Міжнародні економічні відносини - Передрій О.С. - 2.4. Міжнародна трудова міграція

Основне

Міжнародна міграція робочої сили в кінці XX - на початку XXI століття стала важливою складовою глобалізаційних процесів у світовій економіці. Тенденція до відкритості стимулює трудовий потенціал до найбільш ефективного його використання не тільки в рамках національних господарств, а і за їх межами. Як і кожний об'єктивний соціально-економічний процес, міжнародна міграція робочої сили має як позитивні, так і негативні наслідки, формуючи, а то і нагромаджуючи таким чином проблеми як в окремих країнах, так і в цілому на міжнародному ринку робочої сили. Тому сьогодні міжнародна трудова міграція є об'єктом підвищеної уваги з боку держав, спеціалізованих міжнародних організацій на предмет регулювання міжнародних міграційних потоків.

Після вивчення цієї теми ви:

- з'ясуєте причини трудової міграції;

- ознайомитеся з основними напрямками міжнародних міграційних потоків, особливостями сучасних міграційних процесів;

- будете знати основні центри імміграції та еміграції;

- зможете розрізняти переваги і недоліки міжнародної міграції робочої сили для країн-експортерів та імпортерів;

- ознайомитеся із діяльністю міжнародних організацій, які займаються регулюванням міжнародного руху робочої сили;

- навчитеся робити аналіз і науково обґрунтовані висновки з приводу проблем міграційного процесу як складової міжнародного ринку робочої сили.

План

1. Суть і фактори виникнення світового ринку робочої сили.

2. Організаційно-правові основи міждержавної трудової міграції.

3. Політика країн імпортерів трудових ресурсів.

4. Вплив міграційних процесів на соціально-економічний розвиток країн-експортерів трудових ресурсів.

2.4.1. Суть і фактори виникнення світового ринку робочої сили

Одним із проявів інтернаціоналізації економіки і демократизації соціально-культурного життя людства (особливо це проявляється в умовах гострих міжнаціональних суперечностей, прямих протистоянь між народами і державами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих) є крупно масштабні внутрішньодержавні і міждержавні переміщення населення й трудових ресурсів у різних формах. Це - і добровільні мігранти, які користуються правами і можливостями, що надаються їм світовою цивілізацією й міжнародними ринками праці для вибору місця проживання і роботи; це біженці та вимушені мігранти, які покидають родинне гніздо не з власної волі, а під тиском певних обставин.

Термін "міграція" походить від латинського слова, що означає переміщення, переселення. Міграція населення означає переміщення людей через кордони певних територій, обумовлене зміною постійного місця проживання, або повернення до нього.

Усі переміщення населення відносно певної території складаються з еміграційних та імміграційних потоків. Еміграція - вибуття за кордон, а імміграція - прибуття із-за кордону.

Світове співтовариство донедавна безпосередньо не відчувало розмірів, особливостей і наслідків міграційних процесів.

Виняток становить період 1870-1910 років, коли близько 10% населення світу поміняло місце проживання. На сучасному етапі міжнародний ринок робочої сили поступово стає важливим елементом нормального функціонування механізму світового господарства. У той же час, коли чисельність трудових мігрантів досягла величини 35 мільйонів чоловік, порівняно з 3,5 мільйона у 1960 році, людство зіткнулося з необхідністю переосмислення загальних положень щодо міграції, її ролі в кількісному і якісному відтворенні робочої сили, демографічних та урбанізаційних процесах, необхідністю активної координації зусиль багатьох країн по вирішенню гострих ситуацій міграційних процесів. Існуючі нині організаційно-інституційні, нормативно-правові і фінансові механізми, які є у світового співтовариства (глобальні, регіональні й національні механізми), дозволяють послабити гостроту проблеми і певною мірою нормалізувати міграційні потоки. їх регулювання країнами - експортерами й імпортерами робочої сили здійснюється при постійній корекції міграційного механізму.

До факторів загальноекономічного характеру, які зумовили формування світового ринку робочої сили, належать:

- інтернаціоналізація господарського життя;

- демографічні процеси, які мають національний, регіональний і глобальний характер;

- розвиток інтеграційних процесів;

- розвиток науки, техніки й інформаційних систем.

Основними причинами, які значно інтенсифікували міграційні процеси робочої сили у світовому господарстві, виступають:

- тенденція до збільшення контрасту у рівнях економічного і соціального розвитку країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили і населення;

- зростання міжнародного руху капіталу і функціонування транснаціональних корпорацій, які сприяють з'єднанню робочої сили і капіталу, здійснюючи рух робочої сили до капіталу або навпаки;

- контрасти, часто значні, в темпах природнього демографічного приросту населення в країнах, що приймають робочу силу і віддають;

- проблеми міжнаціональні, релігійні, політичні тощо. Особливості сучасних міграційних процесів:

- зростання масштабів міграцій;

- підвищення частки емігрантів-професіоналів у загальній їх чисельності;

- збільшення питомої ваги мігрантів серед працездатного населення;

- формування нових центрів залучення робочої сили;

- збільшення регулятивного впливу держав і міжнародних організацій на міграційні процеси;

- зростання нелегальної імміграції;

- ротаційний характер міграції;

- посилення ролі ТНК у міграційних процесах.

Можна виділити п'ять основних потоків міжнародної міграції робочої сили:

- міграція із країн, що розвиваються, у промислово розвинені країни;

- міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у розвинуті країни;

- міграція в рамках розвинутих країн;

- міграція в рамках країн, що розвиваються;

- міграція із промислово розвинутих країн в країни, що розвиваються.

Географічним центрами імміграції є традиційно найбільш розвинені в економічному відношенні країни, такі, як США, Канада, Австралія, Німеччина і значна частина західноєвропейських країн. У сучасних умовах значні потоки робочої сили спрямовані в нафтодобувні країни Близького Сходу (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Катар, Оман тощо). У цьому регіоні сьогодні працює більше 5 млн іммігрантів. Це становить близько 50% усієї робочої сили. А в деяких країнах регіону ця частка значно більша. Зокрема, частка іноземних працівників у загальній чисельності зайнятих у Кувейті складає 86,5%, Катарі - 95,6%, ОАЕ - 97%.

Одним із значних регіонів притоку робочої сили є країни Латинської Америки: Аргентина, Бразилія, Венесуела.

За даними офіційної американської статистики, протягом останнього десятиліття у США щорічно в'їжджало більше 1 мільйона мігрантів, з яких 15-20% припадає на трудову міграцію.

На частку Європейського Союзу припадає більше чверті всього сукупного обороту світового ринку робочої сили. У деяких країнах ЄС частка іноземців серед населення досить значна. Лідерами у цьому відношенні є Франція (8% іноземців серед населення країни), Німеччина (7,5%). Особливо вагома частка емігрантів в окремих галузях. Так, наприклад, у тій же Франції емігранти складають 25% всіх зайнятих у будівництві, 1/3 - в автомобілебудуванні. У Бельгії вони становлять майже половину всіх шахтарів, Швейцарії-40% будівельників.

Класифікація видів трудової міграції здійснюється залежно від обраних критеріїв. Найбільш поширеними серед існуючих є такі:

- за термінами - тимчасова з поверненням і постійна без повернення;

- за кваліфікаційною структурою - спеціалісти, науковці, працівники культури, підприємці, некваліфіковані робітники тощо;

- за характером - пряма і опосередкована (внутріфірмова);

- за формою трудової угоди - індивідуальна і колективна;

- за статусом у країні, яка приймає, - асиміляційна (з наданням громадянства, підданства) і неасиміляційна.

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги як країнам-імпортерам, так і країнам-експортерам. У той же час вона (міграція) здатна створити гострі конфліктні ситуації і соціально-економічні проблеми як в одній, так і в іншій групі країн (про це - в наступних розділах).

Для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивного ефекту, що отримується країною в результаті трудової

міграції, застосовуються наступні інструменти державної політики:

- жорсткі вимоги до фірм-посередників, які займаються вербуванням робочої сили на роботу за кордон;

- проведення регулятивної, стосовно мігрантів, грошово-валютної та кредитної політики (стимулювання валютних переказів, пільги по вкладах, звільнення від податків), надання кредитів, у тому числі пільгових, на будівництво та придбання житла, відкриття власного бізнесу тощо;

- проведення відносно мігрантів пільгової митної політики;

- регулювання видачі закордонних паспортів (заборона або обмеження на виїзд окремих категорій працівників, введення еміграційних квот тощо).