Національна економіка - Мельник А.Ф. - 11.1. Економічне зростання: визначення, фактори, джерела, типи значення в розвитку національної економіки

11.1. Економічне зростання: визначення" фактори, джерела, типи значення в розвитку національної економіки,

11.2. Моделі економічного зростання.

11.3. Потенціал економічного зростання національної економіки. Часткові та узагальнюючі показники економічного зростання.

11.4. Макроекономічна політика стимулювання економічного зростання: стратегії та пріоритети економічного зростання

11.5. Показники ефективності розвитку та зростання національної економіки.

11.1. Економічне зростання: визначення, фактори, джерела, типи значення в розвитку національної економіки

Логічним наслідком успішної структурної політики уряду € економічне зростання, яке дає можливість підтримувати стабільні темпи суспільного відтворення протягом тривалого часу завдяки структурній перебудові економіки зміцнювати конкурентні переваги національної економіки у світовому господарстві.

Економічне зростання як макроекономічний процес можна трактувати як: 1) зростання економічної могутності країни; 2) розширення межі виробничих можливостей економічної системи щодо задоволення потреб населення в товарах та послугах, що зростають; 3) зростання реального обсягу виробництва на одну особу, що приводить до підвищення її життєвого рівня; 4) регулярне, стійке розширення масштабів діяльності економічної системи, яке відображається у збільшенні валового внутрішнього продукту, національного доходу, зайнятості, покращанні структури суспільного капіталу; 5) кількісне збільшення та якісне вдосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва; 6) тривалий сталий розвиток економіки з поступальним збільшенням валового внутрішнього продукту і національного доходу в довгостроковому періоді без порушень рівноважного стану функціонування економіки в короткостроковому періоді.

Під сталим розвитком розуміють розвиток, що забезпечує економічну ефективність на базі використання накопиченого потенціалу, екологічну безпеку, соціальну стабільність протягом тривалого періоду за умови дотримання: 1) стабільних темпів економічного зростання за рахунок продуктивних структурних зрушень економіки; 2) економічної стабільності (низькі ціни, висока купівельна спроможність національної валюти, низький рівень інфляції, низький дефіцит бюджету); 3) макроекономічної рівноваги в розрізі всіх секторів економіки та ключових макробалансів (підтримання додаткового сальдо платіжного балансу, мінімізація зовнішнього боргу тощо); 4) економічної справедливості, з позицій як забезпечення всіх громадян конституційно гарантованими благами і суспільними послугами, так і створення рівних умов для всіх суб'єктів господарювання, формування конкурентного середовища та регулювання діяльності монопольних структур.

Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні товарів та послуг із використанням незмінної технології. Економічне зростання є складовою економічного розвитку. Якщо економічне зростання відображає суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток відображає якісні вияви економічного зростання.

На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначати як перехід економіки від одного стану до іншого, коли в новий період не тільки збільшується виробництво тих самих товарів та послуг, що вже вироблялися раніше, а й продукуються нові товари і послуги, з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом. Економічне зростання та економічний розвиток тісно пов'язані. Водночас слід зазначити, що економічне зростання можливе і за умов, якщо економічний розвиток не відбувається, тоді як економічний розвиток без економічного зростання не можливий.

Основними факторами економічного зростання є:

- фактори попиту, які свідчать про підвищення рівня сукупних витрат економічної системи з метою повного використання обсягу всіх виробничих ресурсів для забезпечення зростання кінцевого результату виробництва;

- фактори пропозиції, які визначають спроможність економічної системи до економічного зростання (кількість і якість природних ресурсів, кількість і якість трудових ресурсів, обсяг основного капіталу, нові технології);

- фактори ефективності розподілу наявних ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції;

- інституціональні фактори, які пов'язані з управлінням та регулюванням окремих сфер, галузей, економічних, суспільних відносин і включають науково-технічні, фінансові, інвестиційні, соціальні фактори та інструменти управління ними. Сьогодні використання інституціональних факторів є не тільки передумовою, а й філософією зростання, ключовим орієнтиром економічної політики держави, перетворення всіх сфер національної економіки на базі новітніх поколінь високотехнологічної продукції;

- соціокультурні фактори, які характеризують переважно духовний аспект життєдіяльності людей. Вони взаємопов'язані з виробничо-економічними факторами, взаємовизначають один одного. До соціокультурних факторів належать культура, традиції, ідеологія, релігія того чи іншого народу тощо. Більшість економістів як один із факторів економічного зростання Китаю називають саме єдність і патріотизм нації в досягненні визначених стратегічних цілей та пріоритетів розвитку.

Теорія економічного зростання розрізняє два підходи до пояснення впливу на процес економічного зростання різноманітних факторів: маржиналістський підхід який ґрунтується на ідеї граничної продуктивності різних факторів виробництва, і структуралістський підхід, що ставить економічне зростання у залежність від структурних пропорцій національної економіки (співвідношення між споживанням та нагромадженням, напрямами інвестування, галузевою структурою).

Основними типами економічного зростання є;

1) за критерієм часового фактора: короткострокове, яке характеризується зростанням ВВП у межах заданих ресурсів та наявних технологій для досягнення повного рівня зайнятості; довгострокове, спрямоване на досягнення стратегічно визначених цілей на основі використання передових технологій;

2) за характером механізмів забезпечення розширеного відтворення: екстенсивне, яке зводиться до збільшення обсягів виробництва за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів за незмінної продуктивності праці; інтенсивне, за якого приріст виробництва забезпечується застосуванням більш досконалих факторів виробництва, підвищенням їхньої продуктивності; створенням нових товарів, освоєнням нових джерел сировини; структурними перетвореннями, що стосуються зміни співвідношення між виробничими і невиробничими фондами на користь останніх; збільшенням частки основних фондів і зменшенням частки матеріальних оборотних засобів та запасів; зростанням частки домашнього майна населення в частині предметів тривалого використання;

3) за специфікою використання факторів зростання: потенційне економічне зростання, за якого ВВП зростає в результаті залучення до обороту всіх потенційних ресурсів; фактичне економічне зростання, яке визначається реальними потребами суспільства, фактичним платоспроможним попитом та наявним рівнем ресурсного забезпечення;

4) за суспільними можливостями досягнення економічного зростання: природне зростання, яке зумовлене зростанням чисельності населення, а звідси і сукупних споживчих витрат; гарантоване, яке підтримується реальним сектором економіки і відповідає потребам споживачів; кон'юнктурне, яке формується в конкретних економічних умовах за наявної ресурсної бази.

У реальному процесі розширеного відтворення типи економічного зростання взаємодоповнюють один одного.

Перехід від переважно екстенсивного до переважно інтенсивного типу економічного зростання зазвичай пов'язаний зі зрушеннями в структурі суспільного виробництва та зумовлений зміною пріоритетів економічного розвитку. У програмі реформ "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" (2010 р.) створення базових передумов економічного зростання в Україні пов'язане з забезпеченням низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи; модернізації базових секторів шляхом усунення структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі; збереження та розвитку людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти та медичного обслуговування; підвищення ефективності державного управління.

Основними джерелами економічного зростання є: збільшення нагромадження капіталу; зростання капіталоозброєності виробництва; зростання сукупної продуктивності факторів виробництва; зростання органічної будови капіталу; технічні нововведення та освіта. Практика функціонування світового господарства свідчить, що в останній період на зростання ВВП більшою мірою впливають так звані "залишкові джерела" економічного зростання - наука, освіта, наукові розробки та продуктивність праці.

Сучасному етапу розвитку продуктивних сил властивий перегляд традиційних джерел економічного зростання та створення нової економіки - економіки Знань. Зокрема, для України доцільно виокремити такі потенційні джерела економічного зростання: підвищення стандартизації та сертифікації вітчизняної продукції відповідно до міжнародних стандартів якості ISO та її позиціонування на нових європейських і східних ринках; забезпечення подальшого відновлення місткості внутрішнього ринку для поширення інновацій; адаптація до нових факторних обмежень через використання екологічних наяотехнологій; відновлення стану відносної валютно-грошової та фінансової стабільності в контексті якісного впливу на економічну та соціальну динаміку; забезпечення реалізації конкурентних переваг України у сфері розвитку reo- та наноекономіки; забезпечення випереджального розвитку людського капіталу; посилення соціального вектора в структурних трансформаціях економіки.