Міжнародна економіка - Білоцерківець В.В. - 22.2. Вашингтонський консенсус: проблеми і наслідки. Пост-Вашингтонський консенсус

Основні питання для вивчення

22.1. Ринкові трансформації в Україні у геостратегічному І контексті. Глобальна та цивілізаційна специфіка ринкових трансформацій.

22.2. Вашингтонський консенсус: проблеми і наслідки. Пост-Вашингтонський консенсус.

22.3. Україна у процесах європейської інтеграції.

22.4. Участь України у регіональних інтеграційних угрупуваннях.

22.5. Проблеми формування стратегії економічного розвитку України.

22.1. Ринкові трансформації в Україні у геостратегічному контексті. Глобальна та цивілізаційна специфіка ринкових трансформацій

Серед геополітичних змін останнього десятиріччя XX ст. найзначнішими є: розпад СРСР, припинення існування воєнно-політичного блоку країн Варшавського Договору, утворення незалежної України разом з іншими країнами пострадянського простору.

Територіальне розташування України, її розміри, чисельність населення, природні ресурси в поєднанні з потужним потенціалом у науковій, економічній та інших сферах суспільного життя надають Україні можливість вступити до ЄС за умови певного рівня ринкових трансформацій. У той же час гармонійне включення України до системи глобальних світогосподарських зв'язків дозволить підвищити ефективність і конкурентоспроможність національної економіки та рівень добробуту громадян.

Перешкоди інтеграції України у світове господарство: успадкована монополізація державою зовнішньої торгівлі; підприємства не мають достатнього досвіду виходу на світовий ринок; їхня технічна оснащеність, витрати виробництва, якість продукції не відповідають світовому рівню; у структурі економіки домінують матеріалоємні й енергоємні, фізично та морально застарілі виробництва, несприйнятливі до нововведень; одностороння орієнтація господарства на важку індустрію тощо.

Потенційніможливості інтеграції України у світове господарство: вигідне географічне положення, багаті поклади корисних копалин, наявність кваліфікованих кадрів, родючих сільськогосподарських земель, торгових транспортних шляхів з відповідною інфраструктурою тощо.

Нівелювання негативів при формуванні відкритості вітчизняної економіки вимагає її структурної перебудови, націленої на реалізацію національних конкурентних переваг, зокрема таких, як: виробництво недорогоцінних металів і виробів з них, хімічна і пов'язані з нею галузі промисловості та транспортні послуги, особливо послуги трубопровідного транспорту. З ХХІ ст. пріоритетними стають високо-технологічні конкурентні переваги, здатність забезпечення яких мають: авіакосмічна промисловість, суднобудування, космічні послуги з виведення об'єктів на навколоземну орбіту, послуги з розробки програмного забезпечення, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва в електронній та електротехнічній промисловості тощо. Саме структурна перебудова сприятиме формуванню та розширенню експортного потенціалу пріоритетних галузей, наближенню вітчизняного виробника до світового рівня, поглибленню участі у міжнародному поділі праці тощо.

Поки структурна перебудова української економіки є незавершеною, її відкритість потребує активного державного регулювання для запобігання закріпленню сировинної орієнтації, підвищення рівня конкурентоспроможності, економічної безпеки та суспільного добробуту.

22.2. Вашингтонський консенсус: проблеми і наслідки. Пост-Вашингтонський консенсус

Термін "Вашингтонський консенсус" запропоновано у 1998 р. професором Лондонської школи економіки Джоном Греєм у книзі "False Dawn: The Delusions of Global Capitalism" (London: Granta Publications, 1998. - 234 p.). У межах Вашингтонського консенсусу як програми МВФ наполягає на виконанні рекомендацій країнами, що хочуть здійснити ринкові реформи: 1) бюджетна дисципліна (утримання бюджетного дефіциту на мінімальному рівні); 2) податкова реформа (база оподаткування "має бути широкою", а граничні ставки податків - "помірними"); 3) процентні ставки (внутрішні фінансові ринки мають визначати розміри процентних ставок певної країни; позитивні реальні ставки відсотка перешкоджають втечі капіталу і збільшують накопичення); 4) обмінні курси валют (країни, що розвиваються, повинні погодитися на "конкурентні" обмінні курси, які обіцяють стимулювати експорт); 5) лібералізація торгівлі (митні тарифи мають мінімізуватися і ніколи не застосовуватися до проміжних товарів, необхідних для виробництва експорту); 6) приватизація (приватна промисловість функціонує ефективніше; державні підприємства слід приватизувати); 7) дерегулювання (надмірне урядове регулювання сприяє корупції та дискримінації дрібніших підприємств, що не захищені від бюрократії); 8) права власності (права власності мають бути захищені; слабкі закони і погана правова система знижують стимули до накопичення і акумуляції багатства).

Результатами реформування національної економіки за принципами Вашингтонського консенсусу стали: скорочення виробництва більш ніж у 2 рази порівняно з 1991 р.; перехід на бартер значної частини економіки; високі темпи інфляції; підрив національного виробництва; збільшення технологічного розриву з розвинутими країнами; зростання бідності; збільшення надходжень до західних банків тощо. Зрозуміло, чому в ХХІ ст. рецепти реформування за МВФ відкинули не тільки Далекий Схід (Китай, В'єтнам), Південно-Східна Азія, Іспанія, Туреччина, Єгипет та ін., а й країни Центральної та Східної Європи (наприклад, Польща та Угорщина)

В Україні вихід з економічної кризи відзначився відмовою від принципів реформ за умовами МВФ. Україна розпочала будувати власну економічну модель на основі поступового розвитку продуктивних сил, власних традицій, культури, духовності тощо. Пріоритетним напрямком обрано євроінтеграцію. Саме у формуванні Пост-Вашингтонського консенсусу виявилася тенденція поступового переходу країни до економіки відкритого типу. Рекомендації Пост-Вашингтонського консенсусу: 1) досягнення макроекономічної стабільності (контроль над інфляцією, управління бюджетним дефіцитом і дефіцитом поточного платіжного балансу, стабілізація виробництва і сприяння економічному зростанню); 2) фінансові реформи (підтримка безпеки й надійності, стимулювання конкуренції, захист споживачів, сприяння доступу до капіталу тих соціальних груп, що позбавлені його); 3) держава як доповнення до ринку (формування людського капіталу, передача технологій); 4) підвищення ефективності держави (через використання нею ринкових механізмів); 5) розширення цілей розвитку (покращення освіти, охорона навколишнього середовища, інвестування у розвиток технологій, залучення громадян до процесу прийняття політичних рішень).