Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - 9.1. Основні чинники, що визначають підривання ринкової економіки

Проблема долі товарного виробництва та вартості — одна з важливих в економічній теорії, особливо в сучасних умовах, коли виникло і формується постіндустріальне, постекономічне суспільство. Напевно, першу цілісну концепцію "відмирання" товарного виробництва й обміну розробили К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони зважали на те, що майбутній суспільний устрій ґрунтуватиметься на загальнонародній суспільній власності, тому їй безпосередньо буде властиве суспільне регулювання виробництва, праця стане найнеобхіднішою життєвою потребою. Це забезпечує величезне зростання продуктивних сил, достатній рівень предметів споживання та їх розподіл за потребами. За таких умов товарно-грошові відносини поступово зникнуть, оскільки не буде об'єктивної основи для обліку витрат праці за допомогою вартості та її грошової форми. Від посереднього, вартісного обліку витрат праці суспільство перейде до природного вимірювання праці безпосередньо в суспільному робочому часі, тобто до кількості годин, витрачених на виробництво продуктів. Стосовно витрат виробництва, то їх значення збільшиться. К. Маркс передбачав, що робочий час, навіть коли не зважати на мінову вартість, завжди залишиться субстанцією для створення багатства і визначення витрат, потрібних для його виробництва.

Зрозуміло, що цю концепцію пов'язували зі становленням і розвитком своєрідного суспільства, яке прогнозували К. Маркс і Ф. Енгельс. Тому якщо порівнювати з постіндустріальним суспільством, то у ньому немає розподілу за потребами, робочий час не став мірилом витрат. Проте такі чинники, як високий рівень розвитку продуктивних сил, перетворення праці у найголовнішу життєву потребу, всебічний розвиток людини, — процеси, що відбуваються в новому суспільстві. Вони відіграють важливу роль у підриванні товарного виробництва та вартості.

Замість одностороннього підходу, коли однозначно розглядається "відмирання" товарного виробництва й обміну, останнім часом намагаються з'ясувати дві протилежні тенденції: до подальшого його розширення і підривання1. Тенденції до розширення передбачають поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізацію суспільної праці, економічне відокремлення товаровиробників, зростання ролі й значення сфери нематеріального виробництва, що надає послуги, і які у свою чергу перетворюються на товар.

Суспільний поділ праці — відокремлення різних видів трудової діяльності в межах світового господарства (у тому числі окремих його регіонів ), національної економіки й окремого підприємства.

Чинники, які зумовлюють підривання товарного виробництва, — це збільшення масштабів одиничного поділу праці, в основу якого покладено по детальну та поопераційну спеціалізацію всередині окремих виробничих одиниць. Матеріальною основою таких процесів є концентрація капіталістичного виробництва, котра зростає, виникнення і розвиток гігантських об'єднань.

Варто зазначити, що тенденція до підривання товарного виробництва також зумовлена посиленням елементів організованості та планомірності в межах окремих компаній. її дія пов'язана також із розвитком контрактних відносин між монополіями, з одного боку, та малими і середніми капіталістичними підприємствами — з іншого, коли останні спеціалізуються на виробництві окремих деталей і вузлів для комплектації кінцевої продукції. Крім того, майже кожній операції купівлі-продажу між корпораціями передує процес укладання письмового або усного контракту, що має юридичну силу. Сторони зобов'язуються виконувати умови угоди, у разі їх порушення передбачаються судові санкції. З цією метою складають попередні плани щодо виробництва, його забезпечення устаткуванням, робочою силою, сировиною, а також фінансові плани підприємств, плани науково-технічних досліджень тощо. У таких умовах, на нашу думку, немає потреби підтверджувати через ринок суспільно необхідний характер вироблених товарів.

До певного підривання товарного виробництва призводять також створення міжнародних і транснаціональних корпорацій, спільних підприємств, підписання державою контрактів на національному та міжнародному рівнях, централізоване регулювання економіки. Такий самий вплив мають наднаціональне регулювання економіки, гігантські банки, які формують апарат для суспільного регулювання процесу виробництва і розподілу продуктів, перехід від індивідуальної до колективної власності та ін.

Зрозуміло, що в цьому випадку чинниками підривання товарного виробництва є зміни в суспільному поділі праці, поширення відносин організованості та планомірності, але не в загальнодержавних масштабах, а всередині окремих виробничих одиниць, у межах окремих компаній. З таким тлумаченням факторів підриву товарного виробництва не можна погодитися. Відомо, що одна з істотних суперечностей капіталістичного устрою виявляється у суперечності між організацією виробництва всередині підприємств і стихією на загальногосподарському рівні. Тому все, що сприяє розвитку організації на підприємстві, відповідає інтересам підприємців і не визначає підривання товарного виробництва. Те саме можна сказати про контрактну систему — також забезпечує поліпшення організованості та планомірності на підприємстві, проте може не змінювати ситуацію в народному господарстві. Йдеться про плани виробництва, фінансові плани, але це не плани народного господарства, а підприємств, і тому вони не змінюють ситуацію в країні. Отже, висновок про те, що начебто в таких умовах немає потреби підтверджувати через ринок суспільно необхідний характер продуктів не можна вважати обґрунтованим. Досвід свідчить, що в Радянському Союзі, де товарно-грошові відносини обмежувалися на кожному підприємстві і в народному господарстві, їх функціонування визначав єдиний народногосподарський план, існувала проблема реалізації вироблених товарів. Недостатня, а часто низька якість товарів була причиною того, що вони не реалізувались, залежувалися в магазинах і на складах. План виробництва, тим більше на рівні підприємства, не є гарантією того, що витрати на його виробництво суспільно необхідні, що його обов'язково реалізують.

Деякі вчені вважають, що до чинників, які зумовлюють підривання товарного виробництва, належать створення міжнародних і транснаціональних корпорацій, спільних підприємств, міждержавних договорів і контрактів. Як відомо, нині вони відіграють велику роль у світовій економіці. Однак вважати їх факторами підривання товарного виробництва навряд чи виправдано, адже зовнішньоекономічний обіг становить тільки частину загальнодержавного виробництва й обміну. Як свідчить досвід, зовнішні фактори не можуть суттєво змінити економічну систему, що діє в тій чи іншій країні.

Вирізняють ще такі чинники, як централізоване та наднаціональне регулювання економіки, гігантські банки, які створюють апарат для суспільного регулювання процесу виробництва і розподілу продуктів тощо. Кейнсіанська теорія, в якій ще після кризи 1929—1933 рр. обґрунтували й визначили розвиток системи державного регулювання економіки, стала теоретичною основою розвитку цього процесу. Посткейнсіанські теорії вносили певні зміни і доповнення у розвиток такого напряму теорії й практики. Однак на початку 70-х років XX ст. виявилося, що країни посилили економічну роль держави, але перейшли певну межу, котра звузила значення ринку, конкуренції, що негативно відобразилось на розвитку економіки. У зв'язку з цим розробили нову політику у вигляді "рейганоміки", "тетчеризму", спрямовану на: 1) зменшення одержавлення економіки шляхом приватизації державного майна; 2) розширення ринково-конкурентного середовища за допомогою поширення малого й середнього бізнесу; 3) зменшення соціальних програм і збільшення інвестицій в економіку. Таким чином намагалися значно піднести економіку. Як відомо, така політика відіграла велику позитивну роль, але це не було підриванням товарного виробництва, а навпаки, сприяло його подальшому розвитку.

Варто з'ясувати, до чого призводить підривання товарного виробництва. Деякі автори стверджують, що "дія тенденції до підривання товарного виробництва зумовлює виникнення ще однієї основної форми суспільного виробництва — безпосередньо суспільної. Це така організація суспільного господарства, за якої внаслідок радикального розширення та удосконалення відносин планомірності й організованості, а отже, і процесу планування на мікро- й макрорівні, а також використання досягнень НТП, більша частина суспільних потреб задовольнятиметься без перетворення продуктів праці на товар на ринку".

Безпосередньо суспільна форма виробництва визначається радикальним розширенням та вдосконаленням відносин планомірності й організованості. Власне поняття "безпосередньо суспільна" означає, що суспільство прямо і безпосередньо володіє засобами виробництва і регулює пропорції суспільного виробництва. Ф. Енгельс щодо цього зазначав: "Коли суспільство починає володіти засобами виробництва і застосовує їх для виробництва в безпосередньо усуспільненій формі, праця кожної особи, яким би різним не був її специфічний корисний характер, стає з самого початку і безпосередньо суспільною працею". Із твердження зрозуміло: безпосередньо суспільна форма і виробництва, і праці визначається вступом суспільства у володіння засобами виробництва, тобто шляхом встановлення загальносуспільної власності. Суспільство застосовує їх для виробництва в безпосередньо усуспільненій формі. Проте таких ознак не мають сучасні постіндустріальні держави, оскільки в них діють різноманітні форми власності: державна, корпоративна (акціонерна), кооперативна і приватна. Отже, не йдеться про єдину загальнодержавну власність, а тим більше про безпосередньо суспільну форму організації виробництва.

Вирізняють ще один підхід до визначення чинників, які підривають товарне виробництво при переході до постекономічного суспільства. В. Іноземцев розглядає основні напрями постекономічної революції, першим із них є деструкція ринкового господарства. Він зазначає, що постекономічного суспільства, як цілісного явища, реальної структури, ще не існує, але його виникненню сприяють усі зміни, що відбуваються.

Для розуміння цих процесів В. Іноземцев проводить історичну паралель між постекономічною та індустріальною революціями. Як відомо, остання відбувалася в другій половині XVIII — на початку XIX ст., коли створювалися нові технічні засоби, форми виробництва (фабрика) та формувався клас промисловців. Однак і в середині XIX ст., навіть у його другій половині, тобто через 100 років після основних подій промислової революції, в більшості європейських держав і США аграрний сектор забезпечував понад половину ВНП. У 1850 р. 60 % працюючого населення США було зайнято в сільському господарстві. Незаперечний той факт, що промислова революція започаткувала нову тенденцію — становлення нового капіталістичного способу виробництва, альтернативи якому не було. Постекономічна революція вже сьогодні перебуває на тому етапі, коли наочно демонструє світу перспективи і не залишає шансів індустріальному господарству, що стало ретроградним.

З огляду на це В. Іноземцев розрізняє терміни "товарне виробництво" і "ринкове господарство" як поняття взаємопов'язані, але не тотожні. Товарне виробництво, що ґрунтується на суспільному поділі праці, означає створення кожним суб'єктом господарювання споживної вартості, яку можна обміняти на іншу споживну вартість з метою задоволення потреб. Отже, мета обміну, за товарного виробництва, полягає в максимізації привласнених споживних вартостей. Основа кількісного спів вимірювання товарів може бути будь-якою — від обчислення трудових витрат до суб'єктивного оцінювання корисності блага.

На відміну від товарного виробництва, ринкове господарство — система, в якій створення товарів здійснюється як виробництво всезагальної цінності, втілення загального еквівалента, тобто вартості. Це означає, що ринкова економіка виникає на завершальній стадії економічної епохи, тобто разом із виникненням і розвитком капіталізму, коли метою стає максимізація привласнення вартості як втілення багатства. Товарами обмінюються на еквівалентній основі, тобто на основі вартості.

Таким чином, відбувається усунення елементів ринкового господарства і відтворення системи відносин товарного виробництва як способу перерозподілу споживних вартостей. Саме в цьому полягає, на думку В. Іноземцева, сутність постекономічної трансформації.

Отже, вчений вважає, що ринкове господарство кардинально відрізняється від товарного виробництва, оскільки в ньому діє закон вартості, тобто співвимірювання благ, що виробляються, і присвоєння цього еквівалента, тобто вартості, суб'єктами господарювання. Водночас метою товарного виробництва є привласнення конкретних споживних вартостей — для цього немає потреби в еквіваленті та співвимірюванні товарів. "...Головна відмінність товарного виробництва від ринкового господарства полягає у відсутності або наявності фундаментального еталона для співвимірювання благ, що надає обміну еквівалентного характеру".

В. Іноземцев вважає, що в товарному виробництві немає фундаментального еталона для співвимірювання благ, у ньому не діє закон вартості й обмін не має еквівалентного характеру. З такою думкою не можна погодитись. Як відомо, скільки функціонує товарне виробництво, стільки й чинний закон вартості.

Закон вартості — економічний закон товарного виробництва, за яким виробництво й обмін товарів здійснюються відповідно до суспільно необхідних витрат праці. Тому спроба всупереч загальновизнаній істині стверджувати, що в простому товарному виробництві закон вартості не діє, а в ринковому господарстві навпаки не витримує жодної критики, адже він чинний в обох випадках. Інша справа, що просте товарне виробництво і ринкова економіка, маючи загальні спільні ознаки, все-таки істотно відрізняються. Це два соціально-економічні типи товарного виробництва.

Просте товарне виробництво базується на особистій праці товаровиробника, капіталістичне — на чужій, праці найманих робітників, експлуатації їх праці.

Просте товарне виробництво — це виробництво продукції для обміну шляхом купівлі-продажу з метою задоволення власних потреб. Його головна мета полягає у створенні споживних вартостей, їх обміні на інші споживні вартості для задоволення потреб самого товаровиробника та його сім'ї.

Капіталістичне товарне виробництво означає зосередження засобів виробництва у капіталістів, що позбавляє пролетарів засобів виробництва та перетворює їх в експлуатованих. Вони змушені постійно продавати власну робочу силу капіталістам. Головне завдання цього виробництва — виробництво додаткової вартості, прибутку та привласнення їх капіталістами. Джерелом додаткової вартості вважають неоплачену працю найманих робітників.

Просте товарне виробництво виникає в період розпаду первіснообщинного ладу, воно функціонує в рабовласницькому та феодальному суспільствах у формі селянських і ремісничих господарств. Ремісники доставляли на ринок свою продукцію, а селяни — частину виробленої продукції з метою обміну на продукти інших товаровиробників, необхідні для задоволення особистих і виробничих потреб. Унаслідок цього праця товаровиробників має одночасно приватний і суспільний характер. Суперечність між приватною та суспільною працею становить основну суперечність простого товарного виробництва. Суспільний характер приватних робіт товаровиробників виявляється у процесі обміну.

Капіталістичне товарне виробництво формується в епоху розкладення феодалізму як велике виробництво шляхом перетворення значної чисельності виробників на пролетарів, особисто вільних, але позбавлених засобів виробництва і змушених найматися на роботу до капіталіста.

Головне протиріччя капіталістичного, тобто ринкового устрою полягає в суперечності між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення, що виявляється у стихійному розвитку суспільного виробництва, економічних кризах, безробітті тощо.

Звичайні товаровиробники мають двоїстий характер. З одного боку, вони працьовиті, таким чином вони заробляють на життя, їх можна експлуатувати. Це зближує їх з найманими робітниками і зумовлює поєднання інтересів у боротьбі за ліпше життя; з іншого — прості товаровиробники як приватні власники засобів виробництва створюють продукти на ринок і намагаються реалізувати їх з вигодою для себе.

Суперечність між суспільною та індивідуальною вартостями неминуче призводить до диференціації товаровиробників: ті люди, витрати яких менші ніж суспільно необхідні, збагачуються; і навпаки, чиї витрати виробництва більші ніж суспільно необхідні, стають біднішими, банкрутують і перетворюються на найманих працівників.

Порівняльний аналіз двох типів товарного виробництва свідчить про те, що між простим і капіталістичним товарними виробництвами є спільні ознаки, а саме: вони базуються на суспільному поділі праці та виробництві продуктів з метою обміну, продажу на ринку. Однак ці типи господарства, мають істотні відмінності:

1) просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці товаровиробника, ринкове господарство — на експлуатації найманих робітників;

2) мета простого виробництва полягає у створенні споживних вартостей для задоволення власних потреб і суспільства, завданням ринкового господарства є виробництво вартості, насамперед додаткової та прибутку з метою збагачення капіталістів;

3) просте товарне виробництво виникає в період розпаду первіснообщинного ладу, ринкове, капіталістичне господарство, — в епоху феодалізму й утверджується у процесі становлення капіталістичного ладу.

Отже, ринкове господарство — це специфічна форма капіталістичного виробництва, а просте товарне виробництво — це загальнолюдська, загальноцивілізаційна форма організації виробництва. Тому підривання ринкового господарства передбачає подолання тих специфічних ознак, що властиві капіталістичній економіці. Просте товарне виробництво, як свідчить історичний досвід, не можна ототожнювати з капіталістичним; його можна використовувати для формування нової, постекономічної стадії суспільного розвитку. Подолання ринкової економіки не потребує усунення обміну продуктами як матеріальними, так і нематеріальними благами. Іншими словами, інфраструктуру товарного виробництва після подолання ринкового господарства можна буде застосувати з метою обміну матеріальними й нематеріальними благами, для функціонування постекономічного суспільства.

Товарне (ринкове) господарство — суспільна форма організації економіки, яка ґрунтується на товарному виробництві, що забезпечує взаємодію між виробництвом і споживанням через ринок.

Отже, штучне протиставлення простого товарного і ринкового виробництв, спроби, не зважаючи на історію, розглянути справу так, начебто в простому товарному виробництві закон вартості не діє, а лише у ринковому господарстві він чинний — все це не відповідає дійсності. За допомогою такого способу не можна з'ясувати сутність товарного виробництва і вартості, оскільки він побудований на хибному припущенні. Інша справа — визначення відмінностей між двома типами товарного господарства — простим товарним і капіталістичним, ринковим, показує можливості та перспективи простого товарного господарства відігравати важливу роль у заміні ринкового господарства, створенні інфраструктури обміну за допомогою різноманітних продуктів. Тобто, детальніше досліджуючи проблеми товарного виробництва в новому суспільстві, ми ліпше усвідомлюємо, що його підривання — це не повне усунення широкого кола його складових. Йдеться про усунення суспільної форми, яка виникає під впливом виробничих відносин, котрі переважають, тобто про усунення специфічних капіталістичних властивостей і використання того змісту, який визначає розвиток продуктивних сил, що є необхідною матеріальною умовою життєдіяльності суспільства.