Центральний банк і грошово-кредитна політика - Косова Т.Д. - 2.1.4. Основні етапі формування грошово-кредитної політики НБУ

Національний банк України пройшов кілька етапів розвитку грошово-кредитного ринку, використовуючи відповідні монетарні механізми та інструменти, застосовуючи функції, передбачені Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Розглянемо еволюцію створення грошово-кредитної системи та проведення грошово-кредитної політики в Україні, яку умовно можна поділити на три етапи.

/ етап (1991-1995 роки) - створення самостійної банківської і грошової систем України, організація внутрідержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримка економіки, опрацювання механізмів валютного регулювання і банківського нагляду, запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських засадах, реформування монетарного менеджменту і статистики, започаткування співпраці з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, СБ, ЄБРР).

II етап (1996-1999 роки) - проведення грошової реформи з уведенням в обіг національної грошової одиниці та використання на її основі ринкових елементів регулювання грошово-кредитного ринку.

III етап (2000-2007 роки) - подальший розвиток банківської системи і монетарних інструментів із регулювання грошово-кредитного ринку, зорієнтованих на підтримку сталого економічного зростання та цінової стабільності.

IV етап (2008-поточний час) - діяльність, спрямована на протидію фінансовій кризі і оздоровлення банківської системи.

Досвід грошово-кредитної політики, яку проводили в Україні, дає підстави для висновку про те, що ефективність вжитих в умовах слабо трансформованої перехідної економіки монетарних заходів виявилася вкрай низькою: не тільки експансійна, а її рестрикційна політика як така не забезпечила очікуваного економічного зростання. Це зумовлено тим, що структура української економіки майже не змінилася, лишилася інертною щодо ринкових механізмів і дуже слабко реагувала на застосування інструментів грошово-кредитної політики, причому реакція була несподіваною:

o при експансійній політиці (1991-1993 рр.) прискорено згорталося виробництво і зростали ціни, наслідком чого стала гіперінфляція;

o при рестрикційній (1994-1998 рр.) зростала натуралізація економічних відносин, супроводжувана уповільненням згортання виробництва, наслідком чого стала широкомасштабна платіжна криза, яка перетворилася на додаткове гальмо економічного зростання.

Розглянемо більш докладно зміст основних етапів грошово-кредитної політики.

V 1991 р. Національний банк розпочав свою діяльність за такими напрямами:

o організаційно-технічна підготовка до запровадження українського карбованця в безготівковий обіг і створення на його основі національної грошової системи України;

o проведення грошово-кредитної політики, спрямованої на стабілізацію національної валюти.

У зв'язку з необхідністю створення відповідних умов для впровадження національної валюти і враховуючи рекомендації Міжнародного валютного фонду, членом якого мала стати Україна, грошово-кредитною політикою Національного банку в період підготовки і після введення в безготівковий обіг українського карбованця передбачалося:

· здійснення банківської підтримки економічних реформ;

· перехід до кредитної підтримки виробників, виходячи з конкретних результатів їх господарсько-фінансової діяльності;

· поглиблення реструктуризації кредитних вкладень шляхом збільшення кредитів комерційних банків на довгострокові цілі;

· проведення монетарної політики для підтримки купівельної спроможності грошей шляхом обмеження зростання кредитних вкладень, виходячи з оптимального задоволення потреб економіки в грошах та підвищення рівня процентних ставок;

· ужиття заходів, спрямованих на подолання дефіциту платіжного балансу України з державами, які використовували російські рублі як законний засіб платежу;

· налагодження системи валютного регулювання;

· удосконалення механізму розрахунків між постачальниками і покупцями в України й за її межами;

· уведення нового порядку касового виконання державного бюджету.

У 1992 році індекс інфляції в Україні перевищив 2100 %, індекс оптових цін у виробництві збільшився порівняно з 1991 роком у 25 разів. Це призвело до різкого падіння економічної активності виробництва і життєвого рівня населення, втрати інтересу до заробляння і зберігання грошей. Значною мірою ці процеси були обумовлені порушенням системи управління виробництвом та інвестиційною сферою, монопольним становищем окремих державних структур, послабленням контролю за діяльністю підприємств державного сектору.

Посиленню інфляції сприяли додаткові надходження грошей в економіку через кредитну систему. Кредитні вкладення банків України за 1992 рік зросли у 27 разів, а емісія готівкових грошей порівняно з 1991 роком - у 47 разів. Протягом 1992 року Національний банк здійснював безготівкову кредитну емісію грошей виключно за рішеннями Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Першу кредитну (безготівкову) емісію Національний банк здійснив відповідно до постанови Верховної Ради України від 05.03.1992 р. № 2165-XII на завершення міжбанківського заліку взаємної заборгованості в розмірі 20.0 млрд. крб.

Відповідно до постанов Верховної Ради України в 1992 році комерційним банкам було видано кредитів на загальну суму 670 млрд. крб., із них на поповнення обігових коштів державних підприємств та організацій з їх подальшим віднесенням на внутрішній борг - 292 млрд. крб., у тому числі 50 млрд. крб. - для надання кредиту сільськогосподарським організаціям.

У грудні 1992 року згідно з рішеннями Кабінету Міністрів України (постанови КМУ від 05.12.1992 р. № 679 та № 682) уперше були надані емісійні кредити Міністерству фінансів України для фінансування витрат сільського господарства та вугільної промисловості на загальну суму 329.7 млрд. крб.

Така ситуація з наданням безготівкових емісійних кредитів тривала і в 1993 році. Цього року Національний банк уперше зробив спробу розробити Основні напрями грошово-кредитної політики, які передбачали відповідні цілі та механізми її реалізації. Але подолати гіперінфляційні процеси в 1993 р. не вдалося. Індекс інфляції досяг 10255 %. Така ситуація виникла внаслідок адміністративних втручань у діяльність Національного банку щодо здійснення ним безготівкової емісії, відсутності на той час відповідних ефективних нормативно забезпечених механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку.

Надалі щорічно, до 1999 року, Національний банк України на підставі основних макроекономічних показників. Закону України "Про Державний бюджет України", Економічної програми діяльності уряду розробляв Основні напрями грошово-кредитної політики на відповідний рік з визначенням основних цілей та інструментів, які забезпечують її проведення. Основні напрями грошово-кредитної політики на відповідний рік подавалися на розгляд та затвердження Верховної Ради України.

Реалізувати грошово-кредитну політику на першому етапі її проведення було дуже складно. Головна причина - асиметричність розвитку банківської системи і суб'єктів економіки, яких банківська система обслуговувала.

Національний банк України здійснював випуск грошей в обіг через пряме кредитування уряду в особі Міністерства фінансів України, окремих галузей економіки за рішеннями Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України через комерційні банки, а також шляхом інтервенцій на валютному ринку.

За 1992-1995 рр. надано прямих кредитів Міністерству фінансів України у розмірі 3.3 трлн. крб., або 69.9 % від загального обсягу безготівкової емісії Національного банку при 17,5 % безготівкової емісії, спрямованої на кредитування комерційних банків, та 12,5 % - на купівлю іноземної валюти.

У 1992 році для підтримки купівельної спроможності національної валюти було розпочато створення офіційного валютного резерву Національного банку України, а першу інтервенцію на валютному ринку Національний банк здійснив у 1993 р. в сумі 930 млрд. крб.

Починаючи з 1994 р. змінюється тип грошово-кредитної політики, послідовного і активно застосовуються ринкові механізми, зокрема, запровадження неінфляційних джерел покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, подальша лібералізація зовнішньоекономічної діяльності і валютного ринку, дотримання позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок за депозитами і кредитами комерційних банків.

Цей період реалізації грошово-кредитної політики (одночасно зі здійсненням грошової реформи) характеризувався і запровадженням такого фінансового інструменту, як державні пінні папери. Національний банк, починаючи з 1996 р., припинив надавати прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету і забезпечував надання коштів шляхом купівлі державних цінних паперів на первинному ринку. Усього за 1996-1999 рр. Національний банк спрямував на купівлю державних цінних паперів 14,5 млрд. грн. У портфелі Національного банку з'явився фінансовий інструмент, який можна було використовувати під час регулювання грошово-кредитного ринку.

Крім того, суттєвий вплив на стан грошово-кредитного ринку мали кошти нерезидентів, які працювали на фондовому ринку державних цінних паперів.

У 1997 р. доволі активно розвивався вторинний ринок державних цінних паперів - як біржовий, так і позабіржовий. Дохідність державних облігацій у 1997 році коливалася в межах 19,6 - 57,6 %, тобто була привабливою для нерезидентів. Питома вага участі нерезидентів у державних цінних паперах становила понад 50 %. Така ситуація створювала значний тиск на валютний сегмент ринку.

Для цього етапу проведення грошово-кредитної політики характерним було запровадження керованості валютного курсу в межах валютного коридору 1,7 - 1,9 грн. / долар СІНА з поступовими його змінами в подальшому.

У цей період Національний банк та Кабінет Міністрів України вжили заходів з метою запобігання можливій дестабілізації на грошово-кредитному ринку внаслідок азійської та російської фінансових криз у 1997 і 1998 роках, а саме:

із 7 вересня 1998 року введено обов'язковий продаж валютних надходжень на користь резидентів;

запроваджено проведення безготівкових операцій із купівлі-продажу вільно конвертованої валюти лише через Українську та Кримську міжбанківські валютні біржі;

для забезпечення валютного ринку іноземною валютою організовано продаж готівкової іноземної валюти на аукціонах Української міжбанківської валютної біржі;

під час подання заявок на купівлю іноземної валюти введено обов'язкові підтвердження клієнтом фактичного надходження товару та отримання послуг;

уведено обмеження на здійснення резидентами попередньої (авансової) оплати у вільно конвертованій валюті за договорами про купівлю імпортних товарів та послуг;

установлено обмеження на купівлю валюти банками-нерезидентами;

запроваджено обмеження на продаж іноземної валюти фізичним особам;

знижено рівень маржі за операціями з купівлі-продажу валют із 10 до 5 %;

уповноваженим банкам було заборонено мати відкриту валютну позицію;

призупинено кредитування в іноземній валюті;

підвищено норми обов'язкового резервування для банків і вилучено з їх покриття обсяги активів, розмішених у державні цінні папери;

посилено роботу із залучення Національним банком коштів від банків на депозитні рахунки;

Міністерство фінансів здійснив заходи щодо конверсії ОВДП, які перебували у власності Національного банку та комерційних банків.

Ці заходи дали змогу зменшити вплив наслідків фінансової кризи в сусідній державі на грошово-кредитний ринок України, значною мірою відновити збалансований режим функціонування всіх його сегментів - кредитного, валютного та фондового, а також уникнути руйнування банківської системи.

Подальший розвиток банківської системи та монетарних інструментів із регулювання грошово-кредитного ринку був зорієнтований на підтримку цінової стабільності та на її основі сталого економічного зростання.

З прийняттям 20.05.1999 р. Закону України "Про Національний банк України" процедура розроблення та затвердження документа щодо проведення грошово-кредитної політики суттєво змінилася.

2000-2007 роки в монетарній сфері можна охарактеризувати як адекватні процесам, що відбувалися в реальному секторі економіки та бюджетній сфері.

У цей період відновлено тенденції до економічного зростання, значно підвищилася цінова стабільність, рівень інфляції після проведення грошової реформи мав тенденцію до поступового зниження і був таким, що відповідає стану економічного розвитку країни, яка щойно стала на шлях започаткування суттєвих економічних реформ. Активно проводилася політика щодо відновлення і збільшення обсягів валютних резервів.

У 2004 році своєчасні та скоординовані дії Національного банку України на всіх сегментах грошово-кредитного ринку сприяли попередженню фінансової кризи, яка могла виникнути як наслідок політично-економічної ситуації в період проведення президентських виборів. Протягом третього етапу Національний банк України розробив нормативні документи, які регламентують його відносини з банками під час регулювання грошово-кредитного ринку на всіх його сегментах - кредитному, валютному, фондовому.

До жовтня 2008 року економіка України розвивалася високими темпами, які, однак, характеризувалися значною волатильністю та супроводжувалися високим інфляційним тиском. Так. середньорічні темпи приросту ВВП у 2005 -2008 роках становили 4.8 %. При цьому споживча інфляція у цей період зростала набагато швидше - в середньому на 15,2 %. Крім того. макроекономічне середовище розвивалося нестабільно - темпи економічного зростання та рівень інфляції значно коливалися.

Основним фактором розвитку економіки до жовтня 2008 року були сприятливі зовнішні умови. Зростання світових цін на ринку металів було основним фактором розвитку промисловості України, яка. будучи локомотивом економічного зростання, стимулювала розвиток супутніх галузей економіки (транспорт, торгівля тощо). Одним з найважливіших факторів цінової конкурентоспроможності українського експорту були нижчі ціни на імпортований газ порівняно з європейськими та нижчі витрати на оплату праці.

Починаючи з другої половини 2005 р., коли економіка України була визнана економікою ринкового типу, потоки капіталу в країну різко зросли. Це призвело до суттєвого тиску на зміцнення обмінного курсу гривні при погіршенні сальдо поточного рахунку. Національний банк з метою підтримання цінової конкурентоспроможності був змушений утримувати обмінний курс гривні до долара СІНА на стабільному рівні.

Активні залучення банків на іноземних ринках капіталу та висока інфляція на світових ринках товарів призвели до різкого зростання кредитного портфелю та посилення валютних дисбалансів. Це. у свою чергу, стимулювало розвиток інфляційних процесів унаслідок зростання ВВП понад свій потенційний рівень.

На цьому фоні м'яка фіскальна політика, орієнтована в основному на поточні витрати замість капітальних, була додатковим дестабілізуючим та інфляційним фактором. Унаслідок цього підвищення оплати праці значно перевищувало зростання продуктивності праці. що суттєво посилювало інфляційний тиск та погіршувало цінову конкуренто-спроможність економіки.

З 2006 року в Україні поточний рахунок платіжного балансу формувався з дефіцитом, що невпинно зростав, і на кінець III кварталу 2008 р. в річному вимірі досяг 6,2 % ВВП. Таке збільшення від'ємного сальдо за рахунком поточних операцій насамперед пов'язано з погіршенням сальдо торгівлі товарами (з 2005 року темпи приросту імпорту майже постійно перевищували темпи приросту експорту). У 2008 р. особливо прискорилось зростання споживчого імпорту (за 9 місяців темпи приросту становили 73.2 % до відповідного періоду попереднього року). Це зумовлено високим збільшенням доходів населення, що стимулювалися значними соціальними витратами Уряду, динамічним розвитком споживчого кредитування, суттєвим зміцненням реального обмінного курсу.

Національний банк вживав заходи, зокрема, щодо нівелювання ризиків внутрішнього і зовнішнього характеру, які постійно наростали і несли вагому загрозу порушенню стабільності в економіці:

проводив стриману грошово-кредитну політику, спрямовану на нівелювання монетарного чинника інфляції:

посилював пруденційні нормативи діяльності банків (у т.ч. в частині адекватності капіталу), стимулюючи їх укладати угоди в національній валюти і виваженіше підходити до управління власними активами та пасивами;

розширював можливості банків з підтримки їх ліквідності - ще у квітні Національний банк почав приймати в забезпечення кредитів рефінансування акції істотної участі банків. При цьому навіть в умовах інфляційного тиску обсяг операцій Національного банку з рефінансування перевищував обсяги проведення мобілізаційних операцій;

проводив процентну політику, спрямовану на стимулювання заощаджувальної активності населення: нарощував валютні резерви.

Саме упереджувальні дії Національного банку певною мірою забезпечили стійке підґрунтя для протидії кризовим явищам як в економіці, так і у фінансовій сфері. Цей висновок підтверджується такими фактами:

міжнародні резерви за 9 місяців 2008 р. зросли майже на 4 млрд. дол. СІНА і на 1 жовтня становили 36 млрд. дол. СІНА;

кілька місяців поспіль знижувалася інфляція, яка, досягши свого піку в 31,1 % у річному вимірі в травні, за результатами 2008 року становить 23,2 %;

за станом на початок жовтня банківська система мала досить значний запас ліквідності - обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби, пов'язані з поточною діяльністю.

У період загострення напруження на фінансовому ринку є жовтні - листопаді 2008 р. дії Національного банку України спрямовувалися, насамперед, на забезпечення своєчасності проведення розрахунків банками, недопущення відпливу коштів з банківської системи та збалансування ситуації на валютному сегменті ринку.

У цьому контексті Національний банк у жовтні-листопаді тимчасово використовував додаткові інструменти підтримки ліквідності банків, а саме:

підтримання ліквідності на основі програм фінансового оздоровлення на термін до 1 року зі сплатою 15 % річних у межах 90 % вартості наданого банком забезпечення;

оперативне підтримання ліквідності банків, сплачений статутний капітал яких становить не менше 500 млн. грн., яке здійснюється на термін до 1 року за плату в розмірі 15 % в сумі до 60 % статутного капіталу банку.

Рішення щодо надання рефінансування Національний банк України приймав з урахуванням наданої банкам інформації про причини втрати ліквідності, зокрема щодо обсягів відпливу депозитів, неповер-нених кредитів, у т.ч. підприємств будівельного сектору, агропромислового комплексу та іпотечних кредитів, наданих фізичним особам.

Здійснюючи підтримку ліквідності банківської системи через механізми рефінансування. Національний банк України сприяв банкам у вчасному виконанні ними своїх зобов'язань, у тому числі за вкладами населення.

Загалом у жовтні - листопаді 2008 р. для підтримання ліквідності банків Національний банк надав кредитів рефінансування на загальну суму близько 74,7 млрд. грн. у т.ч. кредитів овернайт - 36,9 млрд. грн. Заходи, що вживалися Національним банком України для стабілізації ситуації, сприяли зниженню напруги на грошово-кредитному ринку, що знайшло своє відображення в поступовому уповільненні тенденцій до відпливу депозитів із банківської системи, у тому числі коштів населення, збільшенні ліквідності банківської системи, стабілізації ситуації на міжбанківському кредитом ринку.

Починаючи з кінця листопада, Національний банк почав запроваджувати другий етап стабілізаційних заходів, головною метою якого було зменшення спекулятивного попиту на іноземну валюту, а також закріплення позитивних тенденцій до стабілізації ситуації в банківській системі. Цей етап стабілізаційних заходів, зокрема, передбачає:

обмеження обсягів підтримки ліквідності банків - регулювання ліквідності банківської системи наразі здійснюється з використанням стандартних процедур, що діяли до посилення напруги на ринку у жовтні;

коригування вимог з формування банками обов'язкових резервів у напрямі посилення привабливості здійснення активно-пасивних операцій в національній валюті - наразі норматив обов'язкового резервування за коштами в національній валюті знижено до нуля;

вжиття заходів щодо підвищення вартості національної валюти. (в т.ч. через підвищення ставок за активно-пасивними операціями Національного банку) з метою створення додаткових стимулів для повернення коштів в банківську систему. Зокрема, з 19 грудня ставки за кредитами овернайт підвищено до рівня 22 % (під забезпечення) та 25 % (без забезпечення), а середньозважена ставка за мобілізаційними операціями у грудні збільшилася до 16,8 % річних (у листопаді - 6.0 % річних).

Отже, досвід України переконливо підтверджує, що причини хронічної економічної кризи слід шукати не в монетарній, а в загальноекономічній політиці держави, яка не забезпечила адекватної ринковій трансформації реальної економіки і насамперед належної структурної її перебудови.