Міжнародне підприємництво - це сукупність угод, які укладають та виконують через національні кордони і які пов'язані з переміщенням ресурсів, товарів та послуг у міжнародному масштабі.
Умовами появи та розширення міжнародного підприємництва є:
1) розвиток у країнах транснаціональних корпорацій;
2) поглиблення міжнародного поділу праці;
3) створення світового ринку товарів;
4) розвиток міжнародного кредитування.
До причин участі суб'єктів господарської діяльності у міжнародному підприємництві належать:
- пільговий режим інвестування в іншій країні;
- підвищення престижу компанії за рахунок набуття статусу міжнародної;
- збільшення обсягів продажу та відповідно отримання додаткових прибутків;
- можливість знизити витрати за рахунок доступу до дешевших робочої сили і сировини;
- продовження циклу існування товару за допомогою виходу на закордонні ринки;
- обмеження антимонопольним законодавством зростання компаній у певній країні;
- використання досвіду, ділових зв'язків і кооперації партнерів;
- об'єднання фінансових зусиль з метою здійснення наукових досліджень та впровадження їх результатів у виробництво.
У різних групах країн міжнародне підприємництво має свої особливості, головні з яких такі:
1) індустріально розвинені країни в основному активізують експортну діяльність;
2) країни, що розвиваються, підвищують активність власного капіталу у розвитку національної економіки та з метою виходу на світовий ринок;
3) країни перехідної економіки намагаються покращити свій фінансовий стан на світовій арені, залучити сучасні закордонні технології та іноземні інвестиції.
Міжнародне підприємництво функціонує у таких формах:
- зовнішньоторговельні відносини;
- науково-технічне співробітництво;
- торгівля ліцензіями, ноу-хау;
- спільні підприємства.
Для завоювання сталих ніш на світовому ринку необхідно перевести зовнішньоекономічні зв'язки на довгострокову основу)
що потребує докорінної зміни зовнішньоекономічної діяльності. Довгостроковому закріпленню на ринках інших країн сприятиме, поряд із підвищенням конкурентоспроможності товарів і послуг, активізація іноземної підприємницької діяльності. На сучасному етапі перенесення виробництва до інших країн через створення спільних підприємств (СП) є найбільш імовірним шляхом співробітництва. Подає надію перспектива розвитку спільного підприємництва з традиційними партнерами і країнами, що розвиваються, у виробничих та інфраструктурних галузях, на яких вони й Україна спеціалізуються.
Спільне підприємство створюється на принципах спільної власності та управління суб'єктів господарської діяльності різних країн.
Мета та поточні завдання спільних підприємств:
- розширення виробництва за рахунок залучення нових ресурсів;
- проникнення на зовнішні ринки;
- економія капіталу;
- удосконалення технологій;
- набуття спільного управлінського досвіду. Розглянемо типові випадки та основні причини створення СП.
1. Підприємство не може самостійно вийти на закордонний ринок і недостатньо орієнтується у чужому економічному середовищі.
2. Національне законодавство обмежує 100 %-ву іноземну участь в окремих галузях своєї економіки.
3. За допомогою створення СП у третіх країнах скорочуються витрати іноземних інвесторів.
Інвесторами СП можуть бути будь-які іноземні суб'єкти господарювання - фізичні та юридичні особи, об'єднання, міжнародні організації. Організаційно-правовою формою СП є акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.
В Україні спільні підприємства почали створювати у другій половині 80-х років ще у складі Радянського Союзу, а максимальні темпи зростання їх чисельності зафіксовані у 1992 р., коли було забезпечено найсприятливіші умови. Нині більшість українських СП спеціалізуються на експорті продукції - товарів широкого вжитку, машин, устаткування, запасних частин, продуктів харчування, металу, сировини, деяких видів палива. Можливості отримання через них ноу-хау, прогресивних технологій тощо незначні. Виробничою діяльністю вони займаються тільки в окремих випадках. Непоодинокі факти, коли спільні підприємства не збільшують інвестицій, а залишають валюту за кордоном. Тому цей вид міжнародного співробітництва поки що не є ефективним важелем розвитку національної економіки.
Тема 11.Структурна перебудова національної економіки
11.1. Формування оптимальної структури національної економіки
11.2. Визначення основних напрямів перебудови
11.3. Регіональний економічний розвиток через впровадження кластерів, вільних економічних зон та єврорегіонів
Тема 12. Політика економічного зростання в національній економіці
12.1. Складові і теоретичне обґрунтування економічного розвитку
12.2. Фактори зростання національної економіки
12.3. Наслідки економічного зростання та його коливання у різних фазах економічного циклу
12.4. Досвід національних економік світу в питаннях забезпечення економічного зростання