Теорія економічного аналізу - Купалова Г.І. - 1.3. Становлення та розвиток економічного аналізу в індустріальну та постіндустріальну епохи

Період XVI–XVIII ст. ознаменувався великими змінами в найрозвиненіших країнах світу. Відбулися великі географічні відкриття й утворилися колоніальні імперії. Здійснилися промислові перевороти, формувалося світове господарство. Намітився перехід до індустріального суспільства завдяки створенню заводів, великих підприємств, власників засобів виробництва, найманих робітників. Були вдосконалені знаряддя, технологія, організація виробництва. Ручна праця в мануфактурах витіснялася механізованою машинною високопродуктивною працею. Прогресивні зміни відбулися не тільки у промисловості, а й у сільському господарстві, торгівлі, фінансовій справі, на транспорті та ін. В аграрному секторі США, Великобританії і Франції створювалися фермерські господарства.

У результаті склалися умови для переходу від дрібного до розширеного товарного виробництва. У XIX ст. у країнах Західної Європи відбувся промисловий переворот, результатом чого став перехід від аграрної до індустріальної цивілізації. Пріоритетного розвитку досягла промисловість, насамперед важка. У кінці XIX – на початку XX ст. сформувалося світове господарство, міжнародна кооперація та спеціалізація. При цьому зберігалося і велике землеволодіння.

Бурхливий розвиток світової економіки зумовив відповідні зміни в бухгалтерському обліку й економічному аналізі.

Зародження бухгалтерського обліку у Венеції, введення французом Жаком Саварі понять систематизованого та аналітичного обліку, створення італійським бухгалтером Джузеппе Чербоні (1827–1917 pp.) вчення про систематичне складення та аналітичне розкладення бухгалтерських рахунків сприяли тому, що на зміну епізодичному аналізу прийшов регулярний аналіз з більш досконалими та об'єктивними документальними носіями інформації.

На перших порах розробкою методів і прийомів економічного аналізу та його здійсненням займалися переважно бухгалтери. Це пояснювалося тим, що найпростіші аналітичні методи і прийоми входили до складу балансоведення, бухгалтерського обліку, фінансів, статистики. Потім відбулося розмежування названих видів практичної і наукової діяльності та аналізу, а також їх удосконалення.

Цьому сприяли розробка методу калькуляції (Р.Я. Вейцман, А. Кальмес, Н.Г. Філімонов, Р. Фішер) і балансового методу (Г. Бідерман, Ф. Венн, М.С. Лунський, І.Ф. Шерр), що стало поштовхом для винайдення нових методів аналізу, зокрема маржинального і функціонально-вартісного. Отже, на початку XX ст. в результаті еволюції та диференціації наук відбулося становлення економічного аналізу як окремої науки та її активний розвиток.

Заслугою відомого швейцарського вченого І.Ф. Шерра було визначення "предмета бухгалтерії" як зовнішніх і внутрішніх господарських і правових фактів, що відбулися. На основі цих та інших положень було виділено такі види аналізу, як зовнішній і внутрішній, розроблено методику аналізу витрат виробництва й аналізу беззбитковості (у т. ч. визначення точки беззбитковості), які нині широко використовуються в управлінському аналізі.

Великий внесок у розвиток бухгалтерського обліку та аналізу внесли і російські вчені: Г. Брун, П.М. Крижанівський, А.З. Попов, І.Г. Максимов, М.С. Лунський і А.К. Рощаховський та ін. Так, Г. Брун у 1845 р. запропонував методи розрахунку показників для аналізу інвестицій. П.М. Крижанівський у 1898 р. у числі перших розробив форми документів для оперативного аналізу та основні організаційні засади аналізу господарської діяльності підприємства. Ш. Рейнбот у 1865 р. збагатив фінансовий аналіз методикою оцінки ефективності вибору видів і форм інвестицій, а також маркетинговий аналіз. Ф. Єгерський вивчив питання достовірності економічної інформації для прийняття управлінських рішень. А.З. Попов запропонував ввести такі економічні терміни як основний капітал, оборотний капітал та запасний капітал, застосував методи аналізу рахунків бухгалтерського обліку, дав оцінку інформаційним джерелам. І.Г. Максимов у 1906 р. визначив мету й основні завдання економічного аналізу, необхідні для прийняття управлінських рішень з боку власника підприємства. Сюди входять оцінки: розміру власного торгового капіталу, структури капіталу, результатів діяльності, продуктивності праці, можливість виконання боргових зобов'язань і задоволення інших потреб, оборот капіталу, рівень дохідності підприємства й окремих господарських операцій.

Німецький вчений П. Герстнер розробив методичні засади коефіцієнтного, порівняльного (зі стандартом, нормативом), факторного аналізу, вивчення динаміки показників тощо.

Швейцарський вчений Ф. Гюглі значну увагу приділив розробці та впровадженню у 1870 р. теорії нормування, а саме нормативних показників господарської діяльності у вигляді кошторису для порівняння їх з реальними значеннями, що дало можливість визначати рівень та ефективність витрачання ресурсів і знаходити невикористані резерви. Крім того, ним було удосконалено методичні підходи до фінансового аналізу амортизації, заборгованості, ліквідності, рентабельності підприємства тощо. Це забезпечило теоретичну базу для використання в обліку, аналізі й управлінні такого важливого аналітичного методу як стандарт-костинг.

М.С. Лунський обґрунтував необхідність проведення аналізу господарської діяльності. Він вважається автором балансової теорії в Росії. A.К. Рощаховський вперше запропонував розроблену ним типову структуру бухгалтерського балансу. Вона включала статті, структуру балансу та звіту про прибутки і збитки, а також методи оцінки статей звітності. Досягненням А.К. Рощаховського в методиці економічного аналізу та обліку було також зроблене ним групування середніх і відносних показників, розрахованих на базі балансу. Так, у першу групу включені ті показники, які показують відношення статей балансу між собою, а у другу – ті, що характеризують відношення статей активу балансу до кредиторської заборгованості. А.П. Рудановський та І. А. Блатов розробили свою методику аналізу балансу у 20-х роках XIX ст.

Отже, у XX ст. відбулися разючі зміни щодо методології та практики економічного аналізу. Заслуга у цьому належить, крім вищеназваних учених, таким французьким економістам, як Жан Батист Дюмарше та Жан Бурнісьєна. Так, Жан Батист Дюмарше розробив теоретико-методологічні засади фінансового аналізу, понятійний апарат аналітичного дослідження рахунків, розвинув типологічний аналіз балансу шляхом використання комбінаторики. Крім цього, заслугою Жана Батиста Дюмарше, як і Делапорта, є обґрунтування органічного взаємозв'язку між політекономічними теоріями, бухгалтерським обліком та економічним аналізом. Жан Бурнісьєн удосконалив методологічні засади економічного аналізу за рахунок запровадження порівняльного аналізу співвідношень між масою цінностей підприємства і правами власності на них. Подальше вивчення фінансових аспектів економічного аналізу здійснив Джеймс Блісс. Він розробив і запропонував у 1930 р. систему показників результативності, успішності господарювання за допомогою порівняння фактичних фінансових результатів з показниками балансу і бухгалтерського обліку.

Економічний аналіз як важливу складову економічного дослідження, невід'ємний процес в інформаційному потоці можна трактувати завдяки визнанню поняття бухгалтерського обліку Американською асоціацією бухгалтерів у 1966 р. При цьому обґрунтовано необхідність проведення ситуаційного аналізу для прийняття зважених рішень у сфері управління.

Нове концептуальне бачення ролі, мети і функцій економічного аналізу склалося у 1981 р. в результаті прийнятого Американським інститутом аудиторів визначення бухгалтерського обліку як обслуговуючої сфери діяльності, призначеної для надання кількісної інформації, переважно фінансового плану, про економічні об'єкти, придатної для прийняття обґрунтованих управлінських рішень з економічних питань при аналізі альтернативних варіантів дій. Це формулювання свідчить про обслуговуючу функцію економічного аналізу і його визначальну роль у прийнятті управлінських рішень з Історичні аспекти становлення та розвитку економічного аналізу господарської діяльності. Такий підхід сприяв деталізації, виникненню нових видів і форм економічного аналізу, насамперед зовнішнього, підвищенню його оперативності, забезпеченню комплексності і демократизму у проведенні економічного аналізу.

Отже, індустріальна та постіндустріальна епохи характеризуються бурхливим розвитком теорії, методології і практики економічного аналізу. Учені-економісти, які досягли найкращих результатів в економічних дослідженнях, відзначені Нобелівськими преміями. Економіст Рагнар Фріш з Норвегії та Ян Тінберген з Ізраїлю вперше удостоєні в 1969 р. Нобелівської премії "За створення і застосування динамічних моделей до аналізу економічних процесів". Динамічні моделі використані ними для аналізу заощаджень і згодом лягли в основу теорії планування.

Економіст із США Пол Самуельсон відзначений в 1970 р. Нобелівською премією "За наукову роботу, що розвинула статичну і динамічну економічну теорію". Результатами цієї роботи стали розробки з економічної теорії, насамперед принципи максимізації в аналітичній економіці, які знайшли своє відображення в монографії "Основи економічного аналізу". Інші американські економісти Джон Хікс і Кеннет Ерроу стали лауреатами Нобелівської премії у 1972 р. "За новаторський внесок в загальну теорію рівноваги і теорію добробуту". Вони розвинули теорії: рівноваги та добробуту, оптимальних запасів, статистичних рішень, розробили методи аналізу стабільності ринкових моделей та математичного програмування.

Василь Леонтьеву американський економіст російського походження, прославився відкриттям методу "витрати – випуск", який нині відомий і використовується у всьому світі для аналізу найважливіших економічних показників і проблем, планування та формування бюджетної політики. За це йому була присуджена у 1973 р. Нобелівська премія. Леонід Канторович, російський вчений-економіст, та Тьяллінес Купманс увійшли в історію економічної науки як лауреати Нобелівської премії у 1975 р. та розробники теорії оптимального розподілу ресурсів, завдячуючи якій, у світі почав широко використовуватися метод лінійного програмування.

Мілтон Фрідмен, економіст із США, досягнув значних результатів в аналітичних дослідженнях споживання, грошової політики, грошового обігу тощо. Статистичні методи Фрідмена сприяли розвитку економетрики. В 1976 р. за ці та інші розробки він був нагороджений Нобелівською премією. Лоуренс Роберт Клейн у американський економіст, був удостоєний Нобелівської премії у 1980 р. за розробку і використання економічних моделей для аналізу економічних коливань та економічної політики, прогнозування торгівлі, впорядкування статистичних моделей різних країн та інтегрування їх в єдину загальну систему. Джеймс Тобіну також американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки у 1981 р. став відомим завдяки аналізу кон'юнктури фінансових ринків та вивченню їх впливу на макроекономічні показники, соціально-економічну політику, зокрема на видатки бюджету, безробіття, виробництво і ціни. Заслуговує на увагу розроблена ним модель портфельних інвестицій, яка збагатила теорію, методологію і практику фінансового аналізу.

Жерар Дебре розвинув наукові засади аналізу з теорії загальної рівноваги, функцій корисності, обмеження реалізації ризику невизначеності, граничних ресурсів. За це удостоєний Нобелівської премії у 1983 р. Моріс Алле був відзначений у 1988 р. Нобелівською премією за наукові розробки з ефективного використання виробничих ресурсів, а Джеймс Міррліз та Вільям Вікрі присвятили свої праці економічній теорії стимулів в умовах асиметричної інформації. Це забезпечило наукові засади досягнення економічної та інформаційної рівноваги у прийнятті управлінських рішень на макро-, мезо- та мікрорівнях. Вони отримали Нобелівську премію у 1996 р.

Нобелівськими преміями відзначені також Джеймс Хек-ман, Деніел Макфадден за розвиток теорії і методів аналізу (2000 р.); Роберт Енгл, Клайв Греджер за розробку методу аналізу тимчасових рядів в економіці (2003 р.); Роберт Ауманн, Томас Шеллінг за поглиблення розуміння суті конфлікту і співпраці шляхом аналізу теорії ігор (2005 p.); Леонід Гурвіц, Ерік Мескін, Роджер Майєрсон за створення основ теорії оптимальних механізмів (2007 p.).

Отже, в індустріальну та постіндустріальну епохи сталися прорив у методологічному, інформаційному розвитку і практичному застосуванні економічного аналізу, відокремлення його від інших наук, насамперед статистики, бухгалтерського обліку. Це забезпечило функціонування аналізу як самостійної науки, що має не тільки загальнотеоретичний, а й прикладний характер, а також використання його в різних видах економічної діяльності на всіх рівнях управління.

Узагальнену та систематизовану інформацію щодо історичних етапів розвитку економічного аналізу подано в табл. 1.1, за допомогою якої можна наочно прослідкувати еволюцію становлення і розвитку у світі економічного аналізу як практичної діяльності та науки.

Таблиця 1.1. Основні етапи розвитку економічного аналізу

Етап

Період розвитку

Характеристика

1

2

3

Первісна доба і стародавні цивілізації

3 найдавніших часів до кінця Уст. н. е.

Функції економічного аналізу:

– контролююча;

– управлінська

Сфера використання:

– тільки сільське господарство (IV тис. до н. е.);

– сільське господарство, ремесла з галузевою структурою (торгівля, будівництво й архітектура) – І тис. до н. е. – V ст. н. е.

Методи і прийоми економічного аналізу:

– найпростіші натуральні, абсолютні, умовні, середні показники;

– порівняння (кінець IV тис. до н. е.);

– деталізація та синтез

Об'єкт економічного аналізу – окремі, поодинокі, відособлені факти, явища суспільного життя, що мають локальний характер

Предмет аналізу – предмети обміну та побуту, майно, населення, робоча сила, затрати робочого часу, кошти

Періодичність економічного аналізу: нерегулярний, епізодичний

Інформаційні джерела:

– усні повідомлення (кінець IV тис. до н. е.);

– документальні носії інформації (III тис. до н. е.)

Доба Середньовіччя

V-XV ст.

Функції економічного аналізу:

– контролююча;

– інформаційна;

– планова;

– управлінська

Сфера використання: багатогалузевий

Методи і прийоми економічного аналізу:

– абсолютні, відносні, середні показники;

– порівняння (кінець IV тис. до н. е.);

– факторний аналіз (XV ст.);

– деталізація та синтез

Об'єкт економічного аналізу – господарські процеси та явища, що мають індивідуальний і загальний характер

Предмет аналізу – природні (у т. ч. земельні, водні та ін.) виробничі, трудові, фінансові ресурси

Періодичність економічного аналізу: регулярний

Інформаційні джерела: документальні носії інформації

Індустріальна та постіндустріальна епохи

XVI ст. – до наших днів

Функції економічного аналізу – багатофункціональний:

– наукова;

– контролююча;

– планова;

– пошукова (резерви виробництва);

– інформаційна;

– управлінська;

– дослідницька

Сфера використання:

– багатогалузевий;

– комплексний

Методи і прийоми економічного аналізу:

– сукупність методів і способів аналізу;

– багатофакторний, комплексний, системний аналіз

Об'єкт економічного аналізу – господарська діяльність, що має як індивідуальний, так і загальний, суцільний характер

Предмет аналізу – причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ і процесів, що виникають у процесі господарської діяльності та пов'язані із формуванням і використанням господарських ресурсів та продуктивних сил суспільства в цілому

Періодичність економічного аналізу:

– регулярний;

– оперативний

Інформаційні джерела:

– документальні носії інформації;

– електронні носії інформації

1.4. Основні етапи розвитку вітчизняного економічного аналізу
1.5. Внесок українських вчених у розвиток економічного аналізу
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ
Розділ 2. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
2.1. Поняття про економічний аналіз
2.2. Об'єкт, предмет, користувачі та виконавці економічного аналізу
2.3. Мета і завдання економічного аналізу
2.4. Функції і значення економічного аналізу в сучасних умовах
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ
Розділ 3. ПРИНЦИПИ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru