Національна економіка - Носова О.В. - 7.3. Соціальні властивості матеріально-технологічного середовища як чинник формування соціокультурних засад господарювання

Витоки концепції соціальних властивостей матеріально-технологічного середовища можна віднайти вже в географічному детермінізмі, що започатковується древніми греками. Велике значення географічним чинникам у встановленні певного соціального порядку надавав Ш.-Л. Монтеск'є. В соціології до нього звертаються представники Чикагської школи соціології, що вважали її аналогом процесу біологічної адаптації. Наукове обґрунтування цього явища започаткував К. Маркс. Саме його твердження про взаємозв'язок виробничих сил та виробничих відносин є вихідним для пояснення природи соціального життя. На позиціях "технологічного детермінізму" стояв Леслі Уайт, який стверджував, що технологія пояснює майже всі соціально-культурні зразки поведінки. Вітфогель висуває гіпотезу "гідравлічного суспільства". Деспотизм державної влади в азійських суспільствах він пояснював результатом їх залежності від необхідності організації широкомасштабної суспільної праці зі створення та підтримання іригаційних та протиповеневих систем.

Вальтер Ойкен також зазначав, що специфіка порядків господарювання формується природним чином під впливом навколишнього середовища. З цією думкою погоджується Д. Норт. О. Уільямсон поглиблює аналіз впливу природного середовища через концепцію трансактивних витрат, які зумовлюють пошук найбільш оптимальних алгоритмів суспільної взаємодії, створення такого інституціонального середовища, що забезпечує мінімізацію витрат вирішення господарських завдань. І. Ільїн зазначав: "Державний устрій не є породжена і мертва форма: він пов'язаний з життям народу, його природою, кліматом, розмірами країни, її історичною долею ... Державний устрій є живий порядок, що виростає з усіх цих даних, який по своєму виражає їх, пристосований до них та невідривний від них".

Тож подивимось яким чином проявляються в соціальному житті особливості матеріально-технічного середовища, як вони впливають на інституціональний устрій і, відповідно, на специфіку організації господарчого процесу.

Перш за все ще раз нагадаємо що ми маємо на увазі під матеріально-технологічним середовищем - сукупність географічних, природно-кліматичних, соціокультурних, ідеологічних, правових, політичних, технологічних і економічних чинників, що визначають напрямки розвитку й характер системи господарювання. Відповідно воно включає не лише природні, а й штучно створені людиною чинники, що формують певні специфічні умови виробничого і соціального розвитку.

Оскільки економічний процес, через розподіл праці, пов'язує в єдиний народно-господарчий механізм діяльність окремих членів суспільства, то ключового значення в ході дослідження економічних явищ набувають саме специфічні механізми організації взаємодії індивідів. Двома протилежними типами якого можна визнати ринкову або командно-керовану економіку. Об'єктивні підстави такого розмежування слід шукати в матеріально-технологічних особливостях середовища господарювання. їх можна розділити на дві протилежні групи - комунальність та некомунальність.

Комунальність означає таку властивість матеріально-технологічного середовища, що зумовлює можливості її ефективного використання лише як єдиної нерозподільної системи, частини якої не можуть бути уособлені без загрози розпаду всієї системи.

Вихідною умовою формування таких властивостей матеріально-технологічного середовища є природний ландшафт. Він може як стимулювати колективну діяльність, так і забезпечувати більш ефективне господарювання в межах уособлених домогосподарств. В основі цього розмежування - дія закону економії трансакційних витрат.

Приклади комунального середовища - умови ведення сільського господарства в Давньому Китаї, Японії, Кореї, Південно-Східної Азії. Об'єднує їх, те, що значна кількість невеликих терасованих плантацій з'єднуються між собою іригаційною системою. Для успішної роботи в цих умовах необхідні:

1. затрата великих зусиль на створення системи;

2. скоординована діяльність великої кількості учасників через централізоване управління;

3. спільний захист від зовнішніх загроз.

Близькими до подібного устрою були й іригаційні системи Давнього Єгипту, протиповіневі системи східних держав. В умовах Росії це виявлялося у вигляді систем водних шляхів, волоків, каналів.

В сучасних умовах прикладом комунального матеріально-технологічного середовища є єдині енергетичні системи, централізоване теплопостачання водо забезпечення, каналізація, трубопровідний, залізничний транспорт, міське житлово-комунальне господарство.

Комунальність виявляється суспільним благом, що не може бути розподілене на окремі одиниці споживання, продано й спожито по частинам. Його використання вимагає координації спільних зусиль значної частини членів суспільства та єдиного централізованого управління. Створення і підтримання відповідної інфраструктури стає умовою виживання всього населення.

Завдання держави у цих умовах полягає не лише в координації та узгодженні діяльності окремих суб'єктів господарювання, а й, у першу чергу, об'єднанні суспільних ресурсів для забезпечення можливості ефективного використання особливостей середовища. Відповідним чином вибудовується й інституціональна система.

Некомунальність означає можливість технологічної роздрібненості, уособленості найважливіших елементів матеріальної інфраструктури і пов'язану з цим можливість їх самостійного функціонування і приватного використання. Можливість ведення хуторського, фермерського господарювання - приклади прояву некомунальних властивостей матеріально-технологічного середовища. В сучасних умовах її проявами є

використання автономних систем теплозабезпечення, уокремлені приватні залізниці, електростанції. Некомунальне середовище може бути розподілене на окремі, не пов'язані між собою елементи, має властивість дисперсності і може існувати як сукупність розрізнених, окремих об'єктів.

У цьому випадку держава забезпечує взаємодію між уособлено господарюючими суб'єктами. Відповідно інституціональна система вибудовується виходячи від завдання забезпечення інтересів приватних власників.

Варто відзначити зв'язок характеру матеріально-технологічного середовища зі сприйняттям часу. Для комунального середовища більш характерне сприйняття часу як явища цілісного, недискретного, нероздільного, безперервного. І навпаки для некомунального характерне сприйняття часу як явища "інтервального", дискретного, акцент на точні строки.

Які господарські чинники зумовлюють розподіл на два типи матеріального середовищ?

1. Рівень ризиків. Чим він більше, тим виразніше проявляються комунальні властивості середовища.

2. Міра однорідності господарського ландшафту. Високий рівень як його неоднорідності так і однорідності стимулює формування комунальної матриці. І навпаки. Певне різноманіття, сегментованість, помірний рівень неоднорідності стимулюють формування індивідуалізованого матеріально-технологічного середовища.

Матеріально-технологічне середовища на протязі тисячоліть впливає на характер господарчої діяльності людини, яка пристосовується до нього, формує, закріплює і передає від покоління до покоління певні алгоритми норми соціальної поведінки (інституції), що фіксують найбільш ефективні способи виживання суспільства в цілому. В кінцевому підсумку протилежні типи матеріально-технологічного середовища стимулюють формування відмінних культур, систем господарювання. В узагальненому вигляді їх можна представити у виді двох інституціональних матриць - Західної - некомунальної і Східної - комунальної (структурно-логічна схема Н). На схемі представлено коротку характеристику базових інститутів протилежних інституціональних матриць. Базові інститути - це глибинні, історично стійкі й постійно відтворювані соціальні відносини, що забезпечують вертикальну (між ідеологічною, політичною, правовою та економічною сферами, рис. 7.4) й горизонтальну (в рамках кожної з них, рис. 7.6) інтегрованість суспільства. Своє конкретне втілення базові інститути находять в інституціях та інститутах, що в своїй сукупності формують інституціональну архітектоніку соціально-економічних систем (структурно-логічна схема О).

Рис. 7.4. Базові інститути

Відправним моментом її формування є цінності - стабільні, об'єктивовані навколишньою соціальною реальністю суб'єктивно-психологічні регулятивні внутрішні відношення особистості, що визначають світогляд, спрямованість та характер її економічної активності. Ключове значення у формуванні специфіки економічних відносин, що й відбивається в інститутах, представляють співвідношення колективізм/індивідуалізм, відношення до невизначеності, дистанція влади та соціальної довіри. Співвідношення індивідуалізм/колективізм - схильність до сприйняття особою себе як індивідуальності або як частини групи. Дистанція влади - міра нерівності в розподілі влади в суспільстві або організації, яка сприймається членами суспільства як нормальна і само собою зрозуміла. Уникнення невизначеності - характеристика соціально-економічної поведінки, що відбиває допустиму міру соціальної нестабільності і двозначності, що сприймаються в цій культурі як нормальні, при яких члени суспільства почувають себе комфортно. Дистанція довіри - суб'єктивно-етичний аспект відношення особистості до оточуючих , що визначає її очікування відносно обов'язковості виконання зобов'язань з боку учасників соціальної взаємодії. Високий рівень індивідуалізму, незначні дистанція влади, готовність до сприйняття невизначеності - характеристики соціальних орієнтацій ціннісних систем, що стимулюють формування Західної, некомунальної матриці. І, навпаки, колективізм, висока дистанція влади, негативне відношення до невизначеності - передумова формування Східної інституціональної матриці.

Відмінність між цінностями й інституціями ілюструє рис. 7.5. Якщо перші відбивають об'єктивовані соціальною реальністю відношення суб'єкта до явищ оточуючого світу, то другі задають норми міжсуб'єктних відносин.

Рис. 7.5. Інституціональна взаємодія: цінності та інституції. СІВ - суб'єкт інституціональної взаємодії

Цінності зумовлюють готовність до сприйняття або відторгнення соціальних норм поведінки - інституцій. Слід розрізняти інституції та інститути. Інститути - організаційні форми соціальної взаємодії, що забезпечують координацію діяльності економічних суб'єктів та оптимізацію трансакційних витрат у відповідності до особливостей завдань, які на них покладаються. Це комплекси комплементарних інституцій. До них відносяться общини, домогосподарства, місцеві співтовариства, держава, ринкові структури, мережеві структури, міжфірмовий контракт, ієрархії.

Рис. 7.6. Інститути як організаційні форми соціальної координацію оптимізацію трансакційних витрат

Ускладнення процесу суспільного відтворення, подальша диференціація функцій його учасників призводить до формування інституціональних блоків - відносно стійких об'єднань інститутів, що функціонують в певних функціональних сферах суспільного відтворення. До основних інституціональних блоків у сфері економіки відносяться: виробничі відносини, фінансові системи, корпоративне управління, моделі виробництва, національні інноваційні системи, інститути держави загального добробуту, навчання й підготовка персоналу (рис. 7.7).

Неоднозначним виявляється вплив науково-технічного прогресу на характер матеріально-технологічного середовища діяльності людини та еволюцію інституціональної системи. З одного боку з розширенням спектру технологій та розвитком інфраструктури зростає й інтенсивність використання властивостей середовища, кількість сфер, де вони проявляють себе. А з іншого - соціальні орієнтації еволюціюють в сторону більшої індивідуалізації, відбувається вдосконалення інституціональної інфраструктури, створення більш досконалих компенсаційних інститутів, що дозволяють навіть в межах протилежної інституціональної

Рис. 7.7. Основні інституціональні блоки

Таблиця 7.2. МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ТА ЇХ КОМПЛЕМЕНТАРНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

матриці ефективно використовувати властивості матеріально-технологічного середовища. Приклади - розгалужена мережа каналів в Англії, польдерне господарювання в Нідерландах, перебудова системи приватних залізниць і електростанцій в США. Формуються змішані соціально-економічні системи, в рамках яких об'єднуються елементи як східної, колективістської, так і західної, індивідуалістичної, інституціональних матриць (таблиця 7.2).