Національна економіка - Носова О.В. - 7.2. Географічні та природно-кліматичні чинники господарювання

7.1. Середовище як чинник розвитку економіки

Форми організації економічного життя у сучасному світі відрізняються значною різноманітністю. Щоб розібратися в причинах істотних відмінностей в організації економік різних країн необхідно звернутися до вивчення чинників, які їх зумовлюють, до дослідження економічного середовища.

Економічне середовище - сукупність зовнішніх чинників, які обумовлюють напрями і форми розвитку відтворювальної активності людини. Чинники, які його визначають, знаходяться поза межами прямого, безпосереднього контролю з боку суб'єктів національної економіки.

їх основу складають, по-перше, природні чинники, які сформовані без участі людини, але впливають на здійснення економічної діяльності, і, по-друге, чинники, які сформувалися під впливом і в результаті людської діяльності.

Природні системи, що впливають на життя людини, можна розділити на біосферу, ноосферу і антропосферу. Біосфера (від грец. bios - життя, sphaire - куля) - одна з оболонок Землі, що включає частину земної кори, гідросфери і атмосфери, склад і енергетика якої визначені життєдіяльністю живих організмів.

Ноосфера (від грец. noos - розум і сфера, сфера розуму) - частина біосфери, де розумна діяльність людини перетворюється на вирішальний чинник розвитку, на формування і розвиток якої безпосередньо впливає діяльність людини.

Антропосфера (від грец. antropos - людина, sphaira - куля) - частина ноосфери, заселена людьми і змінена ними в результаті життєдіяльності.

Елементом антропосфери є техносфера - сукупність технічних засобів, документації і знань про можливості виробництва нової техніки, створених і використовуваних людиною у своїй діяльності.

Середовище господарювання - сукупність географічних, природно-кліматичних, соціокультурних, ідеологічних, правових, політичних, технологічних і економічних чинників що визначають напрями розвитку і особливості господарчої діяльності людини (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Чинники середовища господарювання

За сферами впливу усю сукупність чинників господарського середовища можна розділити на:

o природно-географічне;

o соціокультурне;

o політико-правове;

o економіко-технологічне.

За рівнем опосередкування впливу на господарську діяльність людини, виділяють:

- чинники безпосереднього, прямого впливу;

- чинники опосередкованого впливу (чинники, які впливають на економічне середовище і через цю дію проявляють себе).

Характеристику чинників економічного середовища як капітальних ресурсів представлено в таблиці 7.1

Таблиця 7.1. Чинники середовища господарювання як капітал

7.2. Географічні та природно-кліматичні чинники господарювання

Чинники природно-кліматичного середовища, географічного розташування, справляють як безпосередній, такий, що проявляється в процесі встановлення і підтримки економічних відносин, так і довгостроковий вплив, який знаходить своє вираження в національній господарській культурі (рис. 7.2).

Передусім, зупинимося на чинниках географічного розташування. Інтенсивність і характер економічних зв'язків значною мірою визначається наявністю і близькістю розташування потенційних економічних партнерів. Протилежною стороною такого сусідства є загроза зовнішньої агресії. Сучасний американський політолог Рендал Колінз в зв'язку з цим виділяє серединні і окраїнні країни (рис. 7.3).

Рис. 7.2. Географічні та природно-кліматичні чинники

Рис. 7.3. Характер кордонів, серединність розташування і формування великих держав в концепції Р. Колінза

Серединність розташування забезпечує і стимулює інтенсифікацію економічних відносин з сусідніми країнами. Зростають можливості активного запозичення за рахунок активних контактів з більшою кількістю сусідів як відсутніх в країні природних ресурсів, так і соціокультурних, технологічних досягнень. Створюються можливості для більш ефективного використання власного потенціалу. Але, з іншого боку, стверджує Р. Колінз, у відносинах між країнами, так само як і у всій живій природі, діють закони боротьби за виживання, ствердження найсильнішого (соціальний дарвінізм). В результаті більш сильні, активні, пасіонарні країни, нації, прагнуть підкорити своєму впливові слабших сусідів. Кінцевим результатом може стати повне поглинання, втрата суверенітету. Історія становлення великих держав, таких, як Росія, Китай, США, Бразилія, Австралія, відрізняється за фактами, але за стимулами і сутністю процесу становлення була саме такою. Відповідна вірогідність появи пасіонарного сусіда, та необхідність протистояння експансії з його боку стає негативною стороною серединності розташування.

Вихід до морського узбережжя, наявність зручних водних шляхів створюють сприятливі можливості для розвитку торговельних відносин як між окремими регіонами країни, стимулюють її внутрішню інтеграцію, так і з зовнішніми партнерами. Географічно віддалені регіони, країни, які перебувають в середині континентів, далеко від морського узбережжя або від судноплавних річок, вимушені нести значно більші транспортні витрати, виявляються в політичній і економічній залежності від більш вдало розташованих сусідів. Прикладами можуть слугувати Монголія, Вірменія. Транзит через треті країни значно ускладнює і підвищує вартість міжнародної торгівлі. В результаті, вони, як правило, поступаються в рівні розвитку прибережним державам, в основному, такі держави у сучасному світі залишаються відсталими.

На характер економічного розвитку і міжнародних економічних відносин впливають особливості природного ландшафту. Рівнини, відсутність природних обмежень (ріки, гори, морське узбережжя) сприяють розвитку міжрегіональних зв'язків, інтеграції господарських систем. Не випадково кордони держав, як правило, співпадають з природними, географічними обмеженнями.

Важливе значення у забезпеченні успішного розвитку систем господарювання має забезпеченість території країни самовідтворюваними ресурсами. До них відносять ресурси рослинного (ліси, луки, степи, біологічне різноманіття), тваринного світу, водні ресурси, особливості ґрунтів. Останні, на рівні з кліматичними умовами, визначають потенційні можливості сільськогосподарської діяльності.

Ще однією важливою стороною географічного середовища є забезпеченість мінеральними ресурсами, особливо енергоресурсами, залізорудною сировиною. На початковому етапі становлення капіталістичної системи, коли транспортні витрати були дуже високими, а можливості транспортування великих обсягів сировини обмеженими, наявність природних запасів вугілля і руди виступала обов'язковою умовою становлення індустріальної системи. На цьому етапі визначальний вплив мали переваги країн європейського "вугільного пояса", таких, як Великобританія, Бельгія, Франція, Німеччина, Польща, Росія. У цих країнах відбувався підйом таких ключових галузей індустріалізації, як металургія, транспорт, хімічна промисловість. Скорочення транспортних витрат, перехід на нафту, будівництво гідроелектростанцій в XX столітті згладжують ці переваги, але на зміну їм приходить розширення споживання нескінченної безлічі інших природних ресурсів.

Особливе місце серед чинників міжнародної економіки мають кліматичні особливості регіонів. Сучасний американський економіст Дж. Сакс беззастережно стверджує, що: "насправді ніякого розмежування по лінії "Північ - Південь" взагалі немає; справжній розлом проходить по лінії "помірний клімат - тропічний клімат". Тропічний клімат, з одного боку, створює більш сприятливі умови для людського життя, але з другого - перешкоджає економічному прогресу в суспільстві. Формується менше стимулів для удосконалення знарядь праці, висока вірогідність епідемій перешкоджає концентрації населення у великих містах. Якщо врахувати, що заснована на розподілі праці й спеціалізації ринкова система формується саме в містах, стає зрозумілим, чому тропічним країнам було відведено роль периферії економічного розвитку. Лише наприкінці XX століття, коли завдяки науково-технічному прогресу, вдалося забезпечити більш-менш задовільні санітарно-епідеміологічні стандарти міського життя в країнах, що розташовуються в тепліших регіонах земної кулі, ми стали свідками бурхливого розвитку нових індустріальних країн Південно-Східної Азії.

Концепції Дж. Сакса до певної міри протистоїть теорія А. Тойнбі. Англійський філософ, автор теорії цивілізаційного розвитку А. Тойнбі (1889-1975), стверджував, що розвиток цивілізацій, а, отже, і систем господарювання визначають географічне, природно-кліматичне і соціальне середовище.

"Причина генезису цивілізацій криється не в єдиному чиннику, - пише учений, - а в комбінації декількох; це не єдина суть, а відношення". А. Тойнбі висуває концепцію "виклику - і - відповіді". Функція "зовнішнього чинника", виклику, полягає в пробудженні "внутрішнього творчого імпульсу", перетворенні його в постійно діючий стимул реалізації потенційно можливих творчих варіацій. Саме виклик спонукає до розвитку. Вирішуючи поставлену викликом задачу, відповідаючи на нього, суспільство вимушене прагнути до іншого, стійкішого, досконалішого стану. Відсутність виклику означає відсутність стимулів до зростання та розвитку. Такими представляються ученому причини відсталості народів, які жили в сприятливих для життя районах Землі і, перетворилися в еволюційному плані у жертви "Повних вітрил" і "Занадто хорошої землі". Досить показовими в цьому плані є слова відомої пісні з дитячого мультфільму: "Чунга-Чанга то є острів, на якому жити просто ... наше щастя непристанно їсти кокоси й жувати банани ...". Відсутні стимули - немає й розвитку.

А. Тойнбі розділяє стимули росту на стимули природного середовища і стимули людського оточення. У числі перших - стимули "поганої землі", суворих країн і стимули "нової землі", заморської міграції. До стимулів людського оточення відносяться стимули ударів, тисків, обмежень. Учений стверджує, що реакція цивілізації відбувається відповідно до "Закону компенсації", згідно з яким чим сильніше виклик, тим сильніше відповідь. Але існує певна міра суворості випробування, коли стимул досягає вищої інтенсивності, її перевищення призводить до пригнічення відповідної активності.

Історично можливість використання природних ресурсів служила початковою передумовою розвитку людської цивілізації. Проте у міру розвитку технологій залежність людини від природно-ресурсного чинника істотно слабшає.

В цілому, при вивченні природно-ресурсного потенціалу (ПРП) світового господарства, окремої країни або регіону слід враховувати наступні принципи:

- будь-якому цілісному територіальному утворенню властиве власне, специфічне поєднання природних ресурсів. Це поєднання формує стійкі зв'язки. У міру зменшення території значущість кожного з ресурсів зростає;

- поняття ПРП носить комплексний характер, воно відноситься до усього поєднання ресурсів конкретного територіального утворення;

- кількісні показники ПРП змінюються в процесі його освоєння. Ключове значення придбаває ефективність використання людиною природних ресурсів;

- активне освоєння ПРП обумовлює необхідність прогностичної оцінки тимчасових періодів, впродовж яких ПРП здатний забезпечити стійкий розвиток територіального утворення.

Різноманіття видів природних ресурсів обумовлює наявність значної кількості різноманітних показників, що характеризують забезпеченість ними територіальних утворень. Особливе місце серед них займають показники забезпеченості мінерально-сировинними ресурсами. Оскільки вони, як правило, залягають під землею, оцінка забезпеченості ними носить орієнтовний характер. Залежно від міри достовірності застосовується декілька класифікацій запасів мінеральних ресурсів.

1. Виділяється чотири категорії запасів А, В, С1, С2.

До категорії А відносяться детально розвідані родовища з точно визначеними межами залягання.

До категорії В - розвідані родовища з приблизно визначеними межами залягання.

До категорії С1 - родовища, розвідані у загальних рисах, об'єми яких визначені з урахуванням екстраполяції даних про добре відомі родовища.

До категорії С2 - попередньо розвідані запаси. 2. Виділяють три категорії запасів.

Розвідані запаси - доведені геологорозвідувальними роботами запаси за їх повного використання.

Достовірні запаси - частка запасів корисних копалин, що може бути видобута за сучасного рівня розвитку техніки.

Прогнозні, геологічні запаси - обсяги запасів, що визначені на основі наукових прогнозів і гіпотез.

Слід також зауважити, що наявність значних запасів природних ресурсів зовсім не гарантує автоматичного успіху у розвитку економіки та високого рівня життя населення. Більше того, широкого розголосу набули явища, що отримали назви Голландська хвороба та нафтове прокляття. Голландська хвороба - переключення, внаслідок більшої норми прибутку, інвестиційних потоків та напрямків розвитку економіки країни з високотехнологічних галузей промисловості на капіталоємні видобувні. В результаті, відкриття запасів корисних копалин може привести до зниження темпів економічного розвитку, і, навіть, до стагнації економіки. Аналогічне явище спостерігалося в Голландії після відкриття та початку освоєння значних покладів вуглецевих ресурсів на шельфі Північного моря. Нафтове (ресурсне) прокляття - стагнація економічного розвитку країн, що видобувають та експортують значні обсяги нафтових ресурсів, як результат спрямування інтересів правлячої та бізнес еліти суспільства на максимізацію власних рентних доходів. Яскравим прикладом подібної ситуації є сучасна Нігерія.

Історично можливість використання природних ресурсів служила вихідною передумовою розвитку людської цивілізації. Однак у міру розвитку технологій залежність людини від природно-ресурсного чинника істотно слабшає. Знання, технології переймають на себе роль ключового чинника розвитку.