Забезпечення стабільного економічного зростання національної економіки пов'язане напряму зі стратегічним курсом та обраною моделлю економічного розвитку, що дає можливість якнайкраще реалізувати потенційні ресурси країни, її науково-технічний, виробничий, трудовий, фінансовий, інформаційний, управлінський потенціал.
Потенціал економічного зростання є індивідуальним для кожної країни і залежить від її макроекономічної політики, потенційних можливостей і стартових умов, і чим вищий цей потенціал, тим менше економіка піддається кон'юнктурним коливанням і тим стійкішим є її розвиток. Оцінювати потенціал економічного зростання національної економіки можна за такими підходами.
1. Підхід, який використовується в системі довгострокового прогнозування рівня розвитку економіки і полягає в розрахунку можливого ВВП як функціональної залежності від досягнутого рівня розвитку (У0), природно-ресурсного потенціалу (Я), продуктивності праці, кваліфікації робочої сили (£), рівня технологічного забезпечення та можливостей залучення капіталу (К), обраної стратегії розвитку (5):
зростання визначається як різниця між граничним і поточним значеннями інфляції. Граничне значення рівня інфляції (5*) моделюється за рівнянням
де г - темпи приросту мультиплікатора інвестицій; у0 - значення мультиплікатора інвестицій у базовому році; / - темпи приросту інвестицій в основний капітал; а0 - інвестиції в основний капітал у базовому році; і - темпи приросту державних витрат; д0 - частка податків у ВВП у базовому році; Л0 - відносний дефіцит державного бюджету (різниця між бюджетними витратами і податковими надходженнями).
3. Підхід, який застосовується ООН у рамках програми Цілі тисячоліття ПРООН. Згідно з ним домінуючим фактором економічного зростання є розвиток людського потенціалу.
4. Підхід, в якому економічне зростання розглядається як функція збалансованого експоненціального інфляційного зростання економіки під впливом параметрів макрополітики, зокрема таких, як частка податкових надходжень у ВВП країни, частка вартості інвестиційних проектів, які кредитуються банківським сектором, параметрів, що характеризують економічну ефективність виробництва (наприклад, коефіцієнт матеріаломісткості виробництва).
Для характеристики потенціалу економічного зростання національної економіки використовують систему макроекономічних індикаторів, які розкривають можливості розвитку національної економіки за наявних природних, людських, економічних ресурсів країни. їх поділяють на узагальнюючі та часткові.
Основними показниками, що вимірюють економічне зростання, є річні темпи зростання та темпи приросту валового внутрішнього продукту, валового національного продукту, національного доходу:
де Тг - темпи зростання ВВП; Трг - темпи приросту ВВП; ВВП1 - валовий внутрішній продукт поточного періоду; ВВП0 - валовий внутрішній продукт базового періоду.
Основними чинниками, які впливають на величину Ь, є: тривалість робочого року (тижні, дні); віковий склад робочої сили; статевий склад робочої сили; рівень загальної освіти; рівень професійної освіти; рівень навичок (тривалість роботи за фахом); рівень і система оплати праці. Чинниками, що впливають на величину ІГ, є: погодинне завантаження фондів і рівень використання потенційних потужностей; швидкість обігу фондів; технічний рівень і рівень морального зношення фондів; галузевий і територіальний розподіл фондів; масштаби виробництва.
2. Підхід, в якому економічне зростання залежить від поточного та граничного рівнів інфляції, які у свою чергу залежать від макроекономічної політики країни. Потенціал економічного
Світовий досвід доказує, що сталими вважаються темпи економічного зростання на рівні 3-5 % приросту ВВП на рік. Якщо економічне зростання уповільнюється і протягом не менше ніж півроку стає нижчим від середньорічних темпів періоду попередніх п'яти - семи років, то це є ознакою рецесії економічного зростання.
Частковими показниками економічного зростання є показники, які характеризують: процеси макроекономічної нестабільності (темпи інфляції, індекс споживчих цін, індекс цін виробників, рівень безробіття); темпи і динаміку розвитку регіонів та основних галузей національної економіки; зростання виробництва та споживання окремих видів товарів і послуг; ефективність використання виробничих ресурсів, зокрема продуктивність праці, фондо-, матеріало-, наукомісткість тощо; використання інструментарію грошово-кредитної і бюджетно-фінансової політики, серед яких показники структури грошової маси, інвестиційної активності економіки, податкове навантаження, бюджетний дефіцит, обсяги кредитів, наданих економіці, та ін.; рівень соціального добробуту суспільства (соціальні індикатори), зокрема реальні доходи на одну особу, мінімальна заробітна плата, величина прожиткового мінімуму, рівень споживчих витрат; зовнішньоекономічні індикатори, з-поміж яких слід виокремити динаміку експортно-імпортних операцій, величину зовнішнього боргу, міжнародні валютні резерви.
Макроекономічний аналіз основних індикаторів розвитку національної економіки свідчить про погіршення загальної витратної структури ВВП і падіння ВВП у 2009 р. на 15 %. Для відновлення темпів економічного зростання державі необхідно за допомогою важелів макроекономічної політики забезпечити зростання сукупного попиту за рахунок збільшення реальних доходів домашніх господарств і добробуту населення, поступового зменшення частки споживання сектору загальнодержавного управління, збільшення валового нагромадження основного капіталу у витратній структурі ВВП, зростання оборотних коштів на рахунках підприємств, розвитку експортоорієнтованих та імпорто-замінних виробництв.
11.5. Показники ефективності розвитку та зростання національної економіки
Розділ 12. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В СУЧАСНОМУ СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ: МІСЦЕ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
12.1. Влив глобалізації на розвиток національної економіки. Адаптація національної економіки до глобальних змін
12.2. Форми і методи інтеграції національної економіки у світове господарство
12.3. Механізм зовнішньоекономічних зв'язків України
12.4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
12.5. Державне регулювання валютних операцій та кредитно-розрахункових відносин
12.6. Боргова криза і стратегія управління зовнішньою заборгованістю
12.7. Конкурентоспроможність національної економіки у світовому господарстві: суть та основні підходи до оцінювання