерви ринку далеко не вичерпані.

Китай. Сьогодні центр тяжіння вендингової галузі зміщується до Китаю. Це зв'язано, по-перше, з привабливістю дуже молодого китайського вендингового ринку (населення Китаю в 2,5 разу більше населення всього Євросоюзу), а по-друге, це пов'язано з відсутністю перспектив зростання західних виробників за рахунок традиційних "рідних" ринків збуту. Інакше кажучи, без китайського ринку багато західних виробників кризу жорстокого надвиробництва не переживуть.

Куди в найближчому майбутньому великі виробники вендинго-вих апаратів зможуть дівати свої сотні тисяч вендинг-машин в рік?

Одним з варіантів є Росія. Проте, цей ринок є дуже далекий від насичення, проте зниження вартості рубля по відношенню до євро і дорожчання логістики зробили нові торговельні автомати в цій країні практично нерентабельними.

Східна Європа - падіння рівня життя населення, різке скорочення вільних ресурсів для інвестування (ринок встане, оскільки не буде грошей на покупку автоматів).

Західна Європа, США, Японія - ринки насичені або близькі до насичення.

Таким чином, Китай нині (з врахуванням заходів направлених урядом КНР на стимулювання внутрішнього попиту) - це стратегічно важливий ринок для більшості вендингових виробників. Проте і тут є свої "але". Китай відрізняється умінням переймати технології виробництва і значно їх здешевлювати. Технології, причому найсучасніші, до Китаю вже були завезені в період проведення Олімпіади 2008 в Пекіні. Щоб не втратити ринок і успішно на ньому конкурувати західні компанії повинні будуть організовувати своє виробництво у Китаї, що, до речі сказати, деякі вже зробили (наприклад бренд Віапспі вже давно виробляється в Китаї і, як запевняють в компанії, продукція орієнтована виключно на внутрішній попит).