Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - 9.2. Модифікація вартості у процесі становлення постекономічного суспільства

Ключовою категорією ринкового господарства є вартість, яка відіграє роль загального еквівалента у процесі обміну товарами, а еквівалентні, вартісні відносини визнають одними з визначних ознак економічної суспільної формації. Тому перехід від економічного (індустріального) до постекономічного (постіндустріального) суспільства пов'язаний із негативним впливом на вартість, загальний еквівалент, розвиток вартісних відносин.

Як і товарне виробництво, вартість — категорія історична. Закон вартості пов'язаний із простим товарним виробництвом. Розвиток простого товарного виробництва в капіталістичне означав перетворення законів товарного виробництва на закони капіталістичного привласнення. Вартість модифікується в ціну виробництва, яка виникає та діє за капіталістичного устрою, забезпечуючи середній прибуток на капітал. Поряд із цим поширюється ціноутворення на основі капіталізації доходу. Якщо ціна виробництва утворюється шляхом додавання до витрат виробництва (собівартості) середнього прибутку, то капіталізація доходу визначається за допомогою множення номінальної вартості на обсяг фактичного доходу у відсотках і діленням цієї суми на відсоток, що переважає. Якщо номінальна ціна акції становить 100 дол. США, а приносить вона 10 дол. доходу, то отриману шляхом множення цих двох цифр суму в 1000 дол. США потрібно поділити на пануючий відсоток. Якщо він дорівнює 5 %, то ринкова ціна акції становитиме 200 дол. США за номінальної ціни 100 дол. Слід зазначити, що такий метод ціноутворення поширюється на велику кількість товарів. Отже, ціна виробництва та ціна, утворена на основі капіталізації доходу, істотно відрізняються за способом утворення і сутністю. Якщо до цього додати, що діють монопольні й інші ціни, то буде зрозумілим, що вартість не стала, вона змінюється. Тим більше такі процеси властиві переходу на нову стадію цивілізаційного прогресу.

На жаль, деякі вітчизняні вчені припускають неточності під час характеристики праці у постіндустріальному суспільстві. Вони вважають, що це буде розумова праця. Справді, новому суспільству властивий високий рівень освіти та панування розумової праці. Проте для постіндустріального суспільства характерною є не лише розумова, а й творча праця, більш того, творча людина, адже розумова праця, як переконуємося на досвіді, може бути нетворчою. Розумову працю за допомогою її редукції, тобто зведення складної праці до простої, беруть до уваги. Однак, коли йдеться про творчу працю та людину, то в цьому разі в теорії вартості немає механізму її врахування. Наприклад, розглянемо факт, який має місце і в індустріальному суспільстві: поряд стоять дві художні картини, виконані на одному й тому самому матеріалі, однаковими якісними фарбами, оздоблені привабливими рамками. Але одна виконана талановитим художником, а друга — посередністю. Перша коштує набагато більше, ніж друга. Потрібно з'ясувати, чи можна за допомогою обчислення витрат визначити вартість цих робіт. Встановили, що ні, оскільки враховують корисність картини, її суспільно-естетичне значення.

З цього факту стає зрозумілою роль маржиналізму, якому окремі автори приписують невідповідність практиці ціноутворення. Важливо розкрити відмінності, характерні для постіндустріального (постекономічного) суспільства, оскільки інакше незрозумілими будуть зміни, які відбуваються.

Постіндустріальне суспільство, що виражає вищу стадію цивілізаційного прогресу, ґрунтується на новому технологічному способі виробництва, докорінно змінює структуру економіки.

Роль сфери послуг, тобто третинного сектора, збільшилась; на нього припадало у США понад 73 % ВВП, а в країнах ЄС — майже 63 % ВВП і 62 % зайнятих, в Японії — відповідно 59 і 56 %.

Одночасно здійснюється прискорене зростання тих секторів сфери послуг, що забезпечують розвиток інформаційного сектора. Важливо, що збільшується значення промислових галузей, які зосереджують діяльність на створенні й розвитку інформації та нових технологій, тобто відбувається процес розвитку інформаційної економіки та інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство — найрозвинутіша щодо технологічного способу виробництва людська цивілізація, яка виникає внаслідок інформаційно-комп'ютерної революції й базується на інформаційній технології, "інтелектуальних" комп'ютерах, автоматизації та роботі всіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній найповнішій інтегрованій системі зв'язку.

Аналіз свідчить, що в останню чверть XX ст. та на початку XXI ст. особливо швидко зростала роль галузей сфер послуг, котрі продукували знання та інформацію. Саме освіта, наука, охорона здоров'я, фінанси та страхування виявили найвищі темпи збільшення зайнятості. Почали формувати галузі, в яких специфічно поєднуються форми матеріального виробництва та послуг на основі використання високих технологій. Це, насамперед, стосується програмного продукту, телекомунікаційних послуг тощо.

Отже, перехід від переважання матеріального виробництва і його продукції (товарів) до сфери послуг, нематеріального виробництва зумовлює суттєві зміни у системі суспільних відносин загалом — радикальні зміни у співвідношенні факторів виробництва, характері діяльності людини, мотивації її праці. Індустріальна система забезпечила формування масового виробництва товарів, сприяла високому рівневі задоволення потреб споживачів в основному в матеріальній продукції й одночасно виявила неспроможність створити умови для всебічного розвитку людини, перетворення її в творчого суб'єкта.

Постіндустріальне суспільство подолало історичну обмеженість індустріальної епохи, забезпечило перехід до нової структури економіки, яка реалізує головну мету цивілізаційного прогресу — всебічний розвиток людини, її розумових і фізичних здібностей. Нематеріальне виробництво та його особливості, потреби й бажання у постіндустріальному суспільстві задовольняються не лише матеріальним, а навпаки, переважно нематеріальним виробництвом, а вони кількісно та якісно відрізняються від матеріальних потреб і матеріальних продуктів. Якщо раніше рідкість і обмеженість матеріальних благ потребували точного визначення їх вартості та обміну на цій основі, то в нових умовах, по-перше, якісно нові виробничі ресурси (знання та інформація) усувають дію такого чинника, як рідкість та обмеженість благ; по-друге, нематеріальні блага суттєво відрізняються від матеріальних, їх виробництво і споживання набувають індивідуалізованішого характеру. Наприклад, плата за освіту у провідному університеті висока, а у звичайному закладі набагато менша. Таке саме явище спостерігається під час оплати медичних послуг, послуг установ культури та ін. За основу оплати беруть не кількість втіленої праці, а якість послуги, її значення для духовного розвитку людини або збереження та зміцнення здоров'я.

В індустріальному (економічному) суспільстві обмеженість товарів потребувала використання еквівалентності з метою узгодження пропозиції товарів із платоспроможністю споживачів. Регулювання економіки на вартісній, еквівалентній основі дало змогу встановити відповідність між виробництвом і споживанням, їх зростанням і удосконаленням. Дієвість такого підходу підкріплювалась не тільки тим, що всі товари, в тому числі фактори виробництва, втілювали суспільно необхідні витрати праці, тобто вартість, а й сама робоча сила була товаром, заробітну плату вважали перетвореною формою вартості (а отже, і ціни) товару "робоча сила". Вартісні відносини реалізували еквівалентність між витратами виробництва і виробленою та реалізованою продукцією, між витратами підприємця на засоби виробництва і робочу силу та одержаним доходом.

Прибуток як перевищення доходу над витратами — незаперечний показник доцільності й ефективності підприємницької діяльності. Це означало, що суспільні відносини мають економічний характер, а власне суспільство також було економічним.

В умовах постіндустріального суспільства на першому плані перебуває не вартість, а споживна вартість, корисність послуги. За панування матеріального виробництва існує масове або серійне виробництво товарів, спрямоване на задоволення певної потреби, тобто відбувається усереднення суспільних витрат і потреб як необхідна умова вартісних відносин, їхньої еквівалентності. Нематеріальне виробництво спирається на переважання творчої праці й задовольняє потреби творчої людини, має індивідуалізований характер, оскільки спрямоване на задоволення власних потреб людини, розвиток її здібностей тощо. І виробництво, і споживання в новому суспільстві повинні забезпечити самореалізацію особи, а не суспільства, а отже, потребують індивідуалізованих послуг, споживних вартостей. За цих умов неможливо й непотрібно визначати вартість послуг, адже головну роль відіграє споживна вартість і корисність послуги. Отже, замість тенденції до суспільного оцінювання витрат виробництва, суспільно необхідної праці, втіленої в товарі, суспільство все більше цікавлять споживна вартість послуг, їх корисність, економічна цінність, спроможність розв'язувати проблеми розвитку людини, її здібностей.

Економічна цінність — це єдність економічної корисності блага й економічних витрат на його виробництво.

Аналіз свідчить, що втрата вартістю регулювальної сили зовсім не означає, що разом із нею зникають ціна, гроші, грошове вираження економічних процесів. Досвід постіндустріального суспільства незаперечно показує: якщо раніше грошові форми, насамперед ціни, були прив'язані до вартості, витрат виробництва, то в умовах панування нематеріального виробництва це неможливо і непотрібно. Проте продовжують існувати ціни на освіту, медичні послуги, послуги культури, що регулюють їх споживання, забезпечують умови для відтворення та розвитку сфери послуг, вирішення нею важливих питань розвитку і піднесення людини.

Висновок про потребу розрізнення змісту й форми вартісних відносин, усунення регулювальної ролі змісту, вартості та використання грошової форми, ціни, заробітної плати має принципове значення. На досвіді переконалися, що альтернативний підхід (за принципом або — або) неминуче призводить до односторонності суджень. Відомо, що класична школа економічної теорії спиралась на об'єктивні відносини, категорії, закони. На цій підставі неокласичну школу засуджували як вульгарну, ненаукову. Доведено, що і теорії маржиналізму, як і низка категорій і законів, мають суб'єктивний характер, але від цього не зменшуються їх значення та роль. Перехід до постіндустріального суспільства з творчістю, творчою людиною в його основі, по суті, підриває роль об'єктивності у трактуванні економічних категорій і законів, збільшує значення суб'єкта, людини у житті і розвитку суспільства; робить людину, а не соціум чи якусь іншу спільність, метою, вирішальним критерієм розвитку суспільства. За таких умов суб'єктивне, тобто те, що пов'язане з розвитком людини, набуває небаченого, визначального значення. Очевидно, це зумовлює зміни в усталених співвідношеннях діалектичних залежностей — сутності та явища, змісту і форми та ін. Нові тенденції змін не тільки в економіці, а й у мисленні дають змогу ліпше пізнавати й усвідомлювати процеси цивілізаційного прогресу, в тому числі процеси підривання вартості, еквівалентності.

"Коли соціум в загальному досягне достатку, — зазначає О. Тоффлер, — людей і власне суспільство більше турбуватимуть не економічні, а психологічні, моральні, соціальні й естетичні проблеми". На жаль, це питання висвітлено в таких загальних формах, коли навіть у працях, присвячених дослідженню постіндустріального (постекономічного) суспільства, не можна знайти відповідь на питання, що таке "деструкція ринкових відносин" і які є її форми.

Отже, щоб вартісні характеристики благ перестали бути основою мінових відносин, потрібно радикально змінити саму діяльність, що створює матеріальні блага та послуги, перетворює її із праці на творчість. Це означає подолання вартості в будь-якому її економічному розумінні.

Відомо, що для класичної школи економічної теорії, з одного боку, основою вартості була певна кількість робочого часу, суспільно необхідного для виробництва того чи іншого товару; з іншого, послідовники австрійської школи маржиналізму стверджують, що можливість співвимірювання благ пов'язана з поняттям граничної корисності. У кінці XIX і протягом XX ст. прибічники обох напрямів вели жорстку і часто ідеологізовану полеміку. Між тим, ці концепції відображають один і той самий факт: вартість є показником тиску на людину зовнішньої матеріальної необхідності. У марксизмі це трансформується в аналіз зусиль, потрібних для перетворення природи з метою задоволення відповідних потреб; у маржиналізмі в центрі уваги перебуває питання стосовно міри актуальності тих чи інших потреб та системи індивідуальних пріоритетів у послідовності їх задоволення. З огляду на те, що творча діяльність не мотивується прагненням до задоволення матеріальних потреб, можна зробити висновок, що вона не створює і не створюватиме вартість у будь-якому її розумінні.

Згідно з цивілізаційним підходом, у доіндустріальну епоху головним виробничим ресурсом вважали землю, на індустріальному етапі її замінив капітал. У постіндустріальному періоді знання та інформація перетворилися на безпосередній виробничий ресурс. Закономірність розвитку факторів виробництва полягає в тому, що вони один одного не заміщують, не усувають, а з епохи в епоху збільшуються. Якщо в доіндустріальні часи основними факторами були земля і люди, котрі працюють, то в період індустріалізації поряд із землею та людьми розвинувся такий чинник, як капітал.

Стрибкоподібні зміни відбуваються у постіндустріальну (постекономічну) епоху, коли поряд із землею, капіталом і людьми основними стають знання та інформація. Це якісно нові ресурси, вони замінюють капітал, стають безпосередньою продуктивною силою, головним фактором розвитку сучасного господарства. Як зазначає М. Порат, галузі, що надають знання та виробляють інформаційний продукт, і раніше належали до "четверинного" чи "п'ятиринного" секторів економіки, нині за своїм значенням стають первинним сектором, який постачає господарство найбільш суттєвим і важливим ресурсом виробництва. Отже, не земельні ресурси або капітал, сировина чи певні корисні копалини, а знання й інформація визначають розвиток сучасної економіки.

Разом зі збільшенням кількісного показника розвитку інформатики швидко зростають її роль і значення в економіці. Станом на початок 2005 р. американська економіка на основі інформації виробляла близько 2/3 доданої вартості, створеної у промисловості. Для знання як основного виробничого ресурсу характерні такі властивості, що вирізняють їх серед усіх чинників та умов виробництва. У них суперечливо поєднуються об'єктивний характер із небаченим суб'єктивізмом, безмежність з унікальністю тощо.

Важливою ознакою сучасного суспільства є те, що нові виробничі ресурси — інформація та знання — долають властиву попереднім суспільствам тенденцію до монополізації таких традиційних факторів виробництва, як капітал і природні ресурси. Інформація та знання доступні для кожного, хто може забезпечити їх ефективне використання. Більше того, для постіндустріального суспільства характерна тенденція до об'єднання праці та засобів виробництва, створюючи таким чином сприятливі умови для колективного або індивідуального їх використання. Іншими словами, якщо для індустріального суспільства властива тенденція до відокремлення капіталу від праці, то в новому суспільстві такого не спостерігається.

Досвід свідчить, що основні фактори виробництва відігравали неоднакову роль. Земля і капітал, концентруючись у руках небагатьох, перетворювали їх власників у панівні класи. І це тоді, коли і земля, і капітал могли діяти завдяки живій праці людини. Ці фактори завжди мали певні межі. Праця людини існувала з надлишком, вона була, незважаючи на те, що відігравала вирішальну роль у процесі виробництва, і необмеженим, і найдоступнішим господарським ресурсом. Важливою ознакою такого виробничого ресурсу, як знання та інформація, є також те, що вони легко тиражуються і швидко поширюються. Отже, людство досягло таких виробничих ресурсів, які за поширеністю та нелімітованістю не потребують вартісної оцінки.

Потенційно інформація доступна багатьом людям, але використати її можуть тільки ті, хто мають певний ступінь знань, відповідний рівень освіти, більш того, специфічні здібності. Це означає, що сучасні технології органічно поєднують об'єктивні фактори виробництва і суб'єктивні властивості людей, які беруть участь у виробничому процесі.

Інформація може бути об'єктом власності, але це жодною мірою не суперечить її найбільшому поширенню, що приносить дохід власнику. Інформаційний продукт, як і будь-який товар, надається не для власного споживання, а для інших членів суспільства. Як результат творчої праці, він потребує суспільного визнання. Використання інформації означає формування нового знання, тобто вони збільшуються в міру їх застосування. Тому поширення знань тотожне їх самозростанню. І що дуже важливо, хоча ми вживаємо термін "споживання знань", насправді така характеристика їм не властива. Це характерно для матеріальних продуктів, коли їх споживання означає, що вони вже не існують. Використання інформації не передбачає її зникнення; її можуть використовувати різні суб'єкти господарювання. У цьому розумінні досконала інформація довговічна і зберігає свої якості та цінність після використання.

Інформація досконала — тип інформованості та знань суб'єктів ринку щодо його головних параметрів, насамперед цін, який дає змогу свідомо приймати раціональні, всебічно виважені рішення і найповніше реалізувати свої інтереси та наміри.

Інформацію вважають таким феноменом, який не споживають у процесі виробництва і можуть використовувати в необмеженій кількості відтворювальних циклів. Створення знань є процесом індивідуальним і його цінність не можна визначити у вигляді вартості або з огляду на вартість робочої сили.

Інформація та знання не тільки доповнюють "старі" фактори виробництва (природні ресурси, капітал і працю з їх рідкісністю й обмеженістю), а й роблять їх другорядними, активно впливають на їх застосування, зменшуючи потребу в них. Із 1973 до 1985 рр. ВНП постіндустріальних країн збільшився на 32 %, а споживання енергії — на 5. У період 1975—1987 рр. під час зростання валового продукту понад 25 % американське сільське господарство зменшило споживання енергії в 1,65 разу. Одночасно відбувалося скорочення потреб у матеріалах і сировині. За збільшеного в 2,5 разу національного продукту США використовують нині менше чорних металів, ніж у 1960 р. Із 1973 до 1986 р. споживання бензину зменшилося з 17,8 до 8,7 л/100 км, а частка матеріалів у вартості мікропроцесорів, що використовуються в сучасних комп'ютерах, не перевищує 2 %. Отже, нові технології дають змогу не лише раціональніше використовувати природні ресурси, а й замінювати їх. Вичерпність ресурсів, що набула такого драматичного характеру у зв'язку з доповіддю Римського клубу "Межі зростання", з поширенням знань та інформації, виявилась на сьогодні досить віддаленою.

Інформація — незвичайний вид ресурсів, які відрізняються від грошових, природних, трудових і технічних. Окремі економісти називають їх суспільним благом. їх важлива відмінність полягає в тому, що вони не зменшуються у міру їх використання. Вони невідчужувані: здобуття певного обсягу знань жодним чином не зменшує їх обсягу. Якщо матеріальні блага у процесі споживання зменшуються, то знання вичерпати неможливо. На вартість знань не впливає той факт, скільки осіб їх використовуватимуть. Знання, втілені в книзі, коштуватимуть однаково, незалежно від того, прочитають її 5 чи 500 тис. осіб. Звичайно, один примірник книги не можуть одночасно читати десятки людей, а вартість видання залежить від накладу, проте такі економічні чинники належать до вибору, а не знань.

Знання існують незалежно від простору. Вони одночасно можуть розміщуватися в кількох місцях. І скільки б їх не споживали, їх обсяг не зменшується. їх не можна повернути. Якщо матеріальні блага можна купити і повернути, то зі знаннями, наданими іншій людині, цього зробити не можна.

Варто звернути увагу ще на одну особливість знань. Людина може їх продати, перепродати те, чого її навчили. Проте обов'язковою умовою має бути дотримання законів про інтелектуальну власність. Якщо знання загалом не обмежені простором, деякі їх форми надзвичайно чутливі до чинника часу — навіть більше, ніж матеріальні активи. Суттєвість чинника часу зумовила виникнення низки галузей: служба погоди, опитування населення та виявлення громадської думки, фондова біржа тощо.

Відмінність між знаннями й іншими ресурсами полягає також у достатньому обсязі знань. Якщо матеріальні ресурси обмежені й рідкісні, то ресурси знання необмежені, їх із кожним днем все більше створюється. їхня ціна зростає не тому, що їх недостатньо, а навпаки, у зв'язку з тим, що їх надміру.

На жаль, у світі немає надійного способу вимірювання запасів знань, проте є часткові показники, що свідчать про зростання обсягу знань. Наприклад, у США кількість заяв на отримання патентів неухильно збільшується: у 1953 р. їх нараховували 72 тис, у 1993 р. — вже 189 тис Хоча знання, особливо наукові, часто витісняються новими, вони лише іноді зникають зовсім. Отже, інформації завжди багато, оскільки кожен вид економічної діяльності виробляє її більше, ніж можна спожити. Переробка нафти означає скорочення її запасів, але при цьому використання знань нафтохімії не зменшує загального обсягу цих знань. Одночасно виникає додаткова інформація, в якій міститься характеристика нафти певної партії, її вартість, місцезнаходження і місце призначення.

Перетворення знань та інформації на головний виробничий ресурс потребує виявлення особливостей формування витрат виробництва.

Такі ресурси як капітал, земля, праця у процесі споживання формували витрати виробництва, повністю або частково входячи в них.

Сировину споживають одноразово у розмірах, визначених потребами певного виробничого циклу, тоді як основний капітал може брати участь у багатьох виробничих циклах. Свою вартість він переносить на нові товари частинами. Отже, хоча він як матеріальний предмет зношується фізично і перестає функціонувати, проте його вартість у вигляді фонду амортизації дає змогу придбати такий самий засіб виробництва, а частіше навіть більш досконалий і продуктивний. На відміну від традиційних засобів виробництва, інформація та знання зберігають і якісні властивості, і цінове вираження.

Матеріальні носії інформації легко тиражуються, а люди, які їх використовують, є творчими особами. За таких умов витрати на поширення й застосування матеріалізованої інформації порівняно невеликі, хоча цінність втіленого в матеріальних носіях знання практично оцінити неможливо. Все це радикально порушує основи традиційної вартості та вартісних оцінок. Як відомо, неокласична теорія ґрунтується на принципах маржиналізму. Оскільки інформаційний продукт має таку саму специфічну природу, як і чинник — інформація та знання, — встановити ринкову ціну, яка б спиралася на попит і пропозицію, не можна. За цих обставин неокласичне визначення граничного продукту у грошовій формі, а отже, і вкладу одиниці фактора у витрати виробництва не має сенсу.

Якщо з'ясувати це питання з позицій теорії трудової вартості, виявляється, що витрати виробництва інформації та знань не обчислюються, адже діяльність щодо їх створення не можна розглядати як один із видів праці. Одночасно процес тиражування не відтворювальний, отже, затрати праці на відтворення блага, що є об'єктивною основою вартісного відношення, стають в умовах інформаційної економіки цілком ірраціональним поняттям, яке не тільки не можна кількісно оцінити, воно є внутрішньосуперечливим.

Інформація і знання як сутності не отримують адекватної об'єктивації поза людиною, яка володіє ними. При цьому вартість втрачає своє попереднє економічне значення.

Хоча інформація може мати ціну, однак економісти вважають, що в умовах рідкісності й обмеженості ресурсів вартість співвідносить рідкісність і обмеженість із корисністю. Якщо ресурси інформації та знання не лімітовані, то вартісне оцінювання стає неможливим. Навіть коли намагаються оцінити інформацію через ціни товарів, виробництво яких ґрунтується на її використанні, економісти все частіше доходять висновку, що недостатньо лише обчислювати ціну на товари, аби зрозуміти сутність ціни та вартості інформації.

Нова ситуація, що виникла у постіндустріальному суспільстві, зумовила перегляд традиційних макроекономічних показників — оцінювання інтелектуального капіталу компаній та інших інститутів, радикальна критика показника ВВП та інших, пов'язаних із ним, вартісних за значенням індикаторів.

Отже, в новій економіці неможливо розрахувати витрати під час виробництва інформаційного продукту.

Значні зміни відбуваються і в такому чинникові виробництва, як людина та її праця. Технологічна революція, збагачуючи знання й інформацію, сприяє розвитку людини, її інтелекту, збільшує роль особистості в економіці. Варто зазначити, що з 1980 до 1995 рр. обсяг пам'яті стандартного персонального комп'ютера збільшився у понад 250 разів, а його ціна із розрахунку на одиницю пам'яті жорсткого диска зменшилася між 1983— 1995 рр. більш як у 1800 разів. Витрати на копіювання інформації зменшились майже у 600 разів тільки за останні 15 років XX ст.

Технологізація виробництва суттєво змінила характер праці, перетворила її у творчу працю, забезпечила високий рівень життя, поряд із матеріальними потребами й інтересами головними стали нематеріальні, що збагатило мотивацію праці. Більш того, людина відіграє роль не тільки суб'єкта праці, а й є носієм унікальних здібностей, її діяльність все більше перестає бути працею у традиційному розумінні.

Технологізація виробничої діяльності — сукупність засобів організації та впорядкування доцільної виробничої (практичної) діяльності з метою перетворення певного об'єкта, в результаті якого гарантуються задані властивості й якості продукту, забезпечується раціональність процесу діяльності.

Отже, у постіндустріальному суспільстві виникають нові умови економічного прогресу: перетворення людини, суб'єкта праці на суб'єкт творчості, що є основною причиною подолання вартості, вартісних відносин, характерних для попереднього суспільства.

Тисячоліттями джерелом прогресу була взаємодія людини і природи. Саме з природи людина брала й адаптувала до своїх потреб сировину та матеріали. Нова епоха в розвитку цивілізації спирається на внутрішній розвиток особистості, її можливості самовдосконалюватися, генерувати знання, здатні змінити і людину, і навколишній світ.

Цивілізаційний прогрес на сучасному етапі визначається не розвитком суспільства, не суспільними чи соціальними проблемами, а розвитком особистості, неповторної у діях і вчинках, у мотивації власної діяльності. Орієнтація на досягнення внутрішньої гармонії особистості стає головним принципом розвитку суспільства, а усвідомлення внутрішньої свободи — основною рушійною силою прогресу. Отже, відбулася зміна внутрішньої структури людської діяльності, системи її мотивів.

Сектори економіки, що ґрунтуються на застосуванні або розробці ресурсів (сільське господарство, виробництво продуктів, що швидко псуються, гірничодобувна промисловість), як і раніше, перебувають під дією закону спадної дохідності. У них, як правило, діє традиційна економічна теорія. Навпаки, сектори, діяльність яких спрямована на використання знань, характеризуються дохідністю, що збільшується. Нелегкою справою є розробка і виробництво таких продуктів, як комп'ютери, фармацевтичні вироби, ракети, літаки, автомобілі, програмне забезпечення, телекомунікаційне устаткування або волоконна оптика. Потрібні великі початкові внески в наукові дослідження, розробки й устаткування, але приріст виробництва після реалізації коштує порівняно дешево. Витрати виробництва в міру випуску все більшої кількості високотехнологічної продукції зменшуються, а прибуток від їх застосування, навпаки, збільшується. Після того як певний продукт завоював значну частину ринку, у населення з'являється вагома причина купувати його і надалі.

Там, де висока собівартість першого примірника, а подальші витрати незначні, виникає дуже сильний ефект економи, зумовленої масштабом виробництва.

Компанія, котра виготовляє наукомістку продукцію, може отримувати більший прибуток не тільки за рахунок ефекту економії в результаті масштабу виробництва. Іншим джерелом є зовнішній ефект від поширення продукту. Річ у тім, що вартість знань збільшується внаслідок розширення кола осіб, які їх використовують.

Згідно із законом попиту і пропозиції між тим, що виробляють продавці, і тим, що придбавають покупці, є точка рівноваги. Надто великому порушенню рівноваги протистоїть механізм ціноутворення. Однак на практиці цей закон застосовується не так суворо і не завжди. Тим більше, що становище на фінансових ринках досить часто змінюється в зв'язку з тим, що предмети купівлі-продажу переводяться з матеріальної сфери в нематеріальну — в інформацію про майбутнє і вартість інтелектуальних активів корпорацій. Закон попиту і пропозиції не діє ще й тому, що багато нематеріальних товарів (наприклад, послуги консалтингових фірм, професійна підготовка, освіта, дозвілля) створюють разом виробники й споживачі. Хто тут продавець, хто покупець? Ще одна причина полягає в тому, що виробничі можливості (пропозиція) часто визначають споживачі, а не офіційні — виробники. Надмірна виробнича потужність, яка згубно впливає на ринки матеріальних благ, підвищує ефективність ринків нематеріальних товарів.

Діяльність наукомістких виробництв порушує важливий закон економіки — закон спадної дохідності. Відповідно до нього кожне підприємство досягає у своїх діях такої межі, за якою продуктивність додаткових капіталовкладень спадає порівняно з віддачею попередніх. Конкуренція через обмежені ресурси зменшує граничну рентабельність інвестицій. У зв'язку з цим компанії скорочують інвестиції до рівня середньої прибутковості у своїй галузі і таким чином стабілізують їх структуру.

Високоприбуткове підприємство приваблює конкурентів. Деякі згодні заробляти трохи менше, інші зменшують лідеру ціни, оскільки мають змогу отримувати вигоду від його інвестицій у технологію і розвиток ринку. Чим більший успіх компанії, тим більше вона піддається зовнішнім впливам у конкурентній боротьбі. А втім, у багатьох аспектах економічна діяльність інформаційного суспільства характеризується зростаючою, а не спадною дохідністю.

У нових умовах люди керуються під час оцінювання зовсім іншими мотивами й цінностями.

У традиційному економічному (індустріальному) суспільстві переважна більшість населення виявляє виробничу й економічну активність, керуючись мотивами та стимулами, що реалізують їх матеріальну потребу. Матеріальні інтереси та стимули забезпечували не тільки успішне функціонування виробництва, а й надавали йому господарський динамізм. Приватна власність на матеріальні блага, залежність між економічною активністю та кількістю отримуваних благ відігравали роль рушійної сили у розвитку економіки й суспільства загалом.

Із переходом на новий етап суспільного розвитку ситуація суттєво змінюється. Унаслідок досягнення високого рівня добробуту значною частиною населення розвинутих країн особливу увагу почали звертати на питання удосконалення власної особи, розвитку її здібностей. Це пов'язано з тим, що нові технології — інформація та знання — потребували підвищення освітнього та культурного рівнів працюючих, збагачення їх новими знаннями. Нове суспільство з властивими йому досконалішими методами виробництва визнало накопичення інформації та знань справою суспільного престижу, критерієм суспільного визнання і найважливішою продуктивною силою суспільства. Нові умови визначили формування нової мотивації до праці.

Наука як продуктивна сила суспільства — сфера розумової діяльності людства, в якій здійснюються розробка і теоретична систематизація.

Високий рівень життя, звільнення людини від повсякденної турботи про задоволення власних матеріальних потреб і сім'ї зумовило перехід від життя за принципом матеріальної необхідності до якісно нового способу — на основі задоволення потреб людини. Проте перехід до життя за новими цінностями — справа не проста, адже система цінностей в людини формується на початку життя і змінюється вона лише іноді. Тому частка населення з постматеріалістичними мотивами збільшується в міру зміни поколінь, коли нове покоління починає діяти вже з новими уявленнями про мотиви та цінності. Звільнення людини від матеріальних цінностей і перехід на постматеріальні мотиви — це складний процес, пов'язаний із глибокими змінами у способі життя, у житті загалом кожної окремої людини. Не утилітарні матеріальні інтереси, не задоволення фізичних та екзистенціальних потреб (цього значна частина суспільства досягла), а внутрішній розвиток людини, її розумових і фізичних здібностей визначає її економічну й громадську активність.

Рушійні сили таких перетворень полягають у самому виробництві. Новий технологічний спосіб виробництва, структурні зрушення в економіці, пов'язані з швидким зростанням сфери послуг, особливо інформації та знань, зумовлюють величезне збільшення зайнятості в галузі інформації, освіти, науки та культури, а також в управлінні. Вони визначають значні зміни в освітньому рівні зайнятих, становленні нової мотиваційної системи. Якщо гідність працівника визначають обсягом і якістю знань, якими він володіє, то це змінює становище в суспільстві, спричиняє виникнення нових відносин, нову мотивацію власної діяльності.

Знання стали чинником утвердження свободи людини, піднесення особи, сучасної соціальної трансформації суспільства. Д. Белл присвячує значну частину своєї роботи "Прийдешнє постіндустріальне суспільство" (1973) докладному аналізу процесу поширення знань та інформації в США і зумовленим ними соціальним зрушенням. Однією з форм соціальних змін є подолання матеріальної мотивації. Звичайно, на такому етапі ще не всі працівники досягли високого освітнього та культурного розвитку. Більш того, в розвинутих країнах ще спостерігається немалий прошарок низькокваліфікованих працівників. Тому новому суспільству властива суперечність між тими, хто сповідує матеріальну заінтересованість, матеріальні стимули, і тими (досить швидко зростаючий прошарок), хто живе і працює на основі постматеріальної мотивації.

Отже, формування якісно нової постматеріальної мотивації полягає не тільки у самореалізації людини, а й об'єктивній потребі функціонування й розвитку нового суспільства, його економіки. Це спосіб життя і праці людини в сучасних умовах.

У зв'язку з цим відбувається радикальне зрушення, що виявляється в зменшенні актуальності матеріальних потреб, матеріальних мотивів — з одного боку, і збільшенні творчого характеру людської діяльності, людської праці, постматеріальних мотивів — з іншого, що зумовлює невідтворюваність благ, неможливість розрахувати витрати виробництва, нередукційність інтелектуальної праці, а отже, і неможливість визначити вартість.

Отже, творчий характер праці людини як суб'єкта виробництва й прагнення здобути знання, а головне — здатність набути нові знання та освоїти кодифікаційну інформацію в умовах скорочення відстані між виробництвом і споживанням, яка раніше визначала регулювальну роль вартості, нині долає кількісну визначеність обміну. Нематеріальне виробництво й споживання, усуваючи протистояння виробництва та споживання, що характерно для минулої епохи, забезпечує процес самовдосконалення людини, особистості, усуває передумови вартісних відносин. Проте зміни у самому виробництві не д