Адміністративні методи регулювання базуються на використанні сили державної влади. Вони, по суті, виражають пряме управління з боку держави і реалізуються шляхом заборони, дозволу та примусу для окремих сфер економічної діяльності чи категорій населення. Тому адміністративні методи державного регулювання економіки можна визначити як інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. У зв'язку з цим адміністративні методи регулювання пов'язуються з адміністративно-командною системою управління. Однак вони мають значення і в ринковій економіці, а особливо в перехідних економіках, хоча, безумовно, арсенал методів, що використовуються, помітно відрізняється в кожному конкретному випадку. За допомогою адміністративних заходів здійснюється, наприклад, державний контроль за цінами монополістів та соціально значимими товарами. Для захисту національних інтересів у системі зовнішньоекономічної діяльності встановлюють квоти експорту та імпорту окремих товарів чи товарних груп, ліцензують зовнішньоторгову діяльність. Адміністративні методи широко використовуються в сфері охорони навколишнього середовища і соціального захисту населення.
Стосовно ринкових умов господарювання адміністративні методи впливу держави ефективними в таких випадках:
- прямий контроль держави над монопольними ринками;
- охорона навколишнього середовища і здоров'я людей;
- соціальний захист населення;
- захист національних інтересів;
- реалізація державних програм і планів;
- запобігання розвитку тіньового бізнесу;
- недостатня ефективність ринкових методів.
Адміністративні методи регулювання застосовуються, насамперед, стосовно діяльності підприємств з державною формою власності. Проте вони відіграють певну роль і щодо впливу держави на підприємства недержавної форми власності, особливо коли здійснюються з урахуванням економічного стимулювання, переконання, виховання. Однак застосування адміністративний дій вимагає відповідної аргументації з огляду на їх можливі наслідки.
До основних інструментів адміністративного регулювання належать ліцензії, квоти, норми, стандарти, санкції, ціни, валютні курси, державні замовлення тощо. Водночас не все перелічене є інструментами чисто адміністративного регулювання, а можуть використовуватися також як і економічні регулятори.
Ліцензія-спеціальний дозвіл на право займатися певним видом діяльності, спрямований на захист економічних інтересів держави. Порядок видачі та скасування ліцензій визначається Постановою Кабінету Міністрів України "Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності".
Квота - визначає частку суб'єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті І т ін. товарів і послуг. Квотування здійснюється з метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.
Норма один з найважливіших засобів державного регулювання економіки, що здійснюється засобами адміністративних методів. За їх допомогою проводяться планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, праці, соціального захисту населення, охорони навколишнього середовища тощо.
Норма, як правило, розглядається стосовно поведінки людини чи здійснення нею певної діяльності, а щодо суспільного виробництва норма-це науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості. При здійсненні процесів нормування особливе значення має використання нормативів. Норматив-це складова норми, що характеризує кількість вироблених або використаних при споживанні товарів (робіт, послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю - душу населення, одного зайнятого, одиницю часу (площі, об'єму), на одну гривню ВВП тощо.
Стандарти - це єдині вимоги, норми за типами, марками, параметрами, розмірами І якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовувань та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва. Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення та ін., які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються у різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів економічної діяльності.
Санкції - це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності. У порядку економічних санкцій держава може вимагати сплати неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевого бюджетів виручку від незаконної діяльності.
Ціни також можуть використовуватися як інструмент адміністративного регулювання з метою запобігання руйнівного ефекту вільного ціноутворення на економіко-соціальні процеси. Держава у таких випадках установлює фіксовані ціни на найважливіші товари та послуги, граничні ціни або граничні коефіцієнти їх підвищення, заморожує ціни на певний період або декларує їх зміну.
Валютні курси також можуть використовуватися як інструмент адміністративного регулювання. Мета такого регулювання - визначення вартості і стійкості національної грошової одиниці через установлення її курсу щодо іноземної валюти, визначення можливостей внутрішньої та зовнішньої конвертованості. попередження та регулювання процесів інфляції через використання валютних резервів.
Державне замовлення - це договір між державою та суб'єктом господарювання на виготовлення певного товару чи виконання певного виду послуг з метою задоволення соціально економічних потреб споживача чи розвитку пріоритетних або суспільно необхідних галузей і виробництв, стимулювання науково-технічного прогресу. Держзамовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. У випадку адміністративного регулювання державне замовлення є обов'язковим та застосовується, насамперед, до підприємств, які повністю чи частково перебувають у державній власності, а також до підприємств-монополістів. Держзамовлення застосовується й до підприємств недержавної форми власності, при цьому фінансується переважно за рахунок власних коштів підприємства, а держава при цьому надає йому певні привілеї та пільги.
Правове регулювання - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм поведінки суб'єктів права. Це розробка та реалізація законів, що забезпечують норми функціонування підприємств усіх форм власності і ринкових структур (бірж, банків, акціонерних товариств), ан-тимонопольному регулюванні, захисті прав покупців та інтересів суспільства, посередництві між підприємцями і найманими працівниками І т. д. Необхідні нові, адекватні ринковим умовам податкове законодавство, система законів із соціального захисту населення тощо. Існує потреба правового забезпечення таких специфічних процесів перехідного періоду, як приватизація державної власності, підтримка малого і середнього бізнесу.
В основу правового регулювання покладено метод владних розпоряджень, який за своїм характером виражає інтереси держави. Державне розпорядження визначає умови дії правовідносин, права та обов'язки суб'єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми.
Вихідними елементами, що формують правове регулювання, є правові норми - правила, способи поведінки. Вони мають загальний характер, формальну визначеність та встановлюються й охороняються компетентними органами держави. Структура правової норми складається з трьох частин: гіпотези, диспозиції, санкції. Гіпотеза-частина норми права, що визначає умови її дії, а саме обставини, при яких слід керуватися цією нормою, учасників відносин та головні умови. Диспозиція- частина норми права, що вказує, якою має бути поведінка суб'єктів відносин, зміст їхніх прав і обов'язків при настанні обставин, описаних у гіпотезі. Санкція - частина норми права, яка передбачає заходи впливу, що можуть бути застосовані до осіб, які не додержуються розпоряджень правових норм.
Формою реалізації правового регулювання є законодавство. Термін "законодавство" переважно використовують у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Тобто термін "законодавство" охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковіші ь яких дала Верховна Рада України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.
Законодавчі акти повинні бути об'єднані в систему, глобальною метою якої є підвищення якості життя громадян; цілями першого рівня-забезпечення конкурентоспроможності країни, ео^ективне використання природних ресурсів, праці, капіталу, розвиток макросередовища та інфраструктури регіонів. Далі визначаються цілі другого, третього й інших рівнів дерева цілей країни.
Звідси правові методи державного регулювання економіки-це система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання.
Серед основних законів, що регулюють економічні відносини недобросовісної конкуренції, можна назвати такі: "Закон про власність", "Про банки і банківську діяльність". "Про обмеження монополізму та недопущення", "Про банкрутство". "Про інвестиційну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності". "Про систему оподаткування", "Про оплату праці", "Про зайнятість населення", "Про єдиний митний тариф" та ін.
Закони виконують функцію довгострокового державного регулювання, а укази, нормативні акти, як правило,- короткострокового або оперативного. Зміни та доповнення до законів передбачаються відповідними законодавчими актами, постановами Верховної Ради України, постановами та декретами Кабінету Міністрів України.
При державному регулюванні економіки керуючі впливи спрямовуються згори вниз у вигляді прийнятих законодавчих актів, указів Президента, постанов Уряду і т. д. Зворотні зв'язки, які йдуть знизу догори, містять, в основному, інформацію про виконання законодавчих та нормативних актів.
ТЕМА 10. ПРОГРАМУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
10.1. Сутність соціально-економічної стратегії
10.2. Основні поняття і принципи макроекономічного прогнозування
10.3. Сутність стратегічного планування розвитку національної економіки
10.4. Формування стратегічних програм національної економіки
ТЕМА 11. ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
11.1. Фінансова політика як важлива сфера діяльності держави
11.2. Бюджет у системі інструментів регулювання економіки
11.3. Боргова політика та її вплив на національну економіку