Національна економіка - Носова О.В. - 6.3. Економічний потенціал підприємства

Необхідність забезпечення умов для розвитку підприємств висуває вимоги цілеспрямованого формування їх економічного потенціалу, величина якого не є детермінованою ні в часі, ні в просторі. Зі зміною стану підприємства відбувається трансформація його потенціалу, ускладнюється його структура, відбувається переорієнтація векторів його формування та реалізації. Тому економічний потенціал підприємства, його внутрішня структура та форми прояву представляють собою складний феномен, комплексне бачення якого формується лише за врахування всієї палітри наукових ідей і уявлень.

Довгий час в економічній науці підприємство не розглядалося як суб'єкт господарювання, який чинить певний вплив на розвиток суспільства. Фундаментальні труди класиків політичної економії були присвячені здебільшого проблемам матеріального добробуту суспільства, джерелом якого вважався виробничий потенціал нації (в якості такого у А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Мілля виступала праця, у Ж.-Б. Сея, Т. Мальтуса - праця, земля і капітал).

Дослідження безпосередньо економічного потенціалу підприємства починаються з побудови виробничих функцій представниками неокласичної школи економічної теорії. Загальний зміст таких досліджень полягав у пошуку шляхів оптимального розподілу ресурсів, які використовує підприємство з метою максимізації цільової функції. Історично першою спробою розробки такої функції прийнято вважати результати досліджень А.Беррі ще у 1890 рр., який допомагав А. Маршаллу під час підготовки математичного додатку до його "Принципів економічної науки".

Неокласичні ідеї визначили галузь застосування категорії "потенціал" в економічних дослідженнях вітчизняних вчених 20-30 років XX ст. у зв'язку із вивченням характеру розвитку виробничих сил і виробничих відносин у суспільстві. Активне ж використання поняття "економічний потенціал підприємства" в наукових працях економічного спрямування мало місце починаючи з 70-80-х років XX ст., коли завдання нарощування темпів і обсягів виробництва стали пріоритетними для вітчизняних підприємств. У працях більшості радянських дослідників того часу економічний потенціал підприємства визначався крізь призму його можливостей максимізувати виробничу функцію у вигляді випуску матеріальних благ або певного ефекту. Такі позиції цілком відповідали домінуванню в той період часу неокласичної економічної теорії з її розглядом підприємства як "чорної шухляди", що споживає на вході чинники виробництва і видає на виході продукти.

Розвиток теорії економічного потенціалу підприємства на засадах побудови виробничих функцій притаманний майже усім дослідженням радянських вчених, що безперечно пов'язано з плановим характером економіки, передбачуваністю її розвитку, відсутністю системного зв'язку між попитом та пропозицією. У такому історичному контексті розуміння економічного потенціалу підприємства не вступало в протиріччя із зовнішніми умовами його прояву.

Абстрактність неокласичного трактування підприємства в частині його ізольованості від реальної дійсності з мінливими ринками засобів виробництва, робочої сили, товарів, неоднорідністю ресурсів сприяла розвитку неоінституціональних ідей, які оформились в декілька самостійних напрямків: теорію трансакційних витрат, теорію контрактів, майнових прав та ін. У межах вказаних теорій підприємство розглядається як мережа контрактів, що пов'язують його керівництво з власниками ресурсів системою договірних відносин, масштаб яких залежить від трансакційних витрат і витрат контролю. Відповідно у контексті таких теорій економічний потенціал підприємства ототожнюється з можливостями збільшення його розмірів за рахунок скорочення трансакційних витрат. У перебігу формування ідей неоінституціоналізму найбільшого розвитку одержала суб'єктивна складова економічного потенціалу підприємства, що виявлялася в здатностях формувати контрактні відносини таким чином, щоб мінімізувати трансакційні витрати, забезпечити створення специфічних активів або ефективний розподіл прав власності.

Обмеженість трактування підприємства в межах неокласицизму (через прийняті передумови раціональної поведінки, спроможності оптимізувати виробничий процес і досконалості ринку) та неоінституціоналізму (внаслідок неможливості залучення більшості здатностей і компетенцій через механізм ринкових контрактів) вимагали пошуку нових шляхів з'ясування причин виникнення, функціонування й еволюції підприємств. Таким відносно самостійним напрямом в мікроекономіці прийнято вважати ресурсну концепцію підприємства, у зв'язку з формуванням якої теорія економічного потенціалу одержала найбільшого розвитку. Ідеологічним базисом ресурсного підходу прийнято вважати працю Е. Пенроуз "Теорія зростання фірми", що вийшла в 1959 році, хоча, безперечно, теза щодо розгляду праці, землі та капіталу як джерел доходів була центральною ще в "теорії трьох факторів виробництва" Ж.-Б. Сея, але в контексті макроекономічного розвитку. Досліджуючи класичне питання теорії підприємства щодо причин його успішності, Е. Пенроуз дійшла висновку, що саме неоднорідність ресурсного потенціалу забезпечує кожній фірмі її унікальність. Крім того, "пулом" ресурсів вважається організаційна здатність фірми, в силу якої виникає складність копіювання ресурсного потенціалу. На відміну від неокласичного підходу, вже з перших кроків становлення ресурсної теорії відзначалася її спрямованість на інтравертне розуміння сутності економічного потенціалу підприємства через синтез ресурсів і організаційних здатностей.

Організаційні здатності в процесі господарської діяльності підприємства перетворюються на цінні, специфічні активи, що унеможливлює їх купівлю-продаж та відокремлює від ресурсів як засобів, запасів, які можуть бути залучені до виконання будь-чого і є входом стосовно операційної системи підприємства. Здатності формуються в результаті будь-якої цілеспрямованої діяльності як окремого індивіда, так і колективу в цілому, а тому не можуть бути тільки залученими на вході і трансформованими у фактори виробництва. Колективне знання та організаційна культура, які є основою здатностей, можуть бути ідентифіковані тільки в результаті здійснення певних бізнес-процесів і тільки в межах певного підприємства. Саме їх унікальність, принципова неповторність і внутрішній характер походження свідчать на користь їх відмінності від цінних активів і ресурсів взагалі.

Організаційні здатності виникають в ході трансформації ресурсів, обумовлюють той чи інший рівень їх використання, а отже і породжують диференціацію в успішності різних підприємств. Тому ресурси та здатності їх трансформувати є можливостями, що становлять основу розуміння економічного потенціалу підприємства.

Виявлені організаційні здатності набувають ознак досвіду, накопичених знань і вмінь у певній сфері діяльності, які в сукупності визначають компетенції підприємства. Принципові відмінності здатностей і компетенцій описуються такими положеннями:

1) здатності можуть існувати в латентному стані протягом всього життєвого циклу підприємства;

2) прояв здатностей не обов'язково пов'язаний із конкретною сферою діяльності. Компетенції мають характер виявлених здатностей, які можуть активно використовуватися під час створення цінності, а можуть бути й незадіяними, але факт їх існування має бути вже підтвердженим;

3) компетенції більш конкретні, тому що потребують наявності спеціалізованих знань і вмінь.

Наведені відмінності свідчать про те, що компетенції конкретизують ресурсне бачення економічного потенціалу підприємства в короткостроковому періоді, здатності ж визначають перспективний потенціал.

Подальший розвиток теорії підприємства на базі ресурсного розуміння в сучасному науковому просторі зумовив формування концепції "інтелектуального потенціалу" або "динамічних здатностей", які є здатностями підприємства до інтегрування, створення та реконфігурації внутрішніх і зовнішніх компетенцій для відповідності швидко мінливому середовищу. Такі здатності є результатом процесу навчання і ґрунтуються на усвідомленні необхідності постійного оновлення ресурсів і компетенцій, що сприятиме створенню конкурентоспроможного продукту на виході. Логіка створення конкурентних переваг за такого підходу описується ланцюжком: "фактори виробництва -> компетенції -> динамічні здатності -> продукти", коли в основі створення цінності у вигляді кінцевої продукції лежать недиференційовані (доступні на ринку) ресурси, які за допомогою відмітних внутрішньо-фірмових операцій трансформуються у продукти, оновлення яких залежить від здатностей до навчання та використання набутих знань.

Конкретизація бачення змісту економічного потенціалу забезпечується за рахунок введення вектору розвитку підприємства, на який спрямовані його можливості, тобто цільової функції. Плюралізм таких цільових функцій пов'язаний з різними поглядами на підприємство та його соціально-економічну роль у суспільстві, тому використання будь-якої конкретної функції (розширення обсягів виробництва, продажів, мінімізація трансакційних витрат, максимізація прибутку, нарощування темпів зростання тощо) входить у протиріччя із завданням формування бачення економічного потенціалу, яке повинне абстрагуватися від часткового та надавати загальне уявлення про нього.

Загальним пріоритетом розвитку будь-якого підприємства має бути створювана ним цінність, яка в найбільш загальному розумінні є синтетичною характеристикою того, що очікують отримати певні контактні групи від взаємодії з підприємством. У такому розумінні створення цінності як цільова функція підприємства, по-перше, не виключає орієнтації на наведені вище часткові функції і, по-друге, враховує інтереси всіх учасників контрактних відносин, оскільки для кожного з них цінність підприємства визначається досягненням різних вигід. Так, цінність для власників здебільшого буде визначатися зростанням вартості інвестованого капіталу, цінність для менеджерів - розширенням обсягу продажів, зростанням прибутку, цінність для споживачів - комплексом вигід, які вони отримують в результаті придбання продукції даного підприємства (задоволеність асортиментною пропозицією, якістю, ціною, наявністю сервісної підтримки тощо), цінність для постачальників - відповідно, комплексом вигід, які вони отримують від співпраці з підприємством (надійність розрахунків, безперебійність замовлень, вигідні цінові умови та умови транспортування тощо) і т.д. Таким чином, поняття цінності, що було центральним елементом наукових дискусій ще за часів розвитку австрійської школи маржиналізму (К. Менгер, О. Бем-Беверк) є настільки об'ємним і багатограннім, що саме в ньому концентровано відбиваються можливості будь-якого підприємства.

Відповідно до логіки розвитку та поступового збагачення теорій підприємства новітніми рисами, що виникають внаслідок змін у суспільних відносинах і зумовлені унікальністю, особливим ресурсним статусом підприємства, певною структурою соціальних відносин, основою сучасного синтезованого бачення економічного потенціалу підприємства є позиціонування його в системі координат "ресурси - здатності - компетенції", де ресурсна площина розкриває феномен перетворення можливостей в здатності, а здатності через їх розкриття, закріплення й оновлення трансформуються у компетенції. Реалізація комплексу таких можливостей відбувається за умов здійснення бізнес-процесів (як дій, що спрямовані на кінцевий результат) і процесів самоорганізації (внаслідок яких формується колективне знання та організаційна культура) і сприяє створенню цінності для зацікавлених сторін.

Процес пізнання потенціалу підприємства як складного соціально-економічного явища неможливий без вивчення його внутрішньої будови та зв'язків між його елементами, тобто структуризації. Основною властивістю структури є її стійкість, яка, згідно із законами діалектики, проявляється в збереженні основних параметрів під впливом кількісних змін і перехід до нової структури за впровадження змін якісних. Таке положення є принциповим щодо визначення базових (первинних) і вторинних (пов'язаних із розвитком) структурних елементів економічного потенціалу. Звичайно, підприємства різних галузей і масштабів діяльності матимуть різну структуру потенціалу, але існує певна сукупність взаємопов'язаних базових елементів потенціалу, коли відсутність будь-якого з них унеможливлює взагалі діяльність підприємства як економічного суб'єкта.

Будь-який функціональний прояв потенціалу (виробничий, маркетинговий, логістичний тощо) в його інтерпретації як можливостей виконання певної функції є динамічним і конкретним для певного моменту часу. Несвоєчасність його реалізації призводить до його втрати, а отже не тільки його якісні, але й кількісні зміни можуть призвести до структурних зрушень. Функціональні елементи не існують самостійно, їх рівень визначається внутрішньою будовою та співвідношенням задіяних у їх формуванні ресурсів, здатностей і компетенцій. Тому саме останні вважаються базовими структурними елементами економічного потенціалу підприємства. За будь-яких умов діяльності (стимулюючих або стримуючих розвиток) саме ці елементи становлять стійкий каркас потенціалу, який може змінитися лише за рахунок якісних змін. Наприклад, сукупність ресурсів кожного підприємства, хоча й відрізняється за кількісними та якісними характеристиками, задіяна в його діяльності до моменту ліквідації. Кількісне нагромадження ресурсів не призводить до автоматичного зростання потенціалу, проте більш вдале їх сполучення розширює можливості підприємства та є джерелом конкурентних переваг.

За своїм складом, характером формування, використання та розвитку дані елементи відрізняються якісною неоднорідністю. Ресурси являють собою джерела, засоби забезпечення будь-якої діяльності. Відповідно до історії розвитку економічної думки класичним сполученням ресурсів є тріада праці, землі та капіталу, доповнена підприємницькими здатностями. Ускладнення елементів ресурсів пов'язано з характером розвитку суспільно-економічних відносин, який унеможливлює орієнтацію сучасних підприємств тільки на традиційні чинники та вимагає пошуку нових джерел конкурентних переваг за рахунок ефективної організації діяльності, інформаційного забезпечення тощо. Тому основними ресурсами сучасного підприємства, які визначають його економічний потенціал, є: матеріальні (в т.ч. товарні, технічні та просторові), кадрові, фінансові та нематеріальні (в т.ч. технологічні, інформаційні) (додаток ї).

Відмітними ознаками можливостей, пов'язаних із матеріальними ресурсами, є, по-перше, виключно матеріальна форма носіїв таких можливостей і, по-друге, реалізація їх в ході операційної діяльності. Відповідно, зміст матеріального потенціалу визначають можливості забезпечення операційних процесів будівлями, спорудами, прогресивними машинами та обладнанням, приладами, інвентарем, виробничими та товарними запасами (додаток К).

За умов декомпозиції матеріального потенціалу підприємства з розгляду іноді виключається така складова матеріальних ресурсів, як предмети праці, які вибувають з виробничого процесу протягом одного циклу, відтворюються поза підприємством і не завжди бувають адекватними продукції, що випускається. Між тим, за відсутності предметів праці у достатній кількості та належної якості унеможливлюється взагалі виробнича діяльність. Тому виключення їх зі складу елементів матеріального потенціалу є недоречним.

Зміст просторового потенціалу зумовлюється складом просторових ресурсів: характером і розміром території підприємства, виробничих і невиробничих об'єктів нерухомості, комунікацій, рівнем розвитку інфраструктури. На відміну від потенціалу землі або інфраструктурного потенціалу, зміст яких визначають можливості використання природних багатств або забезпечення умов для діяльності підрозділів підприємства, просторовий потенціал є більш ємною характеристикою можливостей підприємства, основними складовими якого є: розмір території, на якій знаходиться підприємство, її місце розташування стосовно ринкової інфраструктури, транспортних комунікацій; можливості розвитку об'єктів нерухомості та соціальної інфраструктури; здатність керівництва ефективно використовувати наявні просторові ресурси.

Для успішного формування і реалізації будь-яких елементів потенціалу потрібні, насамперед, правильно підібрані кадри. У цьому зв'язку людський фактор потрібно розглядати у взаємозв'язку кількісних і якісних характеристик персоналу, у діалектичній єдності його здатностей і можливостей їхньої реалізації в мінливих умовах функціонування підприємства. Все це зумовлює необхідність виділення потенціалу, пов'язаного із наданням підприємству послуг у формі навичок, знань і здатностей людей щодо виконання певної роботи або прийняття рішень, в окремий структурний елемент.

Вивчення характеристик кадрового потенціалу вимагає його структурування на більш детальні рівні. За рівнем ієрархії структури управління кадровий потенціал підприємства описується управлінським потенціалом (потенціалом керівництва), потенціалом кадрової служби та виробничого персоналу. Залежно від походження здатностей працівників структура кадрового потенціалу охоплює психофізіологічний, кваліфікаційний, інтелектуальний і освітній потенціал. Відповідно до розподілу здатностей на фізичні та духовні основними характеристиками кадрового потенціалу є фізіологічні, соціокультурні (професійні та особистісні), психологічні параметри.

Наведені підходи до класифікації кадрового потенціалу досить повно охоплюють ті моменти, що відносяться безпосередньо до конкретного працівника. Дійсно, цінні знання, навички, набутий досвід і кваліфікація можуть розкритися під час реалізації фізіологічних, творчих і інтелектуальних здатностей людини. Але саме ці здатності можуть довгий час існувати в латентному стані, так і не перетворившись на компетенції. Ступінь їх реалізації значною мірою залежить від соціальної складової кадрового потенціалу, тобто можливостей, що закладені у відносинах, пов'язаних із взаємодією працівників між собою в ході здійснення господарської діяльності. Такі можливості характеризують привабливість підприємства в якості об'єкта прикладання праці і формуються рівнем соціальної зрілості, ціннісними орієнтирами, інтересами та потребами працівників в сфері праці. Соціальні відносини, як правило, розглядаються в контексті вивчення питань організаційного клімату та культури і не мають прямого зв'язку із кадровим потенціалом підприємства. Між тим, зростаюче значення здатностей персоналу узгоджувати свої зусилля та об'єднувати окремі навички, посилює роль соціального контексту у вивченні саме кадрового потенціалу. Тому його структура охоплює інтелектуальну, психофізіологічну, кваліфікаційну та соціальну складову. Інтелектуальна та фізіологічна складові трансформуються в професійні знання і навички, соціальна - має підґрунтям відповідність особистісних психологічних параметрів і зумовлює створення певного організаційного клімату.

Основу кадрового потенціалу становлять людські ресурси, тобто фізичні, професійні, інтелектуальні, духовні можливості людей, що дозволяють їм приймати участь в господарській діяльності. Здатності та компетенції підприємства, хоча й мають функціональну сферу прояву і не існують окремо від людей і їх можливостей (оскільки підприємство є господарською організацією, тобто об'єднанням людей, які здійснюють господарську діяльність), зумовлюються, по-перше, наявністю й інших елементів ресурсного потенціалу і, по-друге, їх організацією в процесі господарської діяльності. Тобто здатності та компетенції виступають емерджентними елементами економічного потенціалу підприємства, коли їх окремі складові не характеризуються загальними системними властивостями.

Фінансовий потенціал підприємства ґрунтується на об'єктивних передумовах - наявності та можливостях залучення фінансових ресурсів. Останні можуть бути представлені у формі грошових коштів, коштів у розрахунках і фінансових інвестицій і сформовані за рахунок різних джерел (власного та позикового капіталу) та з використанням різних технологій і механізмів фінансування. Ефективність застосування сполучень різних фінансових інструментів залежить від компетенцій управлінського персоналу в сфері фінансової діяльності. Причому доцільність використання та розподілу фінансових ресурсів для забезпечення певних пріоритетів розвитку пов'язана виключно із такими компетенціями в сфері фінансового менеджменту, як: знання підходів до фінансування господарської діяльності, їх переваг і недоліків, наслідків застосування для короткострокових і довгострокових очікуваних результатів; досвід фінансових менеджерів щодо застосування набутих знань, правильного вибору об'єктів фінансового моніторингу, підтримування на необхідному рівні фінансового стану підприємства тощо.

Відповідно, зміст фінансового потенціалу складають можливості підприємства, які виникають в сфері поєднання фінансових ресурсів і компетенцій у їх залученні та реалізації для досягнення певних цілей.

Нематеріальний потенціал, сформований за рахунок технологічних ресурсів, визначає наявність на підприємстві можливостей функціонування та розвитку за рахунок розробки та впровадження відповідних технологій. Проявом і результатом реалізації технологічний потенціалу є об'єкти інтелектуальної власності: секрети виробництва, патенти, авторські права, торгові марки тощо. А його наявність є ключовою передумовою для використання конкурентних стратегій. Впровадження, наприклад, системи "бережливого виробництва" (lean production), управління запасами "точно в термін" (just-in-time), потокових технологій або системи самообслуговування в торгівлі дозволяють, перш за все, реалізувати стратегію низьких витрат за рахунок оптимального розподілу ресурсів. Унікальні ж технології і компетенції в сферах закупівлі, виробництва або дистрибуції зумовлюють успіх стратегії диференціації або фокусування. Період технологічних змін кінця XX - початку XXI ст. зумовив виникнення та розповсюдження цифрових технологій, які стали основою як диференціації, так і лідерства за витратами багатьох світових компаній.

Хоча технологічний потенціал може розглядатися відокремлено від інших елементів, проте його формування та реалізація мають прямий зв'язок із кадровим, організаційним потенціалом, а також можливостями інформаційного забезпечення процесу розробки та впровадження технологій. Останні, в свою чергу, зумовлюють необхідність вивчення іншої складової нематеріальних можливостей підприємства - інформаційного потенціалу.

Інформаційна складова потенціалу відіграє вирішальну роль в галузях з високим конкурентним тиском, а її виділення пов'язано із сучасною тенденцією загальної інформатизації суспільства, коли раціональне використання економічного потенціалу неможливе без адекватного сучасним вимогам інформаційного забезпечення. Більшість країн з ринковою економікою декларують побудову динамічної й конкурентоспроможної економіки знань як пріоритетний напрям економічного розвитку. В свою чергу інтелектуалізація та інформатизація бізнесу стають невід'ємними сучасними атрибутами формування ділового середовища. Низький рівень інформаційного потенціалу може свідчити про великі майбутні проблеми внаслідок невідворотного технологічного відставання й втрати конкурентоспроможності.

Змістовне наповнення інформаційного потенціалу пов'язано з можливостями формування збирання, зберігання, обробки (аналізу) та поширення інформаційних ресурсів на підприємстві. В свою чергу інформаційні ресурси, які становлять ядро інформаційного потенціалу, поєднують інформаційну базу та інформаційні технології у вигляді сукупності знань, досвіду, даних, патентів, ліцензій й інших інформаційних продуктів і характеризуються низкою особливостей, які відрізняють їх від традиційних матеріальних ресурсів. У числі таких особливостей: унікальність і невичерпність в процесі "споживання"; дешевизна відтворення; складність калькуляції витрат на їхнє створення; загальнодоступність; збільшення цінності в міру нагромадження; участь споживача знань у процесі їх створення; можливість одержання когнітивної ренти; зростання прибутковості при їх тиражуванні; участь висококваліфікованого персоналу в їх створенні й поширенні.

Репутаційна складова ресурсного потенціалу пов'язана із формуванням репутаційного потенціалу або потенціалу ділової репутації підприємства. За формою існування ресурси, які становлять ядро такого потенціалу, належать до нематеріальних і включають величину гудвілу як відображення вартості сформованого іміджу та ділової репутації, торгові бренди, товарні марки тощо. Враховуючи, що результатом створення позитивної ділової репутації має бути зростання привабливості бренду, зміцнення ділових зв'язків із постачальниками, клієнтами, споживачами, підвищення довіри до підприємства як надійного соціального партнера, змістовна спрямованість репутаційного потенціалу підприємства визначається можливостями системи його репутаційних ресурсів забезпечити умови для утримання та зростання лояльності його партнерів і інших зацікавлених осіб.

Здатності та компетенції підприємства, які ґрунтуються на певному наборі ресурсів, утворюють видові прояви (або функціональні елементи) потенціалу здійснення різних видів господарської діяльності: виробничої, логістичної, маркетингової, інвестиційної, інноваційної, управлінської.

Найбільш вагомим елементом економічного потенціалу з функціональної точки зору є виробничий потенціал, зміст якого визначається з двома урахуванням двох підходів:

1) ресурсне розуміння спрямоване на окреслення складу виробничого потенціалу через сукупність ресурсів, які використовуються операційною підсистемою підприємства;

2) результатна концепція визначає виробничий потенціал як можливості виробництва/реалізації підприємством товарів (послуг) необхідної якості.

Можливості підприємства, пов'язані із виконанням ним логістичних операцій з необхідним кінцевим результатом, гарантією якості та належними умовами постачання, становлять основу логістичного потенціалу. Він органічно поєднує ресурси, здатності та компетенції підприємства щодо організації переміщення та складування матеріальних потоків в сферах закупівель, виробництва, збуту та можливості організації інформаційного потоку, що супроводжує матеріальний.

Маркетинговий потенціал визначається сукупністю засобів і можливостей підприємства в реалізації маркетингової діяльності та зумовлений якістю маркетингових зусиль і маркетингових ресурсів підприємства. На відміну від нього, ринковий потенціал пов'язаний із можливостями задоволення економічних інтересів споживачів (що представляють попит на товари (послуги)) та продавців (які забезпечують відповідну пропозицію. Відповідно, на рівні підприємства ринковий потенціал розглядається як потенційний обсяг попиту на продукцію підприємства з урахуванням наявних ринкових обмежень.

Відмітною ознакою ринкового потенціалу є зовнішня сфера прояву. Якщо реалізація маркетингового потенціалу може відбуватися через розробку комплексу маркетингової підтримки товару, цінової політики тощо, то реалізація ринкового потенціалу завжди передбачає реалізацію інтересів покупців через встановлений механізм відносин з підприємством. Отже, ринковий потенціал підприємства виходить за межі функціонального розуміння елементів потенціалу, а тому має розглядатися як синергійне утворення.

Через існування потреб фінансування поточної і перспективної діяльності на підприємстві виникає потреба у формуванні інвестиційного потенціалу, зміст якого визначають два принципових моменти. З одного боку, інвестиційний потенціал характеризує привабливість підприємства як об'єкта інвестування і в такому контексті останнє виступає з боку попиту на інвестиційні ресурси. З іншого, інвестиційний потенціал зумовлюється наявністю та можливостями спрямування фінансових ресурсів на інвестиційні цілі, і в такому разі підприємство виступає з боку їх пропозиції на інвестиційному ринку.

У сфері реалізації кадрового, інформаційного та інвестиційного потенціалу формується інноваційний потенціал підприємства, який розглядається як здатність і міра готовності підприємства до розробки, впровадження та комерціалізації нововведень у вигляді нових продуктів, технологій або процесів. Оскільки інноваційний потенціал формується за рахунок інтеграції ресурсно-функціональних елементів, то з позицій комплексного підходу він також є синергійним утворенням.

Управлінський потенціал є поєднанням інтелектуального, психофізіологічного та кваліфікаційного потенціалу керівництва та потенціалу, зумовленого здійсненням управлінської діяльності на підприємстві. Функціональний аспект управлінського потенціалу визначається здатностями та компетенціями щодо якісного виконання управлінських функцій (планування, організації, координації, мотивації і контролю). В його складі необхідно виокремлювати організаційний потенціал, функціональний зміст якого полягає у можливостях керівництва забезпечити умови упорядкованої та узгодженої взаємодії та реалізації всіх елементів потенціалу підприємства.

Розглядаючи інститути як набір правил поведінки індивідів, розроблені людьми формальні та неформальні обмеження, а також фактори примушування, в структурі організаційного потенціалу необхідно виокремлювати його інституціональну складову. Така складова пов'язана із можливостями створення та використання формальних і неформальних правил і норм щодо умов здійснення економічної діяльності на підприємстві. Відповідно, ядром неформальної складової інституціонального потенціалу можна вважати організаційні культуру та рутини, орієнтація на які сприяє оперативності виконання певних дій і прийняття рішень. Формальна складова проявляється у можливостях формування "синергійної" організації за рахунок взаємодії в її межах різних інститутів (холдингові компанії, фінансово-промислові корпорації, торговельні групи тощо).

З огляду на зміст і спрямованість розглянутих видових проявів і елементів економічного потенціалу підприємства, а також на те, що здатності, компетенції та ресурси, зумовлюючи внутрішні можливості підприємства, повинні забезпечити його конкурентні переваги в ринковому середовищі, можна визначити зв'язок між зовнішніми та внутрішніми елементами економічного потенціалу підприємства (додаток Л).

Представлені в моделі (додаток Л) внутрішні елементи формують базовий рівень структури економічного потенціалу, характеризуються власним елементним складом, вступають у взаємодію і утворюють функціональний рівень структуризації. Інтеграція ресурсних, функціональних і зовнішніх стосовно підприємства проявів потенціалу зумовлює виникнення синергійних можливостей, особливе місце в числі яких займає ринковий потенціал. Саме його реалізація забезпечує задоволення інтересів всіх учасників соціально-економічних відносин, що виникають в процесі господарської діяльності підприємства.