Розглядаючи СНД як консультативний механізм перехідного періоду до остаточного становлення незалежних держав, вирішення проблем спадщини СРСР і пошуку шляхів співробітництва між ними, на засадах рівноправного партнерства, Україна надавала першочергового значення двостороннім відносинам з незалежними державами. До того ж ці відносини вона розглядає не як альтернативу співробітництву в рамках СНД, а як такі, що здатні позитивно вплинути на вдосконалення методів, форм і механізму його реалізації. Пріоритетне місце у двосторонніх відносинах, без сумніву, посідає Російська Федерація.
Національна структура економіки України з притаманним їй гіпертрофованим розвитком важкої промисловості, військово-промислового комплексу та незамкнутими технологічними циклами, на яку припадає близько 80 % валового виробництва, не може функціонувати без імпорту сировини, енергоносіїв тощо. Потреби в них Україна задовольняє в основному за рахунок поставок з Росії.
Економічна взаємозалежність, тісні науково-технічні, культурні та гуманітарні зв'язки потребують розвитку стосунків між двома сусідніми державами. Проте після розвалу Союзу українсько-російським відносинам бракувало прогресивних зрушень. На їх стан негативно впливала позиція російського керівництва, яке одноосібно взяло на себе місію розв'язання проблем колишнього Союзу. Зокрема, військово-політичні проблеми Росія намагалася розв'язати максимально вигідно для себе, нехтуючи інтересами інших республік Союзу. Так, сильну протидію Росії викликав намір України будувати власні збройні сили. Ще в грудні 1991 року президент Б. Єльцин заявив, що "ні про який розподіл Збройних Сил мови бути не може", а 17 січня 1992 року, навіть після досягнення домовленості на нараді глав держав СНД про створення повноважної групи для розгляду комплексу питань щодо реформування і статусу Збройних Сил колишнього Союзу він знову підкреслив, що "Росія виступала і виступає за об'єднані збройні сили" [7, с. 35].
Особливі проблеми виникли навколо Чорноморського флоту. Як стратегічну силу Росія намагалася залишити флот під командуванням ОЗС СНД, а фактично під своєю юрисдикцією. Так, 8 січня 1992 року Б. Єльцин зазначав, що Чорноморський флот "перебуває під єдиним командуванням держав-членів СНД", а у виступі на Ульяновському авіазаводі заявив, що "Чорноморський флот був, є і буде російським" [7, с. 36].
Безсумнівно, віхове значення мало набуття чинності трьох базових угод щодо Чорноморського флоту, які забезпечували правові засади перебування ЧФ РФ на території України (підписані 28—31 травня 1997 року, набули чинності 16 липня 1999 року).
Негативно на українсько-російські відносини впливала також проблема ядерної зброї, розташованої в Україні. Погодившись на оперативне підпорядкування її Об'єднаного командування стратегічним силам СНД, уряд нашої країни передав адміністративне управління всією ядерною зброєю на території держави її Міноборони що не суперечило забезпеченню єдиного контролю. Ці заходи розцінювалися в Росії як прагнення України володіти ядерною зброєю. Наприклад, висловлювалися думки про те, що зміна існуючого режиму в Україні може призвести до відмови від проголошеного нею прагнення домагатися неядерного статусу та готовності вивезти всю ядерну зброю до Росії.
У відносинах з Україною РФ використовує іноді методи, далекі від загальноприйнятих у цивілізованому світі. Шляхом політичного тиску, використання економічних важелів її керівництво хотіло, щоб Україна поступилася в питаннях, пов'язаних з Чорноморським флотом, боргами й активами колишнього Союзу, ядерною зброєю, стала лояльнішою і щодо СНД тощо.
Віддаючи перевагу розвиткові відносин з РФ, Україна зацікавлена в збереженні та розвитку тісних взаємин з усіма державами-суб'єктами колишнього Союзу.
Спорідненістю культур, відсутністю територіальних претензій, спільним кордоном зумовлюються тісні взаємозв'язки між Україною і Білоруссю. Дипломатичні відносини між ними встановлені 27 грудня 1991 року, двосторонні відносини регулюються Договором від 29 грудня 1990 року, понад 50 угодами і домовленостями. У 1995 році зовнішньоторговельний обіг між країнами становив 741 млн. дол. США, а у першій половині 1997 року — 601 млн. дол. США, тобто існує тенденція до збільшення всього обсягу торговельних відносин. Останні домовленості під час зустрічей Президентів Л. Кучми і О. Лукашенка можуть активізувати двосторонні зв'язки.
Україна для Білорусі є також і надійним інвестором: за її участю в Білорусі діють ряд підприємств (500 тис. дол. США становлять інвестиції), а в Україні функціонують 40 білоруських підприємств (інвестиції — 17 млн. дол. США). Серед спільних українсько-білоруських підприємств можна назвати СП Київський завод "Арсенал" і Мінський завод годинників "Луч", які виробляють годинники з комплектуючих деталей білоруського заводу. Україна закуповувала в Білорусі кормозбиральні комбайни тощо.
У 1994 році торговельно-економічне співробітництво двох сусідніх держав зменшилось через недопостачання білоруській стороні цукру й олії, а Україні з боку Білорусі — нафтопродуктів, мінеральних добрив, скла і тракторів.
З квітня 1996 року працює спільна Міжурядова українсько-білоруська комісія з питань торговельно-економічного співробітництва. Широко розвивається співробітництво прикордонних регіонів: створено транскордонне об'єднання Єврорегіон "Буг", розробляється угода про співробітництво прикордонних областей. Активізується багатостороння співпраця України і Білорусі в рамках СНД у галузі виробничої кооперації підприємств і галузей країн-учасниць СНД (23 грудня 1993 року), передбачено максимальну лібералізацію взаємних поставок продукції без митних зборів, ПДВ та акцизів. Обидві країни співпрацюють у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що відбувається за програмами "Сасакава — Чорнобиль" та "АЙФІКА". До того ж українська сторона надає білоруській допомогу в дезактивації забруднених територій, оздоровленні у Криму постраждалих дітей та ін.
Негативним фактором, що впливає на двосторонні зв'язки, є незадовільна розробка законодавчої бази торговельно-економічного співробітництва, зумовленого приєднанням Республіки Білорусь до Митного союзу між Росією, Казахстаном і Киргизстаном, створенням Співтовариства РБ та РФ, орієнтацією Білорусі на Росію. Цим пояснюється стримана позиція Білорусі щодо рішення України про роззброєння, намагання уникнути оцінок зазіхань Росії на територіальну цілісність України тощо.
У 1995 році було підписано Договір про дружбу, добросусідство та співробітництво між Україною і РБ, який ратифіковано парламентом Білорусі у квітні 1996 року. Влітку 1996 року проблеми регіонального співробітництва у рамках програми Єврорегіон "Буг" обговорювались на зустрічі Президентів України, Білорусі та Республіки Польща.
Непросто складаються відносини України з Республікою Молдова. Україна і Молдова є стратегічними партнерами і мають сталі двосторонні зв'язки. Це зумовлено спільним кордоном, взаємодоповненістю економік, наявністю значної кількості українців у Молдові (понад 600 тис. осіб) і понад 260 тис. молдаван в Україні, які проживають в Одеській, Закарпатській, Чернівецькій областях.
Декларація про незалежність Республіки Молдова була проголошена парламентом 27 серпня 1991 року, тобто в рік утворення незалежних держав на просторі колишнього СРСР. Молдова вирішує подібні до українських проблеми. Так, відбувається подолання економічної кризи, інфляція знизилась з 20 % у 1992 році до 1,1 % у 1995 році, молдовський лей став конвертованим і стабільним. Міжнародні фінансові структури надали Молдові фінансову (у розмірі 600 млн. дол. США), а також технічну допомогу. Країни СНД традиційно посідають переважно перші місця у торговельно-економічному обігу Молдови, на частку країн Співдружності припадає понад 67 % цього обігу.
Значні преференції Молдові в економічній співпраці надала сусідня Румунія. З цією країною жваво розвивається торговельний обмін, який зростає щорічно майже вдвічі. Але Румунія не поступалася своєю позицією щодо тексту базового договору між країнами і наполягала на збереженні в цьому документі положення про пакт "Ріббентропа-Молотова" щодо Бессарабії, Буковини, повіту Герца. Це, на думку молдовської сторони, поставило б під сумнів існування РМ, засвідчило б штучність створення Республіки Молдова.
Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Молдова були встановлені 10 березня 1992 року. Посольства розпочали свою роботу у 1993 році, що сприяло налагодженню тісних контактів, розвитку добросусідських зв'язків, партнерства та взаємодопомоги. Базовий договір про добросусідство, дружбу та співробітництво підписано 23 жовтня 1992 року президентами обох держав, договірно-правову базу двосторонніх відносин становлять близько ЗО документів (угод і протоколів). Молдова експортує в Україну товарів на суму 70 млн. дол. США, а імпортує з України на суму 232 млн. дол. США. У 1994 році розпочалося створення українсько-молдовської спільної комісії торговельно-економічного співробітництва.
Проблемами, що потребують найшвидшого розв'язання, є оформлення державного кордону між Україною і Молдовою (до чого прикордонні комітети приступили наприкінці 1996 року), будівництво порту на р. Дунай поблизу с. Джурджулешти.
Найскладнішою є проблема кордонів, і це зрозуміло: Молдова — сусідка Румунії, яка донедавна зазіхала на територіальну цілісність нашої держави. Молдовський порт має частково займати територію України. Останнє питання можна вирішити в робочому порядку, віддаючи цю територію в оренду або розпочати будівництво на спільних паях обох держав. Слід також вирішити долю 259 об'єктів (за підрахунками молдовської сторони), що знаходяться на території України і є власністю Молдови. Україна не має своїх об'єктів на території Молдови. Загальна вартість молдовських об'єктів становить 453,8 млн карбованців у цінах 1991 року Це — санаторії, пансіонати, бази відпочинку і підприємства в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях. Крім того, необхідно визначитися з проблемою залізниці: 7 ділянок молдовської залізниці, яка була утворена у колишньому СРСР лише у 1979 році, проходить через територію України, на них розташовані 12 залізничних станцій та ряд інших об'єктів, які охороняються молдовською поліцією. Це ще більше ускладнює вирішення питання.
З обранням нового Президента Молдови, яким став П. Лучинський, у країні намітилися позитивні тенденції її подальшого виходу з економічної кризи, співробітництва з сусідами, зокрема і з Україною.
Дипломатичні відносини між Україною і Республікою Казахстан були встановлені 23 липня 1992 року. В обох країнах діють посольства. 20 лютого 1991 року було укладено міждержавний Договір про дружбу і співробітництво між тодішніми УРСР і КРСР. За час існування незалежних держав укладено 46 угод і протоколів про співробітництво. Казахстан виявляє інтерес до вироблення спільних з Україною позицій з багатьох питань міжнародної політики.
Співпраця між Україною і Казахстаном у торговельно-економічній сфері має значні резерви. У 1994 році товарообіг між ними становив майже 300 млн. дол. США, у 1995 році — 312 млн. дол. США, а за шість місяців 1997 року — 249 млн. дол. США. Це було спричинено зменшенням постачання енергоносіїв з Казахстану до України. Зрозуміло, що такий рівень торговельних зв'язків не влаштовує обидві сторони.
Становище, що склалося, поступово змінюється: ряд областей і регіонів обох країн зацікавлені у поновленні і розвитку економічних зв'язків. Так, пропозиції про співробітництво з підприємствами Казахстану вже надійшли від Донецької, Запорізької, Харківської, Луганської, Кіровоградської та інших областей України.
Об'єднуючу роль у поновленні розірваних зв'язків можуть відігравати і торговельні місії та представництва, як, наприклад, Запорізького автомобільного, Дніпропетровського і Новокраматорського машинобудівних заводів, об'єднання "Мотор-Січ" та ін. Крім цього, Україна передбачає участь у проектах пошуку нафти і газу, видобуванні покладів у шельфі Каспійського моря, у будівництві експортних трубопроводів, нафтопереробних заводів, реконструкції підприємств важкої промисловості, а також космічній, суднобудівній, металургійній, хімічній, легкій та фармацевтичній галузях. Цікавим є проект євроазійського транспортного коридору, використовуючи який Україна вийшла б на ринки азіатських країн, а Казахстан — на європейські.
Казахстан потребує поставок з України цукру, продукції хімічної промисловості, обладнання (котлів, парових турбін, насосів, холодильників, автонавантажувачів), електричних машин, залізничного транспорту, засобів наземного транспорту, будівельних збірних конструкцій, спирту. Із Казахстану імпортуються азбест, слюда, мінеральне паливо (кам'яне вугілля, нафта, нафтопродукти), продукція хімічної промисловості, бавовна, механічне обладнання, мідь та вироби з неї, зерно.
Нині Казахстан постачає Україні переважно сировину, тому він зацікавлений у співпраці з Україною у використанні її промислового потенціалу, устаткування, технологій для переробки сировини, у виході через Україну на треті держави. Сьогодні азіатські країни шукають своє місце у системі міждержавних і світових відносин, у цьому ракурсі Казахстан претендує, як і Узбекистан, на лідерство в азіатському регіоні колишнього СРСР. Багато в чому саме цим пояснюється пропозиція Казахстану щодо створення євроазійського простору в цих межах, до якої Україна ставиться із зрозумілою обережністю.
Рівноправне економічне співробітництво передбачає і взаєморозрахунки, які ще остаточно не здійснені. Заборгованість казахстанських підприємств тільки за 1995 рік перевищує борг України Казахстану в 2,5 рази. Лише Новокраматорському комбінату казахстанська сторона заборгувала 43 млрд. російських рублів.
Дипломатичні відносини між Україною і Туркменістаном були встановлені 10 жовтня 1992 року. Договір про дружбу і співробітництво між країнами укладено під час візиту Президента України
Л. Кравчука до Ашгабата. Договірно-правова база українсько-туркменських зв'язків була значно розширена під час візиту до Туркменістану тодішнього Прем'єр-міністра України Л. Кучми (лютий 1993 року): підписано 12 угод і протоколів про подальше співробітництво.
Природний газ в Україну надходить з Туркменістану з листопада 1992 року. У 1994 році обсяги поставок досягли 28 млрд куб. м. Обидві країни зіткнулися з труднощами транспортування та оплати. У листопаді 1994 року під час візиту Президента України Л. Кучми до Туркменістану було підписано кілька міжурядових угод, зокрема про вільну торгівлю, реструктуризацію державного боргу України Туркменістану, виробничу кооперацію, відкриття посольств (посольства були відкриті у 1995 році). Зараз договірно-правову базу двостороннього співробітництва становлять 54 договори та угоди. З туркменськими партнерами було досягнуто домовленостей щодо реструктуризації боргу за 1993 — 2002 роки, вироблено порядок розрахунків за поставки газу у 1994 році. Наступного 1995 року під час візиту в Україну Президента Туркменістану С. Ніязова обговорювалося питання про постачання газу в Україну.
Наступною сходинкою розвитку українсько-туркменського співробітництва стало залучення до нього іранської сторони. Меморандум про тристороннє співробітництво між Україною, Туркменістаном і Ісламською Республікою Іран було укладено у квітні 1995 року. Вихід із складного становища щодо платежів за газ було віднайдено у постачанні української продукції до Ірану за рахунок частини оплати поставок туркменського газу в Україну в 1995 році. Доречно нагадати, що виходу на туркменський ринок шукає і Словаччина, яка розраховує на щорічну закупівлю 2 млрд. куб. м газу.
У співробітництві з туркменськими партнерами є певні труднощі. Туркменський газ надходить в Україну транзитом через Узбекистан, Росію і Казахстан. Російське акціонерне об'єднання "Газпром", щоб використати транзитування, створило туркмено-російське акціонерне товариство "Туркменросгаз" з участю приватної компанії "Ітера Інтернешнл Інерджі", зареєстрованої у США. Незважаючи на це, Україні вдалося домовитись з Туркменістаном про постачання газу в обсязі 20 млрд. куб. м (1995 рік). Україна розраховувалася за газ товарними поставками і валютою у співвідношенні 60 %: 40 %. Валютний еквівалент складав 60 млн. дол.
США, а товарна маса перевищувала необхідну доларову суму на 22 млн. дол. США. У погашення боргу України були зараховані медикаменти (8 млн. дол. США), спорудження українськими фахівцями газопроводу Казанджик — Кизил-Арват. Вартість будівельних робіт оцінюється в 23 млн. дол. США, частина яких піде також на оплату газу.
Україна і Туркменістан спільно споруджують залізниці на території Туркменістану, Україна готує для цієї держави військових, працівників міліції, органів безпеки, прокуратури.
Республіка Узбекистан у 1990 році прийняла Декларацію про суверенітет. У результаті всенародного референдуму, що відбувся ЗО грудня 1991 року, Узбекистан було проголошено незалежною республікою.
Українсько-узбецькі відносини започатковані Договором про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво від 28 жовтня 1991 року. Узбецька сторона підтримує самостійний зовнішньополітичний курс нашої держави, підкреслює свою зацікавленість у збереженні сильної суверенної України, у співробітництві з Україною в галузі виробництва та поставок авіаційної техніки, вантажних перевезень, військово-технічних зв'язках, розвитку режиму вільної торгівлі, постачанні продуктів харчування, зокрема цукру.
Україна отримує з Узбекистану газ, який, за пропозицією Уряду Туркменістану, оплачується поставками в Республіку Узбекистан товарів і продукції з України в рахунок взаєморозрахунків за транзит туркменського газу (на суму 120 млн. дол. США). Досягнуто домовленостей про постачання узбецького газу в Україну і в 1997 році. РАО "Газпром" постачає на український ринок, крім 53 млрд. куб. м свого газу, ще 10 млрд. куб. м узбецького.
Потенціал українсько-узбецьких відносин повною мірою ще не реалізовано. Досить низький торговельно-економічний обіг між двома країнами (у 1994 році — 165 млн. дол. США, у 1995 році — понад 100 млн. дол. США, у 1996 році— 259,5 млн. дол. США). Україна експортує до Узбекистану цукор, кондитерські вироби, м'ясо та субпродукти, тютюн, вироби з чорних металів, котли, обладнання, електричні машини, продукцію хімічної та нафтохімічної промисловості, а імпортує бавовняне волокно, газ, тканини, нафту та нафтопродукти, мідь та вироби з неї, цинк, алюміній тощо.
Інтенсивному розвитку двосторонніх зв'язків перешкоджають неузгодженість розрахунків за минулі роки, недопоставка українським партнерам у 1995 і 1996 роках бавовни-сирцю. Зазначені труднощі покликана усунути українсько-узбецька комісія з торговельно-економічного і гуманітарного співробітництва.
Між Україною та Узбекистаном укладено 60 угод і домовленостей. Під час візиту до Узбекистану Президента України Л. Кучми (червень 1995 року) було підписано Договір про поглиблення економічної інтеграції між Україною та Республікою Узбекистан, а також угоди про співпрацю в галузі культури, науки, охорони здоров'я, спорту, туризму, інформації. З 1993 року в Узбекистані діє посольство України, а з 1995 року— посольство Республіки Узбекистан в Україні.
Киргизстан. Через незначні людські ресурси (4 млн. осіб населення) за економічним розвитком країна належить до найвідсталіших районів колишнього азіатського радянського простору. Економічні негаразди посилюються протистоянням гілок влади (Президент і ВР), етнічними конфліктами.
Катастрофічна ситуація, в якій опинилася економіка Киргизстану після розпаду СРСР, прискорила проведення ринкових реформ. Рівень стабілізації та лібералізації економіки в цій країні помітно вищий, ніж в інших республіках. У 1993 році було запроваджено національну валюту (сом), проведено лібералізацію цін, розпочато приватизацію. Пріоритетом зовнішньої політики Киргизстану є Казахстан та Росія, що пояснюється залежністю від російських енергоносіїв, прив'язаністю до промислового потенціалу, ринку збуту.
Киргизстан є суб'єктом тристоронніх угод (Узбекистан, Казахстан, Киргизстан), членом Митного союзу між Російською Федерацією, Республікою Білорусь і Республікою Казахстан та Договору про поглиблення інтеграції в економічній та гуманітарній сферах і всестороннє зближення між зазначеними країнами (29 березня 1996 року). У перспективі можливий розвиток співпраці з Туреччиною, Китаєм та Іраном.
Українсько-киргизькі відносини спираються на Договір про дружбу і співробітництво між У РСР та КРСР від 2 квітня 1991 року, підписаного у Бішкеку. У 1995 році питома вага Киргизстану у зовнішньоторговельному обігу України з країнами Центральної Азії становила 4 % або 17 млн. дол. США. Договірно-правову базу міждержавних відносин з Киргизстаном складають понад 20 угод і протоколів. Існуючі зв'язки з Киргизстаном мають потенційні можливості: планується співробітництво в галузі енергетики, золотовидобувній промисловості тощо.
Українсько-таджицькі відносини розвиваються на основі міжурядових угод: про економічне і культурне співробітництво на 1991—1995 роки (1990 рік), про організацію розрахунків між Україною і Таджикистаном, торговельно-економічне співробітництво (1993 рік), про співробітництво з поштових переказів та ін. Україна, враховуючи внутрішні та прикордонні конфлікти, немає зобов'язань перед цією країною. Україна не підписала Договір про колективну безпеку СНД від 15 травня 1992 року та рішення країн-учасниць СНД від 22 січня 1993 року про додаткові заходи щодо стабілізації ситуації в Республіці Таджикистан. Позиція України щодо врегулювання конфлікту в Таджикистані базується на загальновизнаних нормах міжнародного права. Під час конфліктів Україна надавала Таджикистану гуманітарну допомогу.
У 1994 році торговельний обіг з Таджикистаном становив 9,6 млн. дол. США, у 1996 році — 28,9 млн. дол. США. Україна постачає Таджикистану цукор, кондитерські вироби (45 % експорту), а ввозить м'ясо, горіхи тощо (72 % імпорту). Намічено спільно освоювати землі для виробництва бавовни-сирцю за рахунок інвестування українською стороною, використовувати будівельну індустрію України для завершення будівництва Рогунської ГЕС та інших енергоспоруд Таджикистану, розвивати кооперативні зв'язки в інших сферах двостороннього співробітництва, у тому числі й військового. Але все це буде можливим лише за умов стабілізації ситуації в Республіці Таджикистан.
Українсько-грузинські відносини мають глибоку історію. Україна і Грузія уклали перший міждержавний Договір про дружбу і співробітництво 5 грудня 1918 року. 12 грудня 1991 року Республіка Грузія визнала суверенітет, державну незалежність, територіальну цілісність України. Візити президентів обох країн закріпили і розширили договірно-правову базу двосторонніх відносин підписанням угод, зокрема Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія (12 квітня 1993 року). Україна і Грузія уклали понад 20 угод і протоколів: про вільну торгівлю, виробничу кооперацію, сприяння та взаємний захист інвестицій, організацію розрахунків, пенсійне забезпечення, міжбанківську угоду тощо. Посольство України в Республіці Грузія було відкрито у 1994 році.
Відчутну допомогу Уряд України надав Грузії під час абхазького конфлікту, коли гелікоптери українських ВПС вивезли 7634 біженців, доставили 600 т продуктів, медикаментів, одягу, пального. Транспортними літаками України із Кельна (Німеччина) до Тбілісі було перевезено понад 50 т гуманітарної допомоги, громадські організації України надавали допомогу постраждалим предметами першої необхідності.
Грузія також розглядає СНД як корисну, але не єдину форму об'єднання для двостороннього та багатостороннього співробітництва, висловлюється проти створення наднаціональних структур.
Торговельно-економічний обіг між країнами сягає 62 млн. дол. США, що, звісно, не відповідає бажанням і можливостям двох держав. Найперспективнішою формою співробітництва може бути створення транскавказького транспортного коридору, який має з'єднати Центральну Азію з Західною Європою. Україні та Грузії необхідно скористатися вигідним географічним розташуванням і взяти участь у проекті транспортування каспійської нафти. Українські фірми могли б взяти участь у будівництві нафтопроводу та його інфраструктурі. Існує варіант прокладання трубопроводу через Україну і Західну Європу. Також можливе співробітництво держав у створенні оптико-волоконної комунікаційної лінії з Китаю до Західної Європи. У пошуках альтернативних енергоносіїв Грузія придбає в Україні вітряні електростанції, що виробляються в Павлодарі та Дніпропетровську. Вона може стати найважливішим партнером України у вирішенні проблеми забезпечення її енергоресурсами.
Азербайджан — Україна. Дипломатичні відносини між Україною та Азербайджаном встановлені в лютому 1992 року. Договірно-правова база двосторонніх відносин розширюється іноді із залученням третіх країн, як, наприклад, Ісламської Республіки Іран, з якою домовлено про будівництво та експлуатацію трьохлінійного газопроводу. Міждержавний Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Азербайджанською Республікою (АР) було підписано 9 грудня 1992 року. Правову базу відносин поширено ще на 11 державних, урядових та відомчих угод під час перебування в АР Президента України Л. Кучми (липень 1995 року). Україна має можливість узяти участь і в проекті видобутку нафти на території Азербайджану.
Міжнародний консорціум, який складається з 40 % власності американських членів, 17 % англійської "Брітіш петролеум", російської компанії "ЛукОЙЛ" (10%), Азербайджану (10%), Туреччини (5 %), зайнявся організацією видобутку нафти на бакинських нафтопромислах (за оцінками експертів її залягає тут понад 500 млн. т) та її відправкою на Захід. У цьому грандіозному проекті століття беруть участь 12 фірм із 7 країн світу.
Варіантів транзитних територій, де проходитиме нафтопровід, було кілька, але зупинилися на двох — на російському і грузинському з подальшим продовженням до Туреччини. У цьому проекті зацікавлені й США, які використовують майже 40 % усього світового видобутку нафти. Фінансувати такі широкомасштабні проекти могли б міжнародні фінансові структури.
Україна виступає за непорушність кордонів і територіальну цілісність держав закавказького регіону. Під час візиту Л. Кучми до Азербайджану у 1995 році було укладено понад десять різних документів, що стосуються різнобічного співробітництва, серед них угоди про торгово-економічне співробітництво, виробничу кооперацію, вільну торгівлю тощо.
Особливе місце в українсько-азербайджанському діалозі посідають питання можливої спільної розробки нафтових і газових покладів як в Азербайджані, так і в Україні. Спеціалісти-нафтовики Азербайджану мають значний досвід у видобутку нафти і газу як на морі, так і на суходолі, можуть допомогти українським колегам у розробці нафтових покладів у Чорноморському шельфі. В обмін на нафтопродукти Азербайджан отримує вугілля, сільськогосподарську продукцію, продукцію чорної металургії та машинобудування.
Вірменія, що переживає відчутну кризу в результаті фактичної блокади транспортних шляхів та енергопроводів, спромоглася зменшити падіння виробництва і стабілізувати національну валюту. У 1995 році вона досягла 7 % зростання валового національного продукту. Визнання економічних реформ Вірменії обумовило підтримку провідних світових фінансових структур, тому зростають інвестиційний потік у країну, кількість спільних підприємств (400), обсяг іноземних валютних коштів (кредитів). Найтісніші зв'язки Вірменія має з Європейським Союзом і прагне стати його учасницею.
Українсько-вірменські зв'язки розвиваються з грудня 1991 року, коли дві країни визнали одна одну. З 1993 року торговельні відносини регулюються щорічними угодами про торговельно-економічне співробітництво, які доповнені переліками продукції для зустрічної торгівлі. Всього Україна та Вірменія підписали понад двадцять документів. Зовнішньоторговельний обіг у 1996 році між країнами становив 29 млн. дол. США. Український експорт — це переважно продукція АПК (42 %), продукція хімічної та металургійної промисловості (30 %) — шини, смоли, медичні препарати, а також продукція машинобудування (16 %) — апаратура радіотелефонного зв'язку, вантажні автомобілі. З Вірменії надходить продукція хімічної та металургійної промисловості (51 %) — каучук, фольга, органічні хімічні сполуки, продукція машинобудування (43 %) — двигуни, генератори, прилади, дріт, оптична апаратура. Порівняно з минулим періодом, показники торговельного обігу у 1996 році були значно нижчими через скорочення експорту до Вірменії продукції АПК.
Розширення співробітництва з Вірменією, як і з іншими республіками Закавказзя, передбачено програмою на період 1996—2000 років. Згідно з нею, Україна і Вірменія спільно розвиватимуть атомну галузь — вироблятимуть атомні реактори, навчатимуть обслуговуючий персонал, розв'язуватимуть проблеми утилізації радіаційних відходів, а також співпрацюватимуть у вдосконаленні залізничного транспорту, волоконно-оптичних систем.
1.2. Організація Чорноморського Економічного Співробітництва
1.2.1. Чорноморські доктрини в геополітичній думці України
1.2.2. Історія створення
1.2.3. Структура та цілі організації
1.2.4. Інтереси держав-членів у контексті діяльності ОЧЕС
1.2.5. Пріоритети співробітництва держав-членів у рамках ОЧЕС
1.2.6. Інтереси України у розвитку чорноморської інтеграції
1.2.7. Труднощі та перспективи розбудови ЧЕС
1.3. ГУУАМ