Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Італія

У 1977 р. комісія з іноземних справ нижньої палати японського парламенту ухвалила резолюцію щодо проблеми ухилення від податків, втечі від них і використання для цих цілей податкових гаваней. Після цього "Законом від 1 квітня 1978 року" було введене правове регулювання, яке обмежує можливості податкових зловживань з використанням таких держав і територій.

Міністерство фінансів визнало податковими гаванями 41 територію. Одночасно визнано, що "низьким" оподаткуванням варто вважати податкові ставки 25% і менше. І квітня 1992 року згадані постанови Міністерства фінансів були скасовані, кожен окремий випадок податковим службам запропоновано розглядати окремо. При цьому, зберігаються два основних критерії:

§ утримання органу управління компанії в країнах, які не обкладають податком доходи компанії;

§ з'ясування, чи не спускається рівень оподаткування компанії в даній країні нижче ніж 25%.

В обох випадках йдеться про компанії, зареєстровані в податкових гаванях, при цьому в цих компаніях 50% акцій чи капіталу повинні знаходитися у володінні японських резидентів.

Італія

Міністерство фінансів Італії видало в 1992 р. постанову, яка містить перелік країн з пільговим оподаткуванням, що створюють на своїй території можливості ухилення від сплати податків. Ті самі проблеми порушує Кодекс прибуткового податку, ухвалений у 1991 році. Італійське податкове законодавство не дає визначення (дефініції) ухилення від податків. Це ускладнює розмежування між такими термінами, як "податкове планування", "ухилення від сплати податків*', "відхід від податків".

Італійське законодавство запозичило також 3 типи міжнародних принципів, уже введених рядом країн з метою запобігання зловживанням при використанні офшорних центрів, а саме:

1) ухвалені в США в 1962 р. розпорядження, які обкладають податком фірми, що мають резиденції в офшорних центрах;

2) принцип, визнаний країнами Європейського Союзу, відповідно до якого компанії, які мають резиденцію в одній із країн ЄС, не дозволено віднімати з податкової бази витрати, пов'язані з угодами, укладеними з компаніями, зареєстрованими в податкових гаванях;

3) розпорядження і правила, які мають силу в Бельгії, Люксембурзі і Голландії, поширюються на дивіденди, виплачувані компаніями з резиденцією в податкових гаванях.

Відповідно до податкового законодавства Італії міністр фінансів має право визначати, які держави чи території варто відносити до таких, що мають пільгову систему оподаткування. Італійські підприємства, які беруть участь в угодах з компаніями, перерахованими в списках країн, віднесених до офшорних центрів, користуються в Італії набагато меншими привілеями, ніж ті, котрі не мають подібних партнерів.

Парадокс італійського "антирайського" регулювання полягає, в тому, що зі списку країн, визнаних податковими гаванями, виключені держави-члени Європейського Союзу. Тим часом загальновідомо, що Люксембург, Ірландія чи Бельгія в певних рамках пропонують інвесторам такі самі пільги, як і офшорні центри. Аналогічна проблема існує і в Гібралтару, який на міжнародній арені представлений Великою Британією, а тому може вважатися частиною Європейського Союзу. Таку саму аналогію можна провести й у відношенні Мадейри, яка є частиною Португалії, а також островів у Ла-Манші, адміністративно пов'язаних з Англією.

Обмеження, які містяться в Італійському податковому кодексі щодо податкових гаваней, не застосовуються у відношенні до держав, з якими підписані договори про уникнення подвійного оподаткування. Буває й так, що в цих договорах допускаються винятки. Як приклад, можна навести заключний протокол договору, укладеного між Італією і Люксембургом. У ньому містяться положення про те, що умови договору не поширюються на холдингові компанії, які мають резиденцію в Люксембурзі.

У цілому італійські "антирайські" розпорядження не настільки суворі і ригористичні, як відповідні їм правила, ухвалені у Франції, Німеччині, Англії, США чи Японії, їм також бракує чіткості, точних формулювань, що відкриває можливість для двозначних тлумачень. Усе це утворює правові діри і щілини, які дозволяють несумлінним платникам податків і їхнім радникам відшукувати лазівки в законодавстві й успішно ухилятись від сплати податків.

Запитання для самоконтролю

1. Що розуміють під терміном "втеча від податків"?

2. Які існують критерії розмежування легальної та нелегальної втечі від податків?

3. Які характерні риси ухилення від податків?

4. Які існують форми та методи ухилення від податків?

5. Як здійснюється запобігання втечі й ухиленню від податків?

6. Які існують методи обмеження операцій через офшорні центри в міжнародному масштабі?

7. Як має здійснюватись державне антиофшорне регулювання?