Механізм економічної політики - Уманців Ю.М. - 5.3. Бюджет як специфічний інститут ринкової економіки

У ринковій економічній системі всі її складові та елементи повинні мати ринковий характер. Загальновідомо, що ринкова економіка - це всеохоплююча суспільна реальність фундаментального характеру. Державні фінанси закономірно мають пристосовуватися до умов загального ринкового середовища, в якому діють усі макроекономічні суб'єкти. Бюджет не є інститутом, відособленим від реально існуючої системи економічних відносин.

Бюджетна система України, що по суті склалася ще за часів колишнього Радянського Союзу, незважаючи на всі трансформації в нових умовах, залишилася недостатньо пристосованою до ринкових умов і, отже, малоефективною. Сьогоднішній стан розвитку бюджетних відносин неповною мірою відповідає ринковим тенденціям, що призводить до істотних суперечностей у бюджетному процесі.

Аналіз проблем сучасних бюджетних відносин переконливо свідчить, що необхідність переходу до більш досконалої їх моделі в Україні, обумовлює появу цілого ряду нових ознак бюджету, характерних для ринкової економіки. На жаль, проблема виникнення певних ринкових рис бюджетних відносин у вітчизняній економічній літературі є малодослідженою.

Обмеженість і дефіцитність бюджетних коштів у трансформаційній економіці не може не спонукати державу до використання більш ефективних механізмів при їх розподілі, які можуть суперечити принципу справедливості. Врешті-решт, можна говорити про змішаний інституційний характер державного бюджету, який одночасно є й неринковим, й ринковим інститутом. Іншими словами, допускається можливість його двоїстої оцінки.

За відсутності належного нормативно-правового забезпечення державного бюджету в трансформаційній економіці виникають тіньові (корупційні) ринки суспільних благ та бюджетних послуг. Об'єктами корупційної діяльності, зокрема, стають: прийняття адміністративно-господарських рішень, розподіл державних посад, бюджетних пільг і преференцій та ін.

Через бюджет, як відомо, здійснюється державне втручання та розподіл обмежених ресурсів на альтернативні цілі використання. При цьому державний бюджет має стати основним інструментом реалізації макроекономічної політики, насамперед зміцнення конкурентоспроможності національної економіки. Але все відбувається навпаки, виконанню бюджету фактично підпорядковуються всі інші складові та механізми економічної політики. Створюється парадоксальна ситуація: не бюджет слугує завданням розвитку національної економіки, а економіка розвивається заради формування державного бюджету. Подібну ситуацію не можна вважати нормальною.

Формування бюджету держави вимагає фінансових ресурсів, але одночасно державний бюджет й сприяє їх створенню. Вирішального значення сьогодні набуває збільшення дохідної частини державного бюджету як необхідної умови економічного зростання. Зростання дохідної частини державного бюджету буде загострювати проблему правильного вибору напрямів здійснення видатків бюджетних коштів. В економіці завжди існує загроза неправильного вибору пріоритетів реалізації бюджетної політики. Науково обґрунтоване бюджетне планування видатків повинно забезпечувати їх оптимізацію.

Важливим атрибутом державного бюджету в умовах ринкових відносин є встановлення більш жорстких бюджетних обмежень. Йдеться, зокрема, про те, що державні підприємства, а частина з них є монополіями, повинні не просто стати у фінансовому відношенні незалежними від бюджету, а бути важливим джерелом надходжень до доходної частини бюджету держави.

Ринково-демократичні умови суспільного розвитку закономірно ставлять перед державною владою вимогу активно переконувати суспільство щодо доцільності та обґрунтованості певних бюджетних доходів і видатків. Рівновага попиту і пропозиції суспільних благ досягається при цьому шляхом політичної угоди за процедурами колективного вибору форми і обсягу розподілу податкового навантаження на споживачів цих благ.

Сучасна теорія державних фінансів виходить з того концептуального положення, що доходи бюджету, які одержуються переважно від платників податків, є своєрідною платою за послуги, що надаються державою. При цьому держава повинна займатися виробництвом тих суспільних благ, які нераціонально чи неможливо придбати в індивідуальному порядку.

Фінансові ресурси країни, які виділяються на суспільні потреби, і напрями їх використання, повинні знаходитися під суспільним контролем і схвалюватися суспільством у демократичних формах. Як правило, це відбувається шляхом обговорення проблем державного бюджету в органах представницької влади і прийнятті рішень за ними у вигляді законів та інших документів.

В основу концепції суспільного блага покладено ідею, що через бюджет визначається кількість і номенклатура суспільних благ, які повинні бути забезпечені державою відповідно до критеріїв ефективності та справедливості. Благо є суспільним, якщо його доступність для одного індивіда означає, що воно може бути легко і вільно поставлено й іншим. Суспільним благом може бути будь-який товар чи послуга, які задовольняють вимогу: якщо їх споживає будь-який індивід групи, то їх можуть споживати й усі інші члени групи. Однак, доступність суспільних (бюджетних) благ не може бути дарованою, адже їх кількість завжди обмежена.

Як відомо, на відміну від чисто ринкових благ, суспільні блага мають одночасно й економічну, й політичну природу. Держава не прагне отримувати прибуток від суспільних благ. При цьому мають враховуватися не тільки економічні, але й політичні, соціальні і моральні умови і наслідки надання суспільних послуг. Лише так можна достовірно визначити їх ефективність.

Ринок суспільних благ не може розглядатися за аналогією з товарним ринком внаслідок його особливого специфічного характеру. В основу розподілу бюджетних благ і послуг не можуть бути покладені принципи ринкової торгівлі, оскільки споживачем багатьох суспільних благ є не окремий індивід, а суспільство в цілому. Стандартні ринкові принципи співвідношення попиту і пропозиції у бюджетній сфері не спрацьовують.

Отже, суспільні блага не можна вважати ринковим продуктом. Однак й на них поширюються (в тій чи іншій формі) характеристики ринкових категорій. Так, необхідною рисою суспільних благ в умовах ринкової економіки стає належна ефективність їх використання. Йдеться у кінцевому підсумку про належну ефективність бюджету в цілому.

До вигод від споживання суспільних благ прагнуть усі члени суспільства, хоча нести реальні витрати на їх виробництво прагнуть не всі. У результаті виникає ситуація, коли одні члени суспільства, отримуючи певне суспільне благо, фактично зменшують споживання цього блага іншими членами суспільства.

Державний бюджет в Україні відзначається високим податковим навантаженням та лягає тягарем на законослухняних суб'єктів господарювання. Неприпустимо низьким є рівень сплачуваності податків порівняно із законними податковими вимогами, деформованість ринкових відносин сприяє масовим ухиленням суб'єктів господарювання від своїх податкових зобов'язань шляхом фальсифікації звітності про свою діяльність та рівень дохідності.

Очевидно, що оптимізація податкових платежів і ухилення від сплати податків є неринковими формами економічної поведінки суб'єктів господарювання. Те саме можна сказати про систему податкових пільг. Пільги виводять платників податків-пільговиків Із системи нормальних ринкових відносин, дискримінують інших ринкових суб'єктів. Механізми оптимізації податків, схеми ухилення від оподаткування, боротьба за отримання податкових пільг - це специфічні форми інституціональної конкуренції між платниками податків, частина яких завдяки цьому отримують монопольні переваги.

Проблема ефективності державного бюджету є надзвичайно складною як у теоретичному, так й у прикладному аспектах. Визначення ефективності бюджету втрачає економічний сенс, коли метою бюджетного фінансування стає лише сам факт здійснення державних видатків (члени суспільства нібито задоволені самим фактом отримання суспільних благ). У цих умовах затрати прирівнюються до результатів і визначити ефективність державного бюджету стає неможливим.

Ефективність державного бюджету не можна ототожнювати з економним використанням бюджетних коштів, хоча це і є дуже важливим. Поняття ефективності включає в себе як окремий випадок й економність. Ринкові відносини не можуть не диктувати державі вимоги щодо раціонального використання бюджетних коштів. Головне завдання сьогодні - оптимізація управління бюджетними коштами і підвищення результативності бюджетних видатків на всіх рівнях бюджетної системи. Важливе значення для підвищення ефективності державного бюджету має скорочення державних дотацій (субсидій). Так, наприклад, використання бюджетних субсидій для підтримання споживчих цін на низькому рівні не можна вважати ринковим заходом. Надання значних субсидій сектору домашніх господарств - крок до бюджетного дефіциту.41

У перспективі бюджет України повинен трансформуватися з неперозподільчої категорії в реальну відтворювальну категорію. У російській економічній літературі ставиться завдання розробки національно зорієнтованої програми перетворення системи державних фінансів, яка спирається на ринкові механізми і здатна ініціювати економічне зростання. Ключовим елементом цієї програми повинна стати ревокація фінансових ресурсів за напрямами, які дають можливість підвищити ефективність державного бюджету.

Отже, бюджет держави в умовах ринкової економіки - це важливий фінансовий інститут, пов'язаний із функціонуванням специфічного ринку - ринку суспільних благ і бюджетних послуг. Бюджет можна вважати сферою фінансових відносин, яка проявляє себе у квазіринковій функції фіскального обміну податкових платежів на суспільні блага і послуги.