Міжнародні економічні відносини - Передрій О.С. - 1.2.3. Теорія співвідношення факторів виробництва

Основоположником теорії "факторів виробництва" був Ж.Б. Сей. Як фактори він виділяв землю, капітал, працю, за якими стоять рента, процент на капітал і заробітна плата. Це - витрати виробництва, які формують оцінку факторів виробництва. Вони і визначають економічну доцільність і результати виробництва. Чим більша наявність у країні того чи іншого фактора, тим відносно нижчі їх ціни.

У 30-х роках XX ст. шведським економістом Елі Хекшером і його учнем Бертілем Оліном фактично були закладені основи сучасного бачення того, чим визначаються напрямки і структура міжнародних торгових потоків. Використавши при аналізі факторний підхід Ж.Б. Сея, вони обґрунтували необхідність визначення порівняльних переваг у зовнішній торгівлі, виходячи з оцінки факторів виробництва, їх співвідношення і взаємозв'язку.

На думку Б. Хекшера і Б. Оліна, кожна країна прагне виходити на ринок а тими товарами або послугами, під час виробництва або одержання яких використовуються надлишкові, а отже, найбільш дешеві фактори. В результаті цього країни починають інтенсивно розвивати у себе вигідні галузі економіки. Основними узагальнюючими елементами порівняльної оцінки факторів є такі:

- по-перше, у країнах-учасницях міжнародного обміну складається тенденція до вивозу тих товарів, для виробництва яких використовуються переважно надлишкові фактори, і навпаки, ввозу продукції, у виробництві якої має місце дефіцит факторів або фактора (теорема Хекшера - Оліна);

- по-друге, розвиток міжнародної торгівлі приводить до вирівнювання "факторних" цін, тобто доходу, який отримує володар певного фактора. Пізніше це положення доопрацювали американські економісти П. Самуельсон і В. Столпер, сформулювавши теорему вирівнювання цін на фактори виробництва (теорема Хекшера - Оліна - Самуельсона). Суть її полягає в тому, що у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності технічного оснащення, досконалої конкуренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами. Наприклад, розширення виробництва пшениці в Канаді призводить до підвищення ціни на землю, а отже, і збільшення ренти. А це, в свою чергу, призводить до підвищення ціни на продукцію. У країнах-імпортерах - навпаки;

- по-третє, при достатній міжнародній стабільності факторів виробництва, існує можливість, заміни експорту товарів на переміщення самих факторів (робоча сила, капітал, ноу-хау і т.ін.), тобто експорту капіталу.

Доктрина Хекшера - Оліна "спрацьовує" за умови дії наступних факторів:

- свобода торгівлі;

- однакова структура споживання в країнах-партнерах;

- збіг схильності й переваг населення;

- приблизно рівні технологічні умови виробників;

- незмінність експортно-імпортних товарів, транспортних витрат та інших витрат виробництва.

Тобто, значною мірою можна констатувати, що їх схема ідеальна.

Однією з важливих позицій доктрини є те, що її автори розглядають не тільки країну, але й регіон, підкреслюючи, що кожний регіон повинен спеціалізуватися на виробництві й експорті тих товарів, які він може виробляти дешевше в грошовому виявленні, але не обов'язково в одиницях праці.

Важливою позицією доктрини є те, що за наявності відмінностей у двох країнах в однаковій мірі як абсолютно, так і відносно щодо всіх видів і факторів виробництва відмінність в системі цін може сформувати обмін товарами між країнами, можливий і вигідний для сторін. Це визначається співвідношенням попиту і пропозиції.

Згідно з теорією Оліна, між країнами з найбільш відмінною структурою господарства торгівля особливо ефективна і досягає максимальних обсягів. Відмінність у забезпеченості факторами стимулює міжнародні інвестиції, посилює міжгалузеву спеціалізацію виробництва у випуску й експорті готових виробів.

Пізніше відомі зарубіжні дослідники (Самуельсон, Лернер, Тінберген) розвинули погляди Оліна положенням про те, що вільна торгівля може привести до повного вирівнювання (відносного й абсолютного) факторів виробництва. На цій основі робиться висновок, що вільна торгівля сповним, а не частковим замінником вільного переливу капіталу, з допомогою якого можна скоротити розрив у рівнях розвитку між країнами.