Національна економіка - Мельник А.Ф. - Розділ 6. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

6.1. Основні аспекти вияву ролі інститутів у розвитку економіки.

6.2. Інституціональне середовище розвитку економіки.

6.3. Характеристика основних інституціональних чинників функціонування національної економіки.

6.1. Основні аспекти вияву ролі інститутів у розвитку економіки

Умови розвитку економіки значною мірою формуються інститутами. Відповідно до нової інституціональної економічної теорії інститути визначаються як правила поведінки, як регулятивні принципи, що встановлюють, або навпаки, забороняють певні способи дій.

Залежно від ролі в економічній системі, інститути поділяють на базові - основні (наприклад, інститут власності, влади, контрактації, трансакційні витрати) та допоміжні, що формуються навколо базових.

Залежно від способу формування розрізняють природні інститути, ті, що виникають як автоматична реакція на певні зміни в економічному середовищі, і штучні інститути, які є результатом свідомої цілеспрямованої людської діяльності, що проводиться відповідно до бажаної моделі і зорієнтована на досягнення певних результатів у майбутньому.

За рівнем формалізації інститути поділяють на формальні, які закріплюються законодавчо-нормативними актами, а на рів-ні окремих фірм - діловими контрактами, і неформальні - представлені соціальними нормами, а на рівні окремих учасників ринку - діловими домовленостями.

Роль інститутів у розвитку економіки виявляється у функціях, реалізацію яких вони забезпечують. У науковій літературі¹ виокремлюють такі основні функції інститутів: регулятивну, регламентну, розподільчу, інформаційну, розвитку і нагромадження. Шляхом реалізації цих функцій інститути справляють вплив на економічні перетворення.

Регулятивна функція інститутів полягає в їх здатності до координації, узгодження, організації, кооперації, стратифікації (впорядкування послідовності) взаємодії економічних агентів, управління їх функціонуванням і розвитком. Інститути регулюють діяльність економічних агентів, встановлюючи обмеження набору доступних альтернатив, а також визначаючи спонукальні мотиви їх поведінки. Чіткість правил поведінки у сфері економічної діяльності знижує рівень невизначеності в системі ринкових відносин економічних агентів, збільшує ступінь їх поінформованості про ймовірні зміни зовнішнього середовища, зумовлені поведінкою інших суб'єктів. Суб'єкти господарювання, знаючи умови діяльності, мають можливість спрогнозувати реакції контрагентів на власні дії і, відповідно, визначити напрями своєї взаємодії з елементами зовнішнього середовища.

Регламентна функція інститутів виражається у формуванні за допомогою норм і правил інституціональних рамок, регламентів економічної поведінки суб'єктів ринкових відносин.

Система інститутів і характер їхньої дії впливають на розподіл економічних ресурсів у суспільстві, що є виявом їх розподільчої функції. Ця функція інститутів виявляється не тільки через вплив на структуру товарообігу в межах загальної економічної кон'юнктури, а й через формування певних типів інститутів, які забезпечують рух ресурсів за чітко визначеними правилами. Наприклад, функціонування таких фінансових інституцій, як біржі, банки, страхові компанії, кредитні спілки, - це кодекс правил, за якими відбуваються трансакції і яких повинні неухильно дотримуватися сторони, які уклали або бажають укласти угоди. Таким чином, розподільча функція інституційної системи, реалізується як через внутрішню самоорганізацію економічних суб'єктів, так і через загальні правила функціонування економічної сфери, закріплені законодавчо, а також через ринкові інститути.

Інформаційна функція інститутів визначається їх здатністю доносити до суб'єктів господарювання інформацію про правила і норми, застосування яких сприятиме формуванню позитивного ефекту господарської діяльності. В умовах очевидної нестачі інформації інститути зменшують невизначеність вибору в економіці. Брак інформації веде до невизначеності вибору, може спричиняти великі втрати ресурсів при здійсненні такого вибору. Інститути допомагають суб'єктам господарювання знаходити нові джерела доступних ресурсів, заощаджувати ресурси в ситуації вибору, застосовувати технології їх ефективного використання.

У процесі реалізації інститутами функції розвитку і нагромадження вони визначають правила діяльності та взаємодії тих економічних агентів, які мають спільні цілі, використовують однакові методи та способи їх досягнення або погоджують їх. Зміна цілей, перегляд їх значущості, а відтак і трансформація технологій їх досягнення, зумовлюють якісну зміну інститутів.

Інститути забезпечують координацію дій членів суспільства в рамках окремих інституціональних підсистем: ринкової, індустріальної, традиційної, громадської, суспільної думки, екологічної. Кожній з інституціональних підсистем відповідають свої об'єкти, свої вимоги до поведінки людей і процедури регулювання (координації) їхніх дій у тому чи іншому економічному середовищі. Об'єктами ринкової підсистеми є товари і послуги, які продають на комерційних умовах, а також такі вимоги до поведінки економічних суб'єктів, як раціональність і відповідальність. У рамках цієї підсистеми інститути закріплюють особливі механізми регулювання ринкових відносин. Індустріальна підсистема окреслює відносини з приводу виробництва товарів І послуг і підтримується інститутами, що закріплюють стандарти реалізації функцій, використання технологій усередині великої виробничої системи (корпорації). Така інституціональна підсистема, як традиційна, об'єднує традиції і персоніфіковані зв'язки суб'єктів господарювання. Громадська інституціональна підсистема зорієнтована на забезпечення реалізації принципу підпорядкування приватних інтересів загальним, зважаючи на громадську ментальність та суспільну свідомість. Підсистема інститутів суспільної думки окреслює рамкові умови формування взаємодії економічних агентів на основі "публічності" і закріплює підходи до реалізації можливості привернути до них увагу суспільства. Екологічна підсистема включає інститути, що забезпечують реалізацію принципу загальної зацікавленості економічних суб'єктів у збереженні сталої рівноваги в природі та відтворенні природного потенціалу. Один із найважливіших висновків теорії інституціоналізму полягає в тому, що тенденції еволюційного соціально-економічного розвитку суспільства визначаються не стільки розуміннями поточної економічної і політичної вигоди тих чи інших суспільних груп, скільки суспільними інститутами, закріпленими в їхній свідомості та в організаційних формах їхньої діяльності, стійкими традиціями і нормами поведінки, які відповідають ментальним особливостям населення.

Основними ознаками інститутів є такі: 1) інститути забезпечують передбачуваність результатів визначеної сукупності дій і, отже, усталюють економічну діяльність; 2) інститути успадковуються, завдяки властивому їм процесові навчання; 3) інститутам властива система стимулів, без якої вони не можуть існувати; 4) інститути забезпечують свободу та безпеку дій особи у визначених межах; 5) інститути скорочують трансакційні витрати, тобто витрати на пошук та оброблення інформації, оцінку та захист того чи іншого контракту, саме так, як технології скорочують виробничі витрати¹.

Роль інститутів у розвитку економіки виявляється в підвищенні або зниженні її ефективності. Так, усі інститути можна поділити на три групи: 1) інститути, що підвищують ефективність економічної системи; 2) нейтральні інститути; 3) інститути, що знижують ефективність економічної системи. Інститути, що підвищують ефективність економіки, забезпечують покращання за Парето, тобто зменшують трансакційні витрати економічної системи, що приводить до підвищення доходів усього суспільства. Роль нейтральних інститутів полягає в зниженні транс акційних витрат для однієї групи економічних агентів і одночасному їх зростанні для іншої. За такого перерозподілу не досягається ефективність економічної системи в цілому. Розвиток інститутів, які чітко не визначають правила діяльності економічних агентів і недостатньо адаптовані до специфіки середовища їх функціонування, зумовлює зниження ефективності економічної системи, що виявляється в ускладненні процесів обміну, зростанні трансакційних витрат економічної системи. У процесі економічного розвитку відбувається постійна адаптація інститутів до умов та завдань функціонування економіки, яка супроводжується розвитком ефективних інститутів і відмиранням неефективних.

Формування інститутів - це хоча й складний і тривалий, але безперервний процес, зумовлений суспільним розвитком. Так, формування нової економіки, яка характеризується відправною роллю людського й інтелектуального капіталу, високою специфічністю та унікальністю нематеріальних активів, суттєвою інноваційною складовою, супроводжується появою та розвитком нових інститутів, які регулюють соціальну й економічну поведінку в рамках нових технологій взаємодії, нових ринків, нових суспільних мереж.