Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Сутність міжнародних інвестиційних процесів

Сутність міжнародних інвестиційних процесів

У широкому розумінні міжнародними процесами є такі інвестиційні процеси, які передбачають взаємодію учасників з питань інвестиційних ресурсів, що належать іншим державам (резидентів та нерезидентів щодо конкретної країни).

Кожна країна володіє певними інвестиційними ресурсами, що складаються з її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватися як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування.

Ч напрямком руху інвестиційних ресурсів пов'язані поняття "втеча капіталу" та "чистий приплив капіталу". Втеча капіталу - це переказ капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.). Головною метою втечі капіталу с одержання вигід від його розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу це різниця між обсягом надходжень грошових коштів з-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивезення капіталу у формах позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів. На рівні окремих країн розрізняють експорт (імпорт) приватного та державного капіталів.

Основу міжнародного руху підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції.

Прямі інвестиції — це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), які зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування. Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції (частка доходу від об'єкта інвестування, яка не розподіляється і не переказується прямому інвесторові). Крім того, до прямих інвестицій належать усі внутрішньо-корпораційні перекази капіталу у формі кредитів та позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.

Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні папери з мстою отримання доходу (дивідендів). Такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці ввижається 10 % загального обсягу вкладень в об'єкт інвестування. Однак прямою може бути інвестиція з меншою часткою участі, якщо вона забезпечує реальний вплив на прийняття рішень щодо об'єкта інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора перевищує 10 %. але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою. Для дослідження макро- і мікромотивації міжнародного інвестування здійснення прямих інвестицій доцільно розглядати як міжнародну підприємницьку інвестиційну діяльність, а міжнародне портфельне інвестування — у контексті розвитку відповідних операцій на фондовому ринку. На масштаби, динаміку та результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупність взаємопов'язаних факторів. Під впливом цих факторів формується відповідна орієнтація країн базування та країн-реципієнтів. яка, своєю чергою, впливає на мотивацію безпосередніх партнерів.

У країнах — експортерах інвестиційних ресурсів, серед яких головними традиційно є промислово розвинуті країни, вирішальним макроекономічним фактором, що регулює експорт прямих інвестицій, є загальний стан балансу ввезення і вивезення інвестицій. У зв'язку з цим виділяють такі групи країн:

• переважно експортери капіталу (Японія):

• ті. що зберігають приблизну рівновагу експорту та імпорту капіталу (ФРН. Франція);

• нетто-імпортери (Ірландія, Португалія, Іспанія. Туреччина, США).

В останні роки великими експортерами капіталу стали також Південна Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу. Характерно, що, на відміну від практики 70—80-х років, коли експорт капіталу спрямовувався у країни, що розвиваються, у наш час набуває поширення експорт капіталу в промислово розвинуті країни.

Для країни-реципієнта привабливість прямих інвестицій зумовлена тим. що:

• імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології й управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

• з'являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються і продуктивніше використовуються вже наявні;

• прямі інвестиції сприяють розвиткові національної науково-дослідної бази;

• стимулюється конкуренція і пов'язані з нею позитивні процеси (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі товари місцевого виробництва);

• підвищуються попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;

• збільшуються надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

• в умовах слабкого контролю за використанням держпозик інвестиційний ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності.

Водночас слід вказати на негативні наслідки інвестицій:

• імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. У довгостроковій перспективі відплив коштів через репатріацію прибутку має перевищувати величину первинних вкладів. Тому говорити про зростання виробничого потенціалу країни за рахунок іноземних інвестицій можна тільки в тому плані, що ці інвестиції стимулюють економічний розвиток країни-отримувача в цілому:

• мета іноземного інвестора може не збігатися з національними інтересами. Нерідко має місце дискримінація національного сектора, яка посилюється правовими заходами макроекономічного стимулювання;

• підприємства з іноземними інвестиціями (ПІІ) як канали передачі технологій часто стають відносно закритими анклавами в національній економіці, слабо пов'язаними з іншою її частиною, на яку. проте, припадають витрати із забезпечення функціонування анклавів. Причому сила ефекту анклавності обернено пропорційна економічної мощі країні-реципієнта. Крім того, на практиці країна, що приймає (навіть промислово розвинута), майже не бере участі у створенні нової технології, а отримує її кінцевий продукт. Передання частини науково-дослідних робіт мас місце переважно в низькотехнологічних галузях;

• ПП можуть вступати в угоди з місцевою олігополією (або ще гірше - монополією), яка не заінтересована "збивати ціни". ПП нерідко справляють стримувальний вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові нагромадження в місцевій та іноземній валютах:

• значні експортні ін'єкції отримують зазвичай сировинні галузі, а в обробній промисловості іноземні інвестиції мають імпортозаміщувальний характер:

• нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може підсилити соціальне розшарування, маргіналізацію країни та її громадян.

Головними складовими стратегії створення ПП в зарубіжних країнах можуть бути: скорочення капітальних витрат чи зниження ризику функціонування нових потужностей; отримання джерел сировини або нової виробничої бази: розширення наявних виробничих потужностей; реалізація переваг дешевих факторів виробництва: можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності виробництва: пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції, підвищення ефективності маркетингу; отримання нових каналів торгівлі: проникнення на конкретний географічний ринок: набуття управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, що приймає.

Однак нерідко головною є не виробничо-економічна чи маркетингова мотивація партнерів, а інша. Не слід ігнорувати такі не декларовані та рідко досліджувані мотиви, як пропагандистські та престижні, характерні для діяльності основних великих корпорацій та міжнародного бізнесу в окремих сферах; персональні, коли ПІІ створюються засновниками однієї національності або на родинних засадах; екологічні, коли розв'язуються завдання виведення за межі власної країни екологічно брудних виробництв.

Фірми країн, що розвиваються, при залученні інвестицій орієнтуються на отримання доступу до нових технологій та передових методів управління, на використання збутової мережі партнера й відомих у світі торговельних марок, на мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо.

Слід зазначити, що міжнародні інвестиції використовуються не тільки для освоєння ринку країни, що приймає, а й з метою подальшого виходу на ринки сусідніх країн або цілих регіонів світу. Для країн, що розвиваються, та країн з перехідними економіками залучення іноземних інвестицій важливе в контексті структурних реформ та інвестиційного зростання.