Національна економіка - Носова О.В. - РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Тема 6. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

6.1. Підприємство - суб'єкт підприємницької діяльності, його функції в національній економіці

Обмежений обсяг основних економічних ресурсів визначає необхідність їх ефективного й раціонального використання - мінімізації витрат при максимізації результату. Реалізується ця мета у процесі господарської діяльності, яка спрямована на виробництво благ та заснована на постійному процесі оцінки, порівняння й відбору альтернативних варіантів використання економічних ресурсів, необхідних для цього. Для підтримки постійного протікання цього процесу існують певні економічні агенти - господарюючі суб'єкти. їх відмінною рисою в порівнянні з іншими елементами національної економіки є здатність до прийняття й реалізації самостійних рішень щодо організації своєї економічної діяльності.

У національній економіці виокремлюють наступні основні види господарюючих суб'єктів:

домашні господарства. Це господарюючі суб'єкти, які здійснюють діяльність, пов'язану з веденням домашнього господарства - найчастіше це споживання. Вони концентрують у своїй власності значну частину економічних ресурсів і факторів виробництва. їх економічна діяльність спрямована на надання економічних ресурсів і факторів виробництва, наприклад, робочої сили, капіталу, землі іншим господарюючим суб'єктам. Фінансові ресурси, отримані в результаті цього, використовуються для придбання необхідних їм благ або ж для накопичення. Залежно від існуючої в суспільстві структури й розмірів доходів домашні господарства мають специфічну економічну волю - право приймати незалежні економічні рішення;

підприємства (організації, фірми). Це господарюючі суб'єкти, діяльність яких спрямована переважно на виробництво та реалізацію матеріальних благ та послуг й інвестування в цей процес. Вони можуть бути комерційними й некомерційними, фінансовими й не фінансовими; можуть розподілятися за формами власності, організаційно-правовими формами, розмірами, видами діяльності тощо;

держава, яка є найважливішим суб'єктом господарської діяльності, що істотно визначає характер функціонування національної економіки, й впливає на стан та розвиток інших суб'єктів господарювання, у тому числі усіх видів підприємств.

Господарюючі суб'єкти в процесі своєї діяльності не можуть існувати незалежно. Для реалізації своїх цілей їм необхідно постійно взаємодіяти. Ця взаємодія специфічна для кожного окремого господарюючого суб'єкта й безпосередньо залежить від характеристики зовнішнього середовища. Основою такої взаємодії, що визначає її характер, є економічні інтереси - причини економічних дій господарюючих суб'єктів. На них безпосередньо впливають положення господарюючих суб'єктів в національній економіці, економічні функції, що реалізуються останніми. Розповсюдженим економічним інтересом домашніх господарств є збільшення граничної корисності благ при мінімізації видатків, необхідних для їхнього придбання. Це можливо здійснити, наприклад, за допомогою розміщення пріоритетів у потребах і здійснення споживання тільки на підставі наявних у них ресурсів.

Держава у своїй економічній діяльності реалізує інтереси всього населення, активно впливає на темпи й масштаби економічного росту й збільшення обсягів національного багатства. Визначальне значення має реалізація пріоритетних для всього населення завдань, установлення фундаменту для ефективної взаємодії всіх господарюючих суб'єктів.

Дії підприємств у національній економіці також неоднозначні. По-перше, вони виконують економічні функції, тобто виробляють продукцію та послуги відповідно до потреб домашніх господарств, держави та інших господарюючих суб'єктів. При цьому їх діяльність може бути спрямована або на одержання і збільшення прибутку, або на збільшення економічної влади, займаної ними частки ринку, обсягів виробництва й ін. По-друге, підприємства (особливо ті, що виробляють продукцію) вирішують широке коло технічних завдань: забезпечення визначених стандартів продукції, розвитку свого технічного потенціалу, тощо. Третє, діяльність підприємств одночасно спрямована на вирішення складних соціальних задач: забезпечення зайнятості, зростання доходів та соціальної захищеності населення, розвиток соціальної інфраструктури, тощо. Четверте, розвиток виробництва усе більше потребує вирішення значних екологічних задач, що спрямовує діяльність підприємств на виконання функцій збереження навколишнього середовища (додаток 6.1).

Предметом вивчення у даному розділі є підприємства як найбільш розповсюджена форма організації не тільки виробництва різноманітних економічних благ, що споживаються окремими фізичними та юридичними особами, але й формують сутнісні риси соціально-економічного устрою суспільства, що споживаються суспільством в цілому. Підприємства впливають на особливості поводження фізичних осіб, що, у свою чергу, визначає базові характеристики державного устрою.

Складність підприємств як особливих соціально-економічних систем, закономірні історичні зміни зовнішніх умов функціонування вносили відповідні корективи в розуміння їх сутності, економічної природи механізмів діяльності.

З позиції неокласичної економічної теорії підприємство розглядається як "чорна шухляда" - цілісний об'єкт, що перетворює вхідні ресурси в продукцію. Тобто підприємство є носієм виробничої функції, яка відображує залежність результатів виробництва від факторів виробництва (обсягу та складу ресурсів, що залучені), а також зовнішнього середовища (ринкової структури), що визначає засіб максимізації прибутку як цільової функції (досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція). Такий підхід, заснований на пошуку шляхів оптимального розподілу обмежених ресурсів з метою максимізації цільової функції, по-перше, спирався на припущенні щодо можливості необмеженості інформації, яка поступає ззовні, по-друге, абстрагувався від реальної мінливості ринків засобів виробництва, робочої сили, товарів, неоднорідності ресурсів, по-третє, не враховував внутрішні можливості управління. Крім цього поза межами неокласичної теорії залишалася відтворювальна функція як модель динаміки ресурсів, тобто процеси їх відновлення.

Теорія неоінституаційної економіки, враховуючи реалії функціонування підприємств у мінливому зовнішньому середовищі, визначає підприємство як виробничу організацію, яка виникає там й тоді, коли неритовий механізм ефективніший, ніж вільна купівля-продаж факторів виробництва. Підприємство являє собою мережу контрактів, що пов'язують його керівництво з власниками ресурсів системою договірних відносин, обсяг яких залежить від трансакційних витрат і витрат контролю. Трансакційні витрати необхідні для придбання знань, тобто подолання невизначеності як у зовнішньому, так у внутрішньому середовищі підприємства. Вони й є тим критерієм, за яким приймаються рішення керівництвом, щодо залучення та використання тих чи інших ресурсів. Засоби та предмети праці розглядаються лише як допоміжні фактори виробництва, а процеси відтворення - лише остільки, оскільки вони інституаційно оформлені.

Підприємницька модель фірми спирається на особливий вид ресурсу - підприємницькі здібності. Основною фігурою такої фірми є підприємець, який за допомогою ресурсів, що він має, або може залучити, організує виробництво або нового продукту, або на базі нового з'єднання ресурсів. Як суб'єкт підприємницької діяльності підприємство самостійно приймає рішення щодо своєї діяльності, несе певну відповідальність за її результати. Така діяльність супроводжується тим чи іншим рівнем різноманітних ризиків: нереалізації продукції, втрати доходів та очікуваних прибутків, втрати платоспроможності й ін.

Сучасна інтеграційна концепція підприємства розглядає його як відносно стійку, цілісну та відокремлену від навколишнього середовища самостійну соціально-економічну систему, що інтегрує у часі та просторі процеси виробництва (реалізації) продукції (товарів, послуг) й відтворення ресурсів. При цьому основним об'єктом прийняття рішень визначається розподіл ресурсів та зусиль фірми між нарощуванням потенціалу та його використанням, між відтворенням та виробництвом, між теперішнім часом та майбутнім. Ця концепція у визначеній мірі об'єднує попередні. У ній основна увага приділяється не стільки процесам оптимального використання виробничих ресурсів й оптимального ціноутворення (що характерно для неокласичної теорії) або процесам організації взаємодії суб'єктів та об'єктів ринку й виробництва (що є прерогативою інституціональної теорії), скільки питанням динаміки потенціалу підприємства як основи його функціонування й процесам взаємозв'язку виробництва та відтворення у межах окремого підприємства.

Відповідно до цієї теорії підприємство (у соціально-економічному сенсі) являє собою організацію, що самостійно систематично виробляє товари або послуги для реалізації їх за своїми межами, а також здійснює відтворення ресурсів. Тобто, основні економічні риси підприємства можна представити таким чином (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Основні економічні риси підприємства як суб'єкта підприємницької діяльності

Оскільки мається на увазі систематична господарська діяльність на підприємстві, то як предмет вивчення не розглядаються "підприємства-одноденки" і взагалі організації із заданим строком існування. Не є підприємством і організація, що не має можливостей самостійно визначати обсяги, способи й джерела залучення основних видів ресурсів і покупців виробленої продукції.

В умовах індустріального етапу розвитку економіки економічна теорія розглядала підприємство переважно як систему для перетворення ресурсів у продукцію певного обсягу, структури, якості й ціни відповідно до суспільного попиту. У теперішній час переходу до постіндустріального суспільства йде переосмислення ролі підприємства, усвідомлення інституціональної ролі підприємства як суб'єкта концентрації й відтворення ресурсів, формування майбутніх потреб і тенденцій.

Інститут підприємства відрізняється значною національною специфікою й тісно пов'язаний з іншими соціально-економічними інститутами конкретної держави. "Господарський кодекс України", підкреслюючи самостійність й систематичність діяльності підприємств, доповнює їх характеристику статусом юридичної особи, яка ідентифікується відокремленням майна, самостійним балансом, рахунками в установах банків, печаткою із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Надання підприємству статусу юридичної особи обумовлено значними зв'язками підприємств з зовнішніми та внутрішніми контрагентами (постачальниками ресурсів, споживачами, державними організаціями, найманими робітниками, тощо), що забезпечує їм правові можливості заключати угоди, оформляти контракти, нести майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями. Саме ця риса підкреслює значущість розуміння підприємства як "мережі контрактів".

Але практика господарювання свідчить, що не завжди з поняттям юридичної особи співпадає поняття підприємства. Наприклад, коли у межах одного підприємства функціонують кілька юридичних осіб (будинки й устаткування є майном однієї юридичної особи, а персонал наймається іншою юридичною особою), або, навпаки, фактично різні підприємства користуються реквізитами однієї юридичної особи. Або поряд з підприємствами - "юридичними особами", господарською діяльністю займаються підприємці - "фізичні особи" (громадяни України, іноземці та особи без громадянства). При цьому господарська діяльність окремих підприємців, з економічної точки зору, значною мірою відповідає характеристикам підприємства. Ці явища пояснюються особливостями створення та оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності на Україні.

У 2010 році серед суб'єктів господарювання України підприємства (юридичні особи) займали - 16 %, а фізичні особи - підприємці - 84 %, але відповідно кількість зайнятих робітників складала 73,9 °% та 26,1 %, а найманих - 88,6 % та 11,4 °%. Обсяг виробленої продукції підприємствами (юридичними особами) досягав 93,6 %% від загального його розміру.

Соціальна функція підприємства виражається в інтеграції індивідуума в соціальне співтовариство, а також у розподілі й мінімізації індивідуальних ризиків. Індивідуальний підприємець (фізична особа) несе ризик у повному обсязі самостійно. Підприємство ж, інтегруючи працівника в співтовариство, дозволяє розподілити ризик у просторі (за напрямками діяльності) і в часі, координуючи моменти надходжень і платежів.

Таким чином, підприємство у сучасному представленні це:

1) структуроутворюючий елемент національної економіки, самостійна відокремлена економічна система, в якій для виробництва продукції, надання послуг та іншої діяльності, що законодавчо дозволена, об'єднуються трудові, матеріальні та фінансові ресурси. Воно одночасно є джерелом задоволення потреб суспільства у товарах й послугах та місцем зайнятості й, в певній мірі, соціальної захищеності більшості працездатного населення;

2) самостійна юридична особа, що має можливість заключати контракти, виступати від свого імені у судах в якості позивачів та відповідачів, щодо виконання цих контрактів. Контрактний підхід підкреслює добровільний характер участі людей у діяльності підприємства. Люди будуть виконувати зобов'язання лише перед тією організацією, яка служить їх інтересам;

3) майновий комплекс, який використовується для підприємницької діяльності. Підприємство може бути об'єктом купівлі-продажу, застави та інших угод, що пов'язані з встановленням, зміною та припиненням майнових прав. До складу майнового комплексу входять усі види майна, що забезпечують його діяльність (земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, права, щодо визначення індивідуалізації підприємства тощо);

4) підприємництво, діло, бізнес, що розуміється як деякий нематеріальний актив, який забезпечує конкурентні переваги, досягнення високих результатів у діяльності індивідів та колективів;

5) самостійна економічна система, що функціонує в межах економічних систем більш високого рівня (галузі, регіону, національної економіки) та здатна до самовідтворення та розвитку.

Відповідно до законодавства на Україні розрізняють наступні типи та види підприємств:

1) комерційні та некомерційні. Комерційні - займаються підприємницькою діяльністю, якій притаманні самостійність, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Самостійна, систематична господарська діяльність некомерційних підприємств спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку;

2) за формами власності: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);

3) за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Правові підходи до типізації підприємств не завжди співпадають з економічними критеріями їх класифікації, які дозволяють більш глибоко підійти до вивчення особливостей підприємницької діяльності, прийняття рішень щодо вибору видів, форм, спрямованості діяльності підприємств.

По-перше, підприємства класифікуються за видами та характером діяльності: підприємства виробничої й невиробничої сфери, які, в свою чергу, відрізняються друг від друга галузевою приналежністю. Відповідно до КВЕД на Україні виділяють підприємства промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі, ресторанного господарства, транспорту, фінансової діяльності, операцій з нерухомим майном, освіти, охорони здоров'я, сфери послуг, культури та спорту. Далі, Ґрунтуючись на типі або виді вироблених підприємством продуктів або послуг, виділяють власне галузеві й підгалузеві типи підприємств (наприклад, автомобілебудівні, вуглевидобувні, страхові й ін.).

За видами економічної діяльності підприємства можуть бути моно-галузевими (монопродуктовими) або диверсифікованими, коли в межах одного підприємства об'єднуються різні види діяльності.

По-друге, однією з найважливіших характеристик підприємства є його розміри, обумовлені в першу чергу кількістю (зайнятих) працівників. Як правило, за цією ознакою підприємства підрозділяються в такий спосіб: малі середні; великі. Малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за звітний рік не перевищує сімдесяти мільйонів гривень. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) перевищує суму сто мільйонів гривень. Середніми визнаються всі інші підприємства.

У цілому провідну роль у національній економіці, незважаючи на відносно невелику їхню кількість, грають великі підприємства. У 2010 році великі підприємства на Україні займали 0,6 % від загальної їх кількості, при цьому вони виробляли 48,8 % загального обсягу продукції та залучали у свою діяльність 41,9 % робітників. Частка малих підприємств відповідно складала 92,9 %, 14,2 % та 26,3 %. Незважаючи на меншу ефективність малі суб'єкти господарювання є важливими елементами ринкової структури, найбільш гнучкими та динамічними формами розвитку підприємництва. Малі підприємства здатні швидко реагувати на зміну споживчого попиту, вони найбільш сприйнятливі до технічних новинок, забезпечують швидку окупність витрат та значний приріст числа робочих місць.

Третя ознака класифікації визначає види підприємств в залежності від приналежності капіталу й, відповідно, від контролю над підприємством. Виділяють національні, іноземні й спільні (змішані) підприємства. Національними називають підприємства, капітал яких належить підприємцям своєї країни. Національна приналежність визначається також місцем розташування й реєстрації основної компанії. Іноземними називають підприємства, капітал яких належить іноземним підприємцям, повністю або в певній частині, яка забезпечує їх контроль. Змішаними називають підприємства, капітал яких належить підприємцям двох або більше країн, при цьому вони називаються спільними в тих випадках, коли метою їхнього створення є здійснення спільної підприємницької діяльності.

Четвертий напрям класифікації виокремлює організаційно-правові форми створення й існування підприємств, які відрізняються особливостями формування майна, відносин власності та відповідальності за результати господарської діяльності. Серед них слід виділити:

індивідуальних підприємців (фізичні особи), які вправі займатися підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи. Громадянин відповідає за своїми обов'язками всім майном, що йому належить;

об'єднання підприємців - господарські товариства та суспільства, які створюються шляхом внесків засновників у статутний капітал. Учасниками господарських, товариств і суспільств можуть бути індивідуальні підприємці і юридичні особи. Ці об'єднання підприємців діляться на об'єднання осіб і об'єднання капіталів.

Об'єднання осіб засновані на особистій участі їх членів у веденні справ фірми. Члени такого підприємства поєднують не тільки грошові й інші кошти, але й власну діяльність. Кожний учасник такого підприємства має право на ведення справ, представництво та управління. Об'єднання капіталів припускає внески тільки капіталів, але не діяльності вкладників: керівництво й оперативне управління підприємством здійснюється спеціально створеними органами. Відповідальність по зобов'язаннях об'єднання капіталів несе саме підприємство, а самі учасники, таким чином, звільнені від ризику, що виникає в результаті господарської діяльності.

Господарські товариства є об'єднаннями осіб, господарчі суспільства - об'єднаннями капіталів. Господарські товариства можуть створюватися у формі повного товариства й товариства на вірі (командитного товариства), господарчі суспільства - у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю й товариства з додатковою відповідальністю.

Повне товариство - це об'єднання двох або більше осіб для здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, учасники якого особисто беруть участь у справах, і кожний несе повну відповідальність по зобов'язаннях товариства не тільки вкладеним капіталом, але й всім своїм майном. Збитки й прибуток повного товариства розподіляються між учасниками пропорційно частці кожного з них у спільному майні.

Товариство на вірі (командитне товариство) - це об'єднання двох або декількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, у якому одні учасники (повні товариші) несуть відповідальність по справах товариства, як своїм внеском, так і всім своїм майном, а інші (командитисти, або члени-вкладники) відповідають тільки своїм внеском. Повні товариші беруть участь у товаристві, як своїм капіталом, так і господарськими зусиллями, а вкладники-тільки своїм капіталом. Представляти товариство й укладати від його ім'я угоди можуть тільки повні товариші, але не вкладники.

Товариство з обмеженою відповідальністю (TOB) - це форма організації підприємства, учасники якого вносять певний пайовий внесок у статутний капітал і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Товариством з обмеженою відповідальністю може бути визнано тільки підприємство, що має розділений на пайові частки статутний капітал. Паї поширюються між засновниками без проведення публічної підписки й повинні бути обов'язково іменними. Розмір часток визначається установчими документами. Нижня границя величини статутного капіталу звичайно обмовляється національним законодавством. Крім того, державні норми можуть передбачати можливість внесення вкладу з розстрочкою, тобто мінімальний розмір внеску на момент реєстрації й строк повного внесення суми внеску. Члену TOB, що повністю оплатили пай, видається письмове свідоцтво, що не є цінним папером, не може дробитися й бути продано іншій особі без дозволу суспільства. Пай надає право його власникові на участь у загальних зборах пайовиків, на одержання дивідендів і частини майна компанії при її ліквідації.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це різновид господарчих суспільств. Особливістю ТДВ є те, що при недостатності майна суспільства для задоволення вимог кредиторів учасники ТДВ можуть бути притягнуті до майнової відповідальності по боргах суспільства їх особистим майном, причому в солідарному порядку. Однак розмір цієї відповідальності обмежений; він стосується не всього їх майна, як у повному товаристві, а тільки його частини - однакового для всіх кратного розміру до суми внесених внесків (наприклад, трикратний, п'ятикратний тощо). Важливою особливістю ТДВ є й те, що у випадку банкрутства одного з учасників його додаткова відповідальність пропорційно (або в іншому порядку, установленому установчими документами) розподіляється між іншими учасниками, як би "приростаючи" до їх "часток". Товариство з додатковою відповідальністю займає проміжне положення між товариствами з їх необмеженою відповідальністю учасників і суспільствами, що взагалі виключають таку відповідальність.

Акціонерне товариство (АТ) являє собою форму підприємства, кошти якого утворюються за рахунок випуску й розміщення акцій, а учасники підприємства (акціонери) несуть відповідальність, обмежену тільки тією сумою, що була сплачена за придбані акції, тобто внеском у капітал акціонерного товариства. По зобов'язаннях акціонерного товариства своїм майном відповідає тільки саме суспільство. Керівництво всією поточною діяльністю АТ і виступ від його ім'я при укладанні угод поручається, як правило, одному з розпорядників (управляючих) або декільком розпорядникам, що входять у правління фірми. Статутний капітал АТ утворюється двома способами: через публічну підписку на акції; через розподіл акцій серед засновників. У першому випадку утворюється відкрите акціонерне товариство, у другому - закрите.

Акціонерне товариство є найпоширенішою формою організації підприємств, що обумовлено наступними перевагами:

o здатністю залучати додаткові інвестиції шляхом випуску акцій;

o обмеженням відповідальності акціонерів при загальному економічному інтересі в ефективній діяльності підприємства;

o зниженням підприємницького ризику;

o полегшенням переливу капіталу з галузі в галузь;

o зменшенням залежності АТ від складу акціонерів;

o наявністю апробованого механізму діяльності АТ, заснованого на акціонерному законодавстві.

Особливої колективною формою організації підприємств є кооперативи (артілі), які являють собою об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої, торговельно-закупівельної та іншої господарської діяльності (закупівлі, переробка, збут промислової, сільськогосподарської й іншої продукції, торгівля, побутове обслуговування, надання інших послуг), заснованої на їх особистій трудовій та іншій участі й об'єднанні його членів (учасників) на основі майнових пайових внесків. Законом і установчими документами виробничого кооперативу може бути передбачена участь у його діяльності юридичних осіб. Члени кооперативу несуть по зобов'язаннях кооперативу субсидіарну відповідальність у розмірі та у порядку, передбаченому законом про кооперативи й уставом кооперативу. Майно, що перебуває у власності кооперативу, ділиться на паї його членів відповідно до уставу підприємства. Прибуток кооперативу розподіляється між його членами відповідно до трудової участі, якщо інший порядок не передбачений законом або уставом кооперативу. Вищим органом управління кооперативу є загальні збори його членів.

Значна залежність діяльності від зовнішнього середовища, необхідність тісних зв'язків з широким колом контрагентів та зниження ризиків функціонування штовхають окремі підприємства до створення різних форм об'єднань, які розрізняються залежно від цілей, характеру господарських відносин між учасниками, ступеня їх самостійності. Це картелі, синдикати, пули, трести, концерни, промислові холдинги, фінансові групи.

Картель являє собою об'єднання, як правило, підприємств однієї галузі, що припускає спільну комерційну діяльність, тобто регулювання збуту за допомогою встановлених квот, товарних цін, умов реалізації. Для картелю характерна наявність наступних ознак: договірний характер об'єднання; збереження прав власності учасників картелю на свої підприємства та відповідна господарська, фінансова і юридична самостійність; спільна діяльність по реалізації продукції, що може поширюватися, хоча й в обмеженому ступені, на її виробництво.

Синдикат - різновид картельної угоди, що припускає збут продукції його учасників через єдиний збутовий орган, створюваний у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Учасники синдикату, як і картелю, зберігають свою юридичну й комерційну самостійність, а іноді й власну збутову мережу. Форма синдикату найпоширеніша в галузях з масовою однорідною продукцією: гірничодобувною, металургійною, хімічною.

Трест являє собою об'єднання, у якому різні підприємства, що раніше належали різним підприємцям, зливаються в єдиний виробничий комплекс, втрачаючи свою юридичну та господарську самостійність. У тресті поєднуються всі сторони господарської діяльності підприємств, а не одна яка-небудь сторона, як у картелі або синдикаті. Форма тресту зручна для організації комбінованого виробництва, тобто об'єднання в одній компанії підприємств різних галузей промисловості, або тих, що представляють собою, послідовні щаблі обробки сировини, або ті, що грають допоміжну роль одна стосовно іншої.

Концерн - це об'єднання самостійних підприємств, зв'язаних за допомогою системи участі, персональних уній, патентно-ліцензійних угод, фінансування, тісного виробничого співробітництва. Концерн звичайно є об'єднанням виробничого характеру, у яке входять підприємства різних галузей, залежно від чого концерни носить характер "вертикальних" або "горизонтальних" об'єднань. Вертикальне об'єднання охоплює підприємства різних галузей промисловості, виробничий процес яких взаємозалежний (наприклад, гірничодобувні, металургійні й машинобудівні). Горизонтальні об'єднання охоплюють підприємства різних галузей виробництв, не зв'язаних між собою. Об'єднані в концерн підприємства залишаються юридичними особами у формі акціонерних товариств або інших господарських об'єднань, але мають загальне керівництво, що здійснюється головною компанією (холдингом).

Холдинг являє собою "держательську" (материнську, головну) компанію, що, маючи контрольний пакет акцій підприємств, об'єднаних у єдину структуру, забезпечує управління ними та контроль над їх діяльністю. Холдингові структури є багатофакторними комплексними утвореннями, що забезпечують послідовне об'єднання виробничих і капітальних ресурсів, створення великомасштабних диференційованих виробництв, орієнтованих на розробку й впровадження новітніх технічних рішень, реалізацію різних інвестиційних програм.

В економіці будь-якої країни пануюче положення займають великі господарські комплекси, представлені потужними промисловими компаніями, які нерідко називають фінансово-промисловими групами (ФПГ). ФПГ - господарське об'єднання підприємств, установ, організацій, кредитно-фінансових установ і інвестиційних інститутів, створене з метою ведення спільної скоординованої діяльності. ФПГ включає стійке угруповання різних підприємств: промислових, торговельних, фінансових, у тому числі банківських, страхових, інвестиційних інститутів. Іншими словами, ФПГ являє собою фінансово-індустріально-торговельний комплекс, складові частини якого взаємодіють із метою досягнення загальних стратегічних цілей.

До числа найбільш істотних характеристик ФПГ можна віднести наступні:

o інтеграція ланок, що до них входять, не тільки через об'єднання фінансових ресурсів і капіталів, але також і через загальну управлінську, цінову, технічну, кадрову політику;

o наявність загальної стратегії;

o добровільна участь і збереження юридичної самостійності учасників;

o структура ФПГ дозволяє вирішувати багато питань (у тому числі проблеми, пов'язані з безпекою) з меншими витратами, чим на інших великих підприємствах і в об'єднаннях.

ФПГ можуть виникати на основі найбільших промислових або торговельних компаній, вплив і могутність яких забезпечують ним доступ до ресурсів кредитно-фінансових інститутів, або формуватися в результаті фінансової концентрації навколо кредитних або банківських організацій.