Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - 23.2. Основні методи, які обмежують операції через офшорні центри

Заходи, прийняті в міжнародному масштабі

Розробка і вживання заходів з протидії ухиленню від сплати додатків з використанням при цьому офшорних центрів стали однією з головних цілей фінансових органів багатьох країн. Загальновизнано, що такі дії повинні носити як внутридержав-ний, так і міжнародний характер. У другому з названих варіантів потрібна координація зусиль у рамках існуючих міжнародних організацій, а також укладення спеціальних угод між двома або більшою кількістю держав.

До найбільш впливових міжнародних організацій, які приступили до протидії зловживанням, що відбуваються в офшорних центрах, відносяться Європейський Союз і Організація Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР). Разом з тим до держав, які уклали двосторонні і багатосторонні угоди з цієї проблеми, належать США, Японія, Канада, Франція, Німеччина й Велика Британія.

Європейський Союз уже багато років займається проблемою ухилення від сплати податків. Результати таких зусиль втілилися в рапорти і науково-методичні розробки, які з'явилися вперше в 1973 р. і присвячені проблемі оподаткування холдингових компаній. У висновках, які містяться в цьому документі, констатована наявність держав, у яких оподаткування холдингових компаній здійснюється за нижчими ставками, ніж в інших країнах. Серед держав, які ввели привабливіші умови для таких платників податків, був названий Люксембург. Державам - учасницям угоди рекомендовано домагатися гармонізації податкових зобов'язань. Але результати виявилися дуже скромними: податкова ставка для холдингових компаній у Люксембурзі, яка становила 0,32%, була підвищена до мінімуму 10%.

Комісія Європейського Союзу при кожному зручному випадку наполягала на тому, що бажано ввести в практику принципи фіскальної справедливості, які б "були здатні запобігати фіскальним шахрайствам й ухиленню від сплати податків". Вона звернула увагу на той факт, що високі податкові ставки призводять до відтоку капіталів із країн Європейського Союзу. Тут же вказано на доцільність обмеження можливостей офшорних центрів, пов'язаних зі зловживаннями в частині несплати податків. Конкретним просуванням на цьому шляху були сформульовані Францією і Німеччиною вимоги до Люксембургу про зміну згаданого вище рівня податкової ставки для холдингових компаній. Від проведення таких змін було поставлено в залежність заплановане тоді розміщення в Люксембурзі Монетарного Фонду Європейського Союзу. В іншій доповіді, датованій тим же 1973 роком, Комісія Союзу критично оцінила податкові маніпуляції, практиковані багатонаціональними корпораціями. Комісія назвала факти використання корпораціями для цієї мети офшорних центрів, а також відзначила величину фінансових втрат для бюджетних надходжень різних країн. У листопаді 1977 р. Рада Європи опублікувала директиви, які стосуються даної проблеми. Вони ставили в обов'язок податковим службам країн Європейського Союзу обмінюватися між собою інформацією, але залишали в даному документі одну серйозну прогалину: було дозволено відмовляти в передачі інформації, якщо таке пред'явлення інформації призводило до порушення комерційної таємниці чи виникала погроза суспільним інтересам. Разом з тим було рекомендовано розвивати широкі зв'язки між податковими інспекторами різних країн, практикувати обмін досвідом і вивчення практичних досягнень у ліквідації податкових збитків.

Широке коло призначеної для обміну інформації про сплату податків, передбачене в модельному договорі ОЕСР, який становить основу для укладання двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування. Переважна більшість таких угод (а їх було укладено до моменту підготовки модельного договору близько тисячі) містить розпорядження щодо обміну інформацією про податки. Однак для держав, які не уклали договорів щодо податків (а це стосується безлічі офшорних центрів), постанови модельного договору не мають якого-небудь значення.

Багатонаціональні корпорації, які використовують офшорні центри, як великий подарунок приймають досить часту відмову урядів ряду країн надавати податковим службам країн-резидентів цікаву для них інформацію, а також випадки здійснення перешкод у зборі інформації щодо сплати податків. Якщо, наприклад, яка-небудь багатонаціональна компанія походженням із Австрії має філії як у США, так і на Багамських островах, то зусилля США одержати інформацію про діяльність цієї компанії на Багамах наштовхуються на дуже холодний прийом з боку австрійської влади. Наприклад, Австрійський уряд, дає зрозуміти, що готовий підтримати зусилля американської влади, але тільки в тому випадку, якби американські податківці навели докази того, що діяльність даної австрійської фірми на Багамах порушує австрійське податкове законодавство.

Більше того, ряд держав ввели в себе розпорядження, які особливо- гарантують захист інтересів вітчизняних компаній в частині збереження в таємниці їхньої документації, а також інформації про їхню діяльність. Власне кажучи, вона виявляється закритою для податкових та інших відомств іншої держави. Прикладом може бути англійський закон 1980 p. (British Protection of Trading Interests Act), а також розпорядження французького уряду, видані в тому самому році. В останніх, зокрема, зафіксовано, що екстериторіальні домагання, які містяться в іноземних юридичних актах, не підлягають виконанню стосовно резидентів, які знаходяться в юрисдикції французького уряду. Настільки широке формулювання може бути витлумачене як виказ відмови в доступі до фінансових документів і в контролі над бухгалтерським діловодством. Шведський адміністративний суд також визнав несумісним із законом збирання податкової інформації на території даної країни, проведеної представниками іноземних податкових служб.

Потреба в одержанні податкової інформації за кордоном вимагає підвищення кваліфікації з боку працівників податкових відомств. Американська служба внутрішнього доходу ввела спеціальне навчання для своїх співробітників з проблеми ухилення від податків, практикованого багатонаціональними корпораціями. У рамках такої підготовки слухачів ознайомлюють з податковою практикою іноземних країн, організовують для них зустрічі зі співробітниками таких компаній, демонструють прямо на місцях, як функціонує механізм дотримання банківської таємниці, й особливу увагу приділяють розкриттю механізму використання філіями цих компаній офшорних центрів. Це тим більш необхідно, оскільки офшорні центри вміло використовують огріхи і промахи у функціонуванні податкових служб, зайнятих збиранням необхідної їм інформації. Свідченням того може бути реалізація проекту "офшорна зона", проведена американською службою внутрішнього доходу (IRS). Його реалізація тривала 10 років, а метою проекту було ослаблення привабливості для неплатників податків таких місць, як, наприклад, Багамські острови. Ефект виявився більше ніж скромним. Ряд гучних судових справ, проведених за матеріалами, зібраними в ході реалізації цього проекту, закінчився вироком не на користь Служби внутрішнього доходу. Досить назвати справу Марголіса. Департамент юстиції США висунув проти нього звинувачення в нелегальному ухиленні від податків шляхом використання офшорного центру, яким є Голландські Анголи. Однак у результаті судового процесу, який тривав 6 місяців і був надзвичайно складним, Марголіс виявився на волі. Це був перший у США судовий процес із кримінальної справи, предметом якої був державний позов. У другій справі, яка стосувалася рахунків американських банків на Багамських островах, американський суд відмовився від визначення міри покарання на підставі того, що представлені звинуваченням документи були отримані незаконно (тобто за допомогою несанкціонованого зовнішнього спостереження з боку детективів і крадіжки секретних документів).

Разом з тим, використовуючи своє привілейоване становище і провідну роль в світовій економіці, США роблять ефективний тиск на деякі держави, у яких американські платники податків ховають свої капітали. Так, спираючись на відповідний законодавчий акт, схвалений конгресом (Caribbean Basin Elonomic Recovery Act), США змусили 24 міні-держави, які всі є де-факто офшорними центрами, підписати з Вашингтоном угоду про обмін податковою інформацією. Ці дані, передані за вимогою Казначейства чи Департаменту юстиції, відносяться не тільки до податків і фінансів, а й до відмивання "брудних" грошей, торгівлі наркотиками й організованої злочинності.

Сполучені Штати Америки, Франція й Індія відносяться до нечислених країн, які офіційно санкціонували податкове виказування і ввели винагороду за надання інформації про неплатників податків. Так, Служба внутрішнього доходу уже виплатила 500 тис. дол. 578-ми інформаторам. Кодекс Законів Франції містить загальні положення, які допускають винагороду інформаторів, а за індійськими законами інформатор має право на одержання від 10 до 20% суми, стягненої державою за його заявою від неплатника податків.

Полювання за інформацією відносно неплатників податків може приносити для співробітників податкових служб несподівані сюрпризи. Два французьких митники, які намагалисья здобути перелік вкладників швейцарського банку й опинилися з цією метою на території Швейцарії, одержали судові вироки. Подібна ж доля спонукала двох службовців швейцарського банку, які передали кілька магнітофонних записів французькій митній владі в обмін на грошову винагороду.

Крім згаданої вище роботи над підготовкою умов модельного Договору, ОЕСР проводила і проводить аналітико-дослідницькі роботи щодо боротьби з втечею й ухиленням від податків. З цією метою створено спеціальний орган - Робочу групу, яка в 1977 р. була перетворена на Комітет із проблем стягування податків. До цього Комітету входять представники податкових органів країн ОЕСР. Результатом таких зусиль є проведене в 1987 р. дослідження за назвою "Проблема Міжнародного ухилення і втечі від податків". Даний Комітет також аналізує специфічні види і методи такої діяльності, особливо пов'язані з використанням неплатниками податків офшорних зон; найбільше його цікавлять зловживання, які відносяться до постанов, розміщених у договорах про уникнення подвійного оподаткування.

Країни - члени ОЕСР обмінюються між собою досвідом боротьби з нелегальною практикою податкових зловживань, а також надають одна одній матеріали і документи з цієї проблеми. Але, незважаючи на ці зусилля, вони відчувають труднощі, коли справа доходить до вираження згоди на прийняття спільних директив, спрямованих на запобігання ухиленню і втечі від податків. Це пов'язано, поряд з іншим, із серйозною проблемою дотримання національного суверенітету, з одного боку, а з іншого — з чисто формальними труднощами з лінгвістичного питання, у зв'язку з необхідністю використання, як мінімум, 15 мов, включаючи фіннську і японську.

Тому конвенція ОЕСР про адміністративну взаємодопомогу з проблем оподаткування (Convention on Mutual Administrative Assistance in Tax Matters) не одержала надто активного визнання з боку країн, які її підписали. Деякі з них виступили згодом проти цього документа, в тому числі такі держави, як Велика Британія, Австралія, Люксембург, Німеччина і Швейцарія. У свою чергу, США прийняли тільки ту частину угоди, яка стосується обміну інформацією, тоді як Норвегія і Швеція підписали документ у цілому. У той же час Швейцарське співтовариство охорони інвесторів висловилося за створення міжнародної поліції, яка буде займатися боротьбою із втечею від податків — Інтерфінполу (Interfinpol), фіскального аналога Інтерполу.

Конвенція про адміністративну взаємодопомогу з проблем оподаткування зазнає критики з таких причин:

1) вона надає доступ різним державам до джерел інформації ще до початку слідства і порушення кримінальної справи;

2) вона передбачає обмін інформацією, залишаючи в невіданні платників податків, позбавляючи їх тим самим можливості подання пояснень;

3) вона допускає можливість зловживання відносно зібраних даних, а також конфіденційності торгових угод;

4) вона має багатонаціональний характер, хоча окремі держави не досягли гармонізації податкового законодавства.

Заради справедливості необхідно відзначити, що міжнародних організацій, які займаються боротьбою з ухиленням від сплати податків, не так уже й багато. З них можна згадати групу чотирьох (Франція, Німеччина, США й Англія), а також Співтовариство Податкових Адміністраторів країн Тихого океану (Австралія, Японія, Канада, а також США). Крім того, укладено двосторонню угоду між американською Службою внутрішнього доходу й англійськими податковими органами. Ця угода передбачає взаємний доступ до інформації кожної з цих двох країн. Згодом вона була розширена залученням до її учасників Франції, Німеччини і Норвегії. Німеччина зайшла в цьому напрямі настільки далеко, що призначила в США свого податкового аташе. Його завданням стало спостереження за змінами у функціонуванні американської податкової системи, а також надання допомоги в реалізації постанов податкової угоди, укладеної між США і Німеччиною.

Прикладом тісного співробітництва двох держав у галузі стягнення податків є США і Канада. Тут практикується бухгалтерський контроль над платниками податків, які одночасно одержують прибуток у цих двох країнах. У зростаючій кількості заведених справ американська Служба внутрішнього доходу натискає на американські і канадські банки з метою одержання доступу до рахунків клієнтів, які користуються послугами офшорних центрів. Тиск США поширюється і на інші країни, такі як Швейцарія, Англія, Гонконг.

Більшість малих держав Карибського басейну вважає, що у відносинах зі Сполученими Штатами має місце односпрямована передача інформації, зрозуміло, у бік США. Однак останні в багатьох випадках ускладнюють одержання фінансової інформації, яка стосується мешканців Карибських островів, які ведуть бізнес у США. Нерідко причиною такого становища є відсутність у цих держав кваліфікованих працівників податкових відомств, здатних почати і довести до успішного завершення збирання в США необхідної податкової інформації. Ні для кого не секрет, що Сполучені Штати домоглися згоди на доступ до податкової інформації від Коста-Рики, Домініканської Республіки, Гренади, Гвіани, Гондурасу, Ямайки і Санта-Люсії тільки в результаті здійсненого на них тиску. Точно так само Гуам, Маршаллові острови і Самоа в Тихому океані погодилися на переказ інформації щодо несплати податків, замість певних американських концесій. Верховний Суд США пішов ще далі, ухвалюючи постанову, відповідно до якої агенти ФБР мають право на екстрадицію підозрюваних у фіскальному шахрайстві на території США, наприклад, у втечі від податків, яка визнається злочином. Така акція може бути розпочата навіть у тому випадку, коли це спричинює порушення міжнародного права.