Мікроекономіка - Буряк П.Ю. - 13.2.1. Модель Курно та її "цінова" варіація

Поведінка фірми щодо цін і випуску, яка функціонує чи на ринку чистої конкуренції, чи чистої монополії, чи монополістичної конкуренції була досить зрозумілою. Вона визначалась параметрами витрат, з однієї сторони, і параметрами попиту, з іншої. Що ж торкається олігополії, то визначення нею оптимальних обсягів виробництва і цін ускладнюється певними обставинами. По-перше, олігополія включає різноманітні ринкові ситуації: "жорстка" олігополія, при якій декілька фірм порівну ділять між собою весь ринок, і "розмита" олігополія, при якій декілька фірм ділять між собою 60-99 % ринку, а решта ринку представлена багатьма фірмами; фірми можуть виробляти як стандартизований, так і диференційований продукт; виробники можуть вдаватись до співробітництва (змови), а можуть конкурувати. По-друге, взаємозалежність виробників і неможливість з повною достовірністю передбачити реакцію конкурентів робить неможливою оцінку попиту на продукт фірми та її граничного доходу. А без цих даних фірма не може визначити навіть теоретично ціну і обсяги виробництва, які дозволяють одержувати максимальні прибутки. Все це пояснює нсможшвість створення єдиної моделі олігополістичної поведінки. Серед існуючих різноманітних моделей олігополістичної поведінки найбільшої уваги заслуговують модель Курно, модель ламаної кривої попиту, модель олігополії, яка базується на таємній змові, модель лідерства в цінах, модель, яка базується на ціноутворенні за принципом "витрати плюс".

Незважаючи на розглянуті обставини та різні моделі олігополістичної поведінки, можна виділити дві основні тенденції щодо олігополістичного ціноутворення:

1) олігополістичні ціни мають тенденцію до стабільності, коли конкуренти не перебувають у змові один з одним, тобто діють незалежно, недомовляючись про ціни і частку свого ринку;

2) олігополістичні ціни можуть змінюватись, коли фірма проявляє тенденцію до співробітництва, вступаючи у таємну чи відкриту змову.

13.2.1. Модель Курно та її "цінова" варіація

Перша спроба створити теорію олігополії належить французькому економісту Августіно Курно, який в своїй роботі, опублікованій в 1838 році, поставив проблему олігополістичної взаємозалежності і необхідності кожній фірмі при визначенні своєї ринкової стратегії приймати до уваги поведінку конкурентів. Припускалося, шо дві фірми виробляють стандартизований продукт і знають криву ринкового попиту; кожна фірма визначає свої обсяги виробництва, беручи до уваги, що її конкурент також приймає рішення про обсяги випуску; кінцева ціна зележить від загального обсягу виробництва обох фірм.

Сутність моделі Курно полягяє в тому, що кожна фірма приймає обсяг виробництва свого конкурента постійним, а потім, виходячи з нього і ринкового попиту, приймає власне рішення про обсяги свого виробництва, при яких досягається максимальний прибуток (на основі дотримання правила рівності граничного доходу і граничних витрат).

Графік 13-І. Визначення оптимальних обсягів випуску фірмою 1

Розглянемо цю модель детальніше, на прикладі прийняття рішення про обсяги виробництва фірмою 1, яка має лише одного конкурента - фірму 2. Припустимо, що фірма 1 вважає, що фірма 2 не буде виробляти жодної одиниці продукції. Це означає, що крива попиту на продукт фірми 1 співпадає з кривою ринкового (галузевого) попиту 17. На графіку 13-1 (на якому по горизонтальній осі позначені обсяги виробництва фірми 1, а по вертикальній - ціни, які вона встановлює) крива попиту фірми 1 при нульовому виробництві фірмою 2 зображена кривою Л'(О) і їй відповідає крива граничного доходу ГД). Припустимо, що граничні витрати фірми 1 постійні. Вони зображені на графіку кривою ГВ1. За такої ситуації фірма 1 прийме рішення про випуск оптимальних для неї, з точки зору максимізації прибутку, 40 одиниць продукції (це є обсяг виробництва, при якому досягається рівність граничного доходу і граничних витрат). Якщо фірма 1 вважає, що фірма 2 випускає 40 одиниць продукту, тоді крива попиту фірми 1 буде відповідати кривій 77 (40), яка одержана переміщенням вліво кривої ринкового попиту 77 на ці 40 одиниць. Кривій попиту 77 (40) буде відповідати крива граничного доходу ГД40) і фірма 1 випускатиме оптимальну для неї кількість продукту - 20 одиниць. Нехай фірма 1 припускає, що фірма 2 вироблятиме 60 од. продукту. Тоді крива попиту фірми 11 граничного доходу зображені на графіку відповідно 77 (60) і ГД] (60) і оптимальним для неї буде випуск 10 од. продукту. Якщо фірма 2 буде виробляти 80 одиниць продукту, то фірма 1 не буде нічого виробляти, оскільки її крива попиту 77 (80) і граничного доходу ГД&0) перетнуть криву граничних витрат на вертикальній осі. Отже, якщо фірма 1 вважатиме, що фірма 2 випускатиме або 0, або 40, або 60, або 80 одиниць продукту, то перша буде виробляти відповідно 40, 20, 10 і 0 одиниць і обсяги виробництва фірми 1, при яких максимізується прибуток, будуть змінюватись в залежності від того, як, на її думку, буде збільшуватись випуск фірми 2. Крива, яка відображає ці оптимальні обсяги виробництва фірми 1, називається кривою її реакції. На графіку 13-2 вона позначена кривою Ко^К2).

Аналогічно можна визначити максимізуючі прибуток обсяги виробництва фірми 2, при передбачених нею різних можливих обсягах випуску фірми 1. Якщо крива граничних витрат фірми 2 відрізняється від аналогічних витрат фірми 1, то крива реакції першої фірми буде відрізнятися по формі від кривої реакції останньої. Нехай крива

реакції фірми 2 на графіку 13-2 представлена кривою Ко2(К1).

Крива реакції кожної фірми показує на її можливі оптимальні обсяги виробництва при передбачених нею певних обсягах випуску конкурента. Фактичні ж обсяги виробництва кожної фірми (рівновага Курно) визначаються по точці перетину кривих реакції обох фірм. При рівновазі кожна фірма встановлює обсяг виробництва, який мак-симізує її прибутки, і тому жодна фірма незацікавлена змінювати свій обсяг випуску. В розглянутому гіпотетичному прикладі (графік 13-2) фірма 1 буде виробляти 20 одиниць продукту, а фірма 2 - 40 одиниць. Виходячи з розглянутої кривої ринкового попиту (Ц = 6 - 0,05/7), і фактичних обсягів виробництва двох фірм на цьому ринку (20 і 40 одиниць), ринкова ціна становитиме 3 г. о.:

Ц " б - 0,05 (20 + 40) = 3 (г. о.).

Концепція Курно описує модель дуополії, яка представлена двома фірмами, які обирають свої обсяги виробництва тільки один раз і в подальшому їх не змінюють. Проте вона нічого не говорить про динаміку процесу прийняття рішень стосовно обсягів виробництва і можливості їх перегляду. Крім того, напротязі всього процесу прийняття рішення основне припущення моделі Курно про постійність обсягів виробництва конкурента не виконується. Тому необхідні інші моделі олігополістичної поведінки. Перш, ніж ми їх проаналізуємо, розглянемо "цінову" варіацію моделі Курно.

В основі цінової теорії Курно лежить припущення, що кожгш фірма встановлює ціну, виходячи Ь можливих (гаданих нею) цін конкурентів. На графіку 13-3 продемонстрована цінова теорія Курно на прикладі дуополії. На горизонтальній осі відкладені ціни, які призначає фірма 1, а на вертикальній осі - ціни, які встановлює фірма 2. Кожна фірма призначає певну ціну, яка максимізує її прибутки (виходячи із ЇЇ кривих попиту, граничного доходу і граничних витрат, використовуючи правило рівності граничного доходу і граничних витрат), стосовно певних цін, які може встановити конкурент. Ці ціни зображені на графіку у вигляді кривих реакції, які відображають найкращі ціни для кожної з двох фірм при заданій ціпі іншої фірми. Крива реакції фірми 1 зображена кривою Цо1(і£), а крива реакції фірми 2 - кривою 7/<г(ч). Наприклад, точка М на кривій реакції фірми 1 показує, що вона встановить ціну 20 г. о., якщо фірма 2 призначить 19 г. о., а точка В вказує па те, що фірма 1 призначить 33 г. о., якщо фірма 2 встановить ціну 37 г. о.

У випадку, коли фірма 2 буде призначати дуже високу ціну, то вона втратить своїх покупців І вийде з ринку, на якому фірма 1 залишиться монополістом і зможе встановлювати монопольну ціну. На графіку 13-3 монопольна ціна фірми 1 становить 60 г. о. Аналогічно на ринку може панувати і фірма 2, яка при виході

з нього фірми 1 стає монополістом і призначає монопольну ціну 60 г. о. Ці монопольні ціни на графіку показані суцільними лініями.

Розглянемо детальніше "цінову" варіацію моделі Курно - поведінку дуополістів щодо ціноутворення. Припустимо, що початково фірма 1 є монопольним виробником товару, на який вона встановлює ціпу 60 г. о., яка максимізує її прибутки. Потім на ринку з'являється фірма 2, яка реагує на ціну конкурента (60 г. о.) встановленням своєї ціни 37 г. о. (точка А на кривій її реакції Цо2(£Г)), вважаючи, що фірма 1 залишить свою ціну незмінною. Більш низька ціна на товар відверне частину покупців від фірми 1 і вона змушена буде знизити свою ціну. При ціні фірми 2 - 37 г. о., сподіваючись на її стабільність, фірма 1 встановить свою ціну - 33 г. о. (точка В на кривій її реакції ЦохЩ2)), яка максимізує ЇЇ прибутки. Тепер реакцією фірми 2 на ціну 33 г. о., встановлену фірмою 1, буде призначення ціни 31 г. о.(точка С на кривій реакції Цо (1?)). Тепер фірма 1 відреагує зниженням своєї ціни. Після серії реакції обох фірм в сторону зниження ціни обидві фірми зійдуться на рівноважній ціні - 30 г. о. (точка Еу яка знаходиться на кривих реакції двох фірм). Рівноважна ціна рухається поступово від монопольної ціни до ціни, яка наближається до граничних витрат: вона коливається між монопольною ціною і конкурентною ціною.

Недоліком цінової варіації теорії Курно є те, що вона описує поведінку фірми, яка не очікує жодних змін у ціні конкурента, хоча останні в дійсності відбуваються.

Поведінку олігополіста, який враховує можливу реакцію конкурентів, описують інші моделі.