Основною для підприємства є, насамперед, виробнича діяльність, всі інші види діяльності випливають з неї, адже метою всякого підприємства є виробництво продукції, робіт або послуг. У різних галузях економіки виробнича діяльність має свою специфіку, проте загальні її принципи характерні для всіх підприємств без винятку.
Отже, у функціонуванні будь-якого підприємства вирішальна роль належить виробництву. Чим вищий рівень його організації, тим ефективнішою є діяльність підприємства, а в кінцевому підсумку й усього народного господарства в цілому.
Завдання організації виробництва полягає в тому, щоб знаходити такі організаційні рішення, що забезпечували б на кожному етапі розвитку виробничо-господарської системи досягнення поставленої мети.
У сфері виробництва важко провести межу між технічною й організаційною діяльністю. Саме тому організацію виробництва досить часто вважають винятково технічною діяльністю. Насправді ж організація виробництва - це комплексна діяльність, що потребує в однаковій мірі урахування і технічних, і економічних чинників, і яку можна здійснювати не лише спираючись на конкретні технічні (технологічні) дані, але також і економічні розрахунки.
Таким чином, на промисловому підприємстві метою організації виробництва є оптимальне узгодження різноманітних видів діяльності, створення для них необхідних умов при максимальній ефективності живої праці та економічному використання матеріальних ресурсів.
Мета і завдання підприємства реалізуються в результаті функціонування виробничих процесів. Виробничий процес становить центральну ланку діяльності підприємства.
Виробничий процес складається з низки операцій, у результаті виконання яких виготовляються бажані вироби або послуги. Виробництво продукції, спроможної задовольняти людські потреби" тобто створення споживчих вартостей в значніших масштабах на якіснішому рівні, є головною метою підприємства.
Найважливіша роль у виробничому процесі належить частковим процесам, у рамках яких безпосередньо виробляється продукція, тобто технологічним операціям, що у сукупності становлять технологічний процес.
Технологія виробництва - це спосіб виготовлення продукції (наприклад, у машинобудуванні розрізняють обробку металів різанням, тиском, методом точного лиття, електронну обробку тощо). Удосконалення технології - важливий напрямок технічного прогресу і підвищення ефективності виробництва. До найважливіших технологічних характеристик продукції відносять її трудомісткість і матеріалоємність.
Трудомісткість продукції - це кількість робочого часу, який затрачається на одиницю продукції або виконання усієї виробничої програми основними виробничими робітниками (технологічна трудомісткість) або всіма робітниками підприємства (повна трудомісткість).
Матеріалоємність продукції - це витрати сировини, матеріалів та інших матеріальних ресурсів на одиницю виготовленої продукції. Зниження матеріалоємності дає змогу одержати більше готових продуктів з тих самих матеріальних ресурсів, знижує собівартість продукції і витрати на розвиток сировинних галузей. Зниження матеріалоємності продукції - основний напрямок роботи за краще використання оборотних виробничих фондів.
Серед операцій виробничого процесу можуть бути і такі, що не впливають на форму предмета праці. Частина з них належить до нетехнологічних операцій (наприклад, транспортування, технічний контроль), інша частина являє собою так звані природні процеси (наприклад, сушіння, бродіння тощо). Частка останніх у промисловості стає все меншою. Якщо якийсь природний процес здійснюється з використанням певного устаткування, то він втрачає свій природний характер і стає частиною технологічного процесу (наприклад, сушіння за допомогою печей).
Нетехнологічні операції являють собою необхідні, неминучі з техніко-економічних причин перерви між технологічними операціями. З техніко-організаційної точки зору розрізняють перерви (наприклад, технічний контроль якості) і втрати часу (наприклад, чекання подачі матеріалів, транспорту тощо), що є наслідком порушення технічних і організаційних нормативів.
Техніко-організаційні перерви є складовою частиною даного виробничого процесу, методу організації праці, типу виробництва.
Методи організації виробничого процесу передусім залежать від призначення процесу. З цього погляду виробничі процеси поділяються на основні, допоміжно-обслуговуючі і побічні.
Основні процеси найбільш важливі для функціонування підприємства в цілому. Тут виготовляються вироби або послуги, які є профільними для підприємства, що служать задоволенню певних потреб. У рамках допоміжно-обслуговуючих процесів виготовляються вироби або послуги, що сприяють перебігу основного виробничого процесу, наприклад, виготовлення інструмента, виробництво електроенергії, ремонт устаткування тощо. Побічне виробництво зайняте переробкою відходів основного виробництва.
Залежно від ступеня серійності розрізняють такі типи виробництва:
♦ одиничне;
♦ серійне;
♦ масове.
Деякі з них можна поділити також на підтипи. Так, серійне виробництво може бути крупносерійним, середньо серійним та дрібносерійним. Одиничне і масове виробництво характерні для різних галузей промисловості, а серійне - лише для тих галузей, у яких переважають синтетичні виробничі процеси (машинобудування, меблева промисловість тощо).
Виробництво можна вважати одиничним у тому разі, коли підприємство випускає широку номенклатуру неповторюваних або рідко і нерегулярно повторюваних виробів. Ці вироби виготовляють незалежно один від одного, не прив'язуючи технологічну підготовку їх випуску до якогось певного часу або робочого місця. Так будується більшість мостів, кораблів, будинків тощо.
Тип виробництва, при якому певна кількість однакових виробів (серія) одночасно надходить у виробництво, що протікає для усіх їх в однакових умовах, називається серійним виробництвом. Таким чином, для серійного виробництва характерний не просто випуск великої кількості виробів, а й однаковість умов виробництва всієї серії.
Під масовим виробництвом розуміється постійне, практично безупинне виробництво однотипної продукції. Масове виробництво можна розділити на просте і поточне. Останнє можливе в тому разі, коли кожна технологічна операція буде виконуватися без перерв. При простому масовому виробництві можуть виникати невеликі перерви.
Деякі промислові підприємства, які здійснюють масове виробництво, виготовляють лише один вид виробів (електростанції, цементні заводи тощо) або обмежену кількість видів схожої продукції (більшість хімзаводів, прядильні та ткацькі фабрики тощо).
Цей показник дає змогу легко визначити серійність. Відношення кількості робочих місць до кількості виконуваних на них операцій дорівнюватиме одиниці в тому разі, коли на кожному з них буде виконуватися одна операція над тим самим видом виробу. В усіх інших випадках кількість операцій перевищуватиме кількість робочих місць і частка завжди буде менше одиниці. Таким чином, показник рівня серійності коливається
Хоча чіткого й обов'язкового показника того, який рівень серійності відповідає певному типу виробництва, немає, проте залежність між ними можна подати у вигляді таблиці 3.
Таблиця 3. Типи виробництва
Для виробництва продукції потрібен певний час. Проміжок часу від надходження у виробництво вихідного матеріалу для виготовлення виробу до виходу готової продукції називають виробничим циклом. Тривалість виробничого циклу є найважливішою характеристикою рівня організації виробництва.
Тривалість виробничого циклу складається із сукупності різних часових елементів. Це такі елементи:
♦ операційний час (виконання технологічних операцій);
♦ час природних процесів (сушіння, бродіння тощо);
♦ між операційний час (транспортування, технічний контроль, складування), який є неминучим з погляду перебігу технологічного процесу;
♦ втрати часу з технологічних і організаційних причин (очікування надходження заготовок, матеріалів, інструментів), зменшення або усунення яких можливе лише при вищому рівні організації.
Кожний із цих елементів потребує особливого організаційного аналізу і прийняття різноманітних заходів з метою скорочення тривалості виробничого циклу. Тривалість виробничого циклу (Т ) можна розрахувати за формулою
Операційну тривалість циклу визначають, виходячи з часу, необхідного для виконання технологічних операцій. На тривалість виробничого циклу впливають кількість виробів, що одночасно знаходяться у виробництві, норми часу на виконання операцій з виробами даного виду, а також організація поєднання операцій у часі.
Нормальний перебіг виробничого процесу неможливий без своєчасного і повного забезпечення підприємства матеріальними ресурсами. Систематичне зростання обсягів виробництва потребує безупинного надходження необхідних засобів виробництва (сировини, матеріалів, запчастин тощо) для від шкодування вже спожитих у виробництві засобів і предметів праці, а також для збільшення їх споживання.
Меті раціональної організації і підтримки виробничого процесу служить матеріально-технічне забезпечення (МТЗ), Основними завданнями МТЗ є:
♦ повне, своєчасне і комплексне забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, напівфабрикатами і купленими виробами, цілком готовими до виробничого споживання;
♦ створення умов для ощадливого і раціонального використання матеріальних ресурсів;
♦ управління виробничими запасами та матеріалопотоком на підприємстві;
♦ пов'язування матеріалопотоку з технологією і ритмом виробництва.
Функції по здійсненню МТЗ на підприємстві виконують служби постачання. Поняття "постачання" аналогічне поняттю "матеріально-технічне забезпечення". Значення матеріально-технічного забезпечення важко переоцінити.
В економіці широко користуються також терміном логістика (від англ. logistics - матеріально-технічне забезпечення), під яким розуміють комплекс організаційних заходів, що включає в себе закупівлю матеріальних ресурсів, їх транспортування, складування та упакування. Історично логістика виникла у військовій справі і спочатку означала організацію роботи тилу для забезпечення ведення військовими частинами бойових дій. Логістикою називається також наука про планування, контроль та управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, що відбуваються в процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрішньозаводської переробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача відповідно до інтересів і вимог останнього, а також передача, зберігання і опрацювання відповідної інформації. Розрізняють логістику постачання, виробництва, збуту, транспортування тощо. У рамках логістики вирішується низка завдань, включаючи прогнозування потреби в продукції, транспорті, контроль за станом запасів, збір і опрацювання замовлень, визначення послідовності просування матеріального потоку уздовж логістичного ланцюга тощо.
Правильне визначення потреби в матеріальних ресурсах, забезпечення їх цілості при транспортуванні і зберіганні, раціональна підготовка до виробничого споживання, контроль за рухом матеріалів від їх одержання аж до виходу готової продукції та відправлення її споживачеві прямо відбивається на ефективності виробництва і діяльності підприємства в цілому.
Матеріально-технічне постачання здійснюється підприємствами шляхом поставки, на основі договорів купівлі-продажу (див. гл. 8).
Процес розвитку та вдосконалення виробничого процесу характеризується такими чинниками, як концентрація, спеціалізація та кооперація виробництва.
Концентрація виробництва - це укрупнення виробництва, тобто зростання кількості великих підприємств і зосередження на них усе більшої частини випуску продукції. Неухильний розвиток технічного прогресу веде до організації крупного високомеханізованого та автоматизованого виробництва, до підвищення оптимальних розмірів підприємства. Великі підприємства з високим рівнем технічної оснащеності мають значні переваги. Вони забезпечують вищий рівень продуктивності праці, мають нижчі матеріальні і трудові витрати на одиницю продукції внаслідок економії на загальних витратах, повною мірою використовують переваги масового виробництва.
Концентрація виробництва тісно пов'язана зі спеціалізацією підприємств на випуску певної продукції.
Спеціалізація виробництва - це зосередження діяльності з виготовлення певного виду продукції на окремих підприємствах, виробництвах, цехах, ділянках тощо. Розрізняють такі форми спеціалізації:
♦ предметна, тобто спеціалізація на виготовленні окремих видів продукції кінцевого споживання (наприклад, автомобілів, телевізорів, верстатів тощо);
♦ подетальна, тобто спеціалізація на виробництві окремих частин, деталей готового продукту (наприклад, підшипників, шин, мікросхем тощо);
♦ технологічна, тобто спеціалізація на виконанні окремих операцій технологічно го процесу.
Спеціалізація сприяє збільшенню масштабів виробництва і його ефективності. На спеціалізованих підприємствах і ділянках створюються кращі умови для комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, використання високопродуктивної техніки, передових технологій.
Спеціалізація підприємств спричиняє необхідність кооперування між ними.
Кооперація виробництва - це встановлення тривалих виробничих зв'язків між спеціалізованими підприємствами, постачання ними один одному напівфабрикатів, деталей, вузлів, комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення кінцевої продукції.
5.5. Капіталовкладення
5.6. Ефективність діяльності підприємства
Глава 6. Управління підприємством
6.1. Загальні положення
6.2. Функції управління
6.2.1. Планування
6.2.2. Організація
6.2.3. Мотивація
6.2.4. Контроль