Міжнародна макроекономіка - Козак Ю.Г. - Вторинний ринок цінних паперів

Вторинний ринок - це ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів, випущених в обіг раніше. Покупці на вторинному ринку укладають угоди не з емітентом, а з новими власниками цінних паперів. На вторинному ринку андерайтери виступають у ролі брокерів, тобто зводять разом покупців і продавців, і в ролі принципалів, тобто скуповують і продають цінні папери з метою стабілізації цін. Вторинний ринок є основним ринком, оскільки саме на ньому відбуваються: а) торгівля цінними паперами, випущеними в обіг раніш; б) установлення курсу цінних паперів, тобто визначення тієї ринкової ціни, яка відображає всю наявну інформацію про конкретний цінний папір.

Особливістю вторинного ринку є високий рівень ліквідності, тобто можливості швидкого продажу цінних паперів. Ліквідність ринку тим вища, чим більше учасників купівлі-продажу цінних паперів.

Вторинний ринок складається з:

■ організованого, біржового ринку;

■ неорганізованого, позабіржового ринку.

Фондова біржа як організований і регулярно функціонуючий ринок цінних паперів є центральним ринком акцій найбільших монополій. Усього в світі нараховується майже 200 бірж у більше ніж 60 країнах. Найбільші з них: Нью-Йоркська, Токійська, Лондонська, Середньозахідна (США) та ряд інших. 31 біржа входить до Міжнародної федерації фондових бірж (МФФБ), розташованої в Парижі.

На фондовій біржі здійснюється котирування цінних паперів. Термін "котирування", як правило, застосовується на позначення дії або механізму встановлення ціни цінних паперів, а також їм позначають можливість обігу цінних паперів (коли цінні папери обертаються на біржі, то кажуть, що вони "котируються") [49, с. 118].

Хоча котирування здійснюється на фондовій біржі, але біржовим курсом користуються і на позабіржовому ринку.

Щоб стати членом біржі, необхідно купити "місце" на біржі, тобто право на торгівлю і мати в торговельній зоні біржі свого трейдера - працівника брокерської фірми, який безпосередньо виконує замовлення на купівлю-продаж цінних паперів. Брокерська фірма, що має "місце" на біржі, називається "фірмою з місцем на біржі". Акція, котра допущена до торгів на біржі, називається "зареєстрованим цінним папером, що пройшов лістинг".

На Нью-Йоркській біржі основними критеріями, котрими керується рада директорів біржі при прийнятті рішень про допуск акцій компанії до котирувань, є:

1) ступінь національного інтересу до даної компанії;

2) місце компанії в галузі та її стабільність;

3) належність компанії до зростаючої галузі і перспективи, котрі дозволили б їй зберегти свої позиції.

Компанії, чиї акції пройшли процедуру лістингу (реєстрації), повинні щорічно платити мито і періодично надавати певну інформацію інвесторам. Якщо інтерес до цінного паперу неухильно падає, то рада директорів приймає рішення про делістинг цінного папера. Папір буде вилучено з обігу. Допускається також тимчасово призупинення торгівлі яким-небудь цінним папером у випадку ажіотажу з тієї чи іншої причини навколо цінного папера.

Більшість бірж (до 80 %), які входять до Світової федерації бірж, проводять торги акціями та облігаціями. На інших торговельних майданчиках торгують тільки акціями. Третина бірж має ф'ючерсний ринок. Близько 50 % - опціонний.

З метою порівняння бірж між собою за розміром, як правило, використовується показник капіталізації національних компаній, цінні папери яких мають лістинг на біржі. Перше місце за цим показником належить Нью-Йоркській біржі.

На Нью-Йоркській та інших американських біржах йде торгівля в основному не акціями іноземних компаній, а американськими депозитарними розписками (АДР).

Іншими показниками розміру бірж є кількість лістингових компаній та торговельний оборот. Для провідних торговельних майданчиків оборот за добу становить десятки мільярдів доларів.

Вимоги до іноземних фірм, які бажають включити свої акції в лістинг, набагато жорсткіші, ніж до національних. Так, на Нью-Йоркській біржі вимогою для включення в лістинг є чиста вартість реального основного капіталу в розмірі не менше ніж 18 млн дол., для іноземної фірми - 100 млн дол.

Залежно від виду торговельної діяльності члени біржі поділяються на чотири категорії: брокер-комісіонер, брокер, який працює в залі, біржовий брокер і "спеціаліст". На Нью-Йоркській біржі з 1366 членів біржі 700 - це брокери-комісіонери, 400 - "спеціалісти", 225 - брокери, які працюють в залі, 41 - біржові брокери.

Брокери-комісіонери збирають у брокерських фірм заявки клієнтів, доставляють їх до зали біржі і відповідають за їхнє виконання. За свої послуги збирають з клієнтів комісійні.

Біржові брокери виконують у біржовій залі доручення інших брокерів, допомагають брокерам-комісіонерам.

Біржові трейдери здійснюють операції лише за свій рахунок. Свій прибуток вони отримують, використовуючи незбалансованість на ринку, яка призводить до тимчасового завищення або заниження курсів цінних паперів.

"Спеціалісти" виконують дві функції:

■ здійснюють виконання заявок з обмеженням ціни, оскільки є брокерами для брокерів;

■ діють як дилер з певних груп акцій, тобто купують і продають цінні папери певної групи за свій рахунок, отримуючи при цьому прибуток.

"Спеціаліст" повинен підтримувати стабільність на ринку тих цінних паперів, з яких він призначений вести операції. Для цього він повинен компенсувати тимчасові дисбаланси між кількістю заявок на купівлю і заявок на продаж шляхом купівлі акцій, призначених для нього, зі свого рахунка. "Спеціалістам" належить провідна роль у біржовій торгівлі.

У роботі фондових бірж за останні 10 років сталися значні зміни, які повністю змінили вигляд бірж.

1. Перехід на електронну торговельну систему.

На більшості бірж торговельна зала сама по собі відсутня, а угоди здійснюються через віддалені термінали персональних ЕОМ, що мають доступ до центрального комп'ютера фірми. Лише на нью-йоркській фондовій біржі як основний метод використовується відкритий вигук; на токійській біржі від нього відмовились у 1999 p.; на франкфуртській біржі хоча торговельна зала діє, але число угод невелике. Основна частина угод укладається за допомогою електронної системи, завдяки якій можна торгувати на тій чи інший біржі з будь-якої точки земної кулі, а в міру розвитку Інтернету це стає ще простіше.

На американських біржах третина всього обороту припадає на угоди через Інтернет.

На електронну систему торгівлі переходять деривативні біржі. Першою з таких стала німецька біржа строкових контрактів під назвою DTB у Франкфурті (1990). Вона із самого початку була електронною і могла приваблювати віддалених членів практично в будь-якій країні світу.

2. Активізація процесів глобалізації на фондових ринках. Починає здійснюватися перехід окремих бірж на технологію провідних організаторів торгівлі, що створило передумови для їхнього злиття. Інституціональним проявом цього процесу є інтеграція лондонської і франкфуртської фондових бірж, об'єднання паризької, амстердамської і брюссельської бірж, котрі діють як одна міжнаціональна - Euronext (в об'єднання увійшла біржа Португалії), формування "Глобального фондового ринку", який об'єднує десять величезних бірж світу із сукупною капіталізацією в 20 трлн дол. (Нью-Йорк, Токіо, Гонконг, Париж, Брюссель, Амстердам, Мельбурн, Торонто, Сан-Паулу, Мехіко) та ін.

Інтеграція фондових бірж сприяє формуванню інвестиційного простору, який функціонує за уніфікованими правилами.

3. Об'єднання класичних фондових і деривативних бірж.

На об'єднаних біржах торгують не лише акціями і облігаціями, а й ф'ючерсами і опціонами. Прикладом може бути німецька Deutsche Borse, що об'єднує фондову (FWB) і строкову (DTB-EUREX) біржі; об'єднання сінгапурської фондової біржі зі строковою (SIMEX).

4. Перетворення фондових бірж на відкриті акціонерні товариства, тобто на бізнес-організації. Відкритими акціонерними товариствами стали фондові біржі Стокгольма (1993), Гельсінкі (1996), Копенгагена (1997), Амстердаму (1997), Мілану (1997), Австралійська фондова біржа (1998), Лондонська фондова біржа (2000). Акціонувалась американська торговельна система NASDAQ. В оборот на позабіржовому ринку NASDAQ можуть надійти 45 % її акцій, а виручка піде на розширення бізнесу в інших країнах і модернізацію технологій.

5. Вихід бірж через зрослу конкуренцію за національні межі і пропонування своїх послуг на зовнішньому ринку. Вони відкривають доступ на свої торговельні майданчики іноземним учасникам торгів, проводять лістинг і ведуть торгівлю іноземними цінними паперами. Так, на лондонській фондовій біржі в торгівлі беруть участь понад 170 міжнародних інвестиційних організацій і понад 500 іноземних банків. Акції міжнародних компаній понад 60 країн пройшли лістинг на лондонській фондовій біржі.

6. Злиття депозитарних організацій. У 1999 р. виникла нова організація Clearstream, яка створилася від злиття депозитарно-клірингової системи Deutshe Borse Clearing і міжнародної системи Cedel. У 2000 р. відбулося злиття французького депозитарію (SICOVAM) з провідною розрахунково-депозитарною організацією на міжнародному фондовому ринку Euroclear.

Позабіржовий ринок - це частина фондового ринку, що перебуває поза сферою діяльності фондових бірж. На ньому продаються всі облігації і не включені в біржовий список акції по телефону, минаючи торговельну залу біржі. Ціни тут установлюються в ході переговорів між продавцями і покупцями. Коли виникає серія заявок, проводиться аукціон.

Частка позабіржового фондового ринку неоднакова в різних країнах: в Японії вона становить 1 %, у США - 25, Чехії - 60, Словаччині - 80, Росії - 90, Україні - 98 %, [49, с. 134]. До переваг позабіржового ринку відносять те, що він:

o збільшує обсяг інвестицій, оскільки наближає фондовий ринок до дрібного інвестора;

o оперативно знаходить найвигідніші об'єкти вкладання капіталу та джерела фінансування;

o сприяє розвитку фондового ринку на рівні регіонів, розвитку послуг для учасників ринку;

o створює передумови для розвитку інфраструктур фондового ринку.

Позабіржовий ринок має високий рівень автоматизації, котрий забезпечується "Автоматизованою системою котировок Національної асоціації дилерів з цінних паперів". Ця система охоплює всю країну автоматичною комунікаційною мережею, котра об'єднує дилерів і брокерів позабіржового ринку і забезпечує їх інформацією про цінні папери, що продаються через цю систему. Система використовується для котирування (оголошення) цін акцій. Фактично укладання угоди відбувається в процесі переговорів по телефону між брокером і дилером.

Важливим моментом у розвитку позабіржового ринку цінних паперів стало застосування великими банками власних електронних брокерських систем. Вони вирізняються низькою вартістю надання послуг, можливістю торгувати в години, коли традиційні біржі зачинені, анонімністю котировок і широким спектром інструментів, що торгуються. До таких систем належать Інстинет, що оперує глобально, електронні комунікаційні мережі, такі як Айленд та ін. В США їх нараховується близько 20.

Позабіржовий ринок неоднорідний через різну організованість. Так, до організованих учасників позабіржових угод відносять тих, хто є членом тієї чи іншої саморегульованої організації. У межах неорганізованого позабіржового ринку виокремлюють "вуличний" ринок, "третій" та "четвертий" ринки. Але досвід розвинутих країн свідчить про те, що позабіржовий ринок цілком піддається організації.

"Вуличний ринок" - це неорганізований ринок, де переважають випадкові операції з купівлі-продажу цінних паперів, в основному акцій приватизованих підприємств.

"Третій ринок" - це ринок, на якому відбувається позабіржова торгівля цінними паперами, зареєстрованими на біржі через посередників. "Третій ринок" виник тому, що на біржовому ринку інституційним інвесторам було невигідно торгувати через:

1) досить великі комісійні, мінімальна ставка яких фіксована. Відтак комісійні часто перевищували граничні витрати по проведенню великомасштабних торговельних операцій, в той час як брокерські фірми, що не є членами біржі, не встановлювали обмежень на комісійні;

2) фіксований час проведення торгів, у той час як на позабіржовому ринку операції продовжуються й тоді, коли вони призупиняються на біржі.

"Четвертий" ринок - це ринок, на якому укладаються угоди купівлі-продажу будь-яких цінних паперів і навіть цілих портфелів інституційними інвесторами напрямки, минаючи біржі і брокерів через комп'ютерну систему.

У США укладання угод на "четвертому" ринку автоматизоване за допомогою електронної системи торгівлі акціями (Іnstinet).

Органом, який займається регулюванням ринку цінних паперів у США, є Комісія з цінних паперів і бірж - державна установа. Регулювання РЦП здійснюється на підставі федеральних і місцевих законів. В основу федерального регулювання фондового ринку покладено принцип саморегулювання: Комісія з цінних паперів і бірж передала свої повноваження з контролю за торгівлею зареєстрованими цінними паперами фондовим біржам, залишивши за собою право вносити доповнення або зміни в існуючі правила.

На ринку цінних паперів відбуваються постійні зміни. На ньому можна робити гроші і втратити гроші. Інвесторам потрібна постійна інформація і, за можливістю, достовірна інформація про стан ринку того чи іншого папера.

На вторинному ринку інвестори укладають угоди з купівлі-продажу цінних паперів в основному з двох причин. Перша - це припущення про те, що поточна ринкова ціна купівлі або продажу завищена або занижена і інвестор захоче зіграти на можливій різниці цін. Інвестор, який вважає, що він має невідому на ринку інформацію, називається орієнтованим щодо інформації. Друга причина - це бажання інвестора продати деяку кількість акцій, щоб отримати гроші на свої потреби або вкласти в цінні папери тимчасово вільні кошти. Інвестор, спонукуваний такими мотивами, називається орієнтованим на ліквідність. Укладаючи угоду, він не передбачає, що інші учасники ринку можуть неправильно оцінювати перспективи даного папера. В цій ситуації дилер може зайняти активну або пасивну позицію. Пасивно налаштований дилер очікуватиме, поки ціни не визначаться ринком. Активно налаштований дилер спробуватиме отримати якомога більше інформації і визначити події на ринку, змінивши заздалегідь ціни на купівлю й продаж і підтримавши тим самим баланс у потоці доручень.

Ціни на ринку цінних паперів можуть не лише встановлювати рівновагу, а й бути джерелом інформації. Однак інформація про купівлю або продаж великої партії цінних паперів може бути інтерпретована по-різному, якщо невідомі мотиви продавця або покупця. Інвестору, який орієнтується на ліквідність, слід повідомити про свої наміри, з тим щоб уникнути несприятливого впливу, котрий може справити його попит або пропозиція на ціну, за якою він має намір укласти угоду. Інституційний інвестор, який закуповує набір цінних паперів, повинен повідомити, що він не вважає ціну на ці папери заниженою. Фірма ж, яка хоче купити або продати велику партію цінних паперів за ціною, котра, за її оцінкою, не відповідає поточній вартості, повинна приховувати свій мотив. Від того, наскільки їй це вдається, залежить результат.

Курси акцій, що котируються на ринку, звичайно змінюються хвилеподібно, у вигляді циклів: за підйомом іде падіння, потім знову підйом і т. д. У фазі підйому ринок називається "бичачим", у фазі падіння цін акцій - "ведмежим".