Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 6.3. Природоохоронна діяльність

Серед проблем забезпечення розвитку основних господарських комплексів створення умов для ефективної життєдіяльності суспільства, його стабільності та здатності до стійкого розвитку посідають одне з пріоритетних місць.

Стійкий розвиток-це глобально керований розвиток усього людства, що має на меті збереження біосфери й існування людства. Це глобальна стратегія, яка здатна успішно бути реалізованою не в окремій країні, а на планеті в цілому. Однак кожна держава повинна визначити свою національну стратегію участі в русі до загальнолюдської цілі. Це завдання було поставлене в 1992 р. на Конференції ООН з навколишнього середовища І розвитку в Ріо-де-Жанейро, відомої також як "Самміт Землі". На основі загальної згоди, досягнутої главами держав і представниками урядів 179 країн, тут було прийнято Порядок денний на XXI століття - програму всесвітньої співпраці, спрямовану на гармонічне досягнення взаємопов'язаних цілей: високої якості навколишнього середовища і здорової економіки для всіх народів світу. Кожній країні слід дотримуватися низки принципів, реалізовувати певні імперативи і враховувати індикатори, встановлені ООН за характеристиками соціальної сфери, економіки, екології у їх взаємодії.

У розвинених країнах світу ідеї стійкого розвитку сьогодні стали важливою складовою національної політики та безпеки. Там створені і діють структури, які організовують і координують діяльність у цьому напрямі. На жаль, в Україні ідеї переходу до стійкого екологічно безпечного розвитку досі не стали загальнодержавним пріоритетом. За індексом екологічної сталості, розробленим Світовим економічним форумом, Україна посіла 100 місце серед 122 країн. Газета "Living Planet Report" за 2002 рік, що видається Світовим фондом дикої природи і застосовує методологію ековідбитка, ставить Україну на 111 місце серед 146 країн. Комплексна система, розроблена Робертом Прескотом-Аленом І описана в його праці "Добробут націй", віднесла Україну на 128 місце серед 180 країн.

Однією з основних причин такого стану є низька ефективність використання механізмів екологічного управління і з боку держави, І окремих суб'єктів господарювання. Головні причини складної екологічної ситуації в Україні фахівці вбачають в такому:

- значний знос виробничих фондів, у тому числі й систем очищення промислових викидів;

- відсутність ефективного управління в галузі покращання екологічних показників при проектуванні та експлуатації промислових об'єктів;

- неспроможність діючих органів державного контролю вчасно виявити та провести належний контроль відповідності діяльності підприємств вимогам природоохоронного законодавства;

- недостатність використання важелів економічного регулювання відносин у галузі охорони навколишнього середовища;

- недостатня кваліфікація управлінського персоналу підприємств щодо проблем екології І особливо управління екологічною діяльністю.

В економічно розвинених країнах використовують широкий спектр інструментів для цілей екологічного регулювання, а саме: податкові інструменти (пільгові чи дискримінуючі): податки на продукцію, види діяльності, джерела забруднення, вміст шкідливого компонента; інструменти системи кредитування (пільгові чи податкові); субсидії (прямі та непрямі) на державні екологічні проекти, на екологічні цілі населенню, дотації на екологічно досконалу продукцію: екологічні платежі за викиди шкідливих речовин в атмосферу, у водні джерела, грунт; цінові інструменти; сплата за досягнення певних екологічних результатів тощо. Сукупність державних заходів, спрямована на підтримку і створення сприятливих екологічних умов для проживання населення та забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів, становить державну екологічну політику*

Експорт країн, що проводять активну екологічну політику, має тенденцію до росту, аналогічна тенденція спостерігається й при просуванні капіталів. Екологічно зорієнтована економіка забезпечує підвищення конкурентоспроможності нації в цілому через покращення середовища, підвищення якості життя, збільшення тривалості життя населення.

В Україні питанням екологічної політики не приділяють достатньої уваги. Фактично відсутня сучасна екологічна політика, яка б ураховувала реалії сьогодення, спиралася на передовий міжнародний досвід і розглядала екологічний фактор як один з пріоритетів економічного розвитку. Прийнята стратегія стійкого розвитку носить декларативний характер, не будучи підкріплена відповідними законодавчими та фінансовими важелями.

Здійснення навіть локальних природоохоронних заходів має суттєве значення, але використання лише жорстких адміністративних методів і примусу не можуть вирішити проблему в повному обсязі. Запобігати екологічним проблемам важливо на рівні кожного підприємства шляхом запровадження екологічного менеджменту паралельно з раціональною державною програмою та спів ставляючи її з підсумками фінансової діяльності.

Стимули, які можуть перетворити підприємства в об'єкти централізованого регулювання, це: платежі і податки на забруднення, що розраховуються на основі кількості викидів; субсидії, які допоможуть підприємствам скоротити обсяги забруднень, такі, як пільгові та інвестиційні кредити; додаткові кредити, що допоможуть урегулювати ціни на кінцеву продукцію; створення системи екологічного страхування та спеціальних екологічних банків.

Державне регулювання природоохоронної діяльності передбачає заходи для захисту природи у вигляді штрафів та санкцій за забруднення, а також вказівок зі здійснення обов'язкових природозахисних І природозберігаючих заходів. Державні органи встановлюють норми виділення підприємствами коштів на відтворення навколишнього середовища.

Одним із інструментів у сфері регулювання природоохоронної діяльності є торгівля правами на забруднення - ліцензії, що також є інструментом інтерналізації зовнішніх ефектів. Держава визначає припустимий для даного регіону обсяг викидів та, виходячи з цього, розподіляє (продає) між підприємствами регіону права (ліцензії) на забруднення на певний період. Підприємства також отримують право продавати ці ліцензії. У такому випадку роль держави обмежується визначенням прав власності та формуванням ринку купівлі-продажу ліцензій. Використання такого інструменту стало можливим і між різними країнами. Наприкінці 1997 року в Кіото відбулася міжнародна конференція, де було прийнято рішення про те, що для різних країн викиди парникових газів до атмосфери фіксуються на рівні 1990 р. та вводиться система торгівлі квотами на викиди. Для США зниження викидів навіть на 1 % призводить до величезних економічних збитків, тому США мають намір купувати квоти в інших держав. Україна, де обсяги виробництва порівняно з 1990 р. скоротилися більш ніж на 50 %, має змогу продавати квоту.

Одним з головних шляхів розв'язання екологічних проблем є розробка механізму раціонального природокористування, що включає комплекс форм і методів економічного, адміністративного, законодавчого спрямування з метою забезпечення зацікавленості природокористувачів у збереженні та покращенні навколишнього середовища, використання й відтворення його потенціалу. Основні принципи регулювання природокористування в Україні визначено Законом "Про охорону навколишнього природного середовища". Стаття 4 Закону вказує, що всі землі України за винятком земель, які перебувають у колективній та приватній власності, є державною власністю; право розпорядження природною складовою національного багатства здійснює Верховна Рада України, а Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування.

Згідно із Законом України "Про підприємства", підприємства здійснюють користування природними ресурсами у встановленому порядку за плату, а в окремих випадках, передбачених законодавчими актами України, на пільгових умовах. Спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на підставі дозволів, нормативів, лімітів.

У механізмі раціонального природокористування важливе місце посідають нормативні екологічні показники. Система державних екологічних нормативів включає нормативи екологічної безпеки, нормативи використання природних ресурсів, а також нормативи платежів і тарифів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища. На основі затверджених нормативів підприємства і організації розробляють ліміти викидів та скидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище, що після їх затвердження є основою для отримання відповідного дозволу.

З метою використання потенціалу, закладеного у нормативах як важливого інструменту державної екологічної політики, постають завдання розробки, насамперед, загальної концепції екологічного нормування, наукового обґрунтування пріоритетів та об'єктів нормування, врахування міжнародних стандартів якості навколишнього природного середовища, а також формування необхідної Інформаційної бази для підвищення ефективності природоохоронної діяльності.

В узагальненому вигляді основними функціями державного регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів є такі:

- нормативно-методичне та правове забезпечення;

- державна екологічна експертиза;

- визначення нормативів якісного стану природних ресурсів;

- державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

- розробка економічного механізму природокористування;

- формування та використання державних позабюджетних фондів охорони навколишнього середовища;

- здійснення єдиної науково-технічної політики щодо охорони та раціонального використання природних ресурсів;

- реалізація міжнародних угод та підтримка міждержавних відносин у природоохоронній сфері;

- державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства.