Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Внутрішньо державне анти-офшорне регулювання

Держави, чиї платники податків, рятуючись від податків, ховаються в податкових гаванях, намагаються удосконалювати законодавство, щоб міцніше закрити перед своїми громадянами ворота "податкового раю". Введені правила і заборони поділяються на дві категорії. До першої відносяться розпорядження, які носять загальний характер, до другої — особливі правила. До останньої зараховують нормативи, які регулюють використання податкових гаваней холдинговими компаніями і корпораціями, контрольованими іноземцями. У податковому законодавстві США ці правила виділені в підвідділ F (Subpart F).

Більшість договорів про уникнення подвійного оподаткування, укладених між країнами з високими податковими ставками і країнами з низькими податками, останнім часом переглянуто. Результатом цього стало введення в них пункту (клаузули), який унеможливлює використання положень цих договорів резидентами третіх країн у їхніх спробах ухилитись від податків. Прикладом можуть стати двосторонні угоди між США і Британськими Віргінськими островами, між Кіпром і США, між США і Мальтою, Англією і Голландією, Канадою і Барбадосом.

Далі розглянемо заходи, вжиті різними державами щодо припинення спроб використання офшорних центрів для ухилення і втечі від сплати податків.

Сполучені Штати Америки

США виступили ініціатором і координатором проведення міжнародної компанії, спрямованої проти транснаціональних корпорацій і фізичних осіб, які ухиляються від сплати податків. Перші розпорядження в цьому напрямі були ухвалені в Америці в 1934 і 1937 роках. Ініціатором їх стала Служба внутрішнього доходу. Нині антиофшорним регулюванням у США займається спеціально створений у рамках міністерства фінансів підвідділ F.

До 1960-х років поширилась практика ухилення від податку на доходи, одержані від продажу авторських прав, патентів, фірмових знаків і ноу-хау. Для її здійснення корпорації і фізичні особи успішно маніпулювали податковими угодами, укладеними між США й іншими країнами. Метод такого маніпулювання полягав ось у чому. Як посередників зазвичай обирали Швейцарію чи Голландські Антили. Доходи від розпорядження авторськими правами (вони оподатковувалися тоді в США 30% податком) переказували туди, де були низькі податки чи вони були відсутні взагалі.

Розглянемо випадок, коли німецький власник патенту віддає його в користування клієнту, який знаходиться в США. Власник патенту бажає одержувати за його використання доход, але податок з цього доходу не хоче сплачувати ні американській, ні німецькій владі. Для досягнення непорядної мети він робить такого:

1. Право на розпорядження патентом передає компанії А в Ліхтенштейні.

2. Компанія А в Ліхтенштейні переправляє цю ліцензію фіктивній швейцарській компанії, а та в свою чергу надає її в користування американській корпорації.

3. Корпорація в США виплачує відповідну суму грошей за використання патенту швейцарській компанії. Ця сума не обкладається американським податком у зв'язку з умовами договору, укладеного між США і Швейцарією. Швейцарська компанія виплачує еквівалент холдинговій компанії А в Ліхтенштейні. Компанія не платить у Швейцарії ніяких податків з доходів тому, що її доходи врівноважуються витратами у взаєморозрахунках з холдинговою компанією А в Ліхтенштейні.

4. У Ліхтенштейні компанія А не платить податок з доходу взагалі або виплачує за рік 0,1% від його величини. Розподілена частина прибутку оподаткуванню тут взагалі не піддягає. Компанія А займається нагромадженням для німецького власника плати за використання приналежного йому патенту.

Зрозуміло, в податкового відомства США така практика захоплення не викликає. Настільки ж мало ентузіазму викликає вона й в інших країнах, де існують високі податкові ставки. У результаті з'явилися розпорядження, спрямовані на запобігання й обмеження таких махінацій. У США в 1992 р. був ухвалений закон про доход (Revenue Act 1992), зміст якого обмежує можливості використання податкових пільг, наданих Швейцарією американським фірмам. Однак залишилися можливості втечі від податків при використанні території Голландських Антил. У відповідь на це США уклали з Голландією податкову угоду, умови якої поширюються на Голландські Антили. У результаті можливості для американських ТНК переводити свої доходи без сплати податків на Антильські острови відчутно скоротилися. Прикладом США в цьому напрямі скористалася і Велика Британія.

Найбільш значним результатом діяльності Служби внутрішнього доходу щодо боротьби з ухиленням і втечею від податків шляхом використання податкових гаваней вважають доповідь Гордона. У цьому документі відбивається зростаюче занепокоєння з приводу фіскальних пільг і їхнього використання американськими платниками податків. Тут же відзначаються труднощі, пов'язані з виявленням випадків несприятливого використання податкових гаваней, а також перераховуються перешкоди, які заважають владі США припиняти й обмежувати спроби втечі і ухилення від податків, які вчиняють американські корпорації і приватні особи [43, с. 244].

Доповідь Гордона містила в собі конкретні рекомендації. Першою з них стала пропозиція юридично уточнити і звузити термін "податкова гавань", зблизивши формулювання визначення цього терміна з дефініціями, прийнятими раніше в Німеччині, Японії й Австралії. Відділ іноземних операцій Служби внутрішнього доходу США вивчив інформацію, зібрану в 30 податкових гаванях, які використовують американські платин- • ки податків. Аналіз зібраної інформації дав невтішні результати. Виявилося, що навіть така респектабельна держава, як Швейцарська Конфедерація, створила умови, які виключають можливість ідентифікації юридичних і фізичних осіб, зобов'язаних сплачувати податки. Ще гірша ситуація, на думку податкового відомства, на Кайманах. Там взагалі неможливо встановити особистість власника нерухомості. Дещо краще становище на Багамських островах і в Панамі. Ця інформація була зібрана в різних офшорних центрах з використанням офіційних і неофіційних джерел.

Відносно держав, які не виявили готовності співробітництва зі США і відмовилися від надання їм інформації, застосовуються такі заходи впливу:

§ збільшення податкових ставок на доходи резидентів офшорних центрів;

§ скасування дозволу на застосування податкових заліків для зарубіжних філій американських корпорацій;

§ скасування дозволу на відрахування з податкової бази витрат і втрат, задекларованих філіями американських корпорацій, які функціонують в офшорних центрах доти, поки такий збиток не буде документально підтверджений;

§ заборона польотів в офшорні центри для літаків, які належать американським авіалініям.

Незалежно від доповіді Гордона законодавча і виконавча влада США підготувала свої власні документи щодо офшорних центрів. Так, у комісіях Сенату розроблена і представлена доповідь за назвою "Злочин і його таємниця: використання банків і компаній у податкових гаванях", а Департамент Казначейства розробив документ, названий "Податкові гавані в Карибському басейні". У цих двох документах особлива увага звернена на одержання максимально докладної інформації. Одним з конкретних результатів проведених досліджень стало створення спеціального центру в місті Ель Пасо, який займається збором податкової інформації, зокрема, стосовно офшорних центрів.

У 1979 р. Конгрес ухвалив закон про додержання таємниці зарубіжними банками. Цей документ набув популярності під назвою закону про швейцарський банк. Відповідно до нього були введені штрафи до 500 тис. дол., тюремне ув'язнення до 5 років або те й інше одночасно для американського резидента, який користується рахунком у зарубіжному банку з метою ухилення від сплати податків. Резиденти США за цим законом зобов'язані надавати владі щорічний звіт, який стосується іноземних банківських операцій, якщо величина внеску перевищує 1 тис. дол. протягом даного календарного року.

Разом з тим, американські комерційні банки, маклерські контори й інші фінансові установи зобов'язані надавати звіт, у якому повинні бути зазначені всі платежі і перекази (трансферти) в іноземній валюті, які перевищують 10 тис. дол. Крім того, митні органи вимагають надавати звіт про всі перекази в доларах та іноземній валюті за кордон, якщо їхня величина перевищує 10 тис. дол. Закон також вимагає контролювати приїжджих іноземців, які підозрюються в привезенні понад 10 тис. дол., включаючи в цю суму готівку, коштовності та цінні папери.

У США діє Закон "Про справедливе оподаткування і фіскальну відповідальність" (The Tax Equity and Fiscal Responsibility Act - TEFRA), який містить окреме розпорядження, контроль над дотриманням якого покладений на Службу внутрішнього доходу. Це розпорядження обмежує можливості використання пільг і переваг, які випливають з умов міжнародних угод, особливо в галузі оподаткування доходу. Надалі податкова реформа посилила розпорядження, що регулюють можливості використання системи податкових заліків американськими фірмами, які мають іноземні філії. З причин політичного характеру зовсім ліквідовано таку пільгу відносно корпорацій, які відкрили свої філії в Іраці, Лівії і на Кубі. Американська Служба внутрішнього доходу ще наприкінці 1980-х років стала звертати пильну увагу на іноземний капітал в США. Причиною такої уваги стали як фіскальні, так і суспільно-політичні міркування. Частина впливових політичних і господарських керівників стала висловлювати думку, що американські умови інвестування капіталу надто сприятливі для іноземців, у засобах масової інформації почастилися висловлювання про "розпродаж Америки". Стандартним аргументом на користь такої думки стало придбання японцями Рокфеллерівського центру в Нью-Йорку.

Тому до кодексу внутрішнього доходу було введене положення, яке зобов'язує іноземні корпорації, які вклали капітал у США, надавати в розпорядження Служби внутрішнього доходу всі цікаві для неї відомості. Американським громадянам або резидентам, які володіють п'ятьма і більше відсотками власності іноземної корпорації, поставлено в обов'язок щорічно заповнювати і представляти в розпорядження Служби внутрішнього доходу звіт про доходи, складений за визначеною владою формою (IRS Form 5471). Американські корпорації, які на 25% і більше є власністю іноземців, повинні надавати владі особливі звіти відносно оподаткування доходів. Невиконання цих розпоряджень спричиняє серйозні покарання.