Національна економіка - Савченко В.Ф. - 11.2. Визначення основних напрямів перебудови

Зміни в структурі виробництва, спрямовані на прискорення розвитку окремих галузей з метою досягнення економічної та соціальної ефективності, визначаються як структурна перебудова національної економіки.

Найраціональніший шлях - зміни інноваційного характеру, що дадуть змогу вдосконалити внутрішню структуру економічної системи, досягти якісних зрушень та перейти на вищий технологічний уклад.

Першочерговим завданням структурної перебудови є формування стратегії розвитку та її реалізація. До основних складових стратегії належать:

1) досягнення економічної незалежності України на основі прискореного розвитку сучасних технологічних укладів та реалізації їх конкурентних переваг;

2) прискорений розвиток інформаційних технологій;

3) посилення інвестиційних потоків інноваційної спрямованості;

4) зміна структури національної економіки в напрямі соціально-економічної ефективності та конкурентоспроможності;

5) використання принципів кластерної політики, за якої стратегічно важлива галузь має сприяти розвитку;

6) зменшення монопольної залежності України від імпорту деяких видів сировини, а також високотехнологічної продукції;

7) використання інтелектуального потенціалу суспільства через розвиток людського капіталу.

Перед Україною стоїть завдання підвищити ефективність галузей, які зорієнтовані на внутрішні ресурси, забезпечити їх прозорість і динамізм як необхідні умови інтеграції в міжнародний розподіл праці. Виробництва, що виникли під впливом протекціонізму, не можуть задовольнити національні потреби. їх функціонування стикається з усе більшими труднощами внаслідок залежності від імпорту матеріалів і обладнання, обмеженості внутрішніх ринків збуту продукції. Розв'язання проблем, що виникають, неможливе в умовах ізоляції від світового ринку та організації всіх необхідних виробництв на місці.

Іншим важливим напрямом структурної політики є розробка і здійснення плану відновлення та розвитку галузей групи "Б" (легка, харчова, виробництво споживчих товарів тривалого користування), а також машинобудування для цих галузей та сільського господарства.

Системність і плановість структурної політики перебудови економіки країни життєво важливі для подальшого економічного розвитку. Для цього необхідні політична воля, сильні, відповідно до завдань, управлінські структури, що мають усі засоби дії на економіку, включаючи як директивні, так і гнучкі, ринкові.

Потреба в нарощуванні індустріального і технологічного потенціалу підвищує значення інших галузей, що формують основу технічного переозброєння, зокрема, модернізованих напрямів машинобудування (виробництво металообробних верстатів, обладнання та устаткування для металургійної, добувної, текстильної, харчової промисловостей, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, різних засобів транспорту). Варто враховувати, що, маючи великі, порівняно з іншими країнами, науково-технічні можливості, Україна посідає провідне місце у світовому виробництві таких складних видів продукції машинобудування, як підйомні крани, ковальсько-пресове обладнання, електро- і дизельні локомотиви, великотонажні судна.

Можливість галузевих зрушень на користь промисловості обмежується потребою розвивати інші сфери матеріального і нематеріального виробництва, відставання яких не має заповнюватися інтенсифікацією міжнародного обміну. Насамперед ідеться про аграрний сектор.

Сучасні технології в сільському господарстві залишаються недоступними для України. На більше ніж 70 % оброблюваних площ знизилася культура проведення сільськогосподарських робіт, що виключає зростання врожайності, яке може бути забезпечене лише правильним і достатнім за обсягами вживанням добрив. Успіх нових технологій залежить від того, наскільки вони пристосовані до місцевих, як правило, унікальних, агрокліма-тичних та соціально-економічних умов. Вирішення цього складного завдання потребує значного науково-технічного і кадрового потенціалу, якого практично немає в усіх регіонах країни.

Прискорений розвиток сільського господарства є головним пріоритетом галузевої політики країн, що розвиваються. Необхідні глибокі структурні перетворення і науково обґрунтована господарська політика, включаючи дію на ціни як регулятор міжгалузевих пропорцій і зусиль із зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства. Основним важелем розвитку стають такі заходи, як підвищення закупівельних цін, збільшення фінансової і технічної допомоги сільським виробникам.

Враховуючи значущість підйому аграрного сектору та вдосконалення промислових структур, неодмінною умовою соціально-економічного прогресу є розширення і модернізація сфери послуг, її роль у структурній перебудові господарства визначається високою часткою в сукупному продукті країни. Підвищення ролі сфери послуг в економіці спостерігається у регіонах, де цей сектор продовжує розвиватися стабільними і випереджаючими темпами, компенсуючи уповільнення зростання в індустріальних галузях. Така тенденція відображає об'єктивні потреби соціально-економічної модернізації суспільства, оскільки саме щодо споживання (а отже, і щодо виробництва) послуг відставання України від індустріально розвинених держав особливо значне. Між тим сучасні виклики науково-технічної революції потребують прискореного розвитку виробничої (транспорт і зв'язок) та організаційної (управління, маркетинг) інфраструктур, інформаційних та інжинірингових послуг. Із розвитком освіти, охорони здоров'я, рекреаційних послуг нерозривно пов'язане і розв'язання невідкладних соціальних проблем.

Зважаючи на сучасний стан економіки України, програма її структурної перебудови має включати: відновлення базових галузей промисловості на сучасній технічній основі; отримання прибуткової діяльності промислових і сільськогосподарських підприємств; забезпечення плідної роботи науки, освіти, охорони здоров'я і культури; підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Сучасна парадигма світового економічного розвитку (креативна економіка) ґрунтується на об'єднанні трьох головних сфер суспільного розвитку - економіки, технологій та культури. Основними принципами креативної економіки є:

1) об'єднання економічних, соціальних та культурних сфер діяльності;

2) інноваційна багатовекторна державна політика;

3) творчість як актив, що може генерувати економічний розвиток і зростання;

4) створення доходу і робочих місць одночасно з активним розвитком громадянського суспільства, розвитком людини та культурним різноманіттям.

Найбільший експортер креативної продукції - Китай (18,29 % світових обсягів). Значна частина її виробництва зосереджена в економіках країн, які розвиваються (40,61%). Україна експортує креативної продукції 0,1% від загальної суми світового експорту, що не відповідає творчому потенціалу та можливостям населення.

В основному продукція креативних галузей надходить до розвинених країн світу (понад 80 %). Головним споживачем є США - 27,08 % світових обсягів.

Ключовою дійовою особою структурних змін має стати людина з її інтелектуальним, творчим і культурним потенціалом. Для цього необхідне інституційне забезпечення її розвитку (високо-рейтингові освітні та науково-дослідні установи) і система мотивації, що дасть змогу підвищити національний інтелектуально-інноваційний потенціал. У результаті в Україні посилиться розуміння значущості категорій "інноваційний розвиток", "творча праця" та "людський капітал".

Від переважно покупця продуктів інтелектуальної діяльності потрібно перейти до виробника новітніх наукових розробок. Основою структурних зрушень повинно стати створення умов для розвитку новітніх технологій, які дозволяють отримати високі прибутки та будуть важливим ресурсом для розвитку національної економіки.