Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Франція

Подібно до США, Англія відноситься до держав, які першими почали домагатися на міжнародній арені обмеження можливості зловживання офшорними центрами. У цій країні зберігаються високі податкові ставки. Найбільш відомі англійські юристи, які займаються проблемами оподаткування, вважають, що британський податковий кодекс не буде захищати податкові гавані. Особливою спрямованістю проти офшорних центрів вирізняються закони про податки 1970 і 1988 років. Останній з названих, діючий і понині, вимагає, щоб британський резидент, який одержує доходи з-за кордону, був зобов'язаний сплачувати податки на них у Великій Британії. Тут був ухвалений фінансовий закон, який багато в чому відповідає американським розпорядженням, які відносяться до запобігання ухиленню від сплати податків шляхом використання офшорних центрів. Іноземні компанії підлягають оподатковуванню, якщо відповідно до англійських законів вони відповідають таким вимогам:

іноземна корпорація контролюється британською компанією;

британська компанія разом із британськими резидентами володіє не менше, ніж 10% власності контрольованої іноземної корпорації;

контрольована іноземна корпорація - резидент держави або території з низьким рівнем оподаткування.

Низьким визнається такий рівень, висота якого становить менше, ніж половину від рівня оподаткування у Великій Британії.

Німеччина

Ця країна знаходиться також у числі перших держав, які включилися в боротьбу з ухиленням від податків фізичних і юридичних осіб. Бундестаг ФРН ще в 1962 р. зажадав від уряду підготувати доповідь про наслідки зміни резидентства платниками податків і про розходження в рівнях оподаткування між країнами. У 1964 р. був складений документ, який являє собою звіт про становище в податкових гаванях. Через рік був виданий декрет, який стосується переказу доходу і майна з ФРН за кордон. У 1970 р., за німецькими даними, з 20 тис. компаній, створених у Швейцарії, 8 тисяч виявилися пов'язаними з ФРН. Відлив дивідендів, гонорарів і роялті з ФРН у Швейцарію набув на той час лавиноподібний характер. Це змусило Німеччину переглянути податкові угоди зі Швейцарською Конфедерацією.

Такий перегляд приніс дуже скромні і незначні результати. Уряду ФРН довелося вдатися до більш рішучих і ефективних заходів. Вони знайшли відображення в законі про обкладання зовнішньоекономічної діяльності (Aussensteuergesetz). Серед них назвемо такі:

податковим службам наказано не визнавати реальним рівень цін чи суму гонорарів, виплачуваних фінансово пов'язаним між собою суб'єктам;

розширена обмежена колись відповідальність за несплату прибуткового податку, податку на власність і податку на спадщину і дарування;

введене правило, відповідно до якого емігрант із Німеччини, який протягом п'яти років з десяти попередніх його виїзду в "податковий рай" жив у Німеччині, залишається суб'єктом сплати німецького прибуткового податку.

Така податкова відповідальність триває протягом перших 10 років у тих місцях, де немає податків або де вони низькі (такий період становить 5 років у випадку еміграції у Швейцарію). Крім того, якщо 50% капіталу чи голосів акціонерів у зарубіжній компанії, зареєстрованій у податковій гавані, належить німецькому резиденту, то дивіденди і всі інші види доходів підлягають оподаткуванню в Німеччині незалежно від того, розподілений прибуток чи ні. Це цілком збігається з правилом, установленим Службою внутрішнього доходу США.

Франція

Франція ввела розпорядження, спрямовані проти зловживань перевагами податкових гаваней, у 1973 р. Ухвалене в тому ж році фінансове законодавство встановило, що доход, отриманий іноземною юридичною особою, яка має резиденцію у Франції, підлягає французькому оподаткуванню. Це стосується і доходів, отриманих за межами Франції. Законодавці подбали насамперед про те, щоб обмежити можливість податкових зловживань з використанням податкових гаваней з боку артистів, діячів мистецтв і спортсменів. Невизначеність, нечіткість таких розпоряджень залишається об'єктом критики, як з боку платників податків, так і з боку представників податкових служб.

У 1980 р. було ухвалено закон про фінанси, що значно обмежив пільги і переваги, якими користуються фізичні та юридичні особи, які використовують послуги податкових гаваней. Закон вимагає, щоб французький резидент, який володіє прямо чи опосередковано не менше, ніж 25% капіталу в зарубіжній компанії, що діє за межами Франції в місцях, де існує "привілейована" система оподаткування, повинен сплачувати податки у Франції. Базою оподаткування є часткова (у відсотках) участь у прибутку компанії незалежно від того, розподіляється прибуток між власниками чи інвестується. Привілейованою податковою системою визнана тут така, котра не оподатковує прибуток зовсім, або в якій податкові ставки на дві третини нижчі від тих, які існують у Франції. Основи цього порядку оподаткування зберігаються й понині.