Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 6.2.1. Планування

Процес управління базується на постановці і досягненні певної мети, тобто серії безупинних, взаємозалежних дій, що є управлінськими функціями.

Першим етапом (функцією) управління є етап планування, тобто дослідження і визначення шляху досягнення мети.

Адже, не спланувавши заздалегідь, не можна домогтися результату - марна трата часу і грошей.

Тільки тоді, коли спланують, можна організувати процес і визначити:

♦ хто за що відповідає (структура управління процесом);

♦ що й у якій послідовності варто робити (хід процесу);

♦ які засоби для цього потрібні (забезпечення процесу) тощо.

Управління діяльністю працівників не може бути ефективним, якщо вони не бажають співробітничати, а така кооперація не виникає сама собою, її необхідно створити.

Наступний етап управління - мотивація поведінки працівників. На цьому етапі досліджують соціально-психологічні наслідки різних організаційних заходів і виробляють дії, що удосконалюють управлінські процедури із створення такого організаційного клімату і такої структури, яка б стимулювала спільні зусилля працівників.

Кінцевим етапом (функцією) процесу управління є контроль, або підбиття результатів. Тут необхідно оцінити всі чинники, що сприяють або перешкоджають досягненню мети (як об'єктивні, так і суб'єктивні). Ці чинники мають бути вивчені, а отриманий досвід використаний для подальшої постановки і реалізації мети.

Чотири функції управління концентруються в управлінський цикл, наведений на малюнку 19.

Ці функції мають дві взаємопов'язані характеристики. По-перше, всі вони потребують прийняття рішень. По-друге, їх виконання передбачає обмін інформацією, тобто комунікацію.

Прийняття рішень - це вибір того, що і як планувати, організовувати, мотивувати та контролювати. Саме це становить основний зміст діяльності керівника.

Комунікація - це процес обміну інформацією та її смисловим значенням між двома і більше особами.

Розглянемо докладніше кожну з функцій управління.

Мал. 19. Управлінський цикл

6.2.1. Планування

Планування - це один із способів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдиний напрямок зусиль усіх працівників підприємства для досягнення загальних цілей.

У загальному випадку завдання планування полягає в тому, щоб:

1) визначити стан фірми в даний момент;

2) визначити бажаний стан;

3) визначити шляхи переходу від першого до другого. Розрізняють три види планування: стратегічне, тактичне і оперативне.

При стратегічному плануванні визначаються довгострокові, розраховані на 10-15 років, цілі підприємства, що враховують загальну ситуацію в економіці країни. Встановлюються фінансові, матеріальні та інші ресурси, необхідні для досягнення цих цілей. Вибирається спосіб - стратегія - досягнення цілей.

При тактичному плануванні загальні цілі конкретизуються на більш короткий період - не більше ніж 5 років.

При оперативному плануванні вирішуються поточні завдання, висунуті кон'юнктурою ринку.

Основу планування становить стратегічний план.

Під стратегічним плануванням розуміють управлінський процес розробки специфічних стратегій, що сприяють досягненню цілей фірми на основі підтримки стратегічної відповідності між ними. Сучасна модель стратегічного планування має вигляд, як показано на малюнку 20.

Мал. 20. Сучасна модель планування

Процес стратегічного планування, складається з таких послідовних етапів.

1. Постановка цілі.

2. Аналіз зовнішнього середовища.

3. Аналіз внутрішнього середовища.

4. Вибір оптимального варіанта стратегії. Найсуттєвішим рішенням при плануванні є вибір цілей. Цілі визначають концепцію розвитку фірми та головні напрямки її ділової активності.

Головна загальна мета фірми - це чітко виражена причина її існування, що позначається як її місія. Цілі розробляються для виконання цієї місії. Цілі мають бути офіційно сформульовані і доведені до співпрацівників фірми.

Вимоги до цілі можна висловити такими критеріями:

♦ ціль має бути конкретною і бажано кількісно вираженою;

♦ ціль має бути узгоджена за часом;

♦ ціль має бути орієнтована на найголовніше.

Існує кілька способів визначення цілей, серед яких найпоширенішим є так зване дерево цілей.

Дерево цілей розбиває всі цілі на кілька рівнів: цілі першого порядку, цілі другого порядку і так далі (моя. 21).

Мал. 21. Дерево цілей

Коли ціль обрано і конкретизовано, переходять до наступного етапу - аналізу зовнішнього середовища. Під зовнішнім середовищем розуміють всі умови і фактори, що виникають у зовнішньому середовищі незалежно від діяльності конкретної фірми і впливають або можуть вплинути на її функціонування і тому потребують управлінських рішень.

Для проведення аналізу зовнішнього середовища необхідно виявити:

♦ загальні тенденції розвитку економіки;

♦ демографічні процеси;

♦ зміни економічного законодавства; 4 тенденції розвитку науки і техніки;

♦ суспільні групи.

Під суспільною групою розуміють будь-яку групу осіб, що можуть впливати на фірму. Ця група може бути такою:

1) інтереси якої збігаються з інтересами фірми, - кредитори;

2) у якій зацікавлена сама фірма, але яка не виявляє до неї інтересу - засоби масової інформації;

3) яка виявляє інтерес, але він не збігається з інтересами фірми - податкова інспекція.

Результатом аналізу зовнішнього середовища є виявлення можливостей та загроз для фірми.

Можливості являють собою ту сферу діяльності фірми, що може спричинити її успіх. Зовнішніми можливостями для фірми є:

♦ поява нових технологій;

♦ послаблення позицій фірм-конкурентів;

♦ можливість розширення асортименту продукції;

♦ здатність обслуговувати додаткові групи споживачів, або вийти на нові ринки (сегменти) ринків тощо.

Загрози - це негативні впливи деяких тенденцій або несприятливий розвиток подій, що за відсутності належних заходів можуть призвести до збитків.

До зовнішніх загроз належать:

♦ вихід на ринок конкурентів із нижчими витратами;

♦ зростання продажу товарів-замінників;

♦ зміна потреб та уподобань споживачів;

♦ несприятлива зміна курсів валют тощо.

Ще однією проблемою, з якою стикається керівництво, є визначення того, чи володіє фірма внутрішніми силами, аби скористатися зовнішніми можливостями, а також виявлення внутрішніх слабкостей, що можуть ускладнити проблеми, пов'язані із зовнішніми загрозами.

Визначення сил і слабкостей є завданням аналізу внутрішнього середовища.

Сила - це те, у чому компанія досягла успіху, або якась особливість, що надає їй додаткових переваг перед іншими.

До потенційних сильних сторін фірми можуть належати:

♦ більш низькі витрати, ніж у конкурентів;

♦ ефективніше організовані рекламні кампанії;

♦ більш вдалий менеджмент тощо.

Слабкість - це відсутність чого-небудь важливого для функціонування компанії, або те, що їй не вдається. Потенційні слабкі сторони:

♦ застаріле обладнання;

♦ недостатність управлінського досвіду та здібностей;

♦ вузький асортимент;

♦ погано організована мережа збуту тощо.

Аналіз сильних і слабких сторін фірми та зовнішніх можливостей і загроз отримав назву SWOT-аналізу (від англ. strength - сила, weakness - слабкість, opportunity - можливість, treat - загроза).

На останньому етапі вибору стратегії перед фірмою можуть постати такі чотири варіанти стратегічної альтернативи: обмежене зростання; зростання; скорочення; поєднання.

Обмежене зростання характеризується встановленням цілей від досягнутого, скоригованих з урахуванням інфляції. Ця стратегія використовується тоді, коли фірма загалом задоволена своїм становищем.

Зростання здійснюється шляхом щорічного підвищення рівня коротко - та довгострокових цілей порівняно з попередніми роками. Ця стратегія використовується в тих галузях, що динамічно розвиваються.

Скорочення - це стратегія останнього заходу. При цьому рівень наступних цілей встановлюється нижчий від попереднього. Для багатьох фірм скорочення може означати реорганізацію.

Стратегію поєднання, як правило, використовують великі фірми, що активно діють у кількох галузях.

Вибором оптимального варіанта стратегії закінчується етап планування, після чого приступають до організації процесу.