Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Структура зовнішньої торгівлі України товарами й послугами

Товарна структура зовнішньої торгівлі України протягом десятиріччя практично не змінилася, незмінною лишилася й номенклатура товарів, які забезпечують основну частину валютних доходів. У цілому структура експорту охоплює багато видів національних товарів, але список товарів, на які припадають основні обсяги валюти, налічує не більше десяти позицій: метали, товари хімічної промисловості, добрива, деякі види продукції харчової промисловості.

Провідні позиції в українському експорті належать металопродукції (44 % експорту), мінеральним продуктам і хімії (22 %). тоді як на продукцію машинобудування припадає лише 12 %.

Таблиця 2

Товарна структура експорту України (10 основних продуктів)

Більше того, за 1995—1999 рр. структура експорту товарів значно погіршилася: частка металопродукції зросла на 8 %, а продукції машинобудування — на 7 %.

Якщо порівняти структуру зовнішньої торгівлі України з аналогічними показниками країн Центральної і Східної Європи, то стає очевидним, що таке порівняння не на нашу користь. По-перше, експорт сировини і товарів з низькою доданою вартістю з України в 4—10 разів перевищує аналогічні показники для Чехії, Угорщини та Польщі. По-друге, експорт продукції українського машинобудування у 2—5 разів нижчий, ніж із країн Центральної Європи. А ще в 1995 р. частка продукції машинобудування в структурі експорту України становила 19 %, Словаччини — 18,8 %, Польщі — 21,1 %. По суті, розвивається вкрай небезпечне "сировинне омертвіння" економічних тканин країни. На світових ринках за Україною поступово закріплюється стратегічно невигідна товарна структура експорту, що підтверджує аналіз основних товарних позицій.

Металопродукція

Валютні надходження багато в чому залежать від примхливої кон'юнктури зовнішніх ринків, дій конкурентів і протекціоністських заходів країн-ім-портерів. Спроби розширити експорт шляхом заниження цін приводять до антидемпінгових заходів щодо вітчизняних експортерів, і в результаті знижується прибутковість поставок металопродукції. У 1999 р. фізичний обсяг експорту металопродукції зріс на 26,5 %, а у вартісному вираженні зменшився на 7,5 %. По суті, експорт металургійної продукції в багатьох випадках орієнтований не на економічну ефективність, а на утримування позицій на зовнішніх ринках для забезпечення валютних надходжень за будь-яку ціну.

Хімічна продукція

У 1996—1998 рр. цей сегмент експорту скорочувався внаслідок несприятливої ринкової кон'юнктури. В 1999 р. поставки продукції хімічної промисловості України зменшилися на 15,3 % (майже на 200 млн дол. США). Крім того, розвиток експорту хімічної продукції стримується її високою енергомісткістю, залежністю від імпортної сировини (особливо газу, нафти й стиролу) та екологічною шкідливістю. Певної стабільності цьому напрямові зовнішньої торгівлі надає інерція попиту в пострадянських державах — головних споживачах української хімічної продукції.

Слід зазначити, що металургійна та хімічна продукція, яка становить близько половини експортного потенціалу України, в останні роки втрачає конкурентні позиції на зовнішніх ринках. Визначальну роль у формуванні структури собівартості металопродукції відіграють матеріальні витрати, що дорівнюють майже 80 %, з яких 50 % припадає на енергоносії. Аналіз формування експортних цін свідчить, що основною причиною збитковості експорту металопродукції є надто високі витрати на виробництво, що, поряд з низькою якістю продукції, робить її практично неконкурентоспроможною.

Рис. 1

Товарна структура експорту України в 1999 р.

Те ж саме стосується хімічної галузі. Так, ціни внутрішнього ринку на аміак через його високу вартість на 45 % перевищують рівень індикативних цін, а на карбомід — на 90 %. Таке перевищення сформоване вже на рівні виробничої собівартості без урахування затрат на реалізацію.

Продукція машинобудування

Частка галузі в структурі промислового виробництва України протягом 1992—1999 рр. зменшилася втроє — відповідно її питома вага в структурі експорту в 1999 р. становила лише 11 %. Основні причини розрив коопераційних зв'язків з країнами колишнього СРСР і колишньої РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги); зростання відносних цін на енергоносії й матеріали, що різко знизило конкурентоспроможність машинобудівних підприємств нашої країни.

Товари агропромислового комплексу

І в цій сфері Україна втрачає свої переваги на світовому ринку. За останні роки наша країна втратила позиції європейського лідера у виробництві бурякового цукру, а також ринки збуту цієї продукції в країнах СНД. передусім у Росії. Після введення у 1999 р. експортного мита в розмірі 23 % експорт соняшника зменшився на 90 % порівняно з 1998 р. Слід зазначити, що за рівня внутрішніх цін. який склався нині на більшість товарів вітчизняного агропромислового комплексу, важко розраховувати па збереження зовнішніх ринків для цієї продукції.

Послуги

У 1999 р. Україна надавала послуги більш ніж 150 країнам. Загальний обсяг їх експорту становив близько 3.6 млрд дол. США. скоротившись на 206 млн дол. США порівняно з 1998 р.

Левова частка (85 %) у загальному обсязі експорту послуг належить транспортним послугам. А 60 % з них (1,8 млрд дол. США) припадає на транзит російських енергоносіїв. Експорт комп'ютерних послуг у 1999 р. дорівнював лише 4 млн дол. США (0.1 % загального обсягу). На міжнародному ринку технологій Україна майже не представлена — ліцензійні послуги склали тільки 3.9 млн дол. США. Загалом експорт послуг поки що нагадує вулицю, а точніше, трубу з одностороннім рухом.

Слід зазначити, що на ефективність українського експорту негативно впливають повільна структурна перебудова виробництва, висока собівартість більшості видів експортної продукції, а також нездатність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності забезпечити більш ефективні умови поставок продукції на зовнішні ринки (CIF. СІР. DDP та ін.).

Стримує експортну діяльність наших підприємств поширена практика неповернень податку на додану вартість (ПДВ) суб'єктам господарювання, що експортують продукцію на зовнішні ринки за валюту. Зрозуміло, що в цих умовах експортери згортають поставки продукції на зовнішні ринки, оскільки неповернення ПДВ впливає на фінансовий стан підприємств-експортерів. Найнегативніше це відображається на експорті продукції металургійного комплексу та харчової промисловості — виробництв, які є збитковими чи мають незначний рівень рентабельності.

Крім того, протягом останніх років спостерігався різкий спад ефективності виробництва в усіх без винятку галузях. Особливо прикро, що це мало місце в експортозорієнтованих виробництвах.

Потенціал екстенсивного розвитку експорту майже вичерпаний. Без активної структурної перебудови економіки важко розраховувати на збереження вже досягнутих обсягів експорту, тим більше що сприятлива для українських товарів кон'юнктура 1996—1997 pp. сьогодні змінилася на протилежну.

Нинішні труднощі пояснюються тим. що в цілому структура експорту дісталася Україні в спадок від колишнього СРСР і відображає суперечності сучасного перехідного періоду. Так, у промисловості частка важких галузей (електроенергетика, паливна промисловість та чорна металургія) збільшилася до 54.5 % у 1997 р. (19,7 % у 1990 p.). За той же період частка машинобудування, легкої та харчової промисловості зменшилася з 62,3 % до 27,5 %. За розрахунками експертів. Україна витрачає на 1 $ ВВП 3,25 кг еквівалента нафти. Для порівняння: у країнах із середнім рівнем доходів цей показник становить 0.6 кг. а в країнах Організації економічного співробітництва й розвитку -0.27 кг на 1 $ ВВП. Зазначені структурні зміни у промисловості України призводять до збільшення залежності від імпорту енергоносіїв, і як наслідок — до збитковості виробництва та неплатежів.

Таблиця 3

Структура експорту-імпорту послуг у 1999 р. (мли дол. США)

Економічний аналіз стану експортної спеціалізації України дає підстави для двох принципово важливих висновків: перший — високий відсоток у структурі експорту продукції металургії, агропромислового комплексу та харчової промисловості свідчить про технічну відсталість української індустрії, недостатній розвиток наукомістких виробництв; другий — порівняно низький рівень фактично здійснюваного експорту переважної кількості видів промислової продукції спричинений насамперед їхньою неконкурентоспроможністю (недостатньою конкурентоспроможністю) на світовому ринку.

Конкурентоспроможність продукції вітчизняної промисловості в міжнародному масштабі зумовлюється здатністю до інноваційного розвитку та використання новітньої техніки й технології. Витрати на науково-дослідні роботи справляють значний вплив на товарну структуру експорту. Наприклад, у 90-х роках у США 89.4 % державних витрат і 74.6 % витрат підприємств на науку використовувалися у п'яти галузях промисловості: ракетобудуванні й космічній промисловості, машинобудуванні, електротехнічній і хімічній промисловості та приладобудуванні. При цьому 39,1 % продукції цих п'яти галузей становили 72 % американського експорту продукції переробної промисловості. Це свідчить про достатньо високий рівень конкурентоспроможності товарів США на світовому ринку.

Натомість конкурентоспроможність продукції промисловості України, передусім продукції машинобудування, на зовнішніх ринках є порівняно досить низькою. Так, у 90-х роках частка створених в Україні зразків нових видів машин та обладнання, що перевищували технічний рівень кращих закордонних аналогів, коливалася в межах 1—3 %. Такий стан зумовлений практичною відсутністю чітко розробленої програми інноваційного, насамперед технічного, розвитку промисловості, недостатнім рівнем фінансування науково-дослідних робіт. Неухильне зниження обсягів фінансування розвитку національної науки є загальною тенденцією останніх років. Якщо в 1990 р. частка фінансування науки у ВВП становила 3,1 %. то в 1995 р. вона знизилася до 1.1 %. У розвинутих країнах цей показник дорівнює: в Ізраїлі — 3.5 %, Японії — 3,05; Південній Кореї — 3.0: Швеції — 2,89; Швейцарії — 2,86; США 2,75; ФРН — 2,66; Франції — 2,02 %.

Для України, яка мас потужний науково-технічний і промисловий потенціал, конче потрібно розробити експортозоріентовану модель технічного й економічного розвитку вітчизняної індустрії. Ця модель мас передбачати реалізацію наявних можливостей підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробів за рахунок великомасштабного інвестування та підвищення технічного рівня виробництва. Створення такої моделі на сучасному етапі потребує збільшення стартового капіталу, глибокого вивчення кон'юнктури світових ринків, ефективної структури експорту.

У товарній структурі українського імпорту протягом останніх років суттєвих змін не спостерігалося. У 1999 р. темпи падіння обсягів імпорту становили 20.5 %. За рік до України було імпортовано товарів майже на 13 млрд дол. США. в тому числі з країн СНД і Балтії — на 7.4 млрд. з інших країн світу — на 5,5 млрд дол. США. Зменшення обсягів імпорту в 1999 р. зумовлювалося багатьма причинами, серед яких — негативні наслідки кризи (девальвація гривні, зниження реальних доходів населення та внутрішнього споживчого попиту тощо), застосування урядом України низки заходів щодо обмеження імпорту (протягом 1998—1999 рр. було прийнято понад 40 нормативно-правових документів, які змінювали ставки ввізного мита), введення НБУ заборони на попередню оплату імпортних контрактів, яка діяла в І півріччі 1999 р.

Енергетичний імпорт, який становить 42 % загальних обсягів імпорту, скоротився на 11.8 %', або майже на 730 мли дол. США. Слід зазначити, що в 1999 р. до України було імпортовано природного газу на 6,4 млрд м³ більше, ніж у попередньому, але вартість його за рік зменшилася майже на 375 млн дол. США. Одночасно скоротилися вартісні (на 163 млн дол. США) та кількісні (на 488 тис. т) обсяги імпортованої сирої нафти.

Ще динамічніше відбувалося падіння обсягів неенергетичного імпорту, який скоротився на 25.8 % порівняно з попереднім роком. Суттєво звузився імпорт товарів інвестиційного характеру. Поставки машин та устаткування зменшилися на 33.9 %. або на 1,2 млрд дол. США. порівняно з 1998 р.. в основному за рахунок зменшення на 39 % імпорту цієї продукції з країн далекого зарубіжжя.

Збільшення позитивного сальдо балансу послуг порівняно з 1998 р. на 7.4 % зумовлене випередженням темпів зменшення обсягів імпорту послуг (на 10 %) порівняно з експортом (на 4 %).

Загалом слід зазначати, що динаміка складників зовнішньої торгівлі, зокрема зовнішньоторговельного обороту, експорту та імпорту, багато в чому залежить від змін обсягів внутрішнього споживання та ВВП. За постійного скорочення ВВП на внутрішньому ринку утворюється дефіцит ресурсів, призначених для внутрішнього споживання. Ліквідація цього дефіциту об'єктивно можлива шляхом збільшення імпортних надходжень необхідних ресурсів та поступового скорочення експорту.

Рис. 2

Товарна структура імпорту України в 1999 р.

Екстенсивний розвиток експорту в 1995—1997 рр. (без здійснення структурних змін в експортозорієнтованих та інших галузях економіки) відбувався чималою мірою за рахунок зменшення внутрішнього споживання.

З 1997 р. обсяги імпорту почали скорочуватися. Якщо в 1996 р. обсяги імпортних надходжень товарів зросли порівняно з 1994 р. на 38,5 %. або на 4,9 млрд дол.. то вже в наступному 1997 р. вони зменшилися на 2,8 %, або на 500 млн дол. У 1999 р. обсяги імпорту товарів скоротилися на 13.9 %, або на 2.1 млрд дол.

Зниження обсягів імпорту було наслідком впровадження низки заходів тарифного регулювання щодо більшості товарів, які в достатній кількості виробляються або можуть вироблятися в Україні, передусім щодо сільськогосподарської та харчової продукції — м'яса, цукру, олії соняшникової, картоплі тощо. Важливе значення для впорядкування імпорту мало обмеження ввезення готової продукції, у вартості якої давальницька сировина сягає 80 %. Уряд ужив також заходів, аби обмежити ввезення товарів фізичними особами: максимально дозволений неоподатковуваний обсяг ввезення товарів було встановлено в розмірі 200 екю. За оцінками, ввезення в Україну сільгосппродукції фізичними особами зменшилося в 1998 р. порівняно з попереднім роком приблизно вдвоє.

Подальше скорочення імпорту, зважаючи на високу питому вагу у ньому (понад 80 %) енергоносіїв та продукції промислово-технічного призначення можливе лише з урахуванням забезпечення потреб економіки необхідними виробничими ресурсами. Загальні обсяги імпорту досягли нині по суті того рівня, який дає змогу задовольнити мінімальні потреби держави.