Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Основні економічні проблеми

Модель наздоганяючого розвитку має явні хиби: прагнення забезпечити свою економіку одними промисловими товарами неминуче викликає необхідність імпорту інших товарів і засобів їх виробництва. Щоб задовольнити ці все зростаючі потреби, необхідно постійно збільшувати експорт або брати кредити. Розширення експорту, починаючи з 50-х років, виявилося проблематичним, тому що світові ціни на сировину і сільськогосподарську продукцію постійно падають за рахунок застосування в розвинутих країнах енерго- і матеріалозберігаючих технологій. Це призвело до зростання зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, і збільшенню залежності від нових видів імпорту.

Хронічне відставання експорту країн, що розвиваються, від потреб в імпорті особливо гостро проявилося під час енергетичної кризи 70-х років. У зв'язку з багаторазовим зростанням цін на нафту в країнах, не забезпечених цією сировиною, різко скоротився імпорт інших видів товарів, знизилися обсяги промислового виробництва, виріс товарний і грошовий дефіцит. Це викликало інфляцію, спад виробництва, зростання зовнішньої заборгованості. Коли ціни на нафту на світовому ринку стабілізувалися, то накопичилися борги, й економічні проблеми стали стримувати темпи розвитку країн. Так, за 1952-1970 pp. частка країн, що розвиваються, у світовому експорті знизилася з 33 до 19%.

Уникнули економічного спаду лише ті країни, що до цього часу зуміли дивер-сифікувати свою економіку за рахунок промислового виробництва. Це Південна Корея, Тайвань, Сингапур і Гонконг. Темпи їхнього промислового зростання з 70-х років були вища не тільки від країн, що розвиваються, а й більшості розвинутих, за що вони стали називатися чотирма "драконами" Південно-Східної Азії. Порівняно швидко оправилися від кризи і такі країни, як Таїланд, Малайзія, Індонезія, на дешеві трудові ресурси котрих стали з 70-х років орієнтуватися "дракони" Південно-Східної Азії.

У міжнародному поділі праці також виділилася високими темпами розвитку ще одна досить різнорідна група країн, економіка яких розвивалася високими темпами з різних причин: Індії за рахунок значного природно-ресурсного потенціалу й акценту на розвиток національної важкої промисловості; Туреччини - за рахунок своєчасного використання спаду виробництва в країнах СНД; Пакистану - за рахунок економічної допомоги США, що значно збільшилася під час присутності в сусідньому Афганістані радянських військ; Шрі Ланки внаслідок розширення експорту чаю.

Здійснення деколонізації економіки, аграрних реформ, імпортозамінної та екс-портоорієнтованої індустріалізації, створення економічної і соціальної інфраструктур, налагодження й удосконалювання моделей макроекономічного регулювання, мобілізація національних ресурсів, а також широке залучення капіталу, досвіду і високих технологій розвинутих країн - усе це сприяло модернізації соціально-економічних структур периферійних країн. Цей процес охопив не тільки "тигрів" ПСА, а й ряд великих країн -Мексику, Індію, Бразилію, Індонезію та ін. Це викликало значне прискорення динаміки і слаборозвинених країн. Якщо приріст їх ВВП на душу населення в 1900-38 р. становив 0,4-0,6%, то за 1950-99 p.- 2,6-2,8 %. У 2005 p., зокрема, приріст ВВП в Малі, Сенегалі, Чаді, Нігерії становив 6%, у Судані й Мозамбіку - 7, в Ефіопії - 9%. У той же час скоротився ВВП в Зімбабве й Малаві; дуже низькими темпи були в Бурунді, Того, Танзанії, Лесото (не більше ніж 1%).

За період із 1800 по 1998 роки абсолютний розмір розриву між розвинутими і країнами, що розвиваються, зріс у 50 разів.

З 80-х років вперше в історії розвитку периферії проявилася тенденція скорочення розриву між розвинутими і країнами, що розвиваються. Темпи щорічного приросту ВВП за 1991-2000 pp. з розвинутими країнами склали 2.2%, а по країнах, що розвиваються - 5,0 %. У той же час, якщо в розвинутих країнах у повоєнний період посилилися процеси конвергенції - зближення рівнів розвитку, то в країнах, що розвиваються, продовжилося розшарування країн за рівнем розвитку: до розвинутих наблизилося 27 країн, а слаборозвиненими стали вважати 50.

Для більшості країн Азії економічне зростання було викликане виходом із фінансової кризи в НІК. У Латинській Америці уповільнення темпів розвитку пов'язано і наслідками валютної кризи в Бразилії і промисловим спадом в Аргентині. Найближчим часом цей спад буде усунугий за рахунок зовнішньої торгівлі, поліпшення загальної кон'юнктури ринку і пожвавлення туризму.

Таблиця 12.32.

Зростання частки країн, що розвиваються, у світовій торгівлі, %

Збереження за країнами, що розвиваються, репутації "сировинних придатків" або "бананових республік" згодом ще більш гостро позначиться на зниженні темпів їхнього зростання через несприятливу кон'юнктуру на світовому ринку: на сільськогосподарському ринку стабільно відзначається перевищення пропозиції над попитом і далі ця тенденція зберігатиметься. Подальше впровадження матеріало- і енергозберігаючих технологій знижує попит на сировину для промисловості.

Країни, що розвиваються, не мають достатніх засобів для проведення наукових досліджень і впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Вони змушені або купувати не зовсім нові технології, або постійно знаходитися в положенні наздоганяючих, що також ніяк не сприяє їхньому розвитку і скороченню розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

Рівень науково-технічного прогресу в цих країнах стримується також за рахунок людського потенціалу. Тут відзначається низька кваліфікація кадрів, висока неписьменність, у тому числі функціональна, що унеможливлює швидкий перехід на високі технології. Крім цього, висока народжуваність постійно випереджає темпи економічного росту. ВВП на душу населення, при відносному зростанні виробництва, все одно падає. У даний час в країнах, що розвиваються, мешкає 5 млрд людей, а до 2025 р. очікується 7,8 млрд.

Низький рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва як однієї з головних сфер зайнятості і джерела їжі більшості країн, що розвиваються, продовжує істотно залежати від погодннх умов і стримує розвиток країн.

Слабкий рівень розвитку інженерної, соціальної і ринкової інфраструктур, низький рівень освіти й охорони здоров'я, нерозвиненість або слабка розвиненість транспортної, телекомунікаційної, фінансової інфраструктури, зародковий рівень комп'ютеризації - усе це стримує приток іноземних інвестицій як одного з джерел зростання.

Постійно виникаючі внутрішні і зовнішні конфлікти, процвітання наркобізне-су, торгівлі зброєю і людьми, підтримка світового тероризму, розквіт тіньової економіки, відмивання "брудних грошей" знижують привабливість країн для солідного довгострокового значного і середнього бізнесу, що в черговий раз призводить до залучення цих країн у бізнес дрібних ділків, які роблять швидкі гроші за рахунок сумнівних фінансових операцій.