Проблема економічного зростання розглядається в контексті макроекономічного аналізу. Більшість вчених-економістів, аналізуючи досвід розвинутих країн, підкреслюють, що економічне зростання, його темпи і якісні параметри є головною запорукою національного розвитку.
Методологічною основою аналізу економічного зростання національної економіки є вчення про його залежність від основних факторів виробництва - праці (і), природних ресурсів (А/), капіталу (К) та наукового прогресу (7), яке обумовило появу класичної моделі макроекономічної рівноваги (7 = Р(К, і, Т)), а також кейнсіанське вчення з відповідною моделлю (П = Р + І + АЕ). Розроблений також ряд модифікацій цих основних моделей з урахуванням додаткових факторів або розгляду механізму впливу одного з факторів (модель Харрода-Домара). Згідно з цим очевидними є джерела та фактори економічного зростання.
Його джерелами виступають наявні економічні ресурси, залучені у процес виробництва - основні (природні ресурси, населення) й розвинені (інфраструктура, фахівці), загальні (водопровід, електрика) та специфічні фактори виробництва (чорнозем, вузькоспеціалізовані фахівці), найважливішим джерелом економічного зростання ще класики економічної теорії вважали працю. Факторами, що визначають напрям та величину економічного зростання, найчастіше вважають капітал, конкуренцію, державне регулювання тощо. Такий розподіл на джерела та фактори є досить умовним, адже чітку межу між ними іноді досить складно визначити. У цьому розгляді можна припустити, що джерелами зростання виступають основні та загальні фактори виробництва, а факторами - розвинені та специфічні.
Якщо систематизувати фактори, які чинять вплив на зростання національної економіки, то можна їх об'єднати у такі групи: ринкові (фактори попиту та пропозиції), інституційні (фактори перерозподілу), ресурсні (капітал, населення, підприємництво, ресурси науки і освіти). Фактори попиту забезпечують зростання сукупних витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу, фактори пропозиції є визначальними в більшості моделей і мають складну структуру; фактори розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів, що суттєво впливає на фактори пропозиції, так і розподілу національного продукту і доходу, що впливає на сукупний попит.
Використання ресурсів національної економіки завжди обмежується їх кількісними і якісними вимірами. Так, фактор праці характеризуються чисельністю економічно активного населення, рівнем його загальної і професійної освіти, кваліфікаційним рівнем та професійною структурою, співвідношеннями на ринку праці різних категорій населення за віком, статтю, досвідом роботи, соціальним статусом, професійною та географічною мобільністю, можливостями оволодіння новою професією, підготовки і підвищення кваліфікації фахівців.
Обсяг запасів природних ресурсів (паливних, мінеральних, водних, земельних, рекреаційних та ін.), їх віддаленість, інфраструктурна облаштованість регіонів розміщення, технологія видобутку і використання також виступають важливими факторами національного економічного розвитку. Кількісні обмеження наявних запасів можуть бути частково компенсовані впровадженням ресурсозберігаючих технологій або розвитком міжнародного співробітництва.
Важливим фактором економічного зростання національної економіки є виробничі фонди, які складають основу будь-якого підприємства і характеризуються техніко-технологічним рівнем, вартістю, віком і зношеністю, відповідністю екологічним вимогам тощо. Спеціальним фактором виробництва виступають інноваційні ресурси, прямо зв'язані з науково-технічним прогресом, що поєднує усі ланки і стадії: від фундаментальних досліджень через дослідно-конструкторські розробки до виробничого застосування.
Слід назвати ще один специфічний фактор - ресурси управління (менеджменту), які вимірюються кількістю управлінських кадрів, характеризуються їх професійним рівнем, досвідом роботи, здатністю до адаптації в нових умовах господарювання, соціальною відповідальністю.
Джерела і фактори економічного зростання визначають його типи.
За критерієм ступеню використання економічних ресурсів і характеру (кількісного, якісного) впливу джерел та факторів економічного зростання слід розглянути наступну типологію. Врахувавши, що реальний ВВП можна визначити як добуток затрат праці (чисельність зайнятих) і рівня продуктивності праці, можна стверджувати, що всі фактори, які впливають на рівень продуктивності праці, найсуттєвіші з точки зору реального економічного зростання. У макроекономічному аналізі використовуються поняття "екстенсивних" та "інтенсивних" факторів зростання.
Екстенсивними фактори вважаються у разі позитивного впливу їх кількісного збільшення на економічне зростання. Це обумовлює екстенсивний тип економічного зростання, який відбувається за рахунок кількісного збільшення ресурсів при незмінності техніко-технологічної бази, наприклад, залучення додаткової робочої сили, збільшення фізичного обсягу капіталу тощо. Інтенсивні фактори - це, насамперед, інноваційні ресурси, що сприяють підвищенню технологічного і організаційного рівня виробництва і якості продукції. До таких належать: технологічний прогрес, рівень освіти та професійної підготовки кадрів, економія за рахунок зростання масштабу виробництва, покращення розподілу ресурсів, законодавчі, інституційні та інші фактори. Інтенсивний тип економічного зростання здійснюється шляхом кращого, продуктивнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва. Виділяють також змішаний тип економічного зростання, який відбувається під впливом інтенсивних та екстенсивних факторів.
Оскільки національна економіка сьогодні великою мірою визначається загальносвітовими процесами, слід розглядати економічне зростання як результат впливу внутрішніх (про що йшлося вище) і зовнішніх чинників, таких як іноземні інвестиції, міжнародна торгівля товарами і послугами, участь у міжнародних економічних організаціях і регіональних об'єднаннях, міжнародний науково-технологічний обмін, міжнародна міграція населення тощо. Згідно до цього можна виділити такі типи національного економічного зростання: імпортозаміщувальне, експортоорієнтоване, а також таке, що обумовлене залученням прямих іноземних інвестицій у національну економіку (умовно назвемо імпортованим) або експансією національного капіталу за кордоном (умовно назвемо експортованим).
Імпортозаміщувальний тип зростання національної економіки
передбачає перевагу розвитку національного виробництва, яка забезпечується головним чином впровадженням протекціоністської державної політики і зазвичай є строковим етапом, що надає можливість створити або укріпити національне виробництво. Експортоорієнтований тип національного економічного зростання передбачає такий рівень і якість національного виробництва, що відповідає світовим вимогам і забезпечує не лише національний, а й зарубіжний попит. Імпортоване зростання забезпечується шляхом активного залучення прямих іноземних інвестицій з включенням відповідних національних підприємств до світових систем бізнесу, розподілу і постачання. Його перевагами виступають прогресивні технології, додаткові робочі місця, зростання капіталу, недоліками: структурне спрощення національної економіки, посилення сировинної спрямованості. Ці типи економічного зростання притаманні країнам, які прагнуть прискорити зростання і розвиток національної економіки, особливо на перехідному етапі (індустріалізація, технологічне переоснащення виробництва). Експортований тип національного зростання передбачає наявність надлишкового національного капіталу, розміщення якого за кордоном забезпечить зростання валового національного продукту. Отже такий тип зростання вочевидь притаманний розвиненим країнам.
В дійсності описані типи економічного зростання поєднуються один з одним у певній, унікальній для кожної національної економіки комбінації, що обумовлене історичними, культурними, ментальними та іншими національними особливостями розвитку і взаємодії з зовнішнім (загальносвітовим і міжнародним) середовищем.
20.4. Ефективність та напрями вдосконалення політики економічного зростання в Україні
Тема 21. ПРОГРАМУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
21.1. Сутність і принципи макроекономічного програмування
21.2. Державна програма економічного і соціального розвитку України
21.3. Соціально-економічне прогнозування: функції, принципи та методи
21.4. Прогнозування економічного і соціального розвитку України
Тема 22. СОЦІАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
22.1. Пріоритетність розвитку соціальної сфери та моделі соціальної політики
22.2. Основні напрями соціальної політики держави