Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Глава 3. Україна в чорноморській економічній інтеграції

Інтеграційні процеси в Чорноморському регіоні

На межі двох тисячоліть проблеми соціально-економічного розвитку потребують нового, нетрадиційного осмислення.

Головна суперечність світової економіки дедалі більше проявляється у скороченні та поступовому вичерпуванні традиційних ресурсів господарського зростання за умови істотного збільшення кількості населення планети. Розв'язання цієї суперечності спонукає до активного пошуку нової парадигми економічного розвитку, яка передбачала б перехід, з одного боку, до використання принципово нових джерел і видів ресурсів господарського розвитку, а з іншого — до певної регуляції співвідношення між кількістю населення і наявним обсягом споживчих благ для задоволення його потреб.

Ситуація, яка складається сьогодні, характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу в напрямі нового якісного стану, нового типу цивілізації. Світова економічна система дедалі більше стає глобальною, в ній посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва і всього господарського життя. Водночас зростає інтенсивність регіональних інтеграційних процесів, що приводить до виникнення величезних економічних просторів та одержання відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва і до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства через створення відносно замкнених торговельно-економічних блоків та інтеграційних угруповань.

Формування регіональних угруповань у більшості випадків викликано потребами торгівлі. Таким чином, їхньою основою є механізми міжнародного регулювання відносин зовнішньої торгівлі. Головна причина розвитку чорноморської економічної інтеграції — формування торговельно-економічної системи, збільшення обсягів взаємної торгівлі. Економічна криза країн з перехідною економікою підірвала усталені економічні зв'язки, викликала переорієнтацію стратегії зовнішньої торгівлі.

Практика світової торгівлі дає багато прикладів того, що успіх досягається в тому разі, якщо між країнами підтримуються довгострокові стабільні зв'язки. Як правило, ці зв'язки зумовлені географічною близькістю, спільною історичною спадщиною, схожістю законодавства, налагодженою кооперацією, джерелами якої є спільне використання ресурсів та історично сформований поділ праці.

Традиційно вважається, що економічна інтеграція — найважливіший інструмент взаємодії територіально близьких країн зі спільними інтересами. Вона сприяє налагодженню тісних соціально-економічних і політичних відносин. Справді, економічна інтеграція не тільки створює умови для більш вільної торгівлі шляхом ефективного використання ресурсів, а й сприяє підвищенню добробуту населення регіону. Тож в успіху і тривалій діяльності організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) закладено потужний потенціал поліпшення добробуту всього регіону.

Унікальність організації ЧЕС полягає в тому, що це перше на посткон-фронтаційному етапі розвитку велике інтеграційне угруповання, яке об'єднало держави, котрі до останнього часу розвивалися за принципово різними економічними та політичними моделями.

Географічний розподіл товарних потоків показує, що зовнішня торгівля країн — учасниць ЧЕС орієнтована головним чином на економічно розвинуті країни, зокрема країни ЄС, хоча ступінь орієнтації країн регіону на ринки розвинутих країн дуже різниться. Країнам ЄС належать провідні позиції в зовнішній торгівлі Греції та Туреччини, і ці позиції посилилися після приєднання останньої до Європейського митного союзу. Підписання Румунією та Болгарією угод з ЄС сприяло переорієнтації зовнішньої торгівлі цих країн на європейський ринок.

Щодо зовнішньої торгівлі України, то за період існування ЧЕС жодна з країн регіону (крім Росії) не зайняла в ній вагомих позицій і не може розглядатися як її серйозний зовнішньоторговельний партнер.

Тенденції розвитку зовнішньої торгівлі країн — учасниць ЧЕС дають підстави для таких висновків. По-перше, більшість країн Чорноморського регіону здійснюють торгівлю з країнами, які не займають значних позицій у їхньому загальному зовнішньоторговельному обороті, отже, у країн регіону відсутні безумовні пріоритети зовнішньоекономічної політики.

По-друге, структурний розподіл товарів між країнами є нечітким (мається на увазі: хто імпортує і хто експортує). Тільки сільськогосподарська продукція може розглядатися як предмет спеціалізації. Це означає, що серед країн — учасниць ЧЕС немає раціонального поділу праці, тобто відсутня необхідна основа розвитку регіонального ринку.

По-третє, лімітування номенклатури та дисбаланс при обміні товарів, особливо при виробництві палива і в енергетиці, створюють певні перепони на шляху лібералізації зовнішньоторговельних режимів у регіоні. Це стосується насамперед країн-експортерів.

Проект створення вільної торговельної зони в Чорноморському регіоні відповідає сучасним тенденціям розвитку світової торгівлі.

На сучасному етапі процес створення нових і розширення наявних зон вільної торгівлі відбувається в усьому світі. Досить згадати Центральноєвропейську угоду про вільну торгівлю (Угорщина. Польща, Словаччина. Словенія та Чеська Республіка), Спільний ринок Південної Америки, МЕРКОСУР (Аргентина. Бразилія, Парагвай та Уругвай). Північноамериканську угоду про вільну торгівлю, НАФТА (Канада, США, Мексика), АСЕАН (Індонезія, Лаос, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, В'єтнам), Карибське об'єднання (САRІСОМ), до якого входять 12 малих країн Центральної Америки.

Інтенсивні пошуки взаємодії між цими та іншими торговельними угрупованнями привели до формування трьох глобальних інтеграційних просторів — європейського, американського та азійського. Європейський сьогодні представлений найуспішнішою регіональною асоціацією — Європейським Союзом. Створення панамериканської зони вільної торгівлі заплановане на 2005 р. Перспективи посилення інтеграційних процесів у Азії пов'язані з успіхами АСЕАН. економічним зростанням Китаю. Південної Кореї, перетворенням Японії на другого найпотужнішого торговельного партнера у світі. В майбутньому процес торговельної глобалізації, можливо, відбуватиметься шляхом взаємного проникнення всіх регіональних інтеграційних утворень.

З огляду на світові тенденції створення зони вільної торгівлі в Чорноморському регіоні має координуватися з процесами розвитку інших торговельних угруповань. Завдяки вигідному геополітичному розташуванню Чорноморського регіону є перспектива входження його в майбутньому у всеєвропейську економічну територію.

Отже, створення зони вільної торгівлі в Чорноморському регіоні дуже важливе не лише через економічний прибуток, котрий, імовірно, одержать країни-учасниці завдяки розширенню міжрегіональної торгівлі, збільшенню припливу іноземних інвестицій, але також тому, що це крок, котрий підготує і інтегрування ЧЕС у розширену економічну територію Європи. Особливо необхідною для країн—учасниць ЧЕС є структурна реорганізація економік, яка підвищить їхню здатність швидко адаптуватися в майбутньому до європейської конкуренції й торговельної лібералізації.

Об'єктивною передумовою розвитку регіональної торгівлі є лібералізація торговельних режимів у країнах — учасницях ЧЕС (табл. 1).

Очевидно, що відмінності в законодавчій базі країн — учасниць ЧЕС, механізмах регулювання зовнішньоторговельної діяльності, особливо тих, що використовуються для захисту внутрішнього ринку, перешкоджають формуванню спільного економічного простору в регіоні. Першочерговим завданням є приведення торговельної політики у відповідність із міжнародними стандартами. На часі — поступова гармонізація інструментів регулювання зовнішньоторговельної діяльності, взаємна координація правил і процедур, які будуть використовуватися всіма країнами Чорноморського регіону. Тут, безумовно, необхідна консалтингова підтримка Ради з торгівлі й розвитку. Комісії з міжнародного торговельного законодавства. Європейської економічної комісії. Організації економічного співробітництва й розвитку та інших організацій.

Попередня інтеграційна модель, що охоплювала більшість держав регіону і не витримала випробування часом, залишила по собі, проте, розгалужену систему економічних взаємозв'язків, потенціал яких ще може бути використаний. Перебудова цих економічних відносин на ринкових засадах поряд із зміцненням зв'язків з державами регіону, що вже розбудували економіку сучасного типу, має стати органічною частиною загальноєвропейського економічного процесу. Поява на східному фланзі Європи — від Балтійського до Чорного морів — цілої низки субрегіональних структур, що вирішують специфічні інтеграційні завдання, свідчить про становлення нової складової європейської інтеграції.

Таблиця 1

Торговельні режими країн Чорноморського регіону

Розвиток співробітництва між країнами Чорноморського регіону став можливим завдяки радикальним змінам у політико-економічній структурі Європейського континенту, відновленню чи зміцненню державності багатьох країн регіону, їх поверненню до світових цінностей, поширенню демократичних засад. Це певною мірою стосується й України, яка створює якісно нову економічну систему, орієнтовану на повноцінне входження до системи світових господарських зв'язків та всебічну демократизацію суспільного життя.

Приймаючи в 1992 р. на першому саміті ЧЕС Стамбульську декларацію, лідери країн — учасниць ЧЕС домовилися вжити конкретних заходів для розробки й виконання проектів у таких галузях, як транспорт і зв'язок, торгівля і промисловий розвиток, інвестиційна діяльність, обмін економічною інформацією, екологія та ін., що сприятиме поглибленню економічного співробітництва.

Усі напрями взаємовигідного економічного співробітництва, окреслені Стамбульською декларацією та іншими підсумковими документами зустрічей високого рівня в рамках ЧЕС, опрацьовуються спеціально створеними робочими групами та групами експертів ЧЕС. Сьогодні в межах ЧЕС функціонують понад 10 робочих груп і груп експертів.

Розуміючи перспективність запропонованої моделі співпраці. її інвестиційні та торговельні можливості, вже тепер до ЧЕС як спостерігачі приєдналися такі країни, як Австрія, Італія, Польща, Словаччина, Єгипет. Туніс та Ізраїль. Свою заінтересованість щодо участі в ЧЕС виявляють деякі країни Балканського регіону.

На пріоритетності для України розвитку співробітництва в Чорноморському регіоні, готовності до конструктивної співпраці з іншими країнами наголосив Президент України Л. Кучма під час Московської зустрічі глав держав та урядів країн — учасниць ЧЕС (1996 р.). Активна позиція України щодо створення нової європейської архітектури безпеки охоплює і орієнтацію на плідне співробітництво в рамках ЧЕС, що може і повинне бути прикладом у розбудові нової Європи — Європи співпраці, а не конфронтації.

Отже, в майбутньому ЧЕС має стати природною частиною загальноєвропейського економічного простору, і в період головування України (з квітня по жовтень 1997 р.) зусилля спрямовувалися на досягнення саме такого статусу чорноморського співробітництва. Для його здобуття, очевидно, потрібно якісно змінити організаційні структури та механізми співробітництва. Крім того, має бути забезпечена краща взаємодія всіх рівнів ЧЕС - міжурядового, міжпарламентського, підприємницького.

Однак, на думку ряду експертів, на сьогоднішній день усе ж існує загроза того, що ЧЕС як торговельна організація не досягне прогнозованого рівня ефективності. Опоненти ЧЕС взагалі називають її "мертворожденною" структурою. Причиною неуспіху ЧЕС може стати недооцінка ролі етнічних та політичних факторів. Саме історичне етнічне протистояння стримує розвиток торговельно-економічних зв'язків, наприклад, між Грецією і Туреччиною. Хоч як би хотілося сподіватися, що універсалізація торговельних угод та правил торгівлі між країнами зніме вплив таких факторів, досвід показує, що цілком знівелювати їх роль при проведенні ділових переговорів, підписанні угод фактично неможливо. На підтвердження такої думки свідчить той факт, що ЧЕС із часу свого створення вже кілька разів зазнала організаційних трансформацій. При цьому змінювалися не лише статус окремих її членів, а й цілі організації в цілому.

Деякі експерти вважають, що ЧЕС може стати ефективною організацією за умови перегляду ролі окремих її членів, а можливо, і складу країн-учасниць.