21.1. Сутність і принципи макроекономічного програмування
Макроекономічне програмування є одним з способів управління національною економікою, що був започаткований у середині XX ст. Першими країнами, що стали на шлях програмування були Японія та
Франція, але на сучасному етапі розвитку майже всі держави світу здійснюють розробку різного роду економічних програм.
Сутність програмування національної економіки полягає в: аналізі стану національної економіки та виявленні проблем, що не можуть бути вирішені ринковим механізмом; розробці та реалізації окремих економічних програм; складанні узагальненого прогнозу розвитку національної економіки на майбутнє; визначенні оптимального з позиції держави варіанта розвитку економіки; розробці і реалізації заходів з досягнення поставлених цілей [1, 172]. Таким чином, макропрограмування можна охарактеризувати як процес орієнтації економічної системи з боку держави через комплексний і регулярний вплив на її структуру відповідно до вибраного варіанту соціально-економічного розвитку з метою якісного перетворення національної економіки та стимулювання її збалансованого соціально-економічного розвитку.
Основними об'єктами макроекономічного програмування є національна економічна система в цілому, територіально-адміністративні утворення, окремі галузі та сектори національної економіки, окремі економічні і соціальні загальнонаціональні проблеми.
Ключовим елементом програмування національної економіки є макроекономічна програма - це сукупність існуючих економічних умов, поставлених економічних цілей і інструментів їх досягнення [2, 136]. Здебільшого макроекономічні програми складаються з наступних компонентів:
1. Мета (повинна бути чіткою і реалістичною та визначеною ще до початку розробки програми);
2. Часові рамки (встановлюються в залежності від того, який характер має мета: короткостроковий, середньостроковий або довгостроковий);
3. Стратегія (визначаються засоби впливу: контроль за попитом, контроль за пропозицією або їх комбінація, що будуть використані);
4. Інструменти економічної політики (визначається набір важелів впливу, що будуть використані для реалізації програми);
5. Послідовність (визначається черговість використання тих чи інших інструментів);
6. Контроль за виконанням програми (здійснюється здебільшого національним урядом, але можливий також у співробітництві з міжнародними організаціями, якщо вони приймають участь у фінансування даної програми).
Дослідження економічної літератури показало, що існують різні критерії розмежування макроекономічних програм: за цілями, за характером, за змістом, за рівнем управління, за масштабом дії, за рівнем проблем як об'єктів. В залежності від цих критеріїв виділяються різні класифікації програм (рис. 21.1).
Рис. 21.1. Класифікація макроекономічних програм [1, 2, 3]
Поточна (фінансова) програма є макроекономічною програмою середньострокового планування або прогнозування розвитку країни, яке здійснюється в рамках складання державного бюджету здебільшого на наступний рік, але нерідко включає і його прогноз на два або три найближчі роки. У багатьох країнах світу приймаються кредитні програми, в яких визначаються пріоритети кредитування і вони можуть охоплювати весь банківський сектор або тільки центральний банк. Стабілізаційна (короткострокова корегувальна) програма є макроекономічною програмою, що розрахована на 1-1,5 роки і спрямована на одноразове виправлення диспропорцій, непов'язаних з глибокими структурними проблемами національної економіки. Довгострокова програма структурного корегування (програма розвитку) є макроекономічною програмою, що розрахована на 3-4 роки та спрямована на виправлення глибоких структурних дисбалансів в національній економіці. Цей тип програми зазвичай включає такі заходи, як приватизація, демонополізація, зміна механізмів регулювання економіки.
Активні макроекономічні програми передбачають набір заходів, які уряд зобов'язується вжити для досягнення поставлених цілей. Пасивні макроекономічні програми передбачають оцінювання можливих наслідків економічної політики і тенденцій розвитку макроекономічних змінних, які були б бажаними для досягнення поставлених цілей.
Економічні програми можуть бути направлені на розвиток фінансової сфери, виробництва, зовнішньоекономічної діяльності, тощо, а завданнями соціальних програм можуть бути стимулювання зростання зайнятості та доходів населення країни, покращення освіти та медицини, тощо. Основною метою здійснення регіональних програм є стимулювання соціально-економічного розвитку того чи іншого регіону країни. Основні типи економічних програм представлені на рис. 21.2.
Рис. 21. 2. Класифікація макроекономічних програм України за масштабом дії [3, 271]
У зв'язку з тим, що під впливом різних чинників економічна ситуація в країні постійно змінюється, невід'ємною частиною макроекономічного програмування є корегування. Це - процес пристосування національної економіки до внутрішніх і зовнішніх змін, що відбуваються в результаті здійснення певної економічної політики. В розпорядженні держави знаходиться значний набір інструментів макроекономічного корегування, серед яких одні направлені на сукупний попит, а інші на сукупну пропозицію.
Існують різні моделі макроекономічного корегування, серед яких виділяються наступні: модель базового балансу; модель платіжного балансу; модель бюджетного балансу; модель балансу центрального банку та інші [4].
Важливою складовою макроекономічного програмування є планування окремих видів діяльності. Виділяються наступні його види: планування розвитку промисловості, планування сільськогосподарського виробництва, планування будівництва, житлового і комунального господарства, планування транспорту, зв'язку та інших видів економічної діяльності.
Підводячи підсумки, слід зазначити, що макроекономічне програмування відіграє значну роль у розвитку національної економіки, тому держава повинна приділяти значну увагу розробці і виконанню макроекономічних програм.
21.3. Соціально-економічне прогнозування: функції, принципи та методи
21.4. Прогнозування економічного і соціального розвитку України
Тема 22. СОЦІАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
22.1. Пріоритетність розвитку соціальної сфери та моделі соціальної політики
22.2. Основні напрями соціальної політики держави
Тема 23. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
23.1. Сутність "Регіону" як соціально-економічна категорія
23.2. Сучасний стан розвитку регіонів
23.3. Формування соціально-економічної стратегії розвитку регіонів України