Міжнародна макроекономіка - Козак Ю.Г. - 8.2. Етапи й тенденції розвитку світового фондового ринку

Розвиток світових фондових ринків пройшов 4 етапи.

Перший етап охоплює період 1860-1914 рр. На цьому етапі бурхливо розвиваються національні фондові ринки, поширюється міжнародне переміщення капіталів, починає формуватися глобальний ринок капіталів.

На формування світового фондового ринку в цей час вплинули такі чинники:

o зміна структури і складу позичальників на ринку капіталу. У 1870 р. на світовому ринку 60 % іноземних запозичень припадало на урядові позики, а в 1914 р. - менше 30 %. Зростає роль приватних позик (збільшується емісія корпораціями акцій та облігацій);

o виробничий характер переважної частини запозичень;

o переважно довгостроковий характер здійснюваних запозичень;

o зростання взаємодії учасників фондового ринку;

o впровадження новітніх засобів комунікації і зв'язку;

o становлення фондових бірж як ключового елемента світового ринку капіталів.

Другий етап охоплює період 1920-1945 р. На цьому етапі починається розпад світового фондового ринку і зникнення умов забезпечення розвитку світового ринку капіталів у довоєнний час.

Після Першої світової війни змінюється розстановка сил на світовому ринку капіталів. Країни Західної Європи перетворюються з експортерів на імпортерів капіталу.

Головним кредитором на світовому ринку капіталів стають США. Однак наприкінці 20-х років експорт капіталу зі США у зв'язку з економічним піднесенням уповільнився. На фондовому ринку США зростання котировок акцій (індекс Доу-Джонса) у 1924-1929 рр. становив 300 %. Американські банки втрачають інтерес до західноєвропейського ринку. Потік приватного капіталу спрямовується на американський ринок, що погіршило фінансовий стан (аж до банкрутства) західноєвропейських банків, залучених до міжнародних операцій. Внаслідок цього американські банки зіткнулись із серйозними фінансовими труднощами, оскільки вони позбавилися стабільних джерел надходження коштів на погашення раніше наданих кредитів західноєвропейським банкам.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. і введення валютних обмежень з поточних і капітальних операцій на початку Другої світової війни призвели до дезінтеграції світового фондового ринку.

Третій етап охоплює період 1945-1972 рр.

Розвиток валютних і фінансових відносин визначила Бреттон-Вудська угода 1944 р.

Міжнародний рух капіталу в перші повоєнні роки здійснювався переважно за державними каналами, а переміщення приватного капіталу жорстко державна. Через жорсткі валютні обмеження міжнародна діяльність національних ринків капіталів практично була відсутньою.

Формування світового ринку капіталів пішло шляхом розвитку євровалютного ринку, ринку єврооблігацій

Світовий фондовий ринок на цьому етапі був представлений двома рівнями:

■ на верхньому рівні функціонував облігаційний ринок;

■ на нижньому діяли замкнуті, відособлені національні ринки, на яких операції з цінними паперами жорстко регулювалися збоку національних органів.

Однак ступінь "прозорості" кордонів між світовими і національними фондовими ринками поступово підвищується, що свідчить про прояв глобалізації ринку капіталів.

Четвертий етап охоплює період з 1973 р. і понині. У цей період відбуваються радикальні перетворення національних фондових ринків розвинутих країн:

■ створюється ринок банківських послуг;

■ ринок державних запозичень;

■ ринок корпоративних цінних паперів.

Фактично йдеться про "фінансову революцію", складовою частиною якої стали:

■ дерегуляція фінансових операцій усередині країни;

■ лібералізація національних режимів у частині руху довгострокових капіталів;

■ формування активної ринкової грошово-кредитної політики.

Політика дерегулювання і лібералізації створила умови для інтеграції національних фондових ринків, розширення масштабів операцій на них і переливання приватних капіталів між країнами. Створився тісний взаємозв'язок між світовими фондовими ринками провідних країн.

Змінюється модель проведення фінансових операцій: банки втрачають свою роль головних фінансових посередників, поступаючись місцем фондовому ринку.

Сучасний стан світового фондового ринку характеризується кількісною оцінкою його обсягу, динамікою та структурою різних видів цінних паперів.

Загальний обсяг світового фондового ринку становить майже 70 трлн дол. США. При цьому 42 % припадає на ринок акцій і 58 % - на боргові зобов'язання¹⁵. Половина всього світового ринку за акціями і зобов'язаннями припадає на США [46, с. 233]. Обороти на ринку акцій становлять 800 млрд дол. на день, а на ринку облігацій - 950 млрд дол. Співвідношення між обсягами ринків акцій та облігацій у цілому відображають ситуацію на ринках розвинутих країн завдяки їхньому абсолютному домінуванню на світовому фондовому ринку. За окремими державам ці пропорції можуть значно відрізнятися. Так, у країнах Східної Азії більша частина ринку припадає на акції, а в державах Латинської Америки - на боргові папери.

Сумарні обороти фондового ринку майже рівняються з оборотами валютного ринку (1,9 трлн дол.).

Основні тенденції сучасного розвитку світових фондових ринків:

■ зростання валютного чинника в операціях світових фондових ринків. Нестабільність валютних курсів істотно впливають на рух фінансових потоків між ринками розвинутих країн;

■ сек 'ютеризація фінансових операцій з акцентом на розвиток корпоративних фінансових інструментів (передусім акцій та їхніх похідних)¹⁶;

■ посилення взаємозалежності національних фондових ринків. Це проявляється насамперед у практично синхронному підвищенні або падінні курсів цінних паперів на національних ринках капіталів різних країн;

■ зростання амплітуди коливань курсів цінних паперів. Синхронне коливання руху котировок цінних паперів на національних ринках створює умови для збільшення масштабів їхніх коливань і тривалості циклів руху курсів;

■ посилення впливу ринку капіталів на економіку. Висока кон'юнктура на фондових ринках розвинутих країн сприяє підтриманню високої ділової активності в західних країнах, у стимулюванні науково-технічного прогресу, модернізації виробництва, концентрації капіталу. Наприклад, у США 60 % загального обсягу щорічних інвестицій в економіку припадає на компанії, які пов'язані з новітніми технологіями;

■ зміна інфраструктури фондового ринку. Застосування комп'ютерних телекомунікаційних технологій загострює конкурентну боротьбу всіх інфраструктурних елементів фондового ринку і його учасників, змушує їх удосконалюватися технічно, організаційно і технологічно. Насамперед, змінюється організація діяльності фондових бірж, вони розширюють спектр фінансових послуг, формують біржові альянси і союзи. Особливістю інфраструктури світового фондового ринку є рівність обсягів операцій на біржовому і позабіржовому фондовому ринку;

■ уніфікація нормативної бази регулювання операцій на фондових ринках. Законодавчі норми регулювання операцій на фондовому ринку, які приймаються практично одночасно у США, Західній Європі та Японії, мають подібний зміст. Вони стосуються вимог у сфері фінансової звітності корпорацій, інсайдерської торгівлі, діяльності аналітичних та консультаційних служб, рейтингових компаній тощо;

■ розвиток інфраструктури транскордонних операцій з фінансовими інструментами. Так, на світовому валютному ринку в 2002 р. почала діяти Система безперервних розрахунків. Вона дає можливість знизити термін від моменту укладання угоди до остаточного розрахунку з 2-3 днів до декількох годин. Система застосовується також для розрахунків за цінними паперами та інструментами грошового ринку. Запроваджується система автоматизації оброблення заяв на купівлю та продаж інструментів фінансового ринку. У Західній Європі створюється єдина платформа за клірингом та розрахунками по цінних паперах. Через усе це можна суттєво знизити витрати операцій та мінімізувати ризики завдяки прискоренню розрахунків.

Рівень розвитку та роль фондового ринку в різних країнах неоднакові. Це зумовлено відмінностями в структурі власності на акціонерний капітал та в системі контролю над компаніями. Фондовий ринок найбільш розвинутий у країнах, де існує "аутсайдерська" модель контролю над капіталом (у США, Великій Британії та інших англосаксонських країнах). Для цієї моделі характерні такі риси:

■ капітал акціонерних компаній належить до широкої групи індивідуальних та інституціональних власників;

■ існують ефективні механізми захисту прав інвесторів та система розкриття інформації. Якщо менеджмент компанії защемлює права інвесторів або працює неефективно, то власники реалізують свої цінні папери, і внаслідок великої розпорошеності капіталу компанія може стати об'єктом недружнього поглинання;

■ визначена відособленість менеджменту компанії від акціонерів за рахунок того, що акціонерна власність розпорошена між великою кількістю власників, яким важко координувати свої дії.

Для країн Європи, Японії, країн, що розвиваються, характерна "інсайдерська" модель контролю над капіталом. Ця модель характеризується такими рисами:

■ власність на акції сконцентрована у великих пакетах;

■ поширення перехресного володіння паперами;

■ фондовий ринок менш розвинутий, ніж "аутсайдерська" модель. Його обсяг менший більш низької капіталізації компаній та меншої кількості паперів, що обертаються на ринку;

■ великі акціонери мають можливість ефективно функціонувати один з одним для контролю над менеджментом компанії;

■ інтереси дрібних акціонерів захищені гірше;

■ недружнє поглинання здійснити практично неможливо. Аутсайдерська модель вважається більш сучасною та гнучкою,

краще реагує на зміни ринкового середовища.

Основна функція фондового ринку полягає в перерозподілі грошових коштів. У країнах з інсайдерською моделлю роль фондового ринку в перерозподілі вільних грошових коштів порівняно менша, ніж при аутсайдерській, оскільки в цих країнах економічні суб'єкти віддають перевагу банківському кредитуванню.