Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - Гребельник О. П. - 4.5. Заходи регулювання зовнішньоекономічних відносин, альтернативні митному тарифу

У сучасній практиці державного регулювання зовнішньої торгівлі, поряд з тарифними механізмами, досить широко застосовуються й інші, не пов'язані з митним оподаткуванням інструменти зовнішньоторговельної політики — нетарифні.

Це пояснюється тим, що:

1. У системі державного регулювання зовнішньоекономічних операцій як тарифні, так і нетарифні методи мають однаковий функціональний зміст та категоріальний апарат — від поповнення Державного бюджету до регулювання експортно-імпортних операцій.

2. Є цілий ряд економічних категорій, які використовуються як при митному, так і при нетарифному регулюванні (методи оцінки митної вартості товарів, митні формальності, товарна класифікація тарифів і под.).

3. Митні органи відіграють суттєву роль у системі нетарифного регулювання, оскільки вони виконують контролюючу функцію даних заходів, особливо це стосується митного оформлення і митного контролю.

Але ефект, отриманий державою від застосування тих чи інших інструментів, має досить значні відмінності. Аналіз впливу імпортних квот на добробут свідчить, що цей різновид протекціонізму нічим не кращий (а за певних обставин навіть шкідливіший для країни в цілому) від застосування мита при ввезенні товарів, яке забезпечує такий самий обсяг імпорту, що надходить до країни.

З метою з'ясування переваг і недоліків застосування наведених інструментів нами здійснено порівняльний аналіз, доцільність якого обгрунтовано викладеним вище. Розглянемо конкретний приклад, а саме — вплив квоти на імпорт телевізорів. Для цього побудуємо графік (рис. 4.19).

Припустимо, що країна, національна промисловість якої не монополізована, вирішила обмежити ввезення товарів, застосовуючи імпортну квоту з урахуванням того, що квота скорочує розмір імпорту порівняно із внутрішнім платоспроможним попитом на нього, який має місце за рівнем цін світового ринку. Після введення квоти величина імпорту визначається різницею б^ — - &в> тобто дорівнює величині квоти. Відповідно пропозиція збільшиться на величину квоти.

Отже, неможливість задовольнити весь попит за ціною світового ринку призводить до підвищення рівня внутрішніх цін на товар, у даному випадку до 120 дол.

За умов вільної конкуренції результати впливу імпортної квоти та митного тарифу на рівень добробуту ідентичні. Квота зумовила зростання вітчизняного виробництва з рівня 0, до £7, — ділянка Ь (рис. 4.19 а), при цьому граничні витрати виробництва вітчизняних товарів зросли до 120 дол., а за відсутності квоти цей товар можна було придбати за кордоном за ціною 100 дол. Споживачі також зазнають втрат — ділянка сі.

Як і у випадку з імпортним митом, величина скорочення надлишку споживання дорівнюватиме сумі сегментів а + b + с + d, де сегмент а — виробничий ефект, b — ефект захисту, с — ефект доходів, d— ефект споживання. Чисті національні втрати дорівнюватимуть сумі b і d (рис. 4.19 6).

Отже, доходимо висновку, що виробничий ефект має ті самі економічні наслідки, що й у разі застосування митного тарифу — перерозподіл доходів від споживачів до національних виробників.

Відмінністю від застосування імпортної квоти порівняно із застосуванням імпортного тарифу є інтерпретація ефекту доходів с. У разі застосування імпортного мита ефект полягає у перерозподілі доходів від споживачів до Державного бюджету. У разі ж імпортної квоти додаткові доходи отримують імпортні фірми, які в рамках квоти мають можливість купити ( Qd^' - Qs^') аварів за низькою ціною Р (100 дол.) і продати їх споживачам зі більш високою внутрішньою ціною Рg (120 дол.). Незначну частину доходів від націнки на дозволений імпорт отримує держава через систему розподілу квот на імпорт чи експорт у країні впровадження нетарифних методів регулювання.

Відмінність від застосування імпортного тарифу та імпортної квоти полягає не тільки в різному економічному змісті ефекту перерозподілу, але й у різній силі обмежувального впливу, які справляють на імпорт тариф та квота. Припустимо, що уряд розглядає два варіанти обмеження імпорту за допомогою тарифу чи квоти. Введення імпортного мита у розмірі 20 дол. підвищить внутрішню ціну товару до рівня Pt і скоротить імпорт до Qd^' - Qs^'. Введення імпортної квоти в розмірі Qd^' - Qs^', що дорівнює зниженню імпорту від введення мита, підвищить внутрішню ціну до рівня Рg. На перший погляд, результат від застосування цих інструментів обмеження імпорту однаковий. Але аналіз свідчить про інше.

Припустимо, з будь-яких причин внутрішній попит на товар зріс з D до D1, але під захистом тарифу внутрішня ціна Рg, залишається незмінною при збільшенні імпорту на величину Qd-Qd^'. Зростання попиту на товар зумовило збільшення його імпорту. Розглянемо вплив імпортної квоти на зростання попиту за допомогою графіка (рис. 4.20).

4.20. Наслідки від застосуванні імпортної квоти при збільшенні попиту

Оскільки головне завдання квоти зберегти не ціни, а обсяги імпорту на певному рівні, то внаслідок підвищення попиту внутрішня ціна на товар збільшиться до рівня Р'g. Внутрішнє виробництво зросте до Qs², а споживання становитиме Qd². При цьому величина імпорту залишиться незмінною в рамках квоти, тобто Q'd Ч Q's = Qd² Ч Qs². Зростання попиту на товар спричинило збільшення його внутрішньої ціни.

Виходячи з вищевикладеного, доходимо висновку, що в разі зростання попиту на товар імпортна квота має більш обмежувальний характер, ніж імпортне мито, оскільки дає змогу утримувати імпорт у заданих обсягах. У табл. 4.2 наведено відмінності отриманого ефекту від застосування даних заходів.

Таблиця 4.2

Відмінності досліджуваних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі

Імпортна квота найприйнятніша за умов вільної конкуренції, однак якщо квота провокує монопольну владу або якщо імпортні ліцензії розміщуються неефективно, то вона стає небезпечною і шкідливою.

Квота завдає більших збитків країні, ніж еквівалентний імпортний тариф, коли стає причиною монополізації внутрішнього ринку. Панівна фірма у вітчизняній промисловості не має можливості стати монополістом від запровадження заборонного тарифу, оскільки запобіжним заходом є еластична конкурентна пропозиція за ціною, що дорівнює світовому рівню, плюс тариф. За умови квотування імпорту (нееластична крива попиту) надаються можливості вітчизняній фірмі одержувати монопольні прибутки через установлення високих цін. Тобто квота, яка провокує монопольну ситуацію на внутрішньому ринку, призводить до встановлення надмірно високих цін, до зниження обсягів випуску продукції, що зумовлює більші національні втрати, ніж від митного тарифу.

Квота може спричинити більші витрати, ніж тариф і в тому разі, коли сприяє монополізації іноземних експортерів. Така ситуація мала місце внаслідок угоди про добровільне обмеження експорту, запропонованої Сполученими Штатами Америки азіатським та іншим іноземним імпортерам на початку 60-х років XX століття. Для послаблення протекціоністського тиску з боку парламентського лобі уряд США вирішив використати квоти і подібні до них інструменти торговельної політики спочатку щодо імпорту текстилю, а згодом сталевого прокату і низки інших товарів. Однак щоб уникнути незручності від запровадження імпортного мита країною, що, як і раніше, претендувала на роль лідера в напрямі за вільну торгівлю, США примусили іноземних постачальників самостійно розподілити між собою єдину лімітовану квоту на експорт своєї продукції на американський внутрішній ринок. Результатом стало квотування американського Імпорту, але виграш від підвищення цін на американському внутрішньому ринку мали лише імпортери. США крім національних втрат, еквівалентних втратам від тарифу, понесли втрати до отримання виграшу від підвищення цін.

Отже, доходимо висновку, що кількісні обмеження за характером впливу на товарообіг принципово відрізняються від мита, податків та інших заходів протекціонізму, які обмежують ввезення товарів через механізм цін.

Підвищення митних платежів зумовлює підвищення цін на імпортні товари, знижується їхня конкурентоспроможність на даному ринку, і, як наслідок, скорочуються обсяги ввезення. Перевагою даних заходів є те, що вони не обмежують виробника в діях виходу на зовнішній ринок, не встановлюють прямих адміністративних обмежень, які визначають кількість і номенклатуру товарів, що дозволяються до ввезення чи вивезення, не обмежують коло країн, куди можна експортувати чи імпортувати товари. Кількісні обмеження, навпаки, завжди є формою державного регулювання, несприятливого для виходу підприємств на зовнішній ринок.

Ще одна відмінність між тарифами і кількісними методами обмеження полягає в тому, що мито завжди є обмеженням, тоді як квоти стають ним тільки за певних умов. Так, якщо імпорт товару підлягає оподаткуванню митом і підпадає під дію системи квотування, то мито виконує обмежувальну функцію завжди і незалежно від обсягу введеного тарифу, а квота стає обмеженням тільки після того, як імпорт досягає обумовленого обсягу.

Нерідко перевага віддається імпортним квотам перед тарифними обмеженнями з декількох причин.

По-перше, така політика гарантує від подальшого збільшення витрат на імпорт, коли іноземна конкуренція підсилюється. На початку Другої світової війни багато країн зіткнулося з погіршанням своїх конкурентних позицій за тодішнього офіційного валютного курсу. Це змусило їх вжити суворих заходів щодо вирівнювання платіжного балансу. Тут імпортна квота стає гарантом жорстко фіксованого обсягу імпорту. Якщо зростання конкурентоспроможності імпортних товарів зумовить зниження їх цін, то це тільки прискорить скорочення імпортних платежів. Тариф, навпаки, в разі зниження цін зумовить збільшення обсягу імпорту та його загальної вартості за умови, що внутрішній попит на імпортовані товари еластичний. Як бачимо, запровадження тарифу ускладнює процес регулювання платіжного балансу.

По-друге, квоти мають переваги ще й тому, що надають урядові більшу гнучкість і владу в здійсненні економічної політики, у той час як підвищення ставок тарифу регламентується міжнародними торговельними угодами. Якщо галузі, які конкурують з імпортом, потребують високого рівня захисту, то уряд, за винятком окремих випадків, не може самостійно підвищити тариф. Простішим виявляється встановлення суворіших імпортних квот. Органи державної влади вважають, що квоти полегшують виконання регулятивної функції і щодо вітчизняних фірм. У свою чергу, галузі, що потребують захисту, також віддають перевагу квотуванню імпорту, оскільки домогтися спеціальних ліцензійних привілеїв легше, ніж запровадити тариф, який править за джерело державного доходу.

По-третє, нетарифні методи вважаються політично більш прийнятними, оскільки, на відміну від тарифу, не стають додатковим податковим тягарем для споживачів імпорту.

По-четверте, адміністративне застосування нетарифних методів значно простіше, тому що обмежити імпорт, наприклад телевізорів, до 100 000 шт. шляхом введення імпортної квоти набагато легше, ніж вирахувати ставку імпортного тарифу, яка дасть можливість знизити імпорт до бажаного обсягу.

Отже, існує низка причин, з яких уряд та галузі, що потребують захисту, віддають перевагу імпортним квотам. Але варто зауважити, що жодна з них не пов'язана з інтересами країни в цілому. Головна мета застосування кількісних обмежень — це захист позицій національних виробників у тих випадках, коли інші види торговельно-політичних заходів малоефективні. Підтримання високих цін на товари, а відповідно, і прибутки виробників є дійовим засобом витіснення іноземних конкурентів з національного ринку. Крім того, кількісні обмеження є засобом економічного тиску на інші країни з метою досягнення поступок у конкурентній боротьбі і на торговельних переговорах.