Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Інвестиційний клімат в Україні

Уся світова економічна історія доводить, що залучення ресурсів іззовні у формі іноземних інвестицій є дієвим засобом піднесення національної економіки. Україні ж іноземні інвестиції нині дуже потрібні. Вони є необхідними не тільки з суто матеріального погляду, оскільки сприятимуть:

• надходженню фінансових коштів, обладнання, сировини і матеріалів, технологій:

• виробництву товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя, культури споживання:

• структурній перебудові економіки, створенню сучасної галузевої структури на основі технологічного оновлення виробництва:

• подоланню залежності України від імпорту.

Звичайно, відкриття доступу в країну зарубіжним інвесторам не може проходити стихійно. В цій сфері, як і в інших сферах економічної політики, необхідна добре відпрацьована стратегія, і потрібна інстанція, яка б узяла на себе всю повноту відповідальності за розвиток подій. "Самоплив" тут небезпечний хоча б тому, що західні фірми нерідко намагаються втягнути партнерів в екологічно небезпечні й сумнівні з господарського погляду виробництва. Тому тільки за умови вдалого використання цілої системи стимулів, обмежень і пільг можна домогтися оптимальної відповідності інтересів експортерів капіталу потребам країни, що приймає.

Питання державної політики стосовно іноземних інвестицій доцільно розглядати в контексті проблеми створення відповідного інвестиційного клімату для іноземного інвестора. Інвестиційний клімат — це наявна на певній території сукупність умов, причин, факторів залучення капіталу.

Потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною. Передумовами формування в Україні сприятливого інвестиційного клімату с:

1. Вигідне географічне положення. Воно визначається розташуванням країни в центрі Європи, на перехресті торговельних шляхів.

2. Багаті природні ресурси. 60 % сільськогосподарських угідь України - високородючі чорноземи.

3. Рекреаційні ресурси (Крим, Карпати), сприятливі для розвитку туризму, санаторно-курортного лікування, відпочинку.

4. Освічена робоча сила — в Україні дуже високий інтелектуальний і професійний рівень працівників.

5. Надлишок населення працездатного віку, не зайнятого в економіці України.

6. Несформований ринок товарів. Це дає можливість іноземному інвесторові вкладати гроші у виробництво практично будь-якого товару без ризику зазнати збитків.

7. Незадоволений попит населення. Вкладаючи капітал у виробництво споживчого товару, іноземний інвестор упевнений, що практично не матиме проблем з його реалізацією, оскільки споживчий попит населення ще далекий від повного задоволення.

8. Наявність в Україні законодавства про іноземні інвестиції. Незважаючи на певну недосконалість Закону України "Про режим іноземного інвестування", він усе ж дає можливість інвесторам вести свою діяльність в Україні. Зокрема, гарантуються захист інвестицій, можливість вивезення та реінвестування прибутків, система компенсації збитків.

9. В Україні діють державні структури, які займаються питаннями залучення іноземних інвестицій, що свідчить про серйозність намірів уряду щодо підтримки іноземного капіталу і. відповідно, викликає довіру іноземних інвесторів.

Визначальним стимулом для прямих іноземних інвестицій в Україні є пошук нових ринків, який істотно переважає інші можливі причини. Більшість інвесторів приваблює великий внутрішній ринок України з майже 50 мільйонами споживачів.

Але сьогодні в України склалася репутація країни, економіка якої порівняно з економіками інших країн Східної Європи та колишнього Радянського Союзу є однією з найменш привабливих для іноземних інвесторів. Незважаючи на порівняльні природні переваги, Україна мас один із найнижчих серед країн Центральної та Східної Європи і СНД показників залучення прямих іноземних інвестицій. Поточний обсяг залучених прямих іноземних інвестицій на душу населення становить 70 дол. США і перевищує аналогічний показник лише таких країн, як Білорусь. Узбекистан і Таджикистан. Як уважають експерти, причиною такого стану с депресивний стан національної економіки і посилення, особливо останнім часом, політичної нестабільності. Крім того. Україна маг негативний імідж країни, що не сплачує борги, який склався внаслідок низки технічних дефолтів із зовнішнього державного боргу.

В лютому 2001 р. Президент України підписав Указ "Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України", згідно з яким уряд має у тримісячний термін розробити і затвердити довгострокову програму розвитку інвестиційної діяльності в Україні та провести аналіз функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, а за його результатами вжити заходів з активізації інвестиційної діяльності.

Бажана внутрішня ставка дохідності для переважної більшості інвесторів коливається в межах від 10 до 30 %. Великі транснаціональні компанії, що можуть залучати капітал під нижчі відсотки, зазвичай вимагають меншої ставки дохідності (меншої за 20 %). ніж інституцій ні інвестори та інвестори-підприємці. Міжнародні фінансові організації, які теж оперують капіталом порівняно низької вартості і які зважають на політичні цілі, здійснюють інвестиції в Україну, орієнтуючись на прибутковість, виражену однозначним числом. Утім, фінансові ресурси таких інституцій повністю не покривають інвестиційних потреб України. Тому ці організації часто не можуть здійснювати інвестиції без участі західного підприємства, яке працює у відповідній галузі. Отже, найкращим для України варіантом одержання довготермінових інвестицій є залучення капіталу транснаціональних компаній.

Для більшості інвесторів приватизаційна політика є вкрай важливим чинником, що впливає на прийняття ними інвестиційних рішень. Але якщо інституційні інвестори та інвестори-підприємці розглядають приватизацію під кутом зору відкриття нових можливостей для придбання підприємств, поліпшення загального інвестиційного та ділового клімату завдяки підвищенню продуктивності економіки та зменшенню урядового втручання, то транснаціональні компанії не покладаються на приватизацію під час планування своєї стратегії в Україні. Отже, в розробці приватизаційної політики належить більшою мірою враховувати інтереси транснаціональних компаній, які дотепер не брали активної участі в приватизаційному процесі в Україні.

За даними Фонду державного майна України, протягом 2000 р. приватизовано 5351 об'єкт, з них 1733 об'єкти державної власності та 3618 об'єктів комунальної власності. У процес приватизації залучені підприємства, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки України. До успішного продажу державного майна можна віднести продаж на конкурсах пакетів акцій відкритих акціонерних товариств "Лінос". "Волинь". "Валса". Інгулецького ГОКу. Луцького автомобільного заводу.

За даними Міністерства фінансів, у 2000 р. в Україні зареєстровано прямих іноземних інвестицій обсягом 778,2 млн дол. США. що майже в 1,5 рази більше, ніж за попередній рік.

Державна програма приватизації на 2000—2002 рр., затверджена Законом України від 18 травня 2000 р. № 1723. встановлює принципи і порядок закріплення в державній власності пакетів акцій ВАТ, причому закріплення пакета акцій у розмірі 25 або 50 % статутного фонду ВАТ плюс одна акція може здійснюватися виключно щодо ВАТ, створених на базі об'єктів групи "Г" (цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ. які на момент ухвалення рішення про приватизацію займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг чи мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави).

На фондових біржах України та в Першій фондовій торговельній системі у 2000 р. для продажу за кошти пропонувалися 1453 пакети акцій загальною номінальною вартістю 1153,1 млн грн. Продано 515 пакетів на загальну суму 750.6 млн грн за номінальної вартості 513.9 млн грн, співвідношення ціни продажу і номінальної вартості становило .1,5. Продано 629 пакетів із 1483 запропонованих до продажу за ціною 355.9 млн грн (номінальна вартість -264,2 млн грн). коефіцієнт перевищення ціни продажу над номінальною ціною дорівнював 1,35. Це свідчить про зростання капіталізації підприємств, що приватизуються.

У розвинутих країнах фондовий ринок є однією з найважливіших складових економіки. Наприклад, у Чехії капіталізація фондового ринку становить близько 40 % ВВП. В Україні цей показник не перевищує 10 %.

Наявність в Україні десятків тисяч акціонерних товариств, створених унаслідок приватизації, привела до виникнення таких проблем, як ефективність контролю за розкриттям інформації, неліквідність ринку, велика кількість слабких посередників і дрібних акціонерів.

Сьогодні на ринку цінних паперів в Україні функціонують майже 36 тис. акціонерних товариств, понад 1000 професійних учасників ринку та 19 млн акціонерів. Загальний обсяг емісій акцій сягнув чверті ВВП і становить близько 39 млрд грн, а обсяг торгів цінними паперами — 38 млрд грн.

15 липня 1999 р. підписано Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності", який зняв з фондового ринку частину дискримінаційного оподаткування:

• не оподатковуються податком на прибуток кошти та майно, залучені (або надані) в довірче управління, а також шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів;

• емітенти процентних облігацій та векселів відтепер можуть включати проценти до складу своїх валових витрат. За дисконтними цінними паперами до складу валових витрат зараховуються балансові збитки від їхнього розміщення;

• від оподаткування податком на додану вартість (ПДВ) звільнено передання основних фондів як внеску до статутного фонду в обмін на акції, в тому числі й під час імпорту цих основних фондів;

• знято подвійне оподаткування дивідендів, отриманих нерезидентами.

Закон урегулював і низку інших питань. Серед них:

• звільнення від ПДВ розрахунково-клірингової діяльності (було просто клірингової), що знімає неврегульованість оподаткування депозитарію, а отже й інших учасників електронного обігу цінних паперів. ПДВ не буде нараховуватись і на послуги з управління цінними паперами;

• скасування податку на прибуток на кошти спільного інвестування інвестиційних фондів та компаній, якщо жоден із засновників не володіє більш як 25 % їх статутного фонду (було 10 %).

Великий вплив на інвестиційний клімат в Україні матиме Закон від 14 вересня 1999 р. "Про розподіл продукції", який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції. Закон створює такі пільги для інвестора:

• угоду про розподіл продукції укладають із переможцем конкурсу, проведеного відповідно до порядку, визначеного в Законі, шо створює рівні стартові умови для всіх потенційних інвесторів;

• держава гарантує, що до прав і обов'язків сторін, визначених в угоді про розподіл продукції, протягом терміну її дії застосовуватимуть законодавство, чинне на момент її укладення. Це положення суттєво знижує ризик для інвестора:

• на інвестора не поширюється дія нормативно-правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі акти обмежують права інвестора, визначені в угоді про розподіл продукції, за винятком приписів органів державного контролю та нагляду за користуванням надрами:

• в угодах про розподіл продукції, що їх укладають за участю іноземного інвестора, передбачено відмову держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення;

• стягнення коштів з банківських рахунків, які відкрив інвестор на території України для обслуговування діяльності, передбаченої в угоді про розподіл продукції, не можна здійснювати в безакцептному порядку:

• для працевлаштування в Україні іноземців, яких найняв інвестор у межах і за спеціальностями, визначеними в угоді про розподіл продукції, не потрібний дозвіл на працевлаштування.

Водночас Закон установлює норми, які обмежуватимуть свободу діяльності інвестора та. відповідно, привабливість інвестицій. Закон визначає, що в угоді про розподіл продукції належить вказати такі обов'язки інвестора:

• надавати переваги продукції, роботам та послугам українського походження за рівних умов щодо ціни, терміну виконання, якості та відповідності міжнародним стандартам:

• наймати на території України працівників для виконання зазначених в угоді робіт переважно з-поміж громадян України.

В червні 2000 р. парламент схвалив у першому читанні новий Податковий кодекс, який перебудує всю податкову систему, зменшить ставки податків до помірних, скоротить кількість податків та введе спрощені процедури оподаткування для малих та середніх підприємств.

Відповідно до положень проекту Податкового кодексу України, основним джерелом формування дохідної частини держбюджету залишаться непрямі податки. Одночасно створюватимуться умови для збільшення надходжень прямих податків. У проекті Кодексу збережено порядок, за яким ПДВ не обкладаються операції з передання основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування цілісного майнового комплексу в обмін на випущені корпоративні права.

Вагомим стимулом для залучення іноземних інвестицій є норма проекту Кодексу, яка дозволяє відносити на валові витрати платника його витрати на страхування: ризику втрати врожаю, транспортування продукції, кредитних та інших комерційних ризиків; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що є складовими основних фондів платника податку.

На валові витрати платника відноситимуться його витрати на: проведення післяпродажних і рекламних заходів, утримання та експлуатацію фондів природоохоронного значення, придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами на ведення господарської діяльності.

Автори проекту Кодексу пропонують не перераховувати в національну валюту з метою оподаткування іноземну валюту, отриману платником у вигляді технічної допомоги за міжнародними угодами з іншими державами або з міжнародними фінансовими установами чи організаціями, що набрали чинності. Збережено у проекті нещодавно прийняту норму щодо оподаткування виплачених нерезидентам дивідендів за ставкою 15 % від нарахованої суми за рахунок таких виплат, якщо інше не передбачено нормами міжнародних договорів, що набрали чинності.

Для стимулювання створення і подальшого розвитку транспортних коридорів проект Кодексу передбачає звільнення від ПДВ послуг із транзиту через митну територію України нафти чи газу трубопроводами. Розробниками проекту запропоновано уніфікований підхід до нарахування пені за невиконання платником податкового зобов'язання — з розрахунку 120 % річних від суми недоплати за кожний день прострочення платежу незалежно від виду податку. При цьому сума нарахованої пені не повинна перевищувати нараховану до сплати заборгованість із відповідного податку чи збору.

В Указі Президента України "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999—2001 роки" від 18 серпня 1999 р. визначено основні цілі та завдання інвестиційної політики. Стратегічними цілями інвестиційної політики є:

• створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання припливу капітальних вкладень у виробництво;

• інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки:

• мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання:

• стимулювання розвитку виробничої сфери;

• забезпечення зростання внутрішнього валового продукту і створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Збільшення обсягів інвестицій у 1999—2001 pp. і підвищення їх ефективності передбачає вирішення таких першочергових завдань:

• уточнення пріоритетних напрямів залучення інвестицій:

• удосконалення амортизаційної політики;

• надання державної підтримки суб'єктам господарювання;

• підвищення ефективності використання державних інвестиційних ресурсів;

• запровадження механізмів стимулювання довгострокового кредитування виробництва комерційними банками:

• стимулювання збільшення заощаджень громадян та їх інвестиційного спрямування, вдосконалення системи гарантій збереження вкладів громадян у фінансово-кредитних установах;

• залучення іноземних інвесторів до довгострокових інвестиційних проектів, практичне забезпечення системи гарантій для них;

• стимулювання збільшення виробництва конкурентоспроможних товарів і послуг за рахунок ресурсозбереження, технічних та технологічних інновацій, ефективної конверсії, прогресивних структурних змін у виробництві;

• удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності. Реалізація основних напрямів інвестиційної політики на 1999—2001 pp.

потребує консолідації ресурсів усіх джерел фінансування. Інформація щодо прогнозованих обсягів інвестицій у цінах відповідних років наведена в табл. І.

Нерезидент чутливо реагує на коливання найважливіших макроекономічних показників — змін ВВП. промислового виробництва, динаміки ставки за кредитами. Отже, розв'язання проблеми збільшення обсягів залучених інвестиційних ресурсів значною мірою залежить від макроекономічної стабілізації та наявності тенденцій економічного зростання.

За підсумками 2000 р. в Україні зафіксовано економічне зростання (табл. 2). За попередніми даними, реальний ВВП зріс на 5.4 % (у 1999 р. зниження ВВП становило 0,3 %). Експерти пов'язують початок економічного зростання зі сприятливою для промисловості кон'юнктурою світових ринків і проведенням внутрішніх реформ.

У II і III кварталах 2000 р. відбулися значні зміни у структурі ВВП за категоріями кінцевого використання (табл. 3). Найбільший внесок у зміну реального ВВП у ці періоди припадає на кінцеві споживчі витрати та зовнішньоторговельні операції.

Слід зазначити, що відносини України з європейськими країнами почали кардинально змінюватися на краще після прийняття Європейським Союзом у жовтні 2000 р. постанови про надання Україні статусу країни з ринковою економікою в антидемпінгових розслідуваннях. Це рішення дає можливість цивілізовано підходити до врегулювання порушених проти України антидемпінгових розслідувань і сприятиме зростанню експортного потенціалу та збільшенню обсягів виробництва в Україні.

Президентом України за поданням уряду схвалено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, яка передбачає комплекс коротко-, середньо- та довготермінових заходів щодо створення умов для набуття Україною членства в Європейському Союзі, зокрема адаптації законодавства України до законодавства країн Європейського Союзу.

Таблиця 1

Джерела інвестиційних ресурсів (млн грн)

Таблиця 2

Основні макроекономічні індикатори

Таблиця 3

ВВП за категоріями кінцевою споживання