Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O.A. - 4.3. Міжнародна мобільність праці

Японці колись страчували іноземців за те, що вони прибували на їхні острови. З того часу Японія залишалася, можливо, найменш відкритою країною для іммігрантів. З іншого боку, деякі країни сприяли імміграції, зокрема деякі латиноамериканські країни, Австралія, Канада й особливо Сполучені Штати (які залишаються найбільшим з реципієнтів міжнародних мігрантів).

Згідно з неокласичними концепціями, міжнародна міграція є одним із основних інструментів інтернаціоналізації ринків праці. Проте на міжнародний рух праці та міграцію взагалі впливає комбінація факторів, а не лише пропозиція людських ресурсів і попит на них. Це питання охоплює як добровільний, так і недобровільний рух людей, що має економічний, соціальний, культурний, політичний, правовий та етнічний вимір. Його наслідки можуть бути демографічними, економічними, соціальними і політичними, а також позитивними чи негативними як для мігрантів, так і країн-реципієнтів. І тут дискусія фокусується в основному на економічно мотивованій міграції, що пов'язана з інтернаціоналізацією ринків праці.

За оцінками ООН, кількість людей, які мешкають у країні, в якій вони не народилися, становить 50-80 млн осіб. За іншими оцінками, цей показник становить близько 140 млн осіб. Ця майже незначна частка світового населення є меншою, ніж відповідний показник для кінця XIX ст. і початку XX ст.

Сучасну історію міжнародної міграції можна поділити на чотири періоди:

- міграція у XVI-XIX ст. пов'язувалася з процесом колонізації і розвитку торгівлі в Європі, що все більше базувався на сировині, яка надходила з колоній;

- у період, що розпочався одразу після Наполеонівських війн, спостерігалася масова еміграція людей з Європи до Північної Америки, окремих латиноамериканських країн, Австралії і Нової Зеландії. На початок Першої світової війни частка населення, що народилося за кордоном, становила 22 % для Канади, 15 % для Сполучених Штатів (для білого населення), 30 % для Аргентини, 16 % для Австралії і 26 % для Нової Зеландії. Економічно мотивована міграція стала важливим засобом полегшення тиску в перенаселеній Європі, яка у 1850-1914 рр. експортувала близько 10-15 % своєї робочої сили до Північної і Південної Америки, а також Океанії;

- міжнародна міграція стала значно обмеженою між двома світовими війнами, коли було запроваджено обмеження у всіх традиційних країнах-реципіентах. Проте протягом Другої світової війни широкого розмаху набуло використання рабської праці;

- протягом періоду після Другої світової війни зростала глобалізація міжнародної міграції. На початку цього періоду основна частина руху населення була результатом політичних змін. Так, починаючи з 1947 р., коли Індія і Пакистан стали незалежними, кордон між цими країнами перетнули більш як 40 млн осіб. У 1960-1970 рр. спостерігалося значне збільшення економічно мотивованої міграції у світі, результатом якої стало створення транснаціональної робочої сили в декількох країнах. В Європі цілями мігрантів стали Велика Британія, Франція, Німеччина, Швеція, Швейцарія і Нідерланди, на Близькому Сході - Саудівська Аравія, Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати, в Африці - Берег Слонової Кості, Нігерія і Південна Африка. Як показник ролі, яку відіграли іммігранти, слід зазначити, що на початку 1990-х років частка населення, що народилося за кордоном, становила 16 % для Канади, 6,2 % для Сполучених Штатів, 20,6 % відсотків для Австралії, 16,7 % для Швейцарії, 11 % для Франції, більше 7 % Німеччини, 6,3 % для Великої Британії, 64 % для Об'єднаних Арабських Еміратів, 42 % для Ізраїлю і Кувейту, 22 % для Берегу Слонової Кості.

Сьогодні, по закінченні "холодної" війни, вже можна говорити про початок п'ятого періоду міжнародної міграції, основною рисою якого є збільшення потоків людей з колишніх соціалістичних країн та між ними.

Процес прогнозування майбутніх тенденцій у міжнародній міграції є складним. З одного боку, міграція пов'язана з демографічним тиском в окремих частинах світу, а з іншого - з очікуваними економічними можливостями, особливо у сфері зайнятості. З погляду попиту міграція буде більш специфічною і селективною. Новим фактором глобальних тенденцій міграції у найближчі десятиріччя може стати підвищення ролі Європи як реципієнта іммігрантів. Імміграція є одним із можливих рішень проблеми дефіциту праці в Європі, що виникне у результаті старіння населення. Згідно з деякими прогнозами, протягом наступних 50 років Європа відчуватиме потребу у 50-75 млн іммігрантів, причому європейським країнам потрібні як висококваліфіковані спеціалісти, так і дешева некваліфікована праця. І якщо на початку XX ст. Європа була основним джерелом еміграції, то тепер, на початку XXI ст., розвинуті країни цього континенту зіткнулися з протилежним процесом (щоправда, більшість західноєвропейців не готові до цього як у політичному, так і психологічному аспектах). Особливо серйозними є проблеми для європейських іммігрантів неєвропейського походження: хвилі антиіммігрантських настроїв спостерігаються у Великій Британії (стосовно біженців), Німеччині (стосовно зарубіжних працівників), Австрії (стосовно іммігрантів взагалі). Нові іммігранти часто розглядаються як загроза стабільності, і такі погляди часто підтримуються політиками, які буквально "полюють" на голоси націоналістів.

У найближчій перспективі імміграція, швидше за все, залишатиметься відносно високою у традиційних країнах-реципієнтах (США, Канаді і Австралії). Щорічний потік у 1990-х роках становив близько 800 000 осіб у Сполучені Штати, 600 000 осіб - у Німеччину і 220 000 осіб у Велику Британію. За оцінками, щорічні обсяги нелегальної імміграції у Сполучені Штати становлять близько 500 000-600 000 осіб, а в ЄС - 400 000- 500 000 осіб. "Золота" ера "гастарбайтерів" у Західній Європі вже закінчилася. Трансформації у Східній Європі змінили список країн, з яких тепер приймаються політичні біженці. Швидше за все, будуть прийняті більш суворі імміграційні критерії, у т. ч. більш жорсткі квоти та умови отримання громадянства, або умови здобуття освіти чи придбання власності. Важливою сферою е політична і культурна індивідуальність іммігрантів. Наприклад, поширення ісламу в Європі вже спричиняє негативне ставлення у певних громадських колах.

Країни з масовою еміграцією мають інші проблеми. В останні десятиріччя еміграція була засобом пом'якшення проблем безробіття в окремих південноєвропейських країнах, проте вона не може зменшити аналогічні проблеми країн, що розвиваються. Більшість мігрантів з європейських країн потрапляли у знайоме для них культурне середовище, та й масштаби еміграції мали набагато менший порядок. Сьогодні демографічні умови у країнах, що розвиваються, роблять тиск еміграції набагато більшим, ніж це мало місце в Європі. 8 іншого боку, попит у країнах-реципієнтах стає все більш обмеженим через технологічні та структурні зміни та інтенсивне використання знань у сучасній економіці. З урахуванням поточних і прогнозних нерівностей в економічному розвитку і можливості збільшення цих нерівностей, тиск міжнародної міграції у різних формах, швидше за все, стане важливою проблемою у всіх частинах світу, особливо між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, а також між країнами Центральної і Східної Європи та західноєвропейськими країнами. Іншим фактором, що полегшує міжнародну міграцію, є більша наявність сучасних систем транспортування і телекомунікацій, щонайменше для певних сегментів населення.

Міжнародна міграція може стати джерелом міжнародних і національних конфліктів, а також соціального насилля. Наприклад, є занепокоєння з приводу того, що через значні відмінності у заробітній платі відбуватиметься масовий виїзд Населення з центрально - і східноєвропейських країн, які вже незабаром стануть членами ЄС. Це відображається у різноманітних пропозиціях щодо тимчасового обмеження вільного руху робочої сили з цих країн. Центральна і Східна Європа є не лише джерелами потенційної імміграції. Європа стала основною мішенню легальних і нелегальних іммігрантів півдня Середземноморського регіону, Близького і навіть Далекого Сходу.

Економічну важливість міграції як фактора, що інтернаціоналізує ринки праці, також слід аналізувати і як фактор зменшення економічних нерівностей і відмінностей у заробітних платах між країнами, збільшення продуктивності, стимулювання попиту на товари і послуги. Внутрішня міграція також може мати важливі міжнародні наслідки; особливо це стосується руху із сільської в міську місцевість.

Аналіз міграції за принципом "вигоди - витрати" часто обмежується дослідженням руху висококваліфікованих працівників. Історично багато розвинутих країн отримували вигоди від імміграції висококваліфікованих професіоналів. Проте втеча талантів у більш багаті країни є особливою проблемою, причини якої - незадовільні умови праці, низькі заробітки, нестача ресурсів, рідкісність певних робочих місць, нестабільна інституційна і державна підтримка науки і технологій, нестача стимулів для науковців і студентів. Втечу талантів можна зупинити лише шляхом виправлення зазначених недоліків. Звичайно, міжнародне співробітництво може допомогти у зменшенні цих недоліків чи протидії ним. Втеча талантів на початку XXI ст. вже пов'язується зі зростаючою потребою у працівниках зі спеціальними вміннями, зокрема у сфері інформаційних технологій, де дефіцит спеціалістів у 2000 р. становив більше 1,5 млн осіб (850 000 осіб у США і 600 000 осіб в Європі). Дефіцит також є в Японії і деяких інших країнах, у т. ч. деяких країнах, що розвиваються. Багато розвинутих країн пом'якшили свої правила щодо наймання іноземців з метою стимулювання імміграції спеціалістів у сфері інформаційних технологій. У 2005-2007 рр. структура "інтелектуальної" імміграції змінилась в бік фахівців у сфері інноваційних технологій.

Деякі дослідники розглядають втечу талантів як сприятливий процес для країн-донорів з огляду на вплив цього процесу на рівні доходів Тих, хто залишається працювати вдома. Згідно з економічною теорією, на ефективному ринку праці заробітки визначаються рівновагою пропозиції праці та попиту на неї. Якщо є відносний дефіцит працівників на ринку, то заробітки будуть високими, тоді як у разі відносного надлишку заробітки будуть низькими. Тут міграція у принципі становить механізм забезпечення рівноваги.

Наслідком цього процесу має стати не лише міжнародне вирівнювання заробітної плати, а й усунення відносних вигід працівників від відмінностей у витратах між країнами. Врешті-решт, згідно з цим аргументом, міжнародні відмінності у витратах на працю (як стимули для прямих зарубіжних інвестицій) зникнуть. Проте відмінності у заробітній платі самі по собі не дають достатнього обґрунтування для міжнародної міграції; не є вони і єдиним стимулом для неї. Більше того, згідно з декількома дослідженнями, від'їзд висококваліфікованих працівників може зменшувати здатність генерувати доходи працівників, що залишаються.

Інше цікаве спостереження виявило, що більшість іммігрантів у певні країни не були некваліфікованими, хоча вони часто конкурують з найменш кваліфікованим сегментом робочої сили у країнах -реципієнтах. Вплив іммігрантів на ринок праці країн-реципієнті в був пов'язаний, швидше, з наявністю можливостей працевлаштування, якими не хотіли скористатися місцеві працівники, а не з тиском на рівні заробітної плати в бік її зниження. У деяких випадках місцеві профспілки змогли підтримувати рівні заробітної плати стосовно робіт, на які наймалися іммігранти, а тому вони впливали на заробітки іммігрантів. Грошові перекази емігрантів з деяких країн на свою батьківщину є основним джерелом фінансування місцевого розвитку через придбання нерухомості, землі та підприємств. Вони також стимулюють місцеву конкуренцію і сприяють поверненню приватних боргів.