Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - Глава 6. Управління підприємством

6.1. Загальні положення

Менеджмент (від англ. manage - управляти) - це система економічного управління підприємством, що включає сукупність принципів, методів, форм і прийомів управління. До менеджменту відносять власне теорію управління та практичні зразки ефективного керівництва, під яким розуміють мистецтво управління. При цьому обидві частини розуміють управління як комплексним, так і конкретним явищем, наприклад, фінансовий менеджмент, менеджмент персоналу тощо.

Кінцевою метою менеджменту є забезпечення доходності господарської діяльності підприємства шляхом раціональної організації виробничого процесу, використання всіх видів ресурсів, включаючи управління та ефективне використання виробничого персоналу.

Історично склалося кілька шкіл менеджменту.

1. Школа наукового управління. Існувала в період з 1885 по 1920 рік. Засновник - американський вчений Ф. Тейлор. Основна мета - управління трудовим процесом. Представники цієї школи присвятили свої дослідження проблемі підвищення ефективності виробництва.

2 Академічна школа. Час існування - з 1920 по 1950 рік. Засновник - А. Файоль. Мета - пошук основних принципів організації управління виробництвом у цілому. Головним внеском цієї школи було те, що управління розглядалось як універсальний процес, що складається із взаємно пов'язаних функцій.

3. Школа людських відносин. Існує з початку 50-х років XX століття і дотепер. Головним у цій школі стало визнання людини як соціального фактора. її представники вважають, що чим вищим буде рівень заінтересованості працівника, тим вищою буде продуктивність праці.

Подальшим розвитком школи людських відносин стала школа поведінки. Основний представник - Ф. Херцберг. В її основі лежить дослідження поведінки людини.

Поведінкою кожної людини управляють мотиви. Під мотивами розуміють активні рушійні сили, які визначають поведінку людей. Ще у XVIII столітті англійський економіст Адам Сміт, досліджуючи природу і причини походження багатств народів, науково встановив об'єктивну істину, що спонукальних мотивів практичної діяльності будь-якої нормальної людини може бути тільки два: користь (особистий інтерес) або страх. Користь і страх - дві фундаментальні особливості людської природи. На першій побудована ринкова економіка, на другій - командно-адміністративна.

Загальна схема поведінки людини дана на малюнку 17. Як видно, в основі поведінки людини лежить потреба.

Мал. 17. Схема поведінки людини

Потреба (англ. need) - це відчуття нагальної необхідності у чомусь, яке набуває специфічної форми відповідно до культурного рівня та особистості людини. Потреба виступає в якості внутрішнього психологічного мотиву.

Інтерес (англ. interest) - це усвідомлена потреба. Як тільки людина усвідомлює свої потреби, вона починає шукати шляхи для їх задоволення.

Стимул (від лат. stimulus, букв. - підганялка) - це усвідомлений шлях реалізації інтересу. Стимул виступає безпосередньою спонукою до дії.

Первинним мотивом для людини є прагнення до задоволення своїх основних фізіологічних потреб. Одночасно немаловажним моментом у житті людини є задоволення естетичних запитів. Всі людські потреби можна представити у вигляді ієрархічної піраміди, запропонованої американським психологом А. Маслоу (мал. 18).

Послідовність задовольняння потреб - від більш до менш нагальних. Як тільки найсуттєвіша потреба задоволена, вона перестає виступати рушійною силою (мотивом), і виникає необхідність у задоволенні наступної потреби.

Використання і розвиток мотивів поведінки працівників у процесі управління підприємством є неодмінною умовою для того, аби фірма домоглася успіху.

Мал. 18. Піраміда потреб людини

Сьогодні управління конкретним підприємством будується на певних принципах, що становлять філософію тієї чи іншої фірми.

Філософія фірми - це "священна книга", де викладено Ідеали та цілі загальної справи. Інакше кажучи, це загальна етична мова даного підприємства, за допомогою якої його працівники координують свою діяльність і розуміють мотиви рішень та дій усіх працівників.

Кожне підприємство сповідує свої принципи управління. Проте варто зауважити, що девіз "прибуток за будь-яку ціну" давно вже відійшов у минуле. Нині фірми, які процвітають у бізнесі, дотримуються інших принципів.

Перший принцип - лідерство через якість. При цьому розуміють якість не просту, а інтегральну - від ідеї нового продукту до організації технологічних процесів та умов збуту. Складовою частиною концепції Інтегральної якості є концепція "якість усередині фірми". Відповідно до останньої відповідальність за якість кінцевої продукції у рівній мірі падає на всі підрозділи фірми. При цьому виробник бере на себе право формувати потреби клієнта, тому що краще, ніж сам споживач, знає його дійсні потреби.

Другий принцип полягає у формуванні корпоративної особистості. Корпоративна особистість - це працівник фірми будь-якого ранту, що повністю присвятив себе інтересам її зростання і процвітання. Подібний принцип веде до само ототожнення працівника з фірмою, корпорацією, що властиво "хазяїну справи". Тим самим поступово зникає поділ на роботодавців і найманих працівників. Подальшим розвитком політики корпоративної особистості є система довічного трудового найму, яка широко використовується, наприклад, японськими корпораціями.

Філософія загальної долі - модифікація принципу корпоративної особистості на рівні між фірмових відносин між постачальниками і споживачами - прийшла на зміну "філософії контракту", суть якої зводилася до такого: складай правильно контракт - і матимеш зиск, нехай навіть за рахунок недосвідченого партнера.

Корпорації, що сповідують дані принципи, прийнято називати корпораціями типу "Z". До таких корпорацій належать американські Hewlett-Packard, IBM, Intel, Texas Instruments, General Electric, Westingans, Xerox і Coca-Cola, японські Matsushita, Hitachi, Mitsubishi, Nissan і Sanyo, південнокорейські Samsung і GoldStar, а також подібні їм транснаціональні корпорації.

У теорії управління виділяють також стилі управління. Стиль управління (керівництва) характеризується співвідношенням між владою керівника і ступенем свободи, якою користуються його підлеглі при розробці управлінських рішень.

Розрізняють п'ять типових стилів керівництва (від най авторитарнішого до демократичніших).

1. Директивний. Керівник одноосібно визначає зміст проблеми, що стоїть перед фірмою, розглядає варіанти можливих рішень, вибирає один з них і дає вказівки, як його реалізувати.

2 Переконуючий. Керівник, як і в першому випадку, приймає рішення одноосібно, але роз'ясняє підлеглим, чому обрано саме цей варіант, і переконує їх у тому, що виконання цього рішення якнайкраще відповідає інтересам усієї фірми і кожного її працівника.

3. Консультативний. Керівник розглядає підлеглих як консультантів, залучає їх до вироблення рішення, надає всю інформацію з існуючої проблеми, розглядає запропоновані варіанти і на свій розсуд вибирає найкращий.

4. Колективний. Керівник розглядає підлеглих як рівних партнерів і заздалегідь згоден на проведення в життя колективного рішення.

5. Довірчий. Керівник формулює проблему і визначає межі можливого рішення, а потім довіряє підлеглим вибрати це рішення. 4

Те, який із зазначених стилів здійснюється на практиці, залежить від трьох груп чинників. Це чинники, пов'язані з особистістю керівника, з особистостями підлеглих, і чинники зовнішнього середовища, що не залежать (або мало залежні) ні від керівника, ні від його підлеглих.

До чинників, пов'язаних з особистістю керівника, відносять його фахову підготовку і досвід, ступінь довіри до підлеглих, бажання полегшити собі роботу, прагнення до найбільшої надійності в роботі фірми. Чинники, що формують поведінку підлеглих - це, насамперед, готовність взяти на себе відповідальність за вирішення проблеми, самостійність мислення, розуміння завдань фірми, особиста зацікавленість у вирішенні проблеми, досвід у вирішенні аналогічних проблем. І, нарешті, чинники зовнішнього середовища - це філософія фірми, її традиційна структура і сформований порядок роботи, а також характер проблеми, що розв'язується, та ступінь її складності.

Стиль керівництва не може бути весь час незмінним. Навіть найдемократичнішому керівнику доводиться іноді приймати одноосібне, директивне рішення. Вибір стилю залежить від вимог справи та конкретних обставин.

І все ж слід зазначити, що за останній час стиль управління фірмами значно змінився. Якщо раніше вважали, що успіх організації цілком залежить від особистих якостей ЇЇ керівника, то нині увага зосереджена на пошуках методів, що дають змогу керівнику здійснювати свої функції управління найефективнішим способом.