Національна економіка - Носова О.В. - 5.3. Економічний порядок в контексті демократичного суспільства

Економічний порядок - це якісна характеристика стану соціально-економічної системи щодо морально-етичних і політичних норм.

Економіка тієї або іншої країни (з урахуванням індивідуальної траєкторії розвитку) прагне у своїй еволюції до однієї з форм господарського порядку, заснованого на різних домінуючих моделях координації дії господарюючих суб'єктів.

Проблема досягнення економічного порядку в економічній теорії представляється як пошук шляхів до макроекономічної рівноваги на основі дії механізму макроекономічного регулювання. Під останнім розуміється система форм, методів, інструментів впливу на об'єкт з метою досягнення певних цілей. В даному механізмі об'єктом є національне господарство в багатоскладності його структури (вплив регулюючої системи на макроекономічну ситуацію може здійснюватися через регулювання окремих економічних процесів і сфер).

Макроекономічне регулювання є двофакторною системою, що включає механізми ринкової конкуренції і державного регулювання (див. рис. 5.3). До суб'єктів макроекономічного регулювання відносяться підприємства і домогосподарства, а також держава. При цьому суб'єкти ринкового саморегулювання - підприємства і домогосподарства - є також суб'єктами державної економічної політики.

Цілями системи макроекономічного регулювання є :

o забезпечення функціонування національного господарства як цілісної системи;

o розподіл ресурсів у відповідності до суспільних потреб;

o стимулювання високої ефективності господарювання.

Досягнення перерахованих цілей у рамках ринкового саморегулювання здійснюється завдяки механізмам прямого (виробник - споживач) і зворотного (споживач - виробник) зв'язку, що діє на основі системи ринкових цін. Державне регулювання економіки - цілеспрямований процес. Тому механізм реалізації цілей державного регулювання включає вивчення дійсності, визначення завдань, а також методів і інструментів їх розв'язання. Ядром механізму державного регулювання економіки виступає державна економічна політика. Держава поєднує у собі елементи регулюючої і управлінської підсистем, що зумовлює використання як економічних методів, так і адміністративних.

Функціонування механізму ринкового саморегулювання можна проілюструвати за допомогою положення Ж.-Б. Сея про реалізацію суспільного продукту, що згодом одержало назву "закону ринків": кожен продукт з того самого моменту, як він вироблений, відкриває собою збут для інших продуктів на повну суму своєї цінності. Іншими словами, при дотриманні суспільством усіх принципів економічної свободи, виробництво товарів і послуг породжує доходи, на які створені товари реалізуються. Окремі товари можуть бути виготовлені в надлишку, але не можливе виникнення загального надвиробництва. Це гарантується, з одного боку, еластичністю співвідношення цін і заробітної плати, з іншого боку - гнучкістю відсоткових ставок. Мінливість ставки відсотка забезпечує дію "закону ринків" навіть в економіці зі значними заощадженнями, тому що спрацьовує механізм перетворення їх на інвестиції (кошти не витрачені на покупку споживчих товарів витрачаються на ринку виробничого устаткування).

Ще одним чинником, що сприяє повній реалізації продукції, економісти-класики називали нестабільність рівня цін. Зменшення попиту, викликане перевищенням заощаджень над інвестиціями, веде до зниження цін. Таким чином, збільшується купівельна спроможність грошової одиниці, і з'являється можливість придбання більшої кількості товарів і послуг у тих, хто не мав заощаджень.

Принципи саморегуляції ринку максимально відповідають стану вільної конкуренції.

В процесі ж конкуренції відбувається виділення великих виробників, які набувають ролі суб'єктів регулювання всієї економічної системи. Кругообіг в названих умовах супроводжується отриманням монопольного прибутку, що породжує новий орієнтир капіталістичного господарювання. В результаті капіталізм вступає в нову стадію розвитку - монополістичний капіталізм.

Монопольний тип виробництва призводить до загострення внутрішніх структурних диспропорцій. Утворюються два сектори: монополістичний, забезпечений інвестиціями, і немонополістичний, що відчуває нестачу в них.

Монопольне макроекономічне регулювання призводить до ситуації, коли система опиняється на грані розвалу. Вихід з ситуації, яка склалася, полягав у тому, щоб економічні суб'єкти делегували частину своїх функцій (по впливу на економічну систему) державі. Вона є носієм законодавчої і адміністративної влади, має значну матеріальну і фінансову міць і можливості відносно швидкого її розширення, займаючи місце суспільного центру.

Таким чином, система інститутів забезпечення економічного порядку в сучасному її варіанті (як двофакторна модель) сформувалася внаслідок монополізації економіки і пошуку шляхів розв'язання виниклих на цій основі протиріч (теоретичне обґрунтування необхідності державного регулювання ринкової економіки належить Дж. М. Кейнсу).