Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 9.1. Класифікація методів державного регулювання економіки

9.1. Класифікація методів державного регулювання національної економіки

9.2. Економічні методи державного регулювань

9.3. Адміністративні і правові методи регулювання

9.4. Функції органів державної влади у сфері управління національною економікою

9.1. Класифікація методів державного регулювання економіки

В арсеналі державного регулювання існує ціла сукупність методів впливу на економічні і соціальні процеси, співвідношення між якими час від часу змінюється, відбиваючи різні тенденції розвитку сучасного господарського життя. Методи державного регулювання економіки-це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на економіку відповідно до розробленої економічної політики.

Ринок, за великим рахунком, є саморегульованою системою, тому на нього слід впливати непрямими, економічними методами. Проте в ряді випадків використання адміністративних методів не тільки допустиме, але й необхідне. З одного боку, елементи адміністрування мають і певний економічний регулятор. Наприклад, грошовий обіг відчує на собі вплив такого відомого економічного методу як ставка за кредитами центрального банку не раніше, ніж буде прийняте адміністративне рішення. З іншого боку, в кожному адміністративному регуляторі є дещо економічне у зв'язку з тим. що він непрямим чином відбивається на поведінці учасників економічного процесу. Здійснюючи прямий контроль за цінами, держава створює для виробників особливий економічний режим, примушуючи їх переглядати виробничі програми, шукати нові джерела фінансування інвестицій і т. ін.

Серед методів державної регуляторної політики не існує повністю ефективних чи навпаки непридатних і абсолютно неефективних. Питання в тому, щоб віднайти для кожного методу ті ситуації, в яких його використання є найбільш доцільним. Господарські втрати розпочинаються тоді, коли уряд виходить за межі розумного, віддаючи перевагу або економічним, або адміністративним методам.

Важливо враховувати, що економічними регуляторами слід користуватися надзвичайно обережно, не послаблюючи і не замінюючи ринкові стимули. Якщо держава ігнорує такі вимоги, та впроваджуються регулятори без урахування того, яким чином їх дія позначиться на механізмі ринку, то починаються збої.

Важливим є й те, що серед економічних регуляторів немає жодного ідеального. Кожен з них, викликаючи позитивний ефект в одній сфері економіки, здатен завдати шкоди в інших. Держава, використовуючи економічні інструменти регулювання, зобов'язана їх контролювати і в необхідних випадках своєчасно зупиняти їх застосування. Наприклад, держава намагається стримати інфляцію, обмежуючи приріст грошової маси. З точки зору боротьби з інфляцією цей захід ефективний, проте він призводить до подорожчання банківського кредиту. А якщо процентні ставки зростають, стає все важче фінансувати інвестиції, розпочинається уповільнення економічного розвитку. Така ситуація, зокрема, мала місце в Україні.

Таким чином, використання тих чи інших методів державного регулювання, крім урахування напряму державної економічної політики, особливостей господарської практики обумовлене й сутнісними характеристиками, що відображають той чи інший метод або їх групу. У зв'язку з цим особливого значення набуває класифікація наявних методів, яка сприяє їх адекватному використанню.

Методичною основою класифікації методів державного регулювання економіки вважають такі основні критерії: характер дії. характер впливу, засіб впливу, масштаб дії, час дії. рівень впливу. Цей підхід до класифікації методів державного регулювання відображено в табл. 9.1.

Таблиця 9.1

Класифікація методів державного регулювання економіки

Згідно з теорією управління, методи управління економікою за характером дії поділяються на методи примусу, спонукання та переконання. Методи державного регулювання економіки переважно належать до групи методів примусу, тобто жорстких методів управління. Вважають, що в умовах централізовано-планової системи господарювання співвідношення методів примусу, спонукання та переконання становило приблизно 8:1:1. Необгрунтований та поспішний, розрахований на ефект "невидимої руки" перехід до ринкової економіки у багатьох пост-соціалістичних країнах призвів до співвідношення 1:1:8, тобто відбувся на користь методів переконання (ейфорії), що призвело до кризового стану в соціально-економічному розвиткові цих країн. Водночас, на думку багатьох економістів, раціональним вважається співвідношення 4:4:2, що одночасно визначає й місце та значення, яке посідає регулювання в загальній системі методів управління економікою. Наведені співвідношення вже дають певну інформацію щодо наявних проблем використання системи державного регулювання економіки.

За характером впливу, що є одним з найбільш широко застосованих критерієм класифікації методів державного регулювання економіки, вони поділяються на дві групи: прямого І опосередкованого (непрямого) впливу.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на суб'єктів ринку через інструменти прямого впливу, до яких належать макроекономічні плани, цільові комплексні програми, державні замовлення та контракти, централізовано встановлені квоти, нормативи, ліцензії, фіксовані ціни та валютні курси, прямі витрати уряду тощо.

Методи непрямого впливу (система правових та економічних методів) регламентують поведінку суб'єктів ринку опосередковано, впливаючи на їхні економічні інтереси через інструментарій окремих напрямів економічної політики: бюджетно-податкової, грошово-кредитної, Інвестиційно-інноваційної, амортизаційної тощо та систему правових методів.

За засобами впливу методи державного регулювання економіки поділяються на економічні, адміністративні, правові та соціально-психологічні. Більш детально на сутності кожної З перелічених груп методів державного регулювання економіки та інструментах, на яких ґрунтується їх використання, ми зупинимося в наступних параграфах, а тут зазначимо, що співвідношення між ними змінюється залежно від ступеня розвитку ринкових відносин та економічної ситуації в країні. З утвердженням ринкових цінностей методи прямого впливу, адміністративні поступаються непрямим, економічним методам.

За масштабом дії методи державного регулювання економіки поділяються на загальні та часткові, що мають обмежений спектр дії.

Зачосом дії виділяють довгострокові та короткострокові методи державного регулювання економіки. Основною і найбільш поширеною формою довгострокового державного регулювання є економічне програмування. Воно характеризується помітним скороченням стихійності І зростанням свідомого, цілеспрямованого впливу на економічні процеси. У багатьох країнах ринкової економіки він був пов'язаний з особливими умовами розвитку продуктивних сил, як науково-технічна революція, глобалізаційні процеси тощо. Характерною рисою короткострокового (емпіричного) державного регулювання є те, що його заходи визначаються разом із нагромадженням кризових явищ, а тому заздалегідь не плануються. Вперше короткострокове регулювання розвиненої ринкової економіки запровадив президент США Ф. Рузвельт. Так, у межах його "нового курсу" було передбачено особливий комплекс державних антикризових заходів, які спиралися на законодавчу силу держави. На цій основі відбувалися регулювання американської економіки періоду "великої економічної депресії" та прямий розподіл суспільного продукту і ресурсів для його створення під час Другої світової війни.

За рівнем впливу. За цим критерієм методи державного регулювання економіки поділяють на загальнодержавні та регіональні. Практичний досвід переконує: ігнорування регіональної політики призводить до значних диспропорцій в структурі економіки, викликає нагромадження економічних і соціальних проблем. Тому завдання створення умов для оптимальної економічної самостійності регіонів та вирішення на цій основі загальнодержавних проблем вимагають вжиття комплексу державних регулюючих заходів.