Національна економіка - Носова О.В. - 5.2. Економічна свобода як атрибут демократії

Економічна свобода - це свобода економічних суб'єктів (домашніх господарств, підприємств, держави) привласнювати об'єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ.

Основою економічної свободи є плюралізм форм власності, зокрема існування приватної, колективної, державної власності та їх різновидів, наявність політичної свободи, адекватного законодавства, зорієнтованого на права людини, економічний прогрес.

Економічна свобода не означає анархії та авантюризму. Вона обмежена нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо. Якщо йдеться про економічну свободу окремих суб'єктів господарювання, то вона повинна враховувати інтереси інших суб'єктів, а також поєднуватися з економічною відповідальністю. Врахування інтересів інших агентів здійснюється значною мірою внаслідок прийняття взаємовигідних рішень, дотримання взаємних зобов'язань.

В економічній теорії існують два підходи до вивчення економічної свободи - вузьке і широке її розуміння.

В вузькому розумінні предметом вивчення є тільки права людини на вільне розпорядження своєю власністю, доходом, часом та зусиллями. Визначаючи наявність взаємозв'язку економічної свободи з іншими видами свобод (політичної зокрема) представники "вузького" підходу надають економічній свободі самостійного і головного значення в системі індивідуальних свобод.

Широке розуміння економічної свободи Ґрунтується на теорії раціонального вибору і претендує на пояснення будь-якої людської поведінки. Людське існування характеризується наступними фундаментальними умовами: людина прагне досягти певних цілей; ресурси, що є в її розпорядженні, обмежені. Поведінка економічних суб'єктів базується на трьох передумовах: максимізуючи поведінка, ринкова рівновага і стабільність переваг.

Класична теорія розглядає питання суспільного співробітництва на основі постулату про егоїзм господарюючого суб'єкта: індивідууми здійснюють ті дії, які, на їх погляд, принесуть їм найбільшу чисту вигоду, тобто користь за мінусом можливих витрат. Передбачається, що кожен вчиняє дії у відповідності до зазначеного правила: покупець і продавець, політичний діяч і керівник фірми тощо. А. Сміт в праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" стверджує, що, діючі у власних егоїстичних інтересах, люди створюють можливості вибору для інших і що суспільна координація є процесом безперервного взаємного пристосування до змін у чистій вигоді, які виникають в результаті їх взаємодії.

У неокласичній моделі раціонального вибору людина зобов'язана дотримуватися вимог максимізуючої поведінки. Інституціональний зміст раціонального вибору полягає в тому, що він є інструментом надання суб'єктові відповідальності, а отже, і свободи. В цьому міститься фундаментальна соціальна функція раціонального вибору. Раціональний вибір суб'єкта можна трактувати як своєрідне тренування свободи.

Свобода в економічній сфері має наступне практичне втілення:

o підготовка та ухвалення господарських рішень як вибір;

o витрати як вираз внутрішніх меж економічної свободи;

o податки як поділ свободи і відповідальності між людиною і державою;

o ціна як вираз практичної цінності вільної діяльності господарюючого суб'єкта;

o інвестиції як влада суб'єкта над майбутнім, практична єдність сьогоднішньої і майбутньої свободи;

o кредит як довіра до свободи інших господарюючих суб'єктів;

o ризик як інституціоналізована невизначеність вільної діяльності господарюючих суб'єктів;

o капітал як свобода організовувати діяльність;

o активи як матеріальний простір та інструмент економічної свободи.

Держава стосовно вільного економічного суб'єкта є джерелом примушення та необхідності. Вона охороняє права власності, регулює свободу, обмежує інновації. Держава створює правила як загальні інституційні координати свободи.

Захист соціально-економічних прав від нерівного і дискримінаційного доступу до економічних і соціальних благ (багатства, освіти, охорони здоров'я, культури тощо) є другим за значенням у концепції прав людини за прийнятою ООН Загальною декларацією прав людини.